Сьогодні, 25 грудня 2020 року, збройні формування Російської Федерації обстріляли приватний сектор населеного пункту Водяне зі 120 мм міномету. Одна із мін влучила у подвір’я місцевих мешканців. На щастя ніхто не постраждав.
Про факт порушення режиму припинення вогню з боку збройних формувань Російської Федерації, повідомлено представників ОБСЄ через Спільний центр з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін., повідомляє пресслужба Об’єднаних сил.
Також ворог чотири рази обстріляв позиції наших захисників із 120 та 82 мм мінометів, випустивши при цьому 12 та 8 мін відповідно. Також, противник вів вогонь з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
На численні обстріли збройних формувань Російської Федерації українські військовослужбовці змушені була надати загарбникам адекватну відповідь.
У Полтавській області відбулися планові польоти день-ніч у складних метеоумовах. Зокрема, екіпажі відпрацювали ведення повітряних боїв з винищувачами у хмарах. Про це в п’ятницю, 25 грудня, повідомила пресслужба 831-ї бригади тактичної авіації ЗСУ.
“Льотчики виконали перевірки за видами льотної підготовки, вдосконалили навички ведення повітряних боїв з винищувачами та у хмарах”, – йдеться в повідомленні.
Також льотчики облетіли та перевірили радіолокаційне поле радіотехнічних підрозділів у зоні відповідальності повітряного командування “Центр”.
Зі слів тимчасово виконуючого обов’язки командира авіаційної бригади Олександра Мостового, мети досягнуто, завдання виконали без зауважень.
Американським військовим надані ширші повноваження, що дозволяють атакувати літаки і кораблі Росії і Китаю навіть в чужих і нейтральних водах у разі, якщо буде створена небезпека для американських сил або ж буде порушено міжнародне право, повідомляє видання The Guardian.
«Пентагон попередив, що морські сили США стануть більш рішучими у відповідь на акти агресії, експансіонізму і порушення міжнародного права, зокрема, посилаючись на Пекін, який піддавався критиці за експансіоністські амбіції в Південно-Китайському морі.
У новому важливому звіті, підписаному главами морської піхоти, військово-морського флоту і берегової охорони США, говориться, що «міжнародний порядок, заснований на правилах, знову піддається нападу», і з 2015 року обстановка в області безпеки різко змінилася.
У доповіді говориться, що Китай і Росія тепер «агресивні суперники» США, а Китай представляє «найсерйознішу довгострокову стратегічну загрозу» », – пише The Guardian.
Можливо, американцям, нарешті, набридли безперервні провокації з російського боку і стали регулярними демонстративні відпрацювання атак винищувачів бомбардувальників на американські кораблі, а також дії російських в Сирії, коли російський бронетранспортер на величезній швидкості протаранив американський бронеавтомобіль, в результаті чого троє американських військовослужбовців були госпіталізовані.
Нагадаємо, що раніше стало відомо, що військово-морським силам США була дана нова установка – американським військовим наказано впроваджувати «більш агресивну військову стратегію проти Росії і Китаю». Про це писало видання Guardian з посиланням на великий звіт командування Корпусу морської піхоти, військово-морського флоту і берегової охорони США.
Москва і Пекін стали агресивними суперниками Вашингтона, а Китай вже представляє «найсерйознішу довгострокову стратегічну загрозу, а ВМС США, розгорнуті по всьому світу, щодня взаємодіють з китайськими і російськими військовими кораблями і літаками», – наголошується в звіті.
Доповідь Пентагону позиціонує і Китай, і Росію як країни-загарбники, в зв’язку з чим пропонує модернізувати ВМС США за рахунок менших, більш маневрених і безпілотних кораблів, а заодно і посилити агресивна поведінка по відношенню до цих країн.
Цьогоріч виповнилося 45 років з дня виходу постанови Ради Міністрів СРСР про розробку самохідного автономного зенітного ракетного комплексу 9К330 «Тор». Його й досі використовують у різних точках світу, в тому числі й на Донбасі. У цьому матеріалі згадаємо про те, як проектувався комплекс, як використовується нині, і чи потрібен він Україні взагалі.
Розробником перспективного комплексу 9К330 «Тор» був призначений Науково-дослідний електромеханічний інститут Мінрадіопрому; головним конструктором став Веніамін Єфремов (автор ЗРК «Круг» і «Оса», ЗРС С-300В); крім того, до створення різних елементів комплексу залучалися деякі інші підприємства оборонної, радіоелектронної і т.д. промисловості.
Зміни характеру війни, до якої тоді готувалися «совєти» позначилися на вимогах до нового ЗРК. Комплекси ППО повинні були боротися не тільки з літаками і вертольотами противника. Список цілей «Тора» доповнювався крилатими ракетами, керованими бомбами; змінилися і вимоги за розмірами перевізного боєкомплекту. В результаті було вирішено будувати новий ЗРК на основі гусеничного шасі – така база забезпечувала можливість роботи в одних порядках з танками і БМП.
ЗРК «Тор» було взято на озброєння у 1985 році. Всі основні агрегати комплексу розміщувалися на бойовій машині 9А330. В якості основи для неї використовували шасі ГМ-355 Мінського тракторного заводу.
За рахунок підвищення вимог масу машини довелося збільшити до 32 тонн і поставити 840-сильний дизельний двигун; він забезпечував рухливість на рівні актуальних на тоді танків і БМП (максимальна швидкість комплексу «Тор» на шосе досягає 65 км/год, запас ходу – 500 км).
На 9А330 встановлена станція виявлення цілей (СВЦ), станція наведення (СН), спеціальна обчислювальна машина (ЕОМ) для обробки інформації про цілі та пускова установка з вісьмома гніздами для ракет. Також встановлені системи навігації та топографічної прив’язки, газотурбінний електрогенератор, апаратура життєзабезпечення і т.д.
Для виявлення цілей «Тор» використовує когерентно-імпульсну СВЦ кругового огляду, що працює в сантиметровому діапазоні; черговість огляду різних секторів визначає електроніка. Станція виявлення цілей може працювати в кількох режимах, основний – режим огляду навколишнього простору за 3 секунди. Автоматика комплексу може відслідковувати до 24 цілей одночасно, але СН «працює» лише по одній.
Інформація про цілі виводиться на екран робочого місця командира машини. СВЦ і автоматика дозволяли засікати літаки на висотах 30-6000 м і на дальностях до 25-27 км. Для керованих ракет і бомб дальність виявлення не перевищувала 10-15 км. Була можливість виявлення вертольотів на землі (на дальності до 6-7 км) і в повітрі (до 12 км). Одразу слід зауважити, що це заявлені виробником характеристики, які з розвитком авіаційної техніки частково втратили актуальність.
При бойовій роботі на позиції час реакції комплексу становить 8,7 с, при супроводі військ і пуску ракети з короткої зупинки він зростає на 2 с. Перехід машини з похідного положення в бойове і назад займає близько трьох хвилин. На завантаження нових ракет в пускову установку йде близько 18 хвилин (за допомогою транспортно-заряджальної машини 9Т231). Для ураження цілей ЗРК «Тор» використовує ракету 9М330 (довжина 2,9 м, стартова вага 165 кг, осколково-фугасна бойова частина вагою 14,8 кг).
Після розпаду СРСР ці ЗРК були на озброєні українських військових, але через низку причин були виведені на консервацію. З початком російсько-української війни ЗСУ довелось їх повертати: вже в серпні 2017 року одна машина була показана на виставці «Міць нескорених». Згодом стало відомо, що країна-агресор постачає ці комплекси бойовикам: в серпні 2017 року БПЛА ОБСЄ вперше зафіксував два 9К330 «Тор» біля села Касянівка (Донецька область).
В травні 2018 року стало відомо про плани Міноборони відновити та повернути на озброєння «Тор». В лютому 2019 року пройшли випробування практичними стрільбами на полігоні «Ягорлик»: на модернізованих ЗРК «Тор» та «Куб» було замінено аналогові системи на цифрові, що мало підвищити ефективність та термін роботи.
А 8 січня 2020 року в небі над Тегераном був збитий пасажирський літак авіакомпанії МАУ, загинули 176 людей – всі, хто був на борту. Пізніше стало відомо, що в нього влучили дві ракети від ЗРК «Тор-М1», нащадка варіації 9К330, які Іран придбав для своєї системи ППО у Росії.
“ЗРК «Тор», грубо кажучи, це два радіолокатори і два блоки по чотири ракети, але, до речі, не обов’язково на одному шасі і не обов’язково гусеничному, це залежить від модифікації. Для таких місцевостей, як, наприклад, на Донбасі, більше підходить гусеничний варіант, для пустельних вистачить і колісного… Комплекс «Тор» використовує доволі просту ракету, в якої немає власного бортового комп’ютера, власної голівки самонаведення. Вона отримує команду комп’ютера і наводить її. На машині досить хороший радіолокатор, та сама станція наведення, який обчислює траєкторію цілі і визначає, яким оптимальним чином спрямувати до неї ракету.
За призначенням та дальністю їх можна порівняти з «Буками», хоч останні все ж можуть вражати цілі на відстані у 2-3 рази більше. Історично обидва ЗРК розроблялися для захисту механізованих, бронетанкових з’єднань, які наступають, у тому числі, на марші, у русі. Ефективність «Торів», справді, сильно залежить від кількості установок і об’єктів, які потрібно захистити, від здатності супротивника ввести розвідку засобами радіоелектронної боротьби” – розповідають військові експерти.
ЗРК «Тор» – не найновітніший, але все ще придатний для вирішення деяких завдань комплекс малої дальності, який в українській системі ППО абсолютно точно не є зайвим (з огляду на наявний парк). Залишається під питанням кількість цих апаратів – достеменно відомо лише про існування шести машин, хоча цього вкрай мало для надійної оборони всієї лінії фронту. Адже деякі військові вважають цей комплекс ідеальним для враження БПЛА противника (з поправкою на високу вартість ракет, щоправда).
Зазначимо також, що реалізувати більш глибоку модернізацію комплексу на вітчизняних потужностях буде складно: за радянських часів в Україні ЗРК не виробляли. Можливо, варто зосередитися на модернізації готового проекту – оновленого комплексу «Печора», роботи над яким спільно ведуть КБ «Луч» та підприємства «Рамзай» і «Радіонікс».
Водночас нагадаємо, чим завершилася модернізація старих комплексів росіянами: їхні ЗРК «Тор-М2», нові варіанти моделей 9М330, у великій кількості знищувалися азербайджанськими та турецькими БПЛА під час боїв за Нагірний Карабах; там ці апарати показали цілковиту неефективність, попри високу вартість. За результатами цього конфлікту можемо судити і про те, яких втрат може коштувати будь-якій країні ненадійна система ППО в зоні потенційного конфлікту.
Андрій Артюх, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Ветеран АТО, 60-річний київський інженер Ігор Гурчик, якого вважали загиблим, винайшов прилад для реабілітації поранених і лікування дітей, хворих на ДЦП.
Ігор Гурчик з 2015 року живе другим земним життям. Але ті, хто вірить в реінкарнацію, хай не поспішають плескати в долоні на підтвердження теорії посмертного перевтілення. Спочив, а згодом і благополучно ожив, колишній боєць «Айдару» з ласки чиновників в погонах. Правда, й досі він так і не знає, кому з них «завдячувати» за звістку про свою завчасну смерть. Та і не шукає винних в тому, що був похований заживо. На війні будь що може трапиться: вижив, і на тому спасибі…
Трапилося ця неприємна історія з інженером, який в липні 2014 року добровольцем пішов захищати від сепаратистів Україну в складі батальйону «Айдар».
«А вже через місяць на околиці Луганська, де точилися бої, нашу групу накрило снарядами «градів». Одного з побратимів вбило, ще трьох поранило, – переказує перипетії сумнозвісного 2014-го року І. Гурчик. – Серед поранених був і я. Спочатку відвезли до шпиталю у Харків, звідти до Києва. Після госпіталю повернувся в «Айдар». В 2015 році почалися проблеми з лівою ногою, і я знов опинився в київському госпіталі, де і з’ясувалося, що вийшов Указ Президента України П. Порошенка про нагородження групи воїнів орденами і медалями. Мене нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеню… посмертно. Добре, хоч дома про мою «смерть» не знали…»
Служба в АТО для киянина скінчилася 17 серпня 2015 року. Після демобілізації, як і більшість його побратимів, які поверталися з фронту додому, герой цього матеріалу замислився над подальшим життям. Для «атовця», котрий свого часу закінчив КПІ і мав диплом інженера, починати було не важко.
«Вирішив, що повернуся до звичної технічної творчості, адже, коли лежав у госпіталях, щодня бачив, як складно проходить реабілітація поранених у кінцівки. Тому вирішив розробити такий прилад, – пригадує фронтовик. – Тоді, у співавторстві з дочкою, теж випускницею КПІ, і народилася наша перша версія приладу MIOTRACER, який ми розробили для реабілітації поранених. Зокрема, у ноги. Прилад запатентували три роки тому…»
Але то був лише початок подальшої копіткої технічної праці винахідника – «атовця», котрий вирішив не зупинятися на першій моделі свого приладу, і продовжив удосконалювати механізм, який полегшить реабілітацію не тільки поранених у кінцівки. Але, приміром,і дітей, хворих на ДЦП, аутизм. Тобто, тих, хто потребує занять з так званою «дрібною» моторикою, яка розвивають і відновлюють навички володіння верхніми кінцівками, та полегшують життя людей, що перебувають на межі інвалідності.
Нову модель свого технічного дітища, яка народилася після випробувань першого приладу інженер жартома називає іграшкою. MIOTRACER-3 вигідно відрізняється від свого попередника. Як технічними характеристиками, так і своєю функціональністю, адже за допомогою «іграшки» можна не лише відновлювати рухомість рук, але й впливати на втрачені мовні та інші функції. Крім того, нова розробка цілеспрямовано проектувалася для розвитку рухомих навичок у дітей, хворих на ДЦП.
«Прилад проектувався, як максимально універсальна платформа, яку можна використовувати не лише в спеціальних навчальних чи медичних установах – клініках та спеціалістами, які мають приватну практику, але і в домашніх умовах, – стисло пояснює функціональне призначення останньої моделі MIOTRACER його винахідник. –Останнє дуже важливо для родин, в яких виховують дітей, хворих на ДЦП, аутизм…».
Сьогодні І. Гурчик стримано згадує етапи створення унікальної технічної новинки, бо на цьому шляху у винахідника було значно більше колючого терня, ніж шовкової травички. Хоча, констатує інженер, це типова ситуація для будь-якого українського винахідника, котрого не підтримує чиєсь поважне конструкторське бюро або концерн. І хоча його дітище зовні здається невибагливим приладом, але має доволі серйозну «начинку». Самих лише електронних деталей та мікросхем на платах розміщено понад дві сотні.
«Для виготовлення прототипу тренажеру звернувся до українських підприємств. Зокрема, у Києві та Львові. Але там запросили таку ціну, що я зрозумів, що ніколи не реалізую свою задумку і прилад так і залишиться у кресленнях, – переповідає фронтовик свої пригоди, пов’язані із виготовленням промислового зразку MIOTRACER. – Довелося шукати щастя за кордоном. Виручили… китайці».
В КНР за схемами інженера з України швидко і якісно виготовили потрібні елементи приладу і переслали замовнику. Причому, дивується винахідник, обійшлося це йому втричі дешевше, ніж правили вітчизняні промисловці… Проте, налагодити випуск малої серії приладів, винахіднику не вдалося й досі. Усе впирається в гроші, яких бракує. Дослідні зразки вдалося зібрати завдяки матеріальній допомозі рідних, побратимів і небайдужих людей, які через ФБ дізналися про розробку фронтовиком унікального приладу. Винахід колишнього бійця «Айдару» вже отримав право на життя і схвальні відгуки спеціалістів. Зокрема, провідних лікарів-неврологів однієї із столичних клінік. Підбадьорили винахідника і офіційні результати Фестивалю інноваційних проектів Sikorsky 2020, які оголосили 13 листопада 2020 року в Києві. За результатами конкурсу стартапів проект №58 «Міотрейсер» окрім першого місця в номінації «Найкраще технологічне рішення» увійшов і до списку проектів відзначених Фондом науково-технічного розвитку України ім. В.С. Михалевича.
Здавалося б, для фронтовика-винахідника настали вдалі часи для «просування» свого дітища, яке вже заслужило високу оцінку на престижному заході і серед спеціалістів. Але, як відомо, наші надії розбиваються об реалії життя. Так сталося і з MIOTRACER, який поки що маловідомий в Україні. На початку 2020 року у І. Гурчика з’явилася можливість продемонструвати свій винахід на престижній медичній виставці в столиці. Що, безперечно, послужило б ознайомленню широкого кола спеціалістів з його приладом. Але все знову вперлося в гроші. За участь у виставці винахідник мав заплатити 10 тисяч гривень, яких у колишнього бійця «Айдару» не було… Потім на Україну насунувся карантин і життя наче завмерло. У тому числі, і технічне.
«Через коронавірус втрачено багато зав’язків, нереалізованими залишилося чимало вдалих технічних рішень тощо, – з гіркотою у голосі констатує інженер-винахідник. – Для практичного тестування ми подарували один екземпляр нашого приладу Житомирському дитячому будинку, де його успішно використовують і звідти надходять дуже добрі відгуки. Країна потребує такого приладу, потребує розвитку системи реабілітації хворих і поранених, удосконалення системи інклюзивної освіти тощо. Наш прилад простий у виготовленні. Складати його могли б, приміром, на виробництвах, де працюють інваліди тощо, але…».
Наразі розробник унікального приладу звернувся до Президента України, розраховуючи привернути увагу до свого винаходу, який, як він переконаний, потрібен країні. І сподівається, що на найвищих щаблях влади дослухаються до фронтовика і допоможуть втілити технологію MIOTRACER в життя.
Олександр Брусенський, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”.
Стаття 72 Конституції СРСР 1977 року визначала: «За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР». Порядок реалізації цього права, закріплений законом, дотриманий не був, проте був легітимізований, головним чином, внутрішнім законодавством держав, що вийшли з СРСР, а також подальшими подіями, наприклад їх міжнародно-правовим визнанням з боку світової спільноти — всі 15 колишніх союзних республік визнаються світовим співтовариством як незалежні держави і представлені в ООН
Союз Радянських Соціалістичних Республік було створено 30 грудня 1922 року. Сподівання на те, що революція в Російській імперії запалить «пожежу світової революції» не виправдалися. Більшовики в очікуванні чергової кризи капіталістичної системи вирішили створити «плацдарм революційного пролетаріату» . завданням якого, як вони бачили, була матеріально-технічна та військова підготовка. Особливо кадрів військових, для майбутніх революційних битв із світовим капіталом.
На момент свого створення у 1922 році, Радянський Союз поширив владу «революційного пролетаріату» на більшу частину території колишньої Російської імперії.
З колишніх країн і територій, які свого часу «добровільно увійшли» до складу Російської імперії, протягом 1917—1921 років незалежність здобули Фінляндія, Польща, Литва, Латвія, Естонія і Тува, а Бессарабія була анексована Румунією. Протягом 1939—1946 рр. більша частина з них знову «добровільно увійшла» до складу вже СРСР.
СРСР, вже як одна з країн-переможець у Другій світовій війні, за її підсумками та на підставі міжнародних договорів закріпив за собою право володіти і розпоряджатися величезними територіями в Європі і Азії, отримав доступ до колосальних природних і людських ресурсів. Країна вийшла з кровопролитної війни з економікою адміністративно-командного типу, переважна частина якої працювала на військово-промисловий комплекс. У сфері впливу СРСР перебували країни так званого Східного блоку, 1949 року була створена Рада Економічної Взаємодопомоги.
Завдяки жорсткому контролю за етно-національними групами, впровадженню в масову свідомість пропагандистських гасел «непорушної дружби і братерства народів» вдалося звести до мінімуму кількість міжнаціональних (етнічних) конфліктів. В Конституції СРСР проголошувалась єдина, «нова історична спільність» — «радянський народ».
В середині і наприкінці 80-х років минулого століття “командно-адміністративна еліта СРСР” вирішила остаточно закріпитися при владі і відмовитися від ідеї «світової революції». Вони спробувати перетворити СРСР з «плацдарму» на «нормальну цивілізовану країну». Цей процес намагалися здійснити в рамках «Перебудови». В серпні 1991 року було заплановано підписати «новий союзний договір». Який би утворив країну з назвою – Союз Суверенних Республік (скорочено ССР). Але цьому завадили події 19-21 серпня 1991 року, більше відомі нам, як «серпневий путч». Після його провалу «місцеві адміністративні еліти» остаточно вирішили «розбігтися по національним квартирам».
Вирішальним моментом у розвалі СРСР став референдум 01 грудня 1991 року в Україні, на якому 72 відсотки населення УРСР погодилися із положеннями «Акту про незалежність», який було прийнято ВР УРСР 24 серпня 1991 року.
Весь грудень 1991 року пройшов у переговорах І ввечері, 25 грудня 1991 року, червоний прапор над Кремлем було спущено остаточно.
Олександр Вікторович, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”.
Головний розслідувач міжнародної організації Bellingcat Христо Грозєв працює над документальним фільмом про провал спецоперації Головного управління розвідки Міноборони та СБУ щодо захоплення “вагнерівців” в Білорусі.
“Українська військова розвідка (ГУР Міноборони) разом з СБУ придумали геніальний план, як обдурити, ГРУ, ФСБ і вагнерівців. І раптом зараз ваш уряд каже, що такого не було ніколи, що це вигадка російських спецслужб”, – зазначив Христо Грозєв в інтерв’ю головному редактору видання “Гордон” Олесі Бацман.
Грозєв вважає, що українська влада злякалася й вирішила не вступати в конфронтацію з РФією.
Зі свого боку журналіст Юрій Бутусов, який писав про зрив цієї спецоперації, заявив, що вже дав інтерв’ю Bellingcat. Журналіст вважає, що Bellingcat забезпечить провалу спецоперації максимальний міжнародний резонанс.
Військовослужбовці навчальної авіаційної бригади в Чугуєві оприлюднили відкриту заяву з проханням звільнити з-під варти екскомандира військової частини В’ячеслава Глазунова та керівника польотів Олександра Жука, підозрюваних у справі про катастрофу Ан-26. Заяву підтримали військові авіатори з Івано-Франківська та Миргорода. Про це 24 грудня повідомив начальник регіонального відділення інформагентства Міноборони Армія.Інформ Віталій Саранцев.
За його словами, звернення адресується слідчим органам та Київському апеляційному суду, яких військові просять змінити обрані офіцерам запобіжні заходи у Печерському райсуді Києва.
“Ми категорично виступаємо за об’єктивне, повне та чесне розслідування та всіляко сприяємо його проведенню. В той же час викликає відверте здивування вид запобіжного заходу, який було обрано 22 грудня 2020 року для полковника Глазунова Вячеслава Володимировича. Старшому офіцеру, який присвятив військовій службі 32 роки життя, має нагороди за виконання бойових завдань, має лише позитивні характеристики, після катастрофи не ухилявся та в повному обсязі сприяв проведенню розслідування, обрано найбільш суворий із запобіжних заходів — тримання під вартою без права внесення грошової застави”, — йдеться у заяві.
Її такоє підписав і Андрій Тварковський, який став командиром бригади після звільнення Глазунова близько місяця тому.
Крім чугуївських військових, звернення підтримали у військових частинах А1349 (Івано-Франківськ) та А1356 (Миргород). Разом – 194 військвих.
У мережі оприлюднено фото двох кадрових офіцерів РФії, які отримали медалі “За відвагу” за участь у війні на Донбасі у складі російських окупаційних військ.
Імена військовослужбовців, а також їхні світлини опублікував на своєму Telegram-каналі офіцер Збройних сил України, полковник Анатолій Штефан (Штірліц). “Їх там не було”, – із сарказмом зазначив він.
Отже, знайомтесь:
Кузнецов Володимир Олександрович і Лемехов Іван Вікторович.
24 грудня, в районі проведення операції Об’єднаних сил було зафіксовано п’ять “порушень режиму припинення вогню”.
Неподалік Водяного ворог обстрілював позиції Об’єднаних сил з мінометів 82-го калібру та автоматичних станкових гранатометів.
В районі населеного пункту Шуми російські окупанти вели вогонь по позиціях ЗСУ з автоматичних станкових гранатометів та стрілецької зброї. Під час обстрілу один український воїн отримав поранення.
Ще один наш військовослужбовець отримав поранення внаслідок підриву на “невідомому вибуховому пристрої” неподалік Красногорівки.
На численні обстріли російських загарбників українські військовослужбовці змушені були надати противнику адекватну відповідь.
Сьогодні з ранку, 25 грудня 2020 року, порушень режиму припинення вогню не зафіксовано. Вздовж всієї “лінії розмежування” спостерігається тиша.
В той час, як російські окупанти обстрілювали позиції Об’єднаних сил через контрольний пункт в’їзду-виїзду «Станиця Луганська» на тимчасово окуповану територію України прослідувало 1076 осіб, а на підконтрольну Україні територію прибуло 420 осіб. Через КПВВ «Новотроїцьке» – 10 та 30 осіб відповідно.
