Сьогодні, 22 січня 2021 року, в Україні відзначають День Соборності України. Саме в цей день 102 роки тому в Києві політичними діячами УНР та ЗУНР було прголошено Акт Злуки, який започаткував об’єднання українських земель в єдину державу. Про те, з чого все починалося і піде мова у цій статті.
МІЖНАРОДНА СИТУАЦІЯ НАПЕРЕДОДНІ ОБ’ЄДНАННЯ УНР і ЗУНР
Все почалося з того, що 11 листопада 1918 Німеччина змушена була підписати Комп’єнське перемир’я. Це означало фактичну поразку держав Четверного Союзу, також відомих як Центральні Держави та перемогу країн Антанти.
Говорячи про причини поразки Німеччина та її союзниківмало хто згадує, що все почалося з того, що 12 жовтня 1918 року Німецький уряд створив так звану «Регентську раду для управління польськими землями». Німеччина вирішила скористатися досвідом Наполеона Бонапарта і використати поляків у боротьбі з російською армією. Основу збройних сил «відновленої Польщі» склав польський легіон Австро-Угорської армії, очолюваний Юзефом Пілсудським.
«Преференції», надані Польщі, надихнули боротьбу за відновлення власної держави угорців. У жовтні 1918 року відбулася буржуазно-демократична революція під час якої було відновлено незалежність Угорщини, а 16 листопада 1918 року проголошено республіку.
Ці події призвели до того, що з 28 жовтня по 2 листопада 1918 більшість вояків армії Австро-Угорщини фактично розійшлися для облаштування своїх «національних домівок».
Не виключенням став і українських легіон Австро-Угорської армії, більш відомий нам сьогодні під назвою «Легіон Українських Січових стрільців» (УСС або «усуси»)
З огляду «на розвиток подій у сусідів» у жовтні 1918 року у Львові було створено Українську національну раду.
Дізнавшись, що польське населення Львова планує проголосити місто частиною відновлюваної Польщі, 01 листопада 1918 бійці УСС на чолі з Дмитром Вітовським їх випередили і захопили владу у місті. Ці події увійшли в історію під назвою «Листопадовий чин» або «Листопадовий зрив».
Українські Січові стрільці зайняли Львів та кілька міст колишнього «Королівства Галичини та Володимирії» — Станіславів, Тернопіль, Золочів, Сокаль, Раву-Руську, Коломию, Снятин, Печеніжин, Борислав.
03 листопада 1918 Регентська рада проголошує незалежність Польщі.
09 листопада 1918 року, у Львові відбулося проголошення Західно-Української Народної республіки (скорочено – ЗУНР)
Одразу між новопроголошеними Польщею і ЗУНР розпочинаються бойові дії, які деякі історики називають українсько-польською війною 1918-1919 років.
Як бачимо, саме ці події і підштовхнули Німеччин до підписання капітуляції 11 листопада 1918 року. І цей день Перша Світова війна фактично завершилася.
Капітуляція Німеччина призвела до активізації більшовитської Радянської Росії, яка 13 листопада 1918 року в односторонньому порядку анулює Брестський мирний договір, а разом з ним Радянська Росія автоматично анулює і всі «нав’язані» їй Німеччиною домовленості з Українською державною, укладені в літку 1918 року.
До того ж ситуацію погіршили і самі українці. 14 листопада 1918 року не згодні з «монархічною формою правління» Павла Скоропадського, колишні діячі фракції «автономістів» з Центральної Ради УНР створюють Директорію УНР у складі п’яти директорів під головуванням Володимира Винниченка. Головним отаманом України призначають Симона Петлюру. Одразу після утворення Директорії УНР вона починає збройну боротьбу з гетьманом Скоропадським за владу в Україні.
Німецькі війська у це «з’ясування стосунків» між українцями не втручаються, намагаючись якомога швидше виконати умови Комп’єнського перемир’я і повернутися до Німеччини. Але відступаючи, за звичкою «все робити правильно», німецькі війська намагаються «передати ключі від міст» кому –небудь «із місцевих». На Сході України у якості «спадкоємців влади» часто починають виступати проросійськи налаштовані більшовики. А для німців тоді було головним те, що було хоч кому «віддати ключі» та швидше забратися додому.
12 грудня 1918 між Директорією та командуванням німецьких військ в Україні нарешті було досягнуто Угоди. 14 грудня 1918 року німецькі війська залишають Київ , а в місто вступають війська Директорії – «петлюрівці». Цього ж дня гетьман Скоропадський підписує Акт про відмову від влади і залишає Київ разом із німецькими військами.
17 листопада 1918 було утворено “Реввійськраду” Особливої групи військ Курського напряму на чолі з В. А. Антоновим-Овсієнко, а 28 листопада в Курську стврено “Тимчасовий робітничо-селянський уряд України”, який очолив Георгій (Юрій) Леонідович П’ятаков. В кінці грудня 1918 року ця «Особлива група» підішла до Харкова. 24 грудня 1918 року більшовицька Радянська Росія проаналізувавши стан справ в Україні взагалі відмовляється від визнання незалежності Української держави. У ніч на 1 січня 1919 року в Харкові розпочалося більшовицьке повстання, а 3 січня 1919 року в місто вступили військові підрозділи Радянської Росії. Вони відновлюють радянську владу і починають розбудову Української соціалістичної Радянської Республіки, яка юридично оформилася на початку березня 1919 року. На всі протести Директорії УНР російські більшовики відповідають нині вже класичною фразою – «іх там нєт». А збройні формування у Харові представляються як «українських повстанців», які «не згодні з політикою Києва».
Якщо російські більшовики сунули в Україну з північного сходу, то на півдні України висаджується десант країн Антанти, які складалися із франко-грецьких військ. «Інтервенти», як їх потім іменували радянські історики, займають Одесу, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Новоросійськ. Але російські більшовики стали на заваді їх планів.
Розібравшись із «інтервентами на півдні», військові підрозділи Радянської Росії під виглядом українців, «незгодних з політикою Києва», розпочали планомірний наступ на захід. Їх успіхи були пов’язані з тим, що в 1917 році діячі Центральної Ради не вважали за потрібне приділяти увагу розбудові власних українських збройних сил та їх матеріально-технічного забезпечення. Ті українські військові підрозділи, які було створено, виникли скоріше всупереч, ніж за підтримки Центральної Ради. Після повалення Центральної Ради і проголошення Гетьманату розбудові збройних сил України почали перешкоджати німці, які прийшли на запрошення Центральної Ради щоб допомогти вигнати з України більшовицькі російські війська. Та після поразки і відступу німців з України раптом виявилося, що у нас армії, як такої, взагалі немає. Цим і скористалися російські більшовики.
Крім того, більшовики від самого початку надзвичайно активно використовували пропагандистський ресурс і проросійські настрої місцевого населення, оперативно критикували ти висміювали прорахунки Гетьмана та Директорії. У поєднанні це давало можливість досить швидко і майже без втрат захопити більшість українських земель на Сході та в Центрі.
Керівництво Директорії спочатку намагалося вирішити проблему «шляхом пошуку домовленостей». Отримавши чергову відмову більшовицького уряду в Москві визнати відповідальність за дії Тимчасового робітничо-селянського уряду України, в умовах фактичної агресії Радянської Росії проти України, 16 січня 1919 року Директорія УНР оголосила війну більшовицькій Росії. Оголосити війну просто, але складно її вести фактично не маючи боєздатної армії та промисловості, яка б забезпечувала її нормально функціонування.
Варто нагадати, що не в кращій ситуації опинилися і військові підрозділи ЗУНР. Країни Антанти визнали Польщу, і повністю проігнорували потуги українців до власного державотворення. До того ж Польща почала отримувати допомогу від країн Антанти. Все це призвело до того, що армія ЗУНР, створена на базі УСС і перейменована в Українську Галицьку Армію (скорочено – УГА), крок за кроком почала відступала на Схід, у напрямку Києва.
І найголовніша світова подія, яка відбулася напередодні об’єднання ЗУНР та УНР – це початок роботи Паризької мирної конференції 18 січня 1919 року. Всім було зрозуміло, що саме у Версальському палаці найближчим часом буде вирішуватися питання повоєнного облаштування Світу. І українські політики мали на це якось реагувати…
ПРОГОЛОШЕННЯ ЗЛУКИ УНР І ЗУНР
В умовах, коли армії ЗУНР та УНР під натиском переважаючих сил Польщі і Радянської Росії відступали, щодня скорочуючи між собою відстань, українські політики і «на заході» і «на сході» усвідомили, що настав час об’єднати зусилля у боротьбі з ворогами України.
До того ж було сподівання на те, що на Паризькій мирній конференції «світова спільнота» визнає існування Української держави і… допоможе у боротьбі з більшовицькою Радянською Росією.
Ідея єдності всіх українських теренів “від Сяну до Дону” завжди була актуальною в українському інтелектуальному середовищі. З середини 19 століття ці твердження викристалізовуються у програмних документах різних політичних груп. Зокрема, вперше твердження про єдність багатомільйонного українського народу, поділеного між Російською та Австрійською імперіями, прозвучало 10 травня 1848 року в маніфесті Головної Руської Ради – першої політичної організації Галичини.
З кінця 19 століття “соборність” стала наріжним каменем ідеологічних декларацій, програм і маніфестів українських політичних партій. Ідею єдності українського народу розвиває Юліан Бачинський 1895 року в “Україна уярмлена” та Микола Міхновський 1900-го в брошурі “Самостійна Україна”. В наступні десятиліття думка про соборність залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним недискусійним положенням програмних цілей усіх течій українського національно-визвольного руху.
На рубежі 1918-1919 років обставини змусили українських політиків об’єднати ЗУНР та УНР в єдину державу
1 грудня 1918 року на залізничній станції Фастів між представниками ЗУНР і УНР було підписано “предвступний договір” (тобто попередній, чи прелімінарний) про злуку обох держав, їхні наміри щодо майбутнього об’єднання в одну державу. Статті угоди констатували, що, по-перше, ЗУНР заявляла про “непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою”. З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Тобто угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР. Грудневий договір у двох оригіналах (по одному для кожної республіки) міг бути опублікований за згодою урядів. Його підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький.
Ратифікації Передвступного договору перешкодив несприятливий перебіг україно-польської війни. Західноукраїнський уряд змушений був переїхати зі Львова, який залишили частини УГА, до Тернополя, а згодом – до Станіславова. Саме у Станіславі 3 січня 1919-го на першому ж засіданні Української Національної Ради одностайно було затверджено “Ухвалу Української Національної Ради про злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою”.
Для її урочистого проголошення та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію (36 осіб) на чолі з віце-президентом Національної Ради ЗУНР Львом Бачинським.
22 січня 1919 року в першу річницю проголошення Четвертого Універсалу в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західно-Українською Народною Республікою.
Церемонія розпочалася о 12-й годині промовою голови делегації ЗУНР, віце-президента УНРади Льва Бачинського. Потім Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії, в якій були подані акти, що вели до злуки, зокрема Ухвала УНРади від 3 січня 1919 року про об’єднання ЗУНР і УНР. Щоб підкреслити присутнім представникам іноземних держав міжнародне значення даного акта, член західноукраїнської делегації Ярослав Олесницький прочитав його французькою мовою. Після цього Лев Бачинський урочисто вручив прочитану грамоту Голові Директорії. Прийнявши її, Володимир Винниченко привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта Злуки.
Наступного дня, 23 січня, у приміщенні київського оперного театру (сучасна Національна опера України імені Тараса Шевченка) Трудовий Конгрес України, заслухавши й обговоривши згадані документи, схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР дістала назву Західна область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Розпочалася активна співпраця в економічній, військовій та культурних сферах.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
1919 рік виявився дуже нещасливим для розбудови держави.
28 червня 1919 року країни Антанти уклали Версальський мирний договір з Німеччиною. Він проголосив нечинними міжнародні акти, пов’язані з діями Німеччини на Сході в 1918 році. Німеччину зобов’язали визнати “незалежність всіх територій, які входили до складу колишньої Російської імперії станом на 1 серпня 1914”, а також недійсність Брестських мирних договорів з УНР (від 9 лютого 1918 р.), РСФРР (від 03 березня 1918 р.), Румунією.
На Паризькій мирній конференції Польща «отримала дозвіл» тимчасово окупувати Східну Галичину.
11 вересня 1919 р. за Сен-Жерменським договором Буковину було передано Румунії, а Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини «на певних умовах».
Після «Київської катастрофи» залишки армій УГА та УНР опинилися в оточенні більшовицьких, білогвардійських та польських військ. Таке розташування дістало назву «Трикутник смерті». Та, інколи, до нього використовують назву «Чотирикутник смерті» чи «Прямокутник смерті», у зв’язку з ворожим ставленням до українських військ ще й збройних сил Королівства Румунія.
Фактично, на кінець 1919 року від української державності залишилася лише Українська Соціалістична Радянська республіка (УСРР), проголошена в Харкові на третьому Вснукраїнському з’їзді рад в першій декаді березня 1919 року. Вона хоч і нагадувала «маріонеткове державне утворення» повністю контрольоване з Москви, але в подальшому саме УСРР стала основою для розбудови державності на українських землях.
Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”.
Нагадуємо: