Новини ветеранів зі всієї України
Вівторок, 11 Серпня 2026
Наступного року іноземні військові братимуть участь у навчаннях на території України. Відповідний законопроект №4499 підтримала Верховна рада України.
Про це повідомляє видання РБК Україна.
Даний законопроект було подано до Верховної ради президентом Зеленським у грудні минулого року. Усього допуск іноземних військових в Україну підтримали 325 народних обранця.
Нагадуємо:
Упродовж 22 січня 2021 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів всеукраїнське опитування громадської думки. Методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів в Україні опитано 1005 респондентів. До вибірки не включаються території, які тимчасово не контролюються владою України – АР Крим, окремі райони Донецької та Луганської областей. Вибірка репрезентативна для дорослого населення (віком 18 років і старше) України.
Про це інформує на своїй інтернет-сторінці Київський міжнародний інститут соціології
На запитання «На Вашу думку, зараз в Україні справи йдуть у правильному чи в неправильному напрямку?» 74,3% респондентів відповідають, що справи рухаються в неправильному напрямку. Вважають, що справи рухаються в правильному напрямку – 10%. Решта 15,7% респондентів не визначилися або відмовилися відповідати на запитання.
На запитання про те, коли б вибори Президента України відбувалися в другій половині січня 2021 року і в них брали участь запропоновані кандидати, відносно найбільше голосів отримав би В.Зеленський – 13,4%. На другому місці – П.Порошенко, якого підтримали б 10,6% серед усіх респондентів. Далі йдуть Ю.Тимошенко (відповідно, 8%), Ю.Бойко (7,4%), І.Смешко (6%), В.Медведчук (5%), В.Гройсман (3,9%).
Респондентам були запрпоновані варіанти моделі другого туру із можливими кандидатами: В.Зеленський і П.Порошенко та П.Порошенко і Ю.Бойко.
У парі В. Зеленський і П. Порошенко 30,6% серед усіх респондентів підтримали б В.Зеленського, а за П.Порошенка віддали б свій голос 24,9% респондентів. У перерахунку до тих, хто визначився з вибором, 55,2% підтримали б В.Зеленського, а 44,8% – П.Порошенка. Різниця між кандидатами перевищує похибку, тому в такій парі станом на кінець січня набирає більше В.Зеленський.
У парі Ю.Бойко і П.Порошенко серед тих, хто визначився з вибором, 53% голосують за Ю.Бойка, 47% – за П.Порошенка. Утім, різниця між кандидатами – в межах похибки, тому формально за результатами опитування вони мають приблизно однакову підтримку.
Якби вибори до Верховної Ради України відбувалися в кінці січня і в них брали участь запропоновані партії, відносно найбільше голосів отримала б партія «ОПЗЖ», за яку віддали б свій голос 15,7% серед усіх респондентів і 20,7% серед тих, хто визначився з вибором. На другому місці – «ЄС», яку підтримують 11,6% серед усіх респондентів і 15,3% серед тих, хто визначився з вибором. Третє місце ділять «Батьківщина» (відповідно, 9,5% і 12,6%) та «Слуга народу» (8,5% і 11,2%).
Також теоретично можуть подолати 5% прохідний бар’єр «Сила і честь» (6,3%), «Голос» (4,2%) і «Українська стратегія Гройсмана» (4%).
Близькі до прохідного бар’єру «Партія Шарія» (3,5% ), «УДАР» (3,3%) та «Свобода» (2,9%). Інші партії мають ще менше прихильників.
– Ось майданчик для гри у футбол, де прямісенько у его центр попала ракета від рекатівної системи, – пие на своїй сторінці у Facebook Данила Діденко.
– Влучання прямо у центр поля. Це Маріуполь после осбстрілу росіянами 24 січня 2015-го, – пише на своїй сторінці у Facebook Даніла Діденко. – Уявіть, наскільки б була більшою кількість жертв, якби у той час там гралися б діти?… Ну а потім місцеві жителі сказали: “Е__сь воно конем -31 загиблий”, – і проголосували за Бойко. Ну не за Бендеру ж?
Нагадуємо:
Учбові стрільби реактивних систем залпового вогню БМ-21 “Град” відбулись на полігоні 93 ОМБр “Холодний яр”. Про це розповідають в прес-службі військового з’єднання.
Під час навчальних стрільб з БМ-21 «Град» реактивні артдивізіони виконали планові та непланові вогневі завдання.
БМ-21 “Град” зробили значний внесок в перебіг військових подій на донбасі. Ця реактивна система калібру 122-мм здатна наосити ураження ворогу на відстань до 40 км. Крім того, ця система є доволі мобільною, тому у разі загострення ситуації арителристи БМ-21 зможуть швидко нанести вогневу відповідь противнику.
Нагадуємо:
На своїй строніці у мережі Facebook ветеран АТО Олександр Гром розмістив інформацію про військовослужбовця строкової служби, який вирішив брататися з бойовиками “ДНР” у “TikTok”. Під час ефіру військовий декларував російські пропагандистські меседжі, а також оприлюднив секретну інформацію.
“Просто зараз у прямому ефірі солдат строкової служби зливає інформацію противнику. На ранок уже переглянути буде неможливо. Хлопчик розповідає про “браццкій народ” і “вайну алігархав”, – заявив Олександр Гром.
Ганебна подія сталася у частині Повітряних сил у м. Куп’янськ Харківської області. Сам військовослужбовець родом з м. Славгорода Дніпропетровської області.
У зв’язку з інцидентом, вкотре стає актуальним питання про неналежне військово-патріотичне виховання молоді. Слід пам’ятати, що російська пропагандистська машина і надалі мотивує своїх громадян до агресії проти України. Окремо також слід зазначити неналежну роботу офіцерів по роботі з особовим складом військової частини, у якій стався інцидент.
Нагадуємо:
На ДП “Антонов” вважають, що перший фюзеляж для військово-транспортного літака Ан-178 може бути виготовлений вже на початку літа цього року. Про це в інтерв’ю інформаційному агентству Оборонно-промисловий кур’єр розповів В.О. президента ДП “Антонов” Сергій Бичков.
Також зазначається, що сам фюзеляж та крила будуть повністю виготовленні на підприємстві у Києві. Проте повністю перейти на стовідсоткове виробництво з українських комплектуючих поки що неможливо, тому частка іноземних деталей складатиме 50%.
На жаль, поки що потужності Харківського авіаційного заводу не будут залучені до виробництва перспективного літака.
“Ми вважаємо, що коли піде серія, потужності Харківського авіаційного заводу цілком дозволяють взяти безпосередню участь у виготовленні цього літака”, – зазначив С. Бичков.
Він також додав, що Ан-178 для Перу, який знаходиться в процесі безпосереднього виготовлення, вже має конструкцію серійного літака.
Нагадуємо:
Контррозвідка Служби безпеки України під час спецоперації затримала жителя Луганщини, який був членом проросійських збройних бандформувань і брав участь у бойових діях проти українських військ. Про це повідомила пресслужба СБУ.
Терорист виконував “розвідувальні завдання” у районі Станиці Луганської, Чорнухино та Дебальцево.
“…Встановлено, що мешканець Луганщини у 2014 році приєднався до так званого “3-го Станично-Луганського батальйону десантно-штурмової бригади” НЗФ “ЛНР”. Згодом продовжив злочинну діяльність на посаді розвідника у складі так званої “окремої розвідувальної роти 4 ОМСБр 2 АК НМ ЛНР”, – йдеться в повідомленні.
Наразі затриманому повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 260 (“участь у діяльності не передбачених законом збройних формуваннях”) Кримінального кодексу України.
Також вирішується питання щодо повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 110 (“посягання на територіальну цілісність і недоторканність України”) Кримінального кодексу України та обрання міри запобіжного заходу.
Нагадуємо:
Нещодавно міністр у справах ветеранів Юлія Лапутіна заявила в інтерв’ю, що новий закон про статус ветеранів бойових дій на Донбасі буде ухвалений «найближчим часом» – залишилися лише «технічні питання та неузгодженості». Що нового принесе учасникам АТО/ООС анонсований нею законопроєкт №3407 ?
«Ветеран» замість «ветеран війни»
Це питання має хвилювати ветеранів війни, адже новий закон розробляється на заміну чинному. У разі ухвалення Закону України «Про статус ветеранів та членів сімей загиблих (померлих) захисників України та ветеранів» (законопроєкт №3407) втрачають чинність Закони «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни». Про це йдеться у прикінцевих положеннях законопроєкту. Якщо перший закон знають усі, то про другий мало хто чув. Він передбачає виплату ветеранам війни щомісячної «цільової грошової допомоги на прожиття»: особам з інвалідністю внаслідок війни І групи у розмірі 70 грн, II та III груп – 50 грн, а учасникам бойових дій – 40 грн. Втрата такої виплати, розмір якої більше схожий на глузування, ніж на допомогу, мабуть, не викличе особливих заперечень у ветеранів. Якщо держава не в змозі виплачувати їм більш-менш гідну «допомогу на прожиття», то краще вже взагалі від цього відмовитись.
У новому законопроєкті, як і в чинному законі, ветеранами війни визнаються особи, які безпосередньо брали участь у бойових діях під час захисту Батьківщини або на території інших держав. А от назви теперішніх статусів пропонується змінити: замість «ветеран війни» – «ветеран». Якщо наразі визначено, що до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та учасники війни, то у новому законопроєкті пропонується залишити лише дві перші категорії, змінивши назву другої на «ветерани з інвалідністю». Про учасників війни не згадується взагалі (ті, хто в роки Другої світової війни служили у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу та деякі інші особи). Натомість виокремлено окрему категорію – «постраждалі учасники Революції Гідності». Раніше вони були включені до категорії «особи з інвалідністю внаслідок війни». Додається нова категорія – «ветерани посмертно», яка вводиться «з метою вшанування пам’яті осіб, які загинули або померли внаслідок безпосередньої участі в бойових діях». Щодо останньої, то за висновком Головного науково-експертного управління Верховної Ради «юридичного значення надання особі статусу «ветеран посмертно» у законопроєкті не визначено.
Читайте також:
Варто зауважити, що в ЗМІ подекуди наводяться інші назви можливих категорій ветеранів: Захисник України, Захисник України з інвалідністю, Захисник України з особливими бойовими заслугами. Чи відповідає ця інформація дійсності сказати важко. Принаймні на порталі Верховної Ради України про такі зміни у тексті зазначеного законопроєкту не йдеться.
Складно не погодитись з висновками того ж Головного управління щодо доречності заміни терміну «ветеран війни» на «ветеран». «Головним елементом вказаного терміну є наявність значного досвіду діяльності у певній сфері», – зауважують правники Головного управління. Вони ж наводять пояснення з Академічного тлумачного словника української мови що розуміється від словом «ветеран»: «людина, яка багато років успішно і плідно працює, працювала в якій-небудь галузі, діє, діяла в чомусь». І дійсно, ми часто говоримо про ветеранів праці, ветеранів спорту, освіти тощо. Та й «ветеран війни» звучить якось зрозуміліше та престижніше, ніж просто «ветеран».
Щодо статусів учасника бойових дій та членів сімей загиблих
У законопроєкті №3407 передбачається 5 категорій осіб, яким може надаватися статус учасника бойових дій замість 23-х визначених у чинному законі. Це:
Отже, деякі категорії осіб, що можуть претендувати на статус УБД за чинним законодавством, випадають. Більшість з них через зрозумілі причини – живих учасників Громадянської війни давно не залишилось.
Читайте також:
Проєкт закону встановлює статуси члена сім’ї загиблого (померлого) Захисника України та члена сім’ї загиблого (померлого) ветерана.
«Членами сімей загиблих (померлих) захисників України» пропонується вважати тих осіб, які належать до членів сімей ветеранів, які загинули чи померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаного під час безпосередньої участі в бойових діях під час захисту Батьківщини (учасників АТО/ООС та Героїв Небесної Сотні). А «членами сімей загиблих (померлих) ветеранів» пропонується вважати тих осіб, «які належать до сімей ветеранів, які загинули чи померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаного під час безпосередньої участі в бойових діях під час захисту Батьківщин або на території інших держав» (учасники бойових дій під час Другої Світової війни та на території інших держав, борці за незалежність України).
У законопроєкті передбачено, що посвідчення УБД та особи з інвалідністю внаслідок війни міняти на нові не обов’язково, а права та гарантії, які надаються за новим законом, будуть надаватися і за наявності старих посвідчень. Втім, за особистою заявою можна отримати посвідчення нового зразку.
Звільнити зі служби з позбавленням статусу
Із запропонованих новацій, які варті уваги – статус УБД та ветерана з інвалідністю не надається, якщо особа була звільнена з військової служби внаслідок службової невідповідності чи обвинувального вироку суду за вчинення військового злочину. Якщо друга причина зрозуміла, то звільнення зі служби через службову невідповідність в умовах сучасної армії може бути не завжди справедливим та обумовлюватись суб’єктивними обставинами взаємовідносин командира та підлеглого через неприязнь, непорозуміння тощо. Чи можна гарантувати неупередженість при вирішенні цього питання і таким чином захистити права військового, який захищав Україну, на отримання статусу УБД чи ветерана з інвалідністю – питання дискусійне. Принаймні наразі такого гарантованого механізму у ЗС України не створено. Хоча, певний резон у запровадженні такої новації є.
«Разом зі мною під час мобілізації у 2015 році служили й такі, що майже щодня пиячили. Це так звані «аватари». Звільнити їх було неможливо – мобілізованих тоді не звільняли. Вони створювали безліч проблем. Ми на них посвідчення учасника бойових дій не оформляли, вважаючи що не заслужили. Проте, знаю що після звільнення з військової служби майже усі вони отримали статус УБД через військкомати, бо згідно з чинним законодавством мали на це право. Тому, якийсь запобіжник таким випадкам у законодавстві має бути. Не можна зрівнювати у правах того, хто воював та сумлінно виконував свої обов’язки з тими, хто просто пиячив, знаходячись у зоні АТО», – висловив свою думку учасник АТО, заступник командира військової частини підполковник запасу Андрій Ч.
Читайте також:
У законопроєкті передбачається можливість позбавлення статусу учасника бойових дій та ветерана з інвалідністю у разі виявлення обставин щодо звільнення особи з військової служби внаслідок службової невідповідності чи винесення обвинувального вироку суду за вчинення військового злочину. Або за особистою заявою ветерана чи виявлення факту подання недостовірної інформації для надання відповідного статусу. Порядок позбавлення статусу має затверджувати Кабмін.
«Є певні застереження щодо можливості позбавлення статусу УБД через виявлення обставин про звільнення з військової служби через невідповідність. Протягом 2016-2018 років чимало військовослужбовців звільнилися з армії саме по цій статті лише тому, що інакше тоді зробити це було не можливо тим, хто підписав контракт «на особливий період». Це був єдиний вихід для тих, хто хотів звільнитися після 3-4 років перебування на передовій. Багато з них служили сумлінно і були змушені використати такий варіант звільнення. Передбачати можливість позбавити їх статусу УБД було б несправедливо. Навіть, враховуючи на те, що закон зворотної сили немає», – заявив військовий юрист Олександр Ш.
Пільги та гарантії залишаються та навіть збільшуються
Варто зазначити, що законопроєктом передбачено збереження прав та гарантій тим, хто отримав статус учасника бойових дій чи особи з інвалідністю внаслідок війни за чинним Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу».
За словами міністра у справах ветеранів Юлії Лапутіної, новий закон дозволить підвищити рівень державної підтримки Захисників України, членів сімей загиблих (померлих) сімей Захисників України, сприятиме утвердженню поваги та шани до їх статусу в суспільстві. Законопроєкт передбачає оновлення системи державних гарантій для ветеранів. Зокрема, гарантується повна оплата додаткового пакета до програми державних гарантій медичного обслуговування, пов’язаного з наданням: екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої), паліативної медичної допомоги та медичної реабілітації. Щоправда, перелік таких медичних послуг і лікарських засобів затверджується Кабміном і тут можуть виникнути проблеми, які наразі виникають під час реалізації чинних державних програм щодо безоплатного відпуску лікарських засобів, програми «Доступні ліки» та інших, коли безоплатно надаються тільки дешеві, вітчизняні ліки, про що ми нещодавно писали.
Прочитати статтю «Безкоштовні ліки для ветеранів війни: Як скористатися своїм правом?» можна за посиланням:
Зрозуміло, що без належного фінансування відповідних статей видатків у держбюджеті усі заявлені гарантії можуть перетворитися на звичайні декларації.
Крім того, до тексту закону включена низка норм, які раніше регулювалися іншими законами чи нормативними актами Кабміну. Це існуючі програми кредитування житла та компенсації за купівлю житла, право на психологічну підтримку та реабілітацію, на профорієнтацію, на компенсацію вартості навчання та за надання соціальних послуг. Вводиться часткова оплата послуг з перекваліфікації або підвищення кваліфікації. Міститься стаття про ветеранський бізнес, ведення Єдиного держреєстру ветеранів та членів сімей загиблих (померлих) Захисників України та ветеранів, про формування образу ветерана та вшанування пам’яті загиблих Захисників України. Законопроєкт зберігає право на житлово-комунальні пільги, безкоштовний проїзд, санаторно-курортне лікування, безоплатну правову допомогу, першочергове відведення земельних ділянок, існуючі трудові гарантії. Більш детально про пільги та гарантії для кожної категорії ветеранів та членів сімей загиблих (померлих) захисників України ми напишемо у наступній статті.
Зауважимо лише, що давно очікуваної учасниками бойових дій пільги на розмитнення автомобілів у законопроєкті №3407, на жаль, немає. А варто було б його доповнити саме такою пільгою.
Прочитати статтю «Чи отримають ветерани війни пільги на розмитнення автомобілів?» можна за посиланням:
Чи не занадто багато порахували?
Вимогою для будь-якого законопроєкту є фінансово-економічне обґрунтування його реалізації. За орієнтовними розрахунками його розробників на це потрібно близько 86,2 млрд грн! А за приблизними розрахунками Мінсоцполітики – 180 млрд грн!
Найбільші статті видатків авторів законопроєкту – пільги на оплату житлово-комунальних пільг (14,3 млрд грн), санаторно-курортне лікування – 25,3 млрд грн, надання пільгового іпотечного житлового кредитування – 21,2 млрд грн, підвищення пенсії – 3 млрд грн, виплата грошової компенсації вартості придбаного житлових приміщень – 5 млрд грн., пільги на навчання – 14,7 млрд грн., пільги на проїзд – 1,2 млрд грн. Для людини, яка далека від цієї теми (а таких нардепів у Верховній Раді наразі більшість), обсяги обрахованих видатків на реалізацію нового закону можуть здатися величезними. Одразу постає питання – де взяти таки ресурси під час кризи?
Втім, на наш погляд ці цифри потребують уточнення. Насправді якщо не усі, то більшість з цих видатків вже давно і щорічно фінансуються із державного бюджету (житлово-комунальні пільги, підвищення пенсій, санаторно-курортне лікування, пільги на проїзд тощо). Отже, треба окремо виділити ті видатки, які за нормами нового закону будуть потребувати додаткового фінансування. І тоді сума на реалізацію законопроєкту №3407 зменшиться у рази.
Можливо саме через це зазначений законопроєкт не підтримують Міністерство фінансів, Мінсоцполітики, Міносвіти та Міноборони. А Мінюст та Міністерство у справах ветеранів України висловили зауваження та запропонували його доопрацювати. Чи доопрацювали документ з врахуванням цих зауважень стане зрозуміло під час його розгляду на сесійному засіданні Верховної Ради.
Віктор КРУК, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
На нашому порталі постійно публікуються матеріали щодо прав та пільг військовослужбовців та ветеранів війни. Зокрема, нещодавно ми писали про можливі зміни у пенсійному забезпеченні військовослужбовців:
25 січня 2021 року було зафіксовано сім порушень режиму припинення вогню.
Неподалік Південного збройні формування Російської Федерації двічі відкривали вогонь зі зброї різних видів – мінометів 120-го калібру, протитанкового ракетного комплексу, станкових протитанкових гранатометів та великокаліберних кулеметів.
Поблизу населеного пункту Хутір Вільний, російсько-окупаційні війська вели вогонь по позиціях українських захисників з автоматичних станкових гранатометів, ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
Під час обстрілів отримав поранення один український воїн, повідомляє персслужба Об’єднаних сил.
“Вогнепальне наскрізне кульове поранення спини з правої сторони. Стан важкий. Це солдат 92-ої бригади, який сьогодні потрапив під обстріл бойовиків. “Всеосяжне припинення вогню” зранку привітало українців вісьмома прильотами ВОГів та чотирма обстрілами з крупнокаліберного кулемету. І це лише на тій позиції, де знаходився цей солдат”, – написав на своїй сторінці Андрій Цаплієнко.
Біля Тарамчука противник двічі відкривав вогонь з автоматичних станкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.
Неподалік Водяного, що на Приазов’ї та Павлополя окупанти використали проти наших захисників стрілецьку зброю, а неподалік Водяного – ще й підствольний гранатомет.
На обстріли окупантів ЗСУ змушені були відповідати вогнем у відповідь.
Про факти порушення режиму припинення вогню через Українську сторону СЦКК повідомлено представників ОБСЄ.
Сьогодні з ранку, 26 січня 2021 року, вздовж всієї “лінії розмежування” порушень “режиму припинення вогню” поки що не зафіксовано.
Королівські ВПС Малайзії представили прототип безпілотного бойового літального апарату, який озброєний двома карабінами Colt M4. Про це повідомляє “Mymilitarytimes”.
В якості платформи використаний дрон серії DJI Matrice 200, що випускається відомою китайською компанією з Шеньчженя DJI. Невідомо, чи дійсно це справжній прототип або просто експеримент, проведений Військово-Повітряними Силами.
Коли компанія DJI вперше випустила серію M200 в лютому 2017 року, це ознаменувало нову еру для комерційних дронів. У свою чергу, серія M200 V2 – це перезавантажена версія цього спеціалізованого рішення, яке стало синонімом якісних безпілотних літальних апаратів.
Нагадаємо:
150 років тому, 13 (25) лютого 1871 року, у містечку Новоград-Волинський народилась Ларииса Петрівна Ко́сач (у шлюбі Ко́сач-Кві́тка), більш відома як Леся Українка.
Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — була дворянкою за походженням. Як і її всесвітньо відома донька вона була поетеса й дитяча письменниця, яка друкувала свої твори під псевдонімом Олена Пчілка. Ольга Петрівна, також була активісткою українського жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Олена Пчілка займалася всебічною освітою, підтримкою творчості та лікуванням Лариси Косач (приватні педагоги, публікації, подорожі), і виховувала доньку сильною людиною без надмірного виявлення почуттів.
Ольга Петрівна Драгоманова-Косач була сестрою Михайло Драгоманов, учений, громадський діяч, відомого своїми «соціалістичними ідеями». Дядько теж досить суттєво вплинув на формування характер племінниці, познайомив зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, допомагав як літературний критик і фольклорист. Під час перебування у Софії Михайла Драгоманова називали «Українець». Скоріше а все, саме дядько і «подарував» Лари́са Петрі́вні літературний псевдонім «Українка».
.
Батько, Петро Антонович Косач — дворянин, високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис, був дійсним статським радником та повітовим маршалком (щось на зразок сучасного голови райдержадміністрації).
Лари́са Петрі́вна була другою дитиною в сім’ї. Крім нею у подружжя Косачів були старший син Михайла та молодші за Ларису — Ольга, Оксана, Микола та Ізидора.
Дитячі роки Лесі Українки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському, Луцьку, селі Колодяжне (що під Ковелем). У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Лариса Косач мала винятково сприятливі обставини для шліфування вродженого мистецького хисту.
.
Лариса Косач навчилася читати у 4 роки. Леся (одне з сімейних імен Лариси, що стало літературним псевдонімом. Леся разом Михайлом навчалися у приватних учителів.
Влітку 1876 року того ж року Ольга Петрівна Драгоманова-Косач з Михайлом та Лесею відпочивали в селі Жабориці. Саме тут майбутня поетеса вперше чує розповіді матері про Мавку.
Коли в 1878 батьки Лариси поїхали на Всесвітню виставку до Парижа, дітей доглядала Олена Косач, сестра Ларисиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті та творчості поетеси.
7 (19) листопада 1878року наказом міністерства внутрішніх справ Петра Косача перевели на роботу до Луцька. Скоріше за все «переведення» було «покаранням» за батька за його «українофільство» та за побачення, під час подорожі до Парижа на виставку 1878 року, з емігрантом, батьковим другом, а материним братом Михайлом Петровичем Драгомановим
.
Навесні 1879 Петро Косач перевозить до Луцька всю родину. У березні «тітку Єлю» Олену Косач заарештовано за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна; пізніше її вислано в Олонецьку губернію, а 1881 р. заслано до Сибіру на 5 років (м. Ялуторовськ Тюменської обл., а потім у м. Тюмень). Леся, вражена звісткою, між 1879 і 1880 роками пише свою першу поезію — «Надія».
Влітку 1880 тітка Лариси Олександра Косач-Шимановська з двома синами переїздить до Луцька, мешкає в родині Косачів. Причиною переїзду став арешт і заслання до Сибіру її чоловіка Бориса Шимановського. «Тітка Саша» — перша Лесина вчителька музики.
Віршувати Лариса Косач почала в 9 років: поезію «Надія» написала під впливом звістки про долю тітки Олени Антонівни Косач (в шлюбі Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі. 1884 року у львівському журналі «Зоря» вперше надруковано вірші «Конвалія» та «Сафо» і зафіксовано ім’я — Леся Українка; у наступних перевиданнях до вірша «Сафо» Леся додала посвяту братóвій: «Любій Шурі Судовщиковій на спомин». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена спільно з Михайлом).
.
1881 мати повезла Михайла, Ларису, Ольгу до Києва для навчання під керівництвом приватних вчителів. Михайло й Лариса починають вчитись за програмою чоловічої гімназії, Лариса бере уроки гри на фортепіано у Ольги О’Коннор, дружини Миколи Лисенка.
На початку травня 1882 року Косачі переїздять в село Колодяжне, що стає їхнім постійним місцем проживання.
6 (18) січня 1881 під час святкування Водохреща десятилітня Лариса сильно застудилася. Влітку 1883 року у Лариси діагностували туберкульоз кісток, у жовтні професор Олександр Рінек прооперував їй ліву руку, видаливши кістки, уражені патологічним процесом. У грудні Лариса повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері вивчає французьку і німецьку мови, що дає змогу пізнавати скарби письменства інших народів і культур.
З 13 років (1884) Лариса Косач починає активно писати вірші. Перші спроби стараннями матері публікувались на сторінках галицьких українськомовних часописів «Зоря», «Дзвінок», ЛНВ («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» й ін.). Цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».
Псевдонім «Леся Українка» був фамільним: Лесею її звали Косачі, а «Українцем» називався в еміграції Михайло Драгоманов.
.
Маючи також художній хист, деякий час брала уроки у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка, звідки залишилась одна картина олійними фарбами. Пізніше Ларисі довелося здобувати освіту самостійно, з материною допомогою.
Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукований в Катеринославі, 1918).
Лес Українка знала багато європейських мов, крім слов’янських (української, російської, польської, болгарської), також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину, бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської. Тому багато перекладає, зокрема Гоголя, Тургенєва, Міцкевича, Марію Конопніцьку, Гайне, Гюґо, Свіфта, Шекспіра, Байрона, Жорж Санд, Аду Негрі, Гергарта Гауптмана, Метерлінка, Гомера.
Соціально-політичного світогляду Лариса Косач сформувала після річного (1894—1895) перебування у М. Драгоманова в Софії і його трагічної смертї. У 1896—1898 рр. Леся Українка стає однією зі співзасновників першої на Наддніпрянщині української соціалістичної організації.
.
Історію особистих стосунків Лариси Косач часто розпочинають із Сергія Мержинського, з яким вона познайомилася у Ялті 1897 року під час лікування сухот. Сама Лариса Петрівна називала ці стосунки «дружбою», а не «коханням», оскільки її почуття до Мержинського не було взаємним. Попри заборону матері Лариса їде до Мінська щоб доглядати хворого «друга моїх ідей», коли стан здоров’я Мержинського став критичним. Тут 18 (31) січня 1901 року всього за одну ніч біля ліжка помираючого Мержинського з-під пера Лесі Українки вийшла поема «Одержима».
У листопаді 1898 року в літературно-артистичному гуртку Київського університету, де читала своє оповідання «Над морем», Косач знайомиться з 18-літнім першокурсником Климентом Квіткою. Поетеса пропонує йому записати пісні у своєму виконанні, які захоплено збирає фольклорист. Не зважаючи на десятилітню різницю у віці, знайомство переростає в стосунки. Влітку 1901 року Кльоня (так назвали його Косачі) складає Ларисі компанію в подорожі Буковиною.
На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А в кінці березня разом із Климентом Квіткою здійснила поїздку до Криму, зокрема, побувала у Севастополі, Алупці та Ялті.
Попри те, що Олена Пчілка була категорично проти стосунків дочки з Квіткою, 7 серпня 1907 р. закохані офіційно оформили шлюб у церкві Вознесіння Господнього на Деміївці й оселилися на вулиці Великій Підвальній, №32, кв.11 у Києві.
.
Квітка одержав посаду в суді і 21 серпня подружжя вирушило до Криму. Спочатку вони мешкали в Ялті (1907), потім, через нові службові призначення чоловіка, у різних містах Грузії (1908—1913).
З юних літ Леся Українка змушена була постійно подорожувати Європою та Російською імперією задля лікування. Побачене доповнило формування особистого та письменницького світогляду поетеси. Косач відвідала майже всі найкращі європейські театри, слухала найславетніших музик, була в курсі світових музично-театральних новин. Ці вимушені потребою подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Полтавщині, Одещині, у Криму, на Кавказі збагачували та наснажували її духовно та фізично.
Останні роки життя Лариси Косач пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. З чоловіком працювала над зібранням фольклору: зокрема, на кошти подружжя організовується етнографічна експедиція Філарета Колесси, в ході якої зроблені одні з перших аудіозаписів кобзарів. В цей же час інтенсивно опрацьовує власні драми.
На початку липня 1913 року здоров’я Косач різко погіршується. 4 липня на звістку про важкий стан Лариси до Грузії терміново приїжджають мати та наймолодша сестра Ізидора.
Виснажена хворобою, Лариса Косач-Квітка померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в грузинському місті Сурамі у віці 42 років. Похована видатна Українка на Байковому кладовищі в Києві.
Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Нагадуємо:
