Президент Володимир Зеленський підписав Указ № 70/2021 “Про вихід України з міжнародних договорів, укладених у рамках Співдружності Незалежних Держав”, інформує Офіс Президента.
Згідно з указом, Україна виходить з Угоди про цивільну авіацію та про використання повітряного простору, яку у Мінську 25 грудня 1991 року підписали Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та Україна. Відповідно до цієї угоди, повітряний простір держав-підписантів розглядається як єдиний повітряний простір. Сторони угоди також утворили Раду з авіації та використання повітряного простору й Міждержавний авіаційний комітет, який виконує рішення Ради.
Також, згідно з указом Глави держави, Україна виходить і з Угоди про використання повітряного простору, підписаної 15 травня 1992 року в Ташкенті. Цим документом уряди Азербайджану, Росії, Білорусі, Таджикистану, Вірменії, Туркменістану, Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Молдови та України домовилися, зокрема, про те, що держави-учасниці надаватимуть повітряний простір над своєю територією для здійснення діяльності Збройних сил Співдружності та не чинитимуть дій, що призводять до порушення або ускладнення їхнього нормального функціонування.
У своєму указі Президент доручив Міністерству закордонних справ повідомити Раду з авіації та використання повітряного простору про вихід України з Угоди про цивільну авіацію та про використання повітряного простору.
За даними МЗС, наприкінці 2018 – на початку 2019 року Кабінет міністрів України денонсував шість угод України з СНД, а після початку російської агресії, з квітня 2014 року співпраця України у рамках СНД зведена до мінімуму.
Пресслужба Об’єднаних сил інформує, що 23 лютого 2021 року близько 17.25 на подвір’ї мирного мешканця Хутора Вільного вибухнула міна, внаслідок чого чоловік 1947 року народження отримав важкі множинні поранення.
Першу медичну допомогу постраждалому було надано військовими медиками, після чого його було доправлено до лікувального закладу.
Медики декілька годин поспіль намагались врятувати життя чоловіка, та, на жаль, від важких поранень він помер.
Такі зухвалі та злочинні дії збройних формувань РФії вкотре свідчать про їхню зацікавленість у подальшій ескалації конфлікту на сході України та вчергове підтверджують систематичне ігнорування досягнутих домовленостей. Для обстрілів мирного населення окупанти застосували станкові протитанкові гранатомети, а також здійснили дистанційне мінування вказаного населеного пункту.
Зібрані в повному обсязі матеріали, будуть спрямовані до СВ СБУ м.Сєвєродонецька для вирішення питання щодо внесення відомостей до ЄРДР за ознаками складу злочину передбаченого ч.2 ст.258 КК України – Терористичний акт.
Пресслужба Об’єднаних сил інформує, що 23 лютого 2021 року було зафіксовано аж двадцять “порушень” режиму припинення вогню.
Поблизу населеного пункту ЗАЙЦЕВЕ збройні формування Російської Федерації відкривали вогонь в бік українських позицій з мінометів 82-го калібру та гранатометів різних систем. Внаслідок ворожих обстрілів один військовослужбовець загинув, ще один – отримав поранення.
Неподалік КРАСНОГОРІВКИ ворог вів вогонь з мінометів 120-го калібру та станкових протитанкових гранатометів, а біля ПІСКІВ – з великокаліберних кулеметів, стрілецької та снайперської зброї. Внаслідок обстрілу отримав вогнепальне поранення один український захисник.
З гранатометів різних систем та великокаліберних кулеметів російські окупанти відкривали вогонь неподалік ШУМІВ, а біля ПРИЧЕПИЛІВКИ та КАТЕРИНІВКИ – ще й зі стрілецької зброї.
В районі населених пунктів АВДІЇВКА, ЛУГАНСЬКЕ, ЗОЛОТЕ-4 та МИРОНІВСЬКИЙ противник здійснив по кілька пострілів зі станкових протитанкових гранатометів, а неподалік ГНУТОВОГО – з автоматичних станкових гранатометів.
Поблизу ПАВЛОПОЛЯ і НОВОСЕЛІВКИ ДРУГОЇ ворог відкривав вогонь з ручних протитанкових гранатометів.
На обстріли противника змушені були надавати адекватну відповідь.
Про факти порушення режиму припинення вогню через Українську сторону СЦКК повідомлено представників ОБСЄ.
Сьогодні з ранку, 24 лютого 2021 року, порушень з боку російсько-окупаційних військ поки що не зафіксовано.
Після підписання Брестського миру з Україною країни Четвертного союзу, почекавши два тижні та не дочекавшись за столом переговорів делегації Радянської Росії, надали команду своїм військам розпочати наступ 23 лютого 1918 року. За тиждень німецькі війська вступили в Київ. І тоді російські більшовики зрозуміли, що «ігри в мирні переговори завершилися» і для них настав час підписувати Брестський мир. Але сьогодні мова піде про те, чому саме 23 лютого стало днем народження Червоної армії і що сьогодні намагаються святкувати деякі особи в Україні.
Отже, 1918 рік, Радянська Росія. Російська регулярна армія фактично припинила своє існування. Більшовицьке керівництво Радянської Росії, відпрацьовуючи «тридцять срібників», надані їм німцями на проведення «соціалістичної революції», втягнулися в переговорний процес у Брест-Литовську. Але під ногам почала плутатися раптом проголошена Центральною Радою Українська Народна Республіка. Мобілізувавши все, що вдалося мобілізувати, російські більшовики на початку грудня 1917 року направляють Центральній Раді “Ультиматум”, який мав чисто формальне значення, бо радянські війська вже готові і швидко просуватися в глиб України. Головна мета – якомога швидше встановити контроль над територією України, щоб на переговорах у Брест-Литовську «було чим торгуватися» з представниками Центральних країн.
Але, не зважаючи на затягування переговорів, та «нові реалії», які утворилися на кінець січня 1918 року, країни Четверного союзу таки підписали з УНР Брестський мир. Російські більшовики «образилися» і після заяви Лева Троцького (Бронштейна): – Ні війни , ні миру, а армію ми розпускаємо!, – російські більшовики спробували взяти чергову перерву в переговорах.
Німці, за два місяці переговорів добре вивчивши свого партнера по переговорам. «Витримавши протокол» вони попередили російських більшовиків, що коли ті не повернуться за стіл переговорів, то німецька та австро-угорська армія відновлять наступ. Він і був відновлений 23 лютого 1918 року.
Далі в радянських підручниках розповідається про те, як героїчно радянські матроси «дали по зубам» німцям під Нарвою і Псковом. І що саме ця перемога була першою в історії новоствореної Радянської Армії.
Але насправді ситуація розвивалася за прямо протилежним сценарієм.
Народному комисару з морских справ товаришу Дибєнко партія більшовиків і уряд молодої Радянської Росії віддав наказ негайно зупинити німецьких загарбників. Але нікого революційні матроси ні 23 лютого, ні в наступні дні кінця зими 1918 року так і не зупинили, ніяких перемог полум’яні революціонери ні під Псковом, ні під Нарвою так і не здобули. Навпаки, після перших сутичок з противником революційні матросики, які просиділи всю війну в портах, вирішили не ризикувати своїм здоров’ям і побігли у бік свого тилу. І нарком з морских справ товариш Дибєнко – разом з ними. А, можливо, ще й попереду (але тут точні дані відсутні).
Захисники революції досить вправно добігли до самої Гатчини. Коли відкрити карту, щоб оцінити героїчний шлях новонароджених загонів Червоної Армії, то побачимо, що вони вправно здолали відстань аж в 120 кілометрів. Це три марафонські дистанції по глибокому лютневому снігу. У Гатчині новоспечені «захисники соціалістичного Отєчєства» захопили ешелон і подалися вглиб країни рятувати свої революційні шкури.
Глава вищої військової ради Бонч-Бруєвич розсилає по Радянські Росії телеграми: зловити негідників і під конвоєм доправити їх в Москву. Героїв, які повинні були зупинити противника, керівництву Радянської Росії доводиться розшукувати, щоб … зупинити.
Так дуже стисло виглядає розвиток подій на кінець лютого 1918 року, який через 20 років героїзують, повністю видозмінять і до самого розвалу СРСР будуть використовувати як пропагандистський фетиш. Коли когось цікавлять подробиці подій тих днів, чи нюанси біографії революційних діячів – сьогодні в інтернеті їх віднайти немає жодних проблем – було б бажання докопатися до правди.
Ще один цікавий момент стосується того, коли ж почали святкувати 23 лютого, як «день народження» Червоної, а згодом – Радянської армії.
Як не дивно, автором святкування був той же Лев Давидович Троцький, він же Бронштейн. За кілька років перед тим, як стати політичним вигнанцем, він запропонував «відзначати» день заснування Червоної армії 23 лютого. Чому саме в цей день – точно невідомо, але є припущення.
Весь фокус «святкування» був пов’язаний із подіями 23 лютого 1917 року, коли почалася «Лютнева (друга) революція в Росії». Після того, як в Радянські Росії, і в УНР теж, замість Юліанського літочислення в лютому 1918 року запровадили Григоріанський календар, день початку революції раптом співпав із Міжнародним жіночим днем 8 Березня. І щоб якось «зберегти пам’ять» про початок «Другої революції» Троцьким і було запропоновано відзначати у цей день «створення Червоної армії». Не виключено, що це міг бути і натяк Дибенку, якого, можливо, планувалося якось використати під час «підкилимних розборок» зі Сталіним. Але все це лише припущення.
На фото: Дибенко Павло Юхимович, Лев Давидович Троцкий (Лейба Давидович Бронштейн), Бонч-Бруєвич Володимир Дмитрович
Достеменно відомо лише те, що 23 лютого 1938 року «весь радянський народ і все прогресивне людство» вперше гучно і урочисто відзначили 20-ту річницю створення Робітничо-Селянської Червоної Армії.
На численних мітингах і урочистих зборах, що прокотилися по всій країні в лютому 1938 року було сказано багато теплих слів на адресу «рідної робітничо-селянської армії». Саме тоді почали активно розповідати про те, що 20 років тому, 23 лютого 1918 року, загони Червоної гвардії здобули свої перші перемоги під Псковом і Нарвою над регулярними військами кайзерівської Німеччини. Ось ці перші перемоги і стали днем народження Червоної Армії.
Та тільки від того часу в СРСР «не було прийнято» називати імена тих, хто вів перші червоні загони до славних перемог…
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» (Юбилейная медаль «XX лет Рабоче-Крестьянской Красной Армии»)
За місяць до ювілею, 24 січня 1938 року, була заснована перша радянська медаль «20 років РСЧА». Медаллю нагороджували тих, хто особливо відзначився в боях, хто оплатив перші перемоги своєї кров’ю, хто вів Червону Армію від перемоги до перемоги. Нагородили багатьох. Але заступник народного комісара лісової промисловості командарм 2 рангу Павло Юхимович Дибенко ювілейної медалі так і не отримав. Хоча, згідно інформації у підручниках і методичках саме він вів загони червоногрвардійців у бій під Нарвою 23 лютого 1918 року.
Наступний подих День Червоної Армії отримав в роки Другої світової війни. Тоді мало хто задумувався та згадував про історію виникнення цього свята. Для людей світ поділився на «наших» і «фашистів». А «ніші» святкували 23 лютого…
Остаточно свято 23 лютого оформилося як, «День Радянської армії та Військово-морського флоту СРСР» в другій половині 20 століття. В цей день, як правило, хтось отримував «зірочки на погони», хтось відпустку чи ще якісь заохочення. Тому в пам’яті представників покоління 60-80-тих років 20 століття часто зберігаються теплі і приємні спогади про 23 лютого.
І найголовніше. Пам’ятаєте, що 23 лютого віддалено від 8 березня рівно на два тижні? Саме за часів «Брежневського процвітання» серед частини жінок колишнього СРСР виникає приказка: – Як 23 лютого зустрінеш, так 8 березня і проведеш! Жінки, дівчата, колеги по роботі вважали за обов’язок поздоровити «своїх чоловіків» вдома і на роботі. Ну, звичайно, що напередодні 8 березня на виробництва, та вже 8 березня вдома, більшість чоловіків, клянучи ту Клару Цеткін разом із Розою Люксембург, намагалися влаштувати свято своїм жінкам, не гірше за те, яке вони їм влаштували на 23 лютого.
З розвалом СРСР «традиція святкування» в народі залишилася. Але ж держава СРСР пішла у небуття, тому треба було негайно «вносити корективи». Щоб довго не заморочуватися, в РФії вирішили просто перейменувати «День РА та ВМФ СРСР» на день «Защітніка Отєчєства», – і нехай люди і далі святкують. Але у населення 14 республік одразу виникло запитання – а про чиє Отєчество мова йде?
До початку російсько-української війни в Україні 23 лютого фактично святкували два різних свята.
Ті, кому довелося служити в Радянській армії та ВМФ СРСР продовжували вперто святкувати саме «радянський варіант». Ну, а «на офіційному рівні» намагалися вітати «З днем захисника Вітчизни». Та після нападу Росії, анексії Криму і захоплення частини території Донбасу, «День захисника Вітчизни» остаточно пішов у небуття. І, схоже, що не тільки в Україні.
А «День Радянської Армії і ВМФ СРСР» потихеньку продовжують згадувати лише ті, кому випала доля служити «в тій армії». Чи варто їм це робити, а нам їх за це засуджувати? Думаю, на це питання кожен має, в першу чергу, відповісти собі сам. Можу лише з абсолютною впевненістю заявити, що сьогодні переважна більшість чоловіків до Радянської армії та ВМФ СРСР жодного відношення не мають, тому – а що їм святкувати?
Переконаний, що зі мною в першу чергу не погодяться деякі представниці «гарної половини людства» – а як же 8 березня?
Олександр Вікторович, “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Генерал-лейтенант ЗСУ, колишній Командувач АТО і Десантно-штурмових військ, ветеран та нардеп Михайло Забродський розказав, чому 95 бригаду ДШВ так і не кинули проти учасників Євромайдану. Про це він повідомив в ексклюзивному інтерв’ю для “Нова: новини ветеранів”.
“Це більше питання до тих, хто тоді приймав рішення. Але вплив мав настрій бригади… Можливо тоді військові самі продемонстрували відношення до подій і відношення своє до залучення до виконання таких дуже специфічних завдань, які не притаманні ЗСУ” – розказав Забродський.
Ще 28 січня 2014 року на закритій нараді в Кабміні Микола Азаров поставив завдання міністру оборони Павлу Лебедєву терміново передати до складу Внутрішніх військ два армійських з’єднання — 95-ту окрему аеромобільну бригаду (Житомир) і 25-ту окрему повітрянодесантну бригаду. Проте замість Житомирської бригади Лебедєв вирішив передати 79-й окремий аеромобільний полк (Миколаїв).
Генерал-лейтенант ЗСУ, колишній Командувач АТО і Десантно-штурмових військ, ветеран та нардеп Михайло Забродський розказав, що він планує покинути політику. Про це він повідомив в ексклюзивному інтерв’ю для “Нова: новини ветеранів”.
“Військовий, який обрався і працював в органах влади, після цього повертається на службу” – пояснив депутат.
На запитання, чи це є планом Забродського, той відповів: “Вочевидь так”.
Для кадрових діючих військовослужбовців Національної гвардії у спортивному клубі “Yod” відбулися змагання і тренування “Ukrainian Force 1.0”.
Благодійний захід направлений на підтримку офіцерів в їх спортивних досягненнях, навчання і просвітницьку діяльність. Також серед завдань – підтримання командного духу бійців і мотивація їх на нові подвиги і звершення за службовим обов’язком.
“Для мене дуже важливо зберігати спортивний дух у наших захисниках. Тож я вирішила проводити подібні заняття щонайменше раз на місяць. Адже як організатор “Ігор нескорених” – змагань для ветеранів з обмеженими можливостями, я знаю на які неймовірні досягнення здатні наші захисники” – розказала організатор змагань та власник спортивного клубу “Yоd” Анастасія Федорик – депутат міської ради.
Для 35 військових з 3 військових частин, під керівництвом тімліда східного ТРК НГУ провели майстер-клас від діючих учасників команди ММА, а також лекцію та змагання про Cross-fit. Для кожного з учасників провели особисті консультації з персональними тренерами тренажерного залу. Вояки відпрацювали техніку на тренажерах, ознайомилися з рекомендаціями щодо харчування і видів вправ при тих чи інших травмах чи бажаних цілях.
Заняття відвідав і очільник ветеранського спортивного клубу “АТО-М” Сергій Бабаєв. Він розказав: “Ми послідовно займаємося популяризацією спорту серед ветеранів. Цим ми даємо приклад нашим дітям – приклад сили, мужності, приклад потужного духу нашого народу”.
Генерал-лейтенант ЗСУ, колишній Командувач АТО і Десантно-штурмових військ, ветеран та нардеп Михайло Забродський дав ексклюзивне інтерв’ю для “Нова: новини ветеранів”.
Депутат розказав про свій бойовий досвід, про те, як він користувався досвідом Громадянської війни в США. Також згадав концепцію тероборони, реформи ЗСУ та власну законотворчу діяльність.
Серед іншого Забродський відмітив важливість активності ветеранських сил. В тому числі і в політичному пол. Також військовий розказав і про небезпеки, які можуть очікувати ветеранів на політичному поприщі.
Єдина система управління боєм тактичної ланки включає в себе 11 підсистем і дозволяє обмінюватися інформацією між різними бойовими засобами в режимі реального часу. Система формує єдиний простір бою та інформаційну мережу, даними якої може скористатися екіпаж будь-якої бойової одиниці.
Модернізовані російські танки Т-72Б3М і Т-80БВМ інтегрують в єдину систему управління боєм тактичної ланки, що дозволяє обмінюватися даними в режимі реального часу в єдиній мережі. Наразі в систему (ЕСУ ТЗ) включені танки Т-14 «Армата» і Т-90М повідомляє Уралвагонзавод.
Система пов’язує «армійським інтернетом» всі об’єкти, оснащені комплексом взаємодії. Питання оснащення апаратурою ЕСУ ТЗ танків Т-72Б3М і Т-80БВМ, в тому числі, тих що знаходяться в експлуатації, наразі опрацьовується.
Приморський районний суд Одеси засудив активіста Сергія Стерненко до 7 років і трьох місяців позбавлення волі з конфіскацією половини майна. Його звинувачують у викраденні колишнього депутата Сергія Щербіча в 2015 році.
Сам Сергій Стерненко не згоден з вироком суду. Він заявив, що суддя написав виправдувальний вирок, але через тиск генерального прокурора Ірини Венедиктової і заступника глави Офісу президента Олега Татарова він виніс обвинувальний вирок. Також Стерненко додав, що буде подавати апеляцію.
Одразу після цього почалися сутички. Активісти намагалися не пустити машину з Сергієм Стерненко з території суду. У правоохоронців полетіли димові шашки та вибухові пакети. Правоохоронці використали сльозоточивий газ. Проте за допомогою відволікаючого маневру поліція все ж змогла вивезти Сергія до СІЗО.
