Протягом минулої доби, 3 лютого, на переважній більшості ділянок відповідальності частин і підрозділів в районі проведення операції Об’єднаних сил спостерігалась тиша. Лише в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Схід» було зафіксовано два порушення режиму припинення вогню.
Так, неподалік населеного пункту Гнутове російсько-окупаційні війська відкривали вогонь в бік українських позицій з автоматичного станкового гранатомета. А поблизу Водяного, що на Приазов’ї, окупанти здійснили кілька пострілів з підствольного гранатомета.
Про всі факти порушень режиму припинення вогню через Українську сторону СЦКК повідомлено представників ОБСЄ. Бойових втрат серед українських захисників не було.
Від початку поточної доби, 4 лютого, порушень режиму припинення вогню не зафіксовано.
Обстановка в районі проведення операції Об’єднаних сил і надалі контрольована українськими воїнами.
Відповідно до доручення Президента Володимира Зеленського Офіс Президента, апарат РНБО та Міноборони проводять інспекцію стану готовності до виконання завдань органів військового управління, з’єднань та військових частин Збройних Сил на території Донецької та Луганської областей, інформує пресслужба глави держави.
“За дорученням Президента Володимира Зеленського та відповідно до Плану контролю за діяльністю Збройних сил України та інших військових формувань у 2021 році Офіс Глави держави 2 лютого 2021 року розпочав інспекційну перевірку стану готовності до виконання завдань органів військового управління, з’єднань та військових частин ЗСУ, що виконують завдання в Операції об’єднаних сил на території Донецької та Луганської областей”, – ідеться у повідомленні.
В ОП розповіли, що відповідна перевірка затверджена розпорядженням Президента № 12 від 01 лютого 2021 року. До участі в інспекційній перевірці залучено представників ОП, Апарату РНБО, Міністерства оборони та Збройних сил України.
“Основною метою інспекції є перевірка стану готовності сил і засобів, задіяних в ООС, до виконання завдань за призначенням, а також визначення ефективності заходів, які вживаються керівництвом Міністерства оборони України та ЗСУ, інших органів військового управління щодо всебічного забезпечення сил із засобів, що виконують завдання на сході держави”, – пояснили в Офісі глави держави.
Перевіряючі спробують виявити чинники, що негативно впливають на стан готовності сил і засобів до виконання завдань.
За результатами перевірки має бути підготовано доповідь Президентові з пропозиціями щодо подальшого нарощування спроможностей ЗСУ та вирішення наявних проблем у сфері оборони держави.
Київський апеляційний суд змінив запобіжний захід ветеранці АТО Вікторії Котеленець із тримання під вартою на домашній арешт. Про це повідомили активісти на Фейсбук-сторінці «Свободу Фортуні – Вікторії Котеленець»
Після засідання Тристоронньої контактної групи 22 липня 2020 року, на якому була досягнута домовленість про додаткові заходи з посилення режиму припинення вогню, починаючи з 00:01 27 липня 2020 року і до кінця звітного періоду Місія зафіксувала більше 8 тисяч «порушень режиму припинення вогню» в Донецькій і Луганській областях. Ці сильно різняться з даними пресслужби Об’єднаних сил.
Бандити з проросійських збройних формувань у понеділок обстріляли на Луганщині безпілотник Місії ОБСЄ, а також обмежили пересування патрулів СММ біля кордону.
“01 лютого 2021 року, перебуваючи поблизу н.п.Голубівське (територія непідконтрольна урядові, 51 км на захід від Луганська) для здійснення оголошеного польоту безпілотного літального апарата (БПЛА) СММ малого радіуса дії, спостерігачі чули 6 пострілів зі стрілецької зброї орієнтовно за 1–2 км на північний захід”, – йдеться в щоденному звіті № 25/2021, опублікованому Спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ в Україні (СММ) 2 лютого 2021 року.
За оцінкою спостерігачів, вогонь вівся у напрямку БПЛА, що пролітав приблизно за 1–2 км на північний захід від місцеположення патруля Місії. Команда СММ була змушена приземлити БПЛА та залишити цей район.
Також у звіті СММ повідомляється, що свободу пересування Місії й далі обмежували, зокрема на блокпості збройних формувань РФ поблизу Олександрівського (кол. Рози Люксембург) Донецької області, а також у пункті пропуску на кордоні неподалік Ізвариного Луганської області.
Крім того, 1 лютого співробітники лікарні в тимчасово окупованому Донецьку відмовилися надати спостерігачам інформацію щодо повідомлень про жертву серед цивільного населення та спрямували їх “до осіб, яким належить фактичний контроль”.
М’янма розташована на південному сході Азії. Її населення складає біліше 54 млн осіб. Столиця країни місто Найп’їдо, яке побудували спеціально для цього у 2005 р. На заході вона межує з Бангладешем та Індією, з північного сходу її охоплює КНР, а зі сходу Лаос та Таїланд. М’янма має вихід до Бенгальської затоки та Андаманського моря.
Розташування М’янми на карті
Згідно з конституцією М’янма унітарна країна, більшість населення якої сповідує буддизм. Є також невелика частина християн і мусульман-рохінджа. Останні втягнуті в міжрелігійний конфлікт з буддистами. Часто буває, що саме релігійне питання стає основною передумовою політичних криз і нестабільностей. Але в цей раз все інакше.
Янгон – найбільше місто та колишня столиця М’янми
У роки Другої світової війни М’янма керувалась окупаційною владою Японії, яка захопила її до того в 1942 р. у британців. У цей час країна не мала своєї нинішньої назви, а загальновідома була як Бірма. Більшість населення країни складають бірманці, тому і назва країни на той час була відповідною. Проте зараз її слід називати Республіка Союзу М’янма.
Солдати 55-ї дивізії японської 15-ї армії у центрі міста Молам’яйн 1 лютого 1942 р.
Після закінчення Другої світової війни, британці намагалися знов встановити свій контроль у цьому регіоні. Втім, на тлі загального розпаду Британської колоніальної системи, в 1948 р. країна виборола для себе незалежність. Попри звільнення від зовнішньої окупації, конфлікт всередині самої країни продовжився між новоствореними напівдержавним утворюванням. Почалась затяжна громадянська війна, яка офіційно тривала до 2012 р.
За цей період в М’янмі відбулись два військових перевороти, диктатура, проголошення шляху на побудову соціалізму, спроба створення сучасного громадянського суспільства та масові заворушення.
Солдати під час розгону демонстрантів в 1989 р.
Військові, завдяки яким країну вдавалося утримувати в об’єднаному стані, вважали демократичні ініціативи такими, що можуть призвести до розпаду держави. Тому в 1962 р. відбувся військовий переворот і керівництво країною у свої руки вирішив взяти генерал У Не Він. Він очолював країну наступні 26 років та намагався впровадити у державі елементи соціалізму.
Але в 1988 р. країну охопили масові акції протесту, через неефективну економічну політику диктатора. Внаслідок масових заворушень військові погодилися на створення парламенту. В 1990 р. на виборах перемогли представники опозиційних сил Національної ліги за демократію, коли у парламент від військових потрапили лише 6 депутатів. Військові не змирилися з таким розкладом і встановили нову диктатуру. Лише у 2015 р. вдалося обрати парламент, який дійсно пройшов демократичну процедуру створення. Проте не так довго, як того б бажали представники Національної ліги, які знов отримали більшість на цих виборах. У листопаді 2020 р. на виборах знов перемогли представники демократів, країною почали ширитися чутки про можливий заколот військових.
Виборці стають в чергу, щоб проголосувати на виборчій дільниці під час загальних виборів 8 листопада 2015 року в Янгоні, М’янма
Рано вранці армійський телеканал сповістив населення М’янми про те, що влада в ній знов перейшла до рук військових. Представники Національної ліги за демократію були заарештовані, по всій країни перестали працювати телефонні лінії та інтернет, було закрито авіаційне сполучення, а на вулиці міст вийшли військові та бронетехніка. Серед затриманих опинилася і лідер демократів, 75 – річна Аун Сан Су Чжі. Втім переворот пройшов безкровно, сутичок між військовими та цивільними вдалося уникнути.
Слід розповісти про обраного лідера країни, який, на відміну від попередніх не обіймає посаду прем’єр-міністра. Тепер ця посада в країні зветься Державний радник М’янми, а обіймає її Аун Сан Су Чжі.
Аун Сан Су Чжі є ветераном опозиційного до військових руху з 1988 р., коли повернулася в М’янму з Великобританії. Її неабияка популярність серед громадян пояснюється тим, що її батько Аун Сан в 1947 р. вів переговори з британцями та вважається одним з засновників незалежної Бірми. В тому ж році вона почала очолювати Національну лігу за демократію та виграла вибори у парламент 1990 року. Як вже було вище зазначено, військові тоді знов не змирилися з таким розвитком подій. Аун Сан Су Чжі відправили під домашній арешт, і навіть не дозволили особисто отримати в 1991 р. Нобелівську премію миру. За неї премію отримали її діти.
Аун Сан Су Чжі
Військові також повідомили про те, що 24 міністри були усунені від займаних посад, зокрема міністра фінансів, охорони здоров’я, внутрішніх та закордонних справ. Було оголошено комендантська година з 20.00 до 06.00.
Свої дії військові пояснюють тим, що начебто вибори в парламент пройшли з фальсифікаціями та стверджували, що мають данні про 10 млн випадків шахрайства під час голосування. Проте національна виборча комісія за декілька днів до перевороту заявляла, що докази про фальсифікацію виборів відсутні. Військові стверджують, що беруть владу строком на один рік. Фактично очолювати країну буде генерал Мін Аун Хлайн.
Мін Аун Хлайн під час візиту до Росії у 2018 р. Генерал бував регулярно у Росії. Лише за останні декілька років він відвідав її 6 разів.
“Прокидатися, для того, щоб дізнатися, що ваш світ повністю змінився за одну ніч, було не новим почуттям, а почуттям, як я думав, від якого ми відійшли назад.Те відчуття, до якого як я сподівався, ми не будемо змушені знову повернутися“, – наводить слова одного з місцевих мешканців телеканал BBC.
Пізніше США, Австралія, Великобританія, Індія, та навіть Китай засудили незаконне повалення влади в М’янмі. Водночас Таїланд, Камбоджа та В’єтнам назвали військовий переворот внутрішньою справою країни. Рада Безпеки ООН провела екстрене засідання у зв’язку з переворотом, де був запропонований проєкт резолюції, який закликає “відновлення демократії” в М’янмі, засуджуючи дії М’янми військових, і закликає до звільнення затриманих.
Кордон військових в центральній частині столиці м. Найп’їдо
Окремо ситуацію прокоментували у російському закордонному відомстві. У Москві не засудили військовий переворот, проте бажають мирного урегулювання та сподіваються на відновлення політичного діалогу. Цікава позиція? Росія, є другим постачальником зброї у світі, тому для неї важливо щоб очолювана генералом Мін Аун Хлайн диктатура і надалі продовжувала купляти у неї зброю. Крім того, сам генерал за останні роки 6 разів відвідував Росію.
БРДМ-2МС. Партію з 33-х машин М’янма отримала з Росії на початку 2020 року.
Можливо, підтримку зі сторони Росії заколотникам обіцяв Міністр оборони РФ Сергій Шойгу, коли зустрічався 22 січня цього року з майбутнім очільником перевороту. Тоді російське оборонне відомство повідомляло, що М’янма розглядає можливість закупити у Росії зенітно-ракетні комплекси “Панцир С1”, комплекси безпілотних летальних апартів “Орлан” та радіолокаційні станції. Також існує угода 2018 р., яка передбачає спрощений порядок заходу російських кораблів до м’янмських портів.
Росія вже встигла немало продати зброї до М’янми, коли країна була під владою військових. Починаючи з нульових років РФ поставляла до М’янми бойові літаки та вертольоти, зенітно-ракетні комплекси, танки та артилерійські системи. Країна закупила 36 літаків (МіГ-29 і Су-30СМЕ), ескадрилью навчально-бойових літаків Як-130, системи Протиповітряної оборони.
Збройні сили М’янми на щорічному військовому параді та церемонії з нагоди відзначення Дня Збройних Сил
Нова військова влада навряд чи стане виконувати власну обіцянку не затримуватися більше одного року. Військові в країні мають великий досвід управління державою, а відсутність масових мітингів говорить про те, що населення давно вже звикло до такого ходу подій і не розглядає черговий переворот як щось нове.
Діденко Данила, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Міністерство у справах ветеранів передало адвокатам заарештованої ветеранки АТО Вікторії Котеленець заяву міністра Юлії Лапутіної про готовність взяти на поруки їхню підзахисну. Про це повідомляє Мінветеранів у Фейсбук.
“Представник Міністерства у справах ветеранів України передав адвокатам Вікторії Котеленець заяву Лапутіної про взяття на поруки”, – йдеться у повідомленні.
Міжвідомча комісія ухвалила рішення про надання Вікторії Котеленець статусу учасника бойових дій 3 грудня 2020 року. Повний пакет належних документів, наданий заявницею, був перевірений у встановленому порядку і розглянутий Комісією у складі представників Міноборони, МВС, Мін’юсту, Національної поліції, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісу Генерального прокурора, Управління державної охорони, Адміністрації Держспецзв’язку, ДСНС, ДФС, інших державних органів та громадських організацій.
19 січня 2021 року Національна поліція заарештувала ветерана АТО Вікторію Котеленець, відому за позивним “Фортуна”, коли жінка приїхала до Києва отримати посвідчення учасника бойових дій. Правоохоронці звинувачують Котеленець в тому, що вона нібито воювала на боці терористичних угруповань “ДНР”.
Про затримання повідомили у Фейсбук народний депутат і ветеран Яна Зінкевич, військова Олена Білозерська, а також центр “Миротворець”. Вікторію Котеленець заарештували без права застави.
У центрі “Миротворець” зазначають, що насправді жінка на фото з українськими полоненими – ймовірно, Ольга Сухова, яка нині проживає в Донецьку.
Американська приватна космічна компанія Ілона Маска SpaceX вчора пізно ввечері за Київським часом здійснила запуск 9-го прототипу міжпланетного багаторазового корабля Starship, який розроблено для польотів на Місяць і Марс.
Запуск відбувся 02 лютого 2021 року близько 22:25 за Київським часом. Starship SN9 повинен був повторити програму випробувань Starship SN8. Прототип ракети SN8 вибухнув 10 грудня під час випробувань в Техасі, злетів на висоту 12,5 км але розбився при посадці не зумівши вчасно погасити швидкість.
Starship SN9 отримав ряд удосконалень і мав шанси успішно пройти всі етапи, включаючи заключний з м’якою посадкою. Але, знову невдача.
У травні 2020 міжнародні змагання мали відбутися у Гаазі, проте у зв’язку карантинними обмеженнями, викликаними COVID-19, вони були перенесені на 2021 рік. 02 лютого 2021 року Фонд Ігор Нескорених і Організаційний комітет Ігор Нескорених в Гаазі після консультацій з націями – учасницями, зацікавленими сторонами та партнерами міжнародного турніру оголосив про рішення перенести Ігри Нескорених на 2022 рік у зв’язку з карантинними обмеженнями. Точну дату заходу, який мав проходити у травні-червні 2021 року, оголосять незабаром, інформує mva.gov.ua
У міністерстві у справах ветеранів відбулось засідання українського оргкомітету Ігор Нескорених з підготовки збірної України, на якому було ухвалено низку рішень щодо продовження роботи над проектом та розвитку спортивної реабілітації ветеранів в Україні.
На думку міністерки Юлії Лапутіної, реалізовуючи послідовну політику підтримки ветеранів, держава має організувати сучасний, ефективний менеджмент у сфері адаптації ветеранів до мирного життя, невід’ємною складовою якої є участь у фізкультурних та спортивних заходах.
Нагадуємо, що Ігри Нескорених (eng. Invictus Games), засновані герцогом Сассекським в 2014 році. Це міжнародні змагання для ветеранів та військовослужбовців, які отримали поранення, були травмовані або захворіли, виконуючи свої службові обов’язки.
Мета проєкту «Ігри Нескорених в Україні» — створювати нові можливості для поранених та травмованих українських ветеранів та військовослужбовців, підтримуючи їх на шляху до фізичного відновлення, психологічної реабілітації та соціальної інтеграції. Команда проекту сприяє розвитку та популяризації спорту як дієвої реабілітації серед поранених бійців, а також спонукає суспільство й державу створювати для цього необхідні умови.
Україна долучилась до Ігор Нескорених у 2017 році, дебютувавши на змаганнях у Торонто, Канада, у 2018 році — в австралійському Сіднеї.
За час існування в Україні проєкт розширив спортивні дисципліни, доступні для ветеранів, сприяв запуску державної системи спортивної реабілітації поранених військовослужбовців та ветеранів, змінив життя сотень ветеранів та їхніх родин, а також мобілізував суспільство на підтримку українських бійців на шляху до повернення до мирного життя після війни.
Відбір та підготовку збірної України 2020 року здійснює Міністерство ветеранів України спільно з БФ «Повернись живим» та Центром стратегічних комунікацій «СтратКом Україна» за підтримки міжурядової робочої групи.
Слідкуйте за перебігом відбору в збірну України на офіційних сторінках команди в соціальних мережах:
Командувач військ тероборони ЗСУ Анатолій Баргилевич дав інтерв’ю «Defence Express» у якому приблизно окреслив своє бачення територіальної оборони. Його думка тим більш важлива, що саме він разом з першим заступником секретаря РНБО Михайлом Ковалем має готувати так званий «президентський» законопроект про територіальну оборону.
Як відомо, ця ініціатива стала своєрідною відповіддю президентської вертикалі на законопроект № 4504 від 16.12.2020 «Про територіальну оборону України», який був підготований народним депутатом Андрієм Шараськіним у співавторстві з нардепом Федором Веніславським та представниками громадських рухів сприяння теробороні. Публічним обличчям цього законопроекту та головним його ідеологом став творець Сил Спеціальних операцій генерал-майор Сергій Кривонос.
Публічна критика законопроекту №4504 з боку представника Офісу Президента Олексія Арестовича, а також неочікуване звільнення Сергія Кривоноса з посади заступника секретаря РНБО через «нелояльність» наочно демонструє глибокий конфлікт між двома цими концепціями. І все це відбувається в умовах російської агресії. І враховуючи особливості сучасної війни ефективна тероборона просто необхідна Україні.
Бійці територіальної оборони здатні ефективно та оперативно реагувати на диверсії підрозділів супротивника, швидко долучатися до підтримки кадрових військових під час бойових дій на добре знайомій тероборонівцям місцевості. Окрім цього, як ми можемо бачити на прикладі сусідньої Польщі, бійці територіальних формувань здатні допомагати пожежникам – при пожежах, поліції та лікарям – під час пандемії коронавірусу і т. д.
Це і підкреслює пан Баргилевич. «Досвід 2014 року продемонстрував: там де ми взяли під контроль міста, там ми мали успіх. Тому ми передбачаємо, що територіальна оборона, виключно у рамках законодавства та спільно з іншими силовими відомствами, у випадку необхідності має взяти під контроль ключові об’єкти. Це упередить дестабілізацію обстановки й забезпечить ефективне розгортання бойових підрозділів ЗСУ для відсічі агресії» – заявив він.
Але от якою саме має бути тероборона – це питання великої дискусії. Почнемо спочатку – що являє собою проект «президентської вертикалі»? Насправді – невідомо. Президент України Володимир Зеленський обіцяв внести на розгляд Верховної Ради України свій законопроєкт про територіальну оборону до кінця грудня 2020 року. Але ніхто нічого так і не вніс. Саме про це говорить Сергій Кривонос у ексклюзивному інтерв’ю для «Нова:новини ветеранів», відзначаючи, що намагання ОП назвати його проект закону «альтернативним», не витримують жодної критики. «Наш закон вже зареєстровано… і тепер всі інші законопроекти будуть альтернативними» – заявляв військовий.
Проте інтерв’ю Баргилевича дозволяє приблизно зрозуміти напрям у якому рухається ОП: уточнити дрібні деталі і оформити положення, які наразі регулюються указом президента від 2 вересня 2013 року № 471. Цей напрям Кривонос охарактеризував як «народне ополчення зразка 1941 року, коли на фронт поставляли «гарматне м’ясо».
Баргилевич відзначає, що «на цей час ми взагалі не розглядаємо ті «паперові» підрозділи територіальної оборони, які були створені у 2014-2015 роках. За планом ми мали отримати все необхідне, але у реальності цей процес відбувався за залишковим принципом. І фактично це був міф». Мова йде про бригади тероборони – по 6 батальйонів у кожній. Їх Баргилевич називає «організаційним ядром» майбутніх з’єднань.
Проте основна проблема «Баргилевичівських орг’ядер» у відсутності фінансування, яке з одного боку, достатнє для існування тисячної армії офіцерів, що опікуються теробороною, а з іншого – недостатні для комплексного створення самої тероборони. Фактично це і відзначає сам Баргилевич.
«Щодо фінансування, то для цього необхідно передбачити у кошторисі ЗСУ витрати за цим напрямом. Це дозволить отримати захищені бюджетні відрахування для підготовки та оснащення цієї компоненти обороноздатності. Окрім того, в ході адміністративної реформи країни випав цілий блок відповідальності місцевої влади за оборону, який потрібно відновити у вигляді чітких обов’язків та фінансування» – заявляє він.
Різниця між двома концепціями очевидна. Тут і питання підпорядкування ЗСУ (цього немає у Кривоноса), і питання зброї (де саме вона має зберігатися), і, насамкінець, контроль над самими тероборонівцями (в ОП заявляли про те, що ідея Кривоноса несе загрози сепаратизму). Проте предметно оцінити кожну з концепцій неможливо з причин, про які ми вже писали. «Президентський» законопроект – це два слова, кілька разів сказані представниками владної вертикалі і кількома військовими, які нібито працюють в цьому напрямі.
І, висловлюючи власну позицію щодо необхідності «командних пунктів» та «контроль тер оборони над ключовими об’єктами», Баргилевич забуває сказати головне: коли і хто висловить це лаконічною і сухою юридичною мовою в рамках конкретного законопроекту. Саме це відзначає і Сергій Кривонос на пропозицію журналіста «Нова: новини ветеранів» пояснити своє ставлення до позицію пана Баргилевича і профільні статті експертів: «Коментувати слова Баргилевича я не можу. Де це він сказав – у документі? Ви бачили цей документ? Які можуть бути тоді питання…». Насамкінець, Кривонос резюмує: «Як я можу коментувати те, чого не робиться?».
Тож лише тоді, коли щось «робитиметься», можна буде з певністю говорити про порівняння двох позицій.
Проектування дивізійної гаубиці Д-30 для армії Радянського Союзу почалося в 1954 році. Вона мала замінити застарілу гармату М-30, яка була прийнята «совєтами» на озброєння ще у 1938 році, і після того будь-які її модернізації були суто символічними – найчастіше збільшувалася вага лафета, що дозволяло вести більш прицільний вогонь. Тактико-технічні характеристики при цьому залишалися незмінними.
Однак, після отриманого під час боїв Другої світової досвіду, були визначені головні недоліки М-30. Найочевиднішим з них стала надмірна вага гаубиці (більше 2,5 тонн); а також те, що під час стрільби прямою наводкою, як це часто робили війська Червоної армії під час німецьких танкових наступів, прицілювання доводилося робити силами 2-3 солдат одночасно (причиною була складна механіка прицілу та поворотних механізмів). Після завершення війни було санкціоновано розробку нової гаубиці дивізійної ланки.
І, як це бувало з багатьма «найвизначнішими досягненнями» радянського воєнпрому, для нової гармати довелося «запозичити» напрацювання західних конструкторів. «Совєти» вивчили трофейні німецькі гармати, і під керівництвом конструктора Петрова розробили «свою» схему компонування – дві розсувні лафетні станини замінили на три, ходову частину виконали на верхньому станку.
Принцип роботи наступний: для установки в бойове положення гвинтовим домкратом верхній станок з гаубицею опускають на нижній станок, колеса при цьому піднімають над грунтом (за час у 100-150 секунд). Але головна опція, яку отримала ця розробка – це можливість кругового обстрілу без будь-яких додаткових переміщень. У 1960-му році, після 5-річних випробувань, гаубицю було взято на озброєння під назвою Д-30 та індексом 2А18; тоді ж почалося серійне виробництво.
Д-30 отримала невелику висоту лінії вогню, що зберегло можливість її використання в протитанковій обороні та покращило здатність маскування на місцевості. Та все ж її головним завданням було придушення різних вогневих точок противника і руйнування укріплених польових споруд.
Гармата складається з труби, двоотвірного дульного гальма, кріплень-захватів, затвора і казенника з довжиною ствола 38 калібрів. Заряджання боєприпасів в ствол – роздільно-гільзове, ручного типу. Противідкатні пристосування складаються з гальма і накатника. Лафет виконаний з верхнього і нижнього станків, люльки, механізму врівноваження, приводів наведення, механізмів підресорювання, коліс і кріплень гаубиці в похідне положення.
Напівавтоматичний затвор забезпечив високу для такого калібру скорострільність – 8 пострілів на хвилину. Для ведення вогню з Д-30 використовували головним чином осколково-фугасні боєприпаси 3ОФ56. А в подальшому були розроблені спецбоєприпаси зі збільшеною дальністю ураження, активно-реактивного типу. Деякі з них були вироблені вже за кордоном, куди гаубиці поставлялися з Радянського Союзу: дальність стрільби такими боєприпасами склала понад 21 кілометр.
Через незвичну конструкцію гармати, її транспортування також вийшло незвичним на свій час. Станини з’єднуються між собою і підвішуються до ствола: це дозволило транспортувати гаубицю вантажівками на швидкості до 80 км/год на трасі (тяговий засіб гаубиці в ЗСУ — автомобіль Урал-4320). Для транспортування по засніжених дорогах гармата обладнується лижною установкою, але ведення вогню з неї стає неможливим. Мала вага дала можливість застосовувати Д-30 в десантно-повітряних підрозділах або десантувати її з літака.
СРСР масово постачав цю зброю своїм союзникам, а тому перше бойове застосування гаубиці зафіксоване аж на Близькому сході, під час арабо-ізраїльської війни 1967 року. Конфлікт закінчився блискавичною перемогою ізраїльтян, які змогли захопити десятки трофейних Д-30; відтак, країни Заходу дуже швидко отримали змогу дослідити цю радянську розробку. Пізніше гаубицю продовжили використовувати армії Сирії та Єгипту, звідки її змогли отримати китайці – за кількадесят років вони розробили свій, «безкоштовний» аналог Д-30.
“В плані експлуатації модель 2А18 була достойною: всі операції для ведення вогню, що проводилися з нею, а також для її обслуговування, були такими ж, як і для багатьох інших польових гармат. Так, артилерист, навчений роботі з Д-44 або Д-20, міг без проблем перейти і на Д-30. Всі необхідні специфічні дані до того ж були вибиті на табличках та клеймах на самій гаубиці.
Без негативних моментів у використанні не обійшлося, в першу чергу через нестандартний лафет. Його фіксація на опорній поверхні вимагала великих зусиль (потрібно було забивати в грунт так звані «сошники» – ред.) … якщо під станинами земля промерзала, зробити це було вкрай проблемно. Те ж саме стосувалося і повернення у похідне положення, особливо, коли це треба було робити терміново. І ця проблема виникала не лише на мерзлому грунті, а й на залізобетонному чи металевому покритті, на гранітних породах… перекотити гаубицю на невелику відстань теж було складно.
Ще одним суттєвим недоліком стали непрострілювані сектори при куті піднесення понад 18 градусів” – пишуть військові історики.
Пізніше гаубицю Д-30 використовували вже радянські війська в Афганістані (1979-89 роки). Була вона також і в Чехословаччині під час жорстокого придушення Союзом Празької весни, але до її використання справа не дійшла (принаймні на цьому наполягала радянська сторона). Використовувалася Д-30 і в ірано-іракських військових конфліктах і в чеченських кампаніях.
“В Афганістані Д-30 з їх круговим обстрілом і великим кутом вертикальної наводки були дуже доречними при обороні застав та опорних пунктів, куди був можливим підхід моджахедів з будь-якої сторони. А наявність різних типів боєприпасів робила ці гаубиці разом із «Гіацинтами» вкрай цінними для мотострілкових і танкових полків, де за штатом не було ніякого «дальнього» озброєння крім 120-мм мінометів” – йдеться в радянській військовій літературі.
А у минулому році стало відомо, що гаубиця Д-30 слугує навчальним посібником для американських військових, які дислоковані в штаті Техас. Там військовослужбовці бригади SFAB консультують армії невеликих країн, що розвиваються, і в тому числі вчать керувати старими радянськими артилерійськими системами, включно з Д-30.
На озброєнні ЗСУ станом на початок війни з Росією, було близько 400 одиниць цієї техніки, однак катастрофічно не вистачало комплектуючих. Нині ж відомо про український проект модернізації Д-30, що передбачає заміну гвинтового домкрата системи переводу з похідного положення в бойове гідравлічним домкратом, встановлення нових противідкатних пристроїв і пневмоколес та нового механізму досилання снаряда. Втім, про жодні строки виконання модернізації даних у відкритому доступі немає.
Можна припустити, що детальної інформації щодо кількісно-якісного стану гаубиць Д-30 в українській пресі мало через стратегічну важливість артилерії в умовах війни з Росією. Натомість відомо, що нині військове керівництво намагається терміново закупити самохідну артилерію, яка зі зрозумілих причин є більш пріоритетною для сучасної армії. І хоча в деяких країнах цю проблему вирішили, поставивши ті ж Д-30 на різні автомобільні платформи, в ЗСУ обрали інший варіант. Швидше за усе, Україна закупить чеські самохідні гаубиці Dana, а Д-30 будуть «на підхваті» – для вирішення деяких завдань ця зброя досі залишається актуальною.
Андрій Артюх, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
:max_bytes(150000):strip_icc():format(webp)/view-of-shwedagon-pagoda-in-yangon--myanmar-3fa39fd4fd124c8787b365d33b917bf8.jpg)
