Не кожного дня можна зустріти поміж колишніх фронтовиків таких, котрі, повернувшись додому з передової, у прагненні вижити в нових реаліях віддають перевагу духовним цінностям перед матеріальними. На жаль, нинішнє сьогодення змушує більшість українців, і учасники бойових дій тут не виняток, радше думати про хліб і до хліба, ніж про прекрасне. І лише одиниці серед учорашніх бійців і командирів, котрі сповна сьорбнули воєнного лихоліття, беруть до рук, приміром, пензля тощо, аби присвятити себе служінню мистецтву. 

Один з таких «атовців», який після війни наважився зануритися у світ прекрасного,  житель Херсонщини Анатолій Обелець. Ризикнув і не пошкодував, адже від 2015 року, коли офіцер повернувся з фронту, він досягнув чимало на новій для себе стезі. Сьогодні роботи українця зайняли своє місце в приватних колекціях поціновувачів художніх творів з дерева в США, Канаді, Ізраїлі, Польщі, Австрії тощо.

Знаковим для себе старший лейтенант запасу вважає здійснення , здавалося би, раніше недоступної мрії – членства в Національній спілці художників України, куди його прийняли в 2017 році.  Для нього, аматора, котрий щодня наполегливо удосконалює свою майстерність, стати на один щабель з маститими колегами по художньому цеху,  подія, яка важить дуже багато. Адже передувала всьому цьому надважка творча праця. Яка, врешті решт,  матеріалізувалася в успішне подолання прискіпливого конкурсного відбору, організація кількох всеукраїнських виставок своїх творів тощо.

2020 року А. Оробець знову заявив про себе серед спільноти вітчизняних майстрів з різьблення, коли виставку його оригінальних робіт організували у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Лаврі. Про що мріють, без перебільшення, майже всі українські митці. Оригінальною методикою українського різьбяра зацікавилися  і його  однодумці по творчому цех в США. Віднедавна майстер-класи українського ветерана публікують у відомому і поважному журналі для любителів роботи з деревом Scrollsaw Woodworking & Crafts.

Але, перш ніж творчу доріжку, на яку став фронтовик у мирному житті,  доля застелила шовковою травичкою, довелося йому крокувати і колючим тереном.  Розмірений ритм життя підприємця із Нової Каховки А. Обельця, як і тисяч інших українців,  порушила війна на Донбасі. У серпні 2014 року 54-річний чоловік, коли для мобілізованих скасували вікові обмеження,  переступив поріг військкомату і почав обходити кабінети військово-лікарської комісії на предмет придатності до службі. Скептики, котрі не вірили, що призовник, життя якого вже перевалило за екватор, виявилися присоромленими: херсонець мав непогану фізичну форму і без проблем пройшов комісію. Після чого, його – старшого лейтенанта запасу, який офіцерське звання отримав, закінчивши військову кафедру Одеського університету,  призначили командиром аеромобільного взводу із мобілізованих призовників в батальйон «Фенікс», який формували в складі 79-ї десантної бригади. Відтоді і почалася служба новоспеченого взводного, яка розтяглася на 15 місяців в зоні АТО.

«В зону бойових дій мій взвод потрапив не одразу. Спочатку ми пару місяців відновлювали військовий вишкіл на полігонах Широкий Лан і Тернівський, що в Миколаївській області, – пригадує початок свого воєнного шляху фронтовик. – Тоді був дуже напружений період, адже тренування геть виснажували кожного призовника. Тоді я потрапив і у ДТП, коли переганяв з водієм «джипа» до своєї частини, який нам передали волонтери. Дістав численні забої. Думав, що на цьому моя служба і закінчиться. Але, на щастя, кістки вціліли і після лікування наприкінці осені 2014 року разом із своїм взводом відправився спочатку на кордон з Кримом поблизу Чонгару, а згодом і у сектор «М»…».

Десантники бригади, де служив А. Оробець, тоді не тільки прикривали свою артилерію, але і мали завдання «демонструвати» противнику силу нашого війська. Тобто, уточнює офіцер, створювали ілюзію присутності на нашій ділянці фронту  сили силенної бойової техніки. Якої тоді в бригаді насправді було дуже мало. Приміром, в роті, в якій він служив, було всього три БТР-80. Тож десантників взимку 2015 року перед «спектаклем» саджали на броню і верхи на БТР вони їздили вздовж лінії розмежування. Іноді на швидкості до 70 кілометрів за годину. Було дуже холодно і небезпечно…

«Одного разу я повіз свого бійця – порушника дисципліни,  відбувати покарання на гауптвахту до Миколаєва. На летовищі там побачив понад три сотні новеньких БТР-80, які довгими рядами вишикувалися просто неба на бетонці. У нас техніки не було, а там її для чогось зберігали…, –  нарікає десантник. – До речі, свого бійця я забрав вже через два дні. Гауптвахта перебувала під наглядом місії ОБСЄ, чиї інспектори прискіпливо стежили за тим, щоб там було тепло,  затишно, все обладнано за європейськими нормами. І це в той час, коли ми на позиціях щодня ловили дрижаків. Тож, подумав, що  бешкетник не заслужив  права на відпочинок у «санаторії». Хай спокутує провину на позиціях разом із всіма…».

Демонстрація сили противнику на броні БТР таки далася взнаки: А. Обелець застудив на морозі і пронизливих вітрах травмоване під час ДТП плече і після лікування у шпиталі його призначили вже на посаду заступника командира саперної роти з виховної роботи. Про саперів, чиї лави він поповнив, фронтовик і нині дуже високої думки. За оцінкою офіцера, сапери не тільки надійний кістяк будь-якого роду військ, бо без них важко уявити фронтові будні, але і по-справжньому мужні люди.

«Сапери завжди перебувають попереду: або розміновують ділянки, через які мають пройти частини, або супроводжують колони техніки тощо. Причому, під час руху колони сапер сидить відкрито на броні переднього БТР, щоб вчасно помітити міну та її знешкодити. І це на видноті у противника.  Чиї снайпери, які будь-якої миті можуть його легко «зняти», – розповідає про особливості служби військовослужбовців своєї роти А. Оробець.

Після демобілізації у жовтні 2015 року треба було вирішувати, чим займатися на «гражданці». Дружина не радила знову випробувати себе в підприємництві, бо за час, який він служив у війську, було втрачено чимало ділових зав’язків. Керуючись порадою на кшталт того, що всіх грошей не заробиш, «атовець» вирішив присвятити себе творчості.

Свого часу він захоплювався роботою з деревом, непогано малював ще в студентські роки тощо. Тож підґрунтя для нового заняття в А. Оробця вже було. Так хобі перетворилося для фронтовика на серйозне заняття. Знайшов себе офіцер запасу в техніці інтарсії –прорізної об’ємної мозаїки по дереву. Але за власною оригінальною методикою, коли деталі майбутніх композицій з дерева не випилюються, як зазвичай,  а… випалюються.

«Як правило, я працюю з дошкою розміром 20х40 сантиметрів. Переважно із сосни. Спочатку розробляю ескіз майбутнього твору. Іноді доводиться перемальовувати олівцем до десятка разів, поки не вийде те, що я хочу, – ділиться з кореспондентом «НОВА» митець творчими секретами. – Після того, як на підготовлену дошку перенесено ескіз, починаю випалювати його окремі деталі. Для цього в мене є спеціальний прилад за допомогою якого регулюю напругу, що розпалює до червоного кольору тонку струну з вольфраму. Коли призвичаєшся, процес іде дуже швидко. Випалені деталі «виходять» без сколів, із гладкими краями, що в подальшому дуже полегшує процес складання фігур…».

Якщо художнім задумом фронтовика передбачено створити різнокольорову роботу, то у хід ідуть морилки. Сповна використовується і природна текстура деревини, що надає роботам неповторний вигляд. Правда, шкодує А. Оробець, в нас можливості обмежені. А от в США, любителі інтарсії значно частіше використовують природну текстуру деревини, бо там значно багатше  на екзотичні дерева рослинний світ. Особлива тема в творчості «атовця» – роботи на релігійну тематику.

«Ми – глибоко віруюча родина, тож до теми відображення у своїх роботах, приміром, біблейських сюжетів, ставлюся дуже відповідальне, – зізнається офіцер. – Перш ніж взяти до рук олівця, щоб покласти перші штрихи майбутнього сюжету, читаю все, що можна знайти на цю тему – Біблію, Новий Завіт тощо. Обов’язково потрібно бути, як кажуть, в темі. Тоді і робота ладиться. Усі роботи на релігійну тематику, особливо ікони, освячуються…».

Сьогодні, коли дуже багато кажуть про соціальну реабілітацію учасників бойових дій, проводити її, залучаючи вчорашніх воїнів до азів мистецтва, справа безпрограшна, переконаний О. Оробець. І пригадує, як у Львові, де в місцевому шпиталі лікувалися учасники АТО, він розгорнув свою першу виставку. Запросив і побратимів. Зустріч з ними у виставковій залі стала прикладом соціальної реабілітації.

«На своєму прикладі, а мені було вже 56 років, коли я звільнився, я демонстрував фронтовикам, чого можна досягти, якщо в тебе багате духовне життя і ти прагнеш справжніх змін у повоєнному житті, – констатує ветеран. – Тож, ніколи не слід здаватися і опускати додолу руки під тиском обставин…   

Сьогодні в творчому доробку фронтовика вже понад сто унікальних робіт в основу яких покладено орнаменти, народні мотиви, біблейські сюжети, ікони, квіткові композиції, зображення звірів і птахів тощо. Кожна робота зберігає тепло рук майстра, який після фронту знайшов себе в мистецтві. І каховський художник-самородок й далі удосконалює майстерність і іде вперед з притаманною фронтовикам наполегливістю…

Олександр Брусенський, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”

Нагадуємо:

Після серії локальних конфліктів, які виникли або загострилися по всій земній кулі за останні 5 років, можна констатувати високу актуальність сучасних ракет «земля-повітря», що запускаються з переносних установок з плеча або треноги. Ці комплекси з розвитком технологій дають можливість отримувати багато переваг за порівняно малі гроші. В цьому матеріалі автор зібрав погляди на перспективи розвитку ПЗРК західних військових експертів.

«Свіжі» досягнення в технології мікропроцесорів і рухомих установок значно розширили дальність дії і точність сучасних переносних зенітно-ракетних комплексів, і дозволили з вкрай високою ефективністю нейтралізувати надширокий діапазон повітряних цілей на великих відстанях (включаючи безпілотники і балістичні ракети).

Багато армій світу вбачають у цьому нові можливості для оптимізації ефективності невеликих бойових підрозділів при обмежених бюджетах. Це стосується не лише країн з відсталою або середньою економікою, а й передових.

Британська компанія Thales UK постійно вдосконалює ракетний комплекс «земля-повітря» ближньої дії Starstreak, який ще в 1997 році надійшов на озброєння королівської  армії. Цей комплекс, що прийшов на зміну ПЗРК Javelin цієї ж компанії, створювався для забезпечення ближньої протиповітряної оборони від таких загроз, як наприклад, винищувачі і штурмові вертольоти.

Новітня модифікація з позначенням Starstreak II HVM (High Velocity Missile – високошвидкісна ракета), має значно збільшений радіус дії і підвищену точність, а також поліпшені характеристики, що дозволяють працювати за програмними цілями на набагато більших висотах.

Головний технолог по ракетних систем в компанії Thales UK Педді Меллон сказав, що Starstreak II розсуває кордони щодо дальності ЗРК дуже малого радіуса дії (VSHORADS).

“Starstreak II, можливо, найсучасніша ракета свого типу в світі, оскільки вона постійно доопрацьовується… Тепер дальність ракети досягла приблизно 7 км, це дуже ефективне озброєння як проти ближніх високошвидкісних цілей, так і проти дальніх.

Ракета складається з трьох стрілоподібних кінетичних вольфрамових суббоєприпасів, які мають свою власну систему наведення і управління; бойової частини з детонатором з уповільненням; двоступеневого твердопаливного ракетного двигуна; вибухового заряду, який працює в момент пуску; і маршового двигуна другого ступеня.

Ключовим елементом в основі самої бойової частини, очевидно, є ударна дія, тобто вся маса бойової частини, вся маса ракети вдаряє в ціль. За рахунок високої швидкості польоту ракета пробиває корпус цілі, а потім вибухає всередині її з нанесенням максимального збитку. У той час як з багатьма іншими зенітними ракетами ви втрачаєте велику частину осколків в повітрі навколо повітряного судна, а не всередині самої цілі” – пояснює головний технолог з ракетних систем в компанії Thales UK Педді Меллон.

За даними розробників, систему вкрай важко заглушити, оскільки передавач ПЗРК не активується, поки оператор не натисне на спуск, тому ціль не знає про те, що вона вже підсвічується, поки ракета не вилетить з пускової труби. Розрахунок комплексу, як правило, складається з двох чоловік: оператора і командира. Всі ПЗРК виробництва Thales, що в даний час пропонуються на ринку, використовують станок-триногу LML, який має блок управління пуском, куди входять оптика, тепловізор і пусковий механізм.

Шведська оборонна компанія Saab також представила модернізований варіант ПЗРК RBS 70, що є на озброєнні багатьох країн з кінця 60-х років. Новий комплекс отримав позначення RBS 70 NG. Незважаючи на однакове позначення, новий варіант являє собою зовсім іншу систему.

RBS 70 NG – це комплекс з командним наведенням; пускова установка складається з транспортно-пускового контейнера з ракетою, триноги і прицілу. Комплекс має інтегровану систему наведення і ракету четвертого покоління Bolide, здатну боротися з цілями, що маневруюь з прискореннями більше 20g!

“Тепер у нас є автоматичний відеозапис всього процесу стрільби, так що можна потім подивитися, як все відбувалося, що було зроблено, чи правильно була захоплена ціль тощо.

Система забезпечує об’ємне візуальне зображення мети, що дозволяє оператору впевненіше здійснювати захоплення цілі і скорочує загальний час реакції до однієї секунди. Ми також можемо перервати процес стрільби в будь-яку секунду, аж до моменту перехоплення цілі. У нас є приймачі лазерного наведення, щоб заглушити сигнал, достатньо просто встати між прицілом і ракетою.

Вона, до речі, може пробити будь-який існуючий бронетранспортер, і наш ПЗРК міг би використовуватися навіть для самооборони на землі. Якщо ж мова про «традиційне» використання, то взвод з 3-4 таких комплексів «закриє» близько 50 квадратних кілометрів території” – розповів голова служби збуту компанії Saab Білл Форсберг.

Також європейський виробник ракет, компанія MBDA, пропонує новітній варіант свого ПЗРК Mistral.

“В даний час в підрозділах французької армії ми займаємося модернізацією ПЗРК Mistral, встановлюємо в ракети нову головку самонаведення. Тепер у нас є можливість вражати цілі зі слабкими тепловими демаскувальними ознаками, наприклад ракети і БПЛА, що було вимогою французької армії і флоту” – повідомив представник компанії MBDA.

В Україні на озброєнні залишаються переважно комплекси радянського виробництва, термін експлуатації яких вже закінчується. Попри це, від таких ПЗРК на початку війни на Донбасі дуже постраждали наші льотчики (мова про комплекси «Стріла-2М» и «Ігла-1»). Однак в кінці 2018 року на засіданні РНБО стало відомо про початок випробувань нового комплексу «Колібрі».

Інформації про цей проект у відкритому доступі мало, однак ще в 2009-му році на Le Bourget українським ВПК було представлено ракету 9М313, яка, як очікується, і може стати основою ракети для вітчизняного ПЗРК. Ракета отримала високі оцінки експертів; в умовах війни на Донбасі так можна було б закрити прогалину, яка утворилася в комплексах ППО малої дальності в ЗСУ.

Узагальнючи, потрібно нагади про наступне: виробники ПЗРК випускають два типи цих систем – з ракетами з інфрачервоною ГСН і з ракетами з лазерним наведенням. Судячи з останніх досліджень, ГСН-ракети, що запускаються з плеча (такі переважають в країнах пост-радянського простору), є більш портативними, але мають менш ефективну бортову електроніку і бойову частину.

“Запущені з плеча ракети, звичайно ж, менше за розмірами, ГСН у них слабша і ефективність менше. Ми провели безпосередню оцінку систем різних країн і продемонстрували, що ефективність ракети Mistral значно краще, ніж ефективність «плечових» конкурентів.

Що стосується ракет з наведенням за лазерним променем, то це зовсім не те, що «вистрілив-забув» або самонаведення. Це наведення менш точне і що більша дальність, то гірше точність, оскільки ваш прицільний блок знаходиться на землі. І тому дальність безпосередньо впливає на точність… єдиною перевагою таких систем є низька чутливість до протидії враженню” – каже Педді Меллон.

Західні армії довгий час мали суттєву перевагу в авіації та ракетному озброєнні, тому до мінімуму зводили свої потреби в недорогих системах ППО. І навпаки, на ринку ПЗРК домінували армії країн, що розвиваються, які прагнули отримати підвищені бойові можливості за мінімальну ціну. Це зараз відбувається в арміях країн, що межують у Китаєм, який активно зміцнює військові потужності по всіх напрямках.

Відтак, експерти припускають, що потреба в ПЗРК зростатиме й надалі. При цьому  матиме значення не лише технологічність рішень, а й можливість інтеграції комплексів з різними транспортними засобами та кораблями.

Андрій Артюх, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”

Нагадуємо:

Сьогодні компанія SpaceX здійснила запуск ракети-носія Falcon 9 з 143 супутниками. Це найбільша кількість космічних апаратів, які коли-небудь одчано виводили на орбіту під час одного запуску. Про це повідомляється в Twitter компанії.

Місія має назву Transporter-1. Запуск був здійснений з космічного комплексу на мисі Канаверал в американському штаті Флорида о 10:00 за часом Східного узбережжя США (17:00 за Києвом). Після відділення перший ступінь ракети Falcon 9 приземлилася на морську платформу Of Course I Still Love You, поінформували в компанії.

На навколоземну орбіту виведено 133 комерційних і державних космічних апарати (включаючи CubeSats, мікросупутники) і 10 супутників Starlink. Супутники Starlink з цього запуску будуть першими з виведених на полярну орбіту.

Нагадаємо:

Газопровід “Північний потік – 2” добудований вже більш ніж на 90 відсотків. Залишилося прокласти лише кілька десятків кілометрів труб в водах Данії та Німеччини і газ потече в Німеччину, а долари – на Росію.

США за допомогою санкцій хочуть не допустити добудову газопроводу. Раніше під загрозою санкцій з боку США від участі в проекті “Північний потік-2” відмовилися європейські судна і на добудову газопроводу було направлено два російських трубоукладачі – “Академік Черський” і “Фортуна”.

Влада США 19 січня ввела санкції проти судна “Фортуна”, яке задіяне в будівництві газопроводу “Північний потік-2”, і його власника — компанії “КВТ-Рус”. Санкції ввели в межах закону CAATSA (“Про протидію противникам Америки за допомогою санкцій”). Потрапляння в список санкцій означає заморожування активів в США і заборону для американських громадян на будь-який бізнес з фігурантами списку.

Роботи повинні були розпочатися 15 січня 2021 року, але оператор “Північного потоку-2” відклав будівництво труби.

Однак, 22 січня стало відомо, що судно-трубоукладач “Північного потоку-2” “Фортуна”, попри санкції США, знову вийшло до місця будівництва

Передбачається, що “Північний потік-2” з’єднає Німеччину і Росію по дну Балтійського моря в обхід країн Балтії, Польщі, України. Будівництво газопроводу зупинено в кінці 2019 року через схвалення конгресом США санкцій проти власників суден-трубоукладачів для проекту.

У разі зупинки проекту газопроводу “Північний потік-2” є загроза судових позовів. Про це заявила міністерка охорони довкілля та ядерної безпеки Німеччини Свенья Шульце в інтерв’ю RND.

“Рішення про будівництво газопроводу “Північний потік” було ухвалено багато років тому. Трубопровід майже готовий і був схвалений у межах юридичного процесу… Якби ми зупинили проект зараз, ми б могли “наламати дров” з точки зору надійності правових рішень і, ймовірно, зіткнулися б із судовим розглядом”, – сказала Шульце.

Раніше діюча в Німеччині недержавна організація “Союз охорони природи та біорізноманіття” (Naturschutzbund Deutschland, NABU) оскаржила видане Федеральним морським і гідрографічним агентством (Bundesamt für Seeschifffahrt und Hydrographie, BSH) дозвіл на будівництво ділянки газопроводу “Північний потік-2” у виключній економічній зоні ФРН. Аналогічну скаргу подала ще одна природоохоронна організація — Deutsche Umwelthilfe (DUH).

Варто додати, що «пряме» транспортування газу, звичайно, зробить для німців газ дешевшим. Але кошти, отримані від продажу газу, будуть перенаправлені на війну з Україною. І, схоже, німцям, нема ніякого діла до того, скільки ще українців вб’є профінансоване ними російське озброєння.

США негайно відправив у Південно-Китайське море авіаносну ударну групу на чолі з авіаносцем “Теодор Рузвельт” (USS Theodore Roosevelt) в той же день, коли влада Тайваню заявили про політ 12 літаків ВПС КНР поблизу острова, повідомляє в неділю газета The Japan Times.

Тайванські влада повідомила, що вісім бомбардувальників, здатних, в тому числі, нести ядерну зброю, і чотири винищувачі ВПС КНР під час польоту увійшли в південно-східну розпізнавальну зону ППО Тайваню. При цьому американські кораблі виявилися в зоні досяжності китайських надзвукових протикорабельних крилатих ракет повітряного базування YJ-12, які могли бути на літаках ВПС КНР, відзначає японська газета.

В Індо-Тихоокеанському командуванні ЗС США заявили, що це планова передислокація сил 7-го флоту США з метою підтримки свободи навігації на морі. Група ВМС США в суботу вже пройшла Лусонську протока, що відділяє Тайвань від Філіппін.

Держдепартамент США після польоту літаків ВПС КНР в районі Тайваню закликав Пекін припинити подібний тиск на Тайбей. Представник Держдепу Нед Прайс заявив, що США “будуть і надалі підтримувати мирне врегулювання питань, відповідно до побажань і найкращими інтересами народу Тайваню”. Він додав, що Вашингтон “буде і надалі надавати Тайваню допомогу в підтримці достатнього потенціалу самооборони”.

Подібна заява може вказувати на спадкоємність політичного курсу США при адміністрації президента Байдена на зближення з Тайванем, зазначає японське видання.

Нагадуємо:

В п’ятницю, 22 січня, полковника підрозділу “Альфа” СБУ затримали за підозрою в підготовці вбивства генерала СБУ Андрія Наумова. Організатор вбивства запропонував виконавцю 50 тисяч доларів за вчинення злочину. Повідомляється, що злочин планувався в змові декількох осіб, а саме кримінальне провадження не є “розбірками”, заявили в СБУ. За словами керівника слідчого управління ГСУ СБУ Анатолія Буліча, затримання одного з офіцерів відомства викликало великий резонанс в суспільстві.

Інформацію розміщено на сайті СБУ

Булич зазначив, що один з організаторів був затриманий під час передачі частини коштів. Це було лише початком плану по підготовці до вбивства. Він наголосив, що причиною «деякі ЗМІ» невірно інформують громадськість, заявляючи що причиною підготовки замаху є перерозподіл корупційного впливу у Службі безпеки України.

Журналіст Юрій Бутусов повідомив, що полковник СБУ ЦСО «А» Андрій Расюк готував замах на вбивство бригадного генерала Служби Безпеки Андрія Наумова. Підозрюється у замовленні вбивства колишній заступник Голови СБУ полковник Дмитро Нескромний, якого оголосили в розшук.

Про це він написав у себе на сторінці у Facebook.

За версією журналіста причиною «конфлікту» став перерозподіл корупційного впливу у Службі безпеки України.

Нагадуємо:

Як повідомляє Twitter Шостого флоту США американський ракетний есмінець Donald Cook увійшов у Чорне море. “Donald Cook буде працювати з партнерами, продовжуючи зміцнювати безпеку на морі і в регіоні”, – йдеться в повідомленні.

Чорноморський флот Росії в свою чергу почав стеження за американським есмінцем, повідомляє “Интерфакс”.

USS Donald Cook – ескадрений міноносець ВМС США четвертого покоління, основною зброєю якого є керовані ракети. Головною зброєю «Кука» є крилаті ракети «Томагавк» з дальністю польоту до 2500 кілометрів, здатні нести ядерні заряди.  Donald Cook вже здійснював патрулювання в Чорному морі в листопаді минулого року.

Рагніше, у вересні Чорноморський бассейн відвідав есмінець з керованими ракетами класу “Арлі Берк” USS, щоб узяти участь в операціях із гарантування безпеки на морі спільно з союзниками та партнерами НАТО в регіоні.

Нагадуємо:

25 січня 1942 року у лазареті Кустанайської загальної тюрми №7 непомітно помер видатний український мовознавець, вчений, орієнталіст, письменник і перекладач, поліглот (знав ШІСТДЕСЯТ мов), історик, один з організаторів Академії наук України (1918) Агатангел Кримський.

Через місяць після початку радянсько-німецької війни 1941-1945 років стало зрозумілим, що Київ радянським військам втримати не вдасться і настав час евакуюватися. За станом здоров’я Агатангел Кримський сам евакуюватися не міг. Тоді, зважаючи на його «непролетарське походження» та «сумнівні зв’язки» 20 липня 1941 року співробітники НКВС заарештували Кримського, а радянська судова система швиденько звинуватила вченого в «антирадянській націоналістичній діяльності» і відправила «поправляти здоров’я» в одну із тюрем НКВС у місті Кустанай (сьогодні – Костанай), тоді Казахська РСР.

03 (15) січня 1871 року у містечку Володимирі-Волинському  Волинської губернії, Російської імперії (нині Волинська область) у подружжя Криських – Юхима Степановича та Аделаїди Матвіївни, народився син, якого назвали Агафа́нгел (Агата́нгел).

Юхим Степанович Кримський працював учителем історії та географії. Дід Агатангела Кримського був з вихрещених кримських татар, як прийняли православ’я. Мати мала польсько-литовське коріння і була родом з-під Мінська (Білорусія). У дитячі роки його батьки переїхали до Звенигородки (нині Черкаська область).

У трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його до місцевого училища, де Агатангел провчився п’ять років (1876—1881). Після навчання в протогімназії в Острозі (1881—1884) та Другій київській гімназії (1884—1885) вступив за конкурсом і навчався в Колегії Павла Ґалаґана (1885—1889). Опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку. Усього він знав шістдесят мов.

У колегії навчався в Павла Житецького, який пробудив у ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя Українській національній ідеї, відродженню української науки та культури.

У 1889—1892 роках навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві. Основними дисциплінами науковця були: арабська, перська і турецька мови та література. У 1892—1896 роках пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету під керівництвом мовознавця Всеволода Міллера, славіста Романа Брандта, знавця індоєвропейських мов Пилипа Фортунатова. 1896 року молодий науковець склав магістерські іспити з арабістики в Санкт-Петербурзькому університеті та зі слов’янської філології в Московському університеті.

Після закінчення Московського університету Кримський одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки до Сирії та Лівану. Після повернення, з 1898 року Кримський працює в Лазаревському інституті, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу з російської мови арабською і навпаки, вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії ісламу.

За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії і літератури арабів, персів і турків.

1918 року переїхав до Києва, де обійняв посаду неодмінного секретаря заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії.

З 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови. У жовтні 1921 року брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

У 1918—1921 роках працював професором всесвітньої історії в Київському університеті. Водночас був редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук», з 08 серпня 1925 року — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У Києві Агатангел Кримський плідно працював лише у 1918—1928 роках. 12 вересня 1921 року в знак визнання його заслуг Рада народних комісарів Української СРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойників, Кримському дозволено видання за державний кошт наукових праць; його звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку. Був нагороджений радянським орденом «Трудового Трудового Червоного Прапора».

«Проблеми у стосунках з владою» почалися з 1929 року. Кримського почали переслідувати, позбавляти посад. У 1930-х роках Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. Але в 1939 році. Раптом був відновлени на «всіх посадах» та здійснив кілька робочих поїздок у щойно приєднанні до СРСР «західні райони України».

Агатангел Кримський — автор численних праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу (знав близько 60 мов, переважно східних):

• «Історія мусульманства», 1904—1912;
• «Історія арабів і арабської літератури», 1911—1912;
• «Історія Персії та її письменства», 1923;
• «Історія Туреччини та її письменства», 4 тт., 1924—1927);
• «Перський театр, звідки він узявся та як розвивався», 1925).

Окремі історико-літературні монографії Кримського присвячені «Хамасі» Абу Таммана, Абану Ліхікі, Гафізу, Павлові Алеппському.

У 2007—2010 роках Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського здійснено перевидання рідкісних сходознавчих праць А. Ю. Кримського «Вибрані сходознавчі праці в п’яти томах»: Т. I. Арабістика (2007); Т. II. Тюркологія (2007); Т. III. Тюркологія (2010); Т. IV. Іраністика (2008); Т. V. Іраністика (2010).

Велику увагу приділяв дослідженню історії української мови і літератури, фольклору, етнографії. Кримський — автор праць:

• «Українська граматика» (у 2-х т., 1907—1908),
• «Нариси з історії української мови» (1922, у співавторстві з О. Шахматовим)
• «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного»
• Редактор першого тому «Академічного словника» (1924).

Як письменник Кримський використовував псевдонім А.Хванько. Він відомий поетичними творами на східні теми, що ввійшли до збірки «Пальмове гілля» (в 3-х т., 1901, 1908, 1922), оповіданнями (зб. «Повістки й ескізи з українського життя» (1895) і «Бейрутські оповідання» (1906) та романом — «Андрій Лаговський» (1905, повністю опублікований у 1972 році).

Кримському належать численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді, Гафіза, Міхрі-хатун, Фірдоусі та багатьох інших, у тому числі західноєвропейських поетів.

Перші переклади, переспіви й оригінальні твори друкував у часописах «Зоря», «Правда», «Народ», «Зеркало», «Буковина».

Ім’я Кримського міститься в затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. Інститут сходознавства НАН України носить ім’я Агатангела Кримського.

В особистому житті Агата́нгел Юхи́мович свого щастя так і не знайшов. Протягом життя він безнадійно був закоханий у Лесю Українку (Косач). З Лесею Українкою його поєднувала щира дружба, теплі приятельські стосунки. Вона не раз радилася з ним про свої твори, ділилася планами, прохала підказати літературу для вивчення. А. Кримський залишив гарний спогад про Лесю Українку «Із спогадів щирого друга». На повість Ольги Кобилянської А. Кримський «Царівна» написав рецензію, що свідчить про його інтерес до розвитку української літератури, до її модерних процесів.

На його шістдесятиріччі в приміщенні теперішньої президії Академії наук України, Павло Тичина прочитав присвячений Кримському вірш, де згадувалася «вічно мрійна Леся Українка», чим розкрив таємницю вченого.

Леся Українка присвятила свою драму “В катакомбах” “шановному побратимові А.Кримському”. Дослідники, вивчаючи їхнє листування, говорять про не звичайні дружні стосунки, а таємне кохання Агатангела Юхимовича до Лариси Петрівни.

Все особисте життя Кримського було заповнено клопотами про брата і сестру, а пізнє одруження так і не принесло щастя. Напівсліпий, немічний самотній вчений потребував допомоги секретаря, читця або коректора. Таким помічником для нього став Микола Левченко, якого він усиновив і який згодом став дослідником, завідував академічною друкарнею.

В 1929 році, коли почалися арешти, які завершилися гучним процесом над «Спілкою визволення України» (СВУ), рідного батька Микола разом з багатьма іншими співробітниками академії репресували. Перед цим він своїм свідченням врятував Кримського від арешту. В Левченка залишилася його вагітна дружина і, щоб дати дитині ім’я, Кримський усиновив новонародженого Миколу.

Але радянська репресивна система не забула про вченого. 20 липня 1941 року його все ж таки заарештували, засудили і відправили помирати в тюремний лазарет. Кримський Агата́нгел Юхи́мович посмертно реабілітований в 1957 році.

Постановою Ради Міністрів УРСР № 203 від 7 травня 1971 року Володимир-Волинському педагогічному училищу присвоєно ім’я Агатангела Юхимовича Кримського з нагоди 100-річчя від дня народження вченого (нині «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А. Ю. Кримського»).

У 1992 році засновано Волинську обласну премію імені Агатангела Кримського «за досягнення в галузі художньої літератури (поезія, проза, драматургія, переклади), документальної і науково-критичної літератури (естетика, літературознавство, мистецтвознавство, критика, мемуаристика, біографії, публіцистика, журналістика), театральної режисури, акторських робіт».

Особистий архів А. Кримського зберігається в НБУ ім. В. Вернадського та Науковому архіві Наукової бібліотеки НаУКМА.

Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”

 Нагадуємо: