Основним бронетранспортером армії Радянського Союзу до початку 1980-х років був БТР-70. Досвід використання цієї моделі швидко показав, що безліч головних недоліків попередника (БТР-60) він успадкував майже без виправлень. Це і складна та ненадійна конструкція силової установки з спарених карбюраторних двигунів, і підвищена витрата палива, і складна висадка/посадка десанту та екіпажу. Пізніше Афганська війна довела ще й погану захищеність машини.
Було вирішено створити нову модель: за кілька років в конструкторському бюро Горьківського автозаводу був представлений бронетранспортер ГАЗ-5903. Він мав один дизельний двигун більшої потужності, для посадки і висадки десанту були обладнані великі люки в бортах корпусу. Сам корпус став вищим, довшим, і ширшим. Після успішно пройдених державних випробувань, в 1986 році ГАЗ-5903 було прийнято на озброєння ЗС СРСР, де він отримав назву БТР-80.
За загальним компонуванням модель вийшла схожою на своїх попередників. Відділення управління розташоване в передній частині корпусу, тут же встановлено оглядові прилади спостереження, щиток контрольно-вимірювальних приладів, апарати управління, радіостанція, переговорний пристрій.
Силовий блок – в задній частині корпусу і ізольований від бойового герметичною перегородкою. У ньому, зокрема, розміщені двигун зі зчепленням і коробкою передач, водяні і масляні радіатори, теплообмінники, паливні баки, генератори та інше обладнання. Двигун – КаМАЗ-7403, восьмициліндровий, чотиритактний, рідинного охолодження; його використання дозволило збільшити запас ходу порівняно з БТР-70 без збільшення обсягу баків. Також це спричинило значні зміни в системі трансмісії.
Однією з переваг БТР-80 над більш старими моделями стала мобільність: вона забезпечується потужним двигуном, приводом на всі вісім коліс, їх незалежною торсіонною підвіскою, великим кліренсом, централізованою системою регулювання тиску повітря в шинах, завдяки який транспортер може слідувати за танками, долати окопи і траншеї.
Штатне озброєння машини складають 14,5-мм крупнокаліберний кулемет КПВТ і спарений з ним 7,62-мм кулемет ПКТ. В баштовій установці розміщені також денний приціл, два оглядових прилади і ручні приводи механізмів наведення; на підвісному сидінні під вежею – місце навідника.
Вогневі можливості БТР-80, за задумом, можна посилити завдяки тому, що бойовий розрахунок може вести вогонь з особистої зброї безпосередньо з машини. З цією метою БТР обладнаний сімома амбразурами і приладами спостереження по бортах корпусу і на даху. Для утворення димових завіс є шість установок для запуску димових гранат ЗД6.
Бронетранспортери БТР-80 активно використовувалися в ході бойових дій в Афганістані. Зараз вони перебувають на озброєнні ЗСУ, а також в армії країни-агресора.
Попри свою порівняну ефективність, БТР-80 в нинішніх умовах для української армії не є найбільш вдалим рішенням. Причина очевидна – БТРи і БМП радянського виробництва нині ледь можна назвати бронетехнікою через низьку захищеність екіпажу та десанту. Ці моделі найчастіше не виконують свого безпосереднього завдання, а слугують машинами вогневої підтримки, машинами високої прохідності, або просто тягачами. Адже не слід чекати високої захищеності від бойового транспортера масою всього 10-15 тонн, коли найтехнологічніші світові зразки сягають 40-50 тонн.
Так, 7-міліметрові борти БТР-80 не завжди тримають постріли навіть з ручної стрілецької зброї; а кулемет ДШК гарантовано пробиває таку «броню» з дистанції півкілометра. Бійці вважають за краще сидіти верхи на БТР, сподіваючись, що куля пролетить повз них, ніж бути гарантовано убитим в бойовому відділенні в разі підриву машини. Таким чином, гранично слабке бронювання нівелює будь-які інші переваги.
Так само є великі проблеми і з економічною складовою: виробництво і ремонт цих апаратів, як йшли, так і нині йдуть за технологією, освоєною ще за часів Радянського Союзу: вона вкрай застаріла і вимагає величезної трудомісткості.
Слід зауважити, що це стосується ремонту всіх без виключення радянських бронетранспортерів (БТР-60, БТР-70) та виробництва своїх власних за радянськими лекалами (БТР-4). Зважаючи на величезну потребу ЗСУ у таких машинах, на українських заводах просто нікому виконувати обсяг замовлень. Так, в грудні 2020 року стало відомо, що Київський бронетанковий завод передав ЗСУ лише 4 відновлених БТР-80, які пройшли капремонт та часткову модернізацію.
“Наші фахівці провели капітальний ремонт машин з суттєвим відновленням корпусів, відновили роботу всіх агрегатів та вузлів, а також виконали часткову модернізацію. На бронетранспортерах, зокрема, встановлено нові сучасні засоби зв’язку, навігаційне обладнання, прилади радіаційної розвідки, нові колеса – все українського виробництва”, – повідомив директор КБТЗ Володимир Синявський.
Військові експерти та безпосередньо армійці тим часом натякають, що керівництву вже час задуматися над появою принципово нового бронетранспортера в ЗСУ – тим паче, нині на ринку достатньо варіантів за помірні ціни.
“Найперспективнішим бачиться шлях співпраці з іноземними виробниками в плані локалізації бронетранспортера спільного виробництва з широким використанням вітчизняних напрацювань, а також вузлів і агрегатів. Адже очевидно, що перебудувати виробництво під нинішню конструкцію просто нереально…
Тому всі проблеми, що виникають у виробництві БТРів, як у краплі води відбивають усі перекоси вітчизняної оборонки – починаючи від браку кваліфікованих кадрів до технологічної відсталості виробництва” – пише військовий експерт Михайло Жирохов.
Відтак, проблема якісної та кількісної модернізації бронетехніки досі вкрай актуальна для Збройних сил України; в контексті бронетранспортерів на її вирішення могло би піти щонайменше 5-7 років. Однак жодних рішень для поступу в цьому напрямку поки не ухвалено.
Андрій Артюх, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Нагадуємо:
