Сторінка 100 – Новини ветеранів зі всієї України

Повернутися до життя після ампутації: історії ветеранів, які надихають

У фонді Future for Ukraine, що спільно з центром Medical Center Orthotics & Prosthetics надає безоплатне протезування для військових, розповідають історії захисників, які пройшли через ампутацію та завдяки протезуванню змогли повернутися до активного життя. 

Владислав Курілов, Військовий-ветеран НГУ

Владислав родом з Ізюма, Харківської області. До війни працював майстром з підключення інтернету. Пробувши місяць в російській окупації, Владиславу вдалося евакуюватися з рідного міста. Подолавши 70 км сірої зони на велосипеді, Влад сів на потяг на Івано-Франківська та деякий час проживав там. 

У квітні 2023 року Владислав разом із другом добровільно вступив до Національної гвардії України. На другому бойовому виході його підрозділ опинився під мінометним обстрілом і вогнем снайпера під селищем Роботине. Влад отримав поранення ключиці, але продовжив рятувати інших поранених, поки не підірвався на міні. Провівши 28 годин з накладеними турнікетами на обох ногах, військовому вдалося врятуватися та завдяки побратимам дістатися до місця евакуації. Захисник втратив обидві ноги, але залишився живий, і це була його найбільша мотивація!

Рік тому Владислав пройшов протезування та реабілітацію за програмою Future for Ukraine у центрі Medical Center Orthotics & Prosthetics у США. Щоденні тренування допомогли чоловіку досить швидко опанувати протези та влаштуватися на роботу до представництва MCOP в Україні. Влад працює менеджером по роботі з клієнтами та проводить на протезах по 10 годин на день. Він став прикладом витривалості й доводить, що після ампутації можна не лише відновитись, а й підтримувати інших на цьому шляху. Його слова — “Треба лише не зупинятися — і з часом буде легше” — сьогодні мотивують багатьох ветеранів.

Артем Комісарчук, військовий-ветеран 105-ї окремої бригади ТРО ЗСУ 

Артем добровільно став на захист України ще у 2014-му. Пройшовши бої за Луганськ та Донецьк, потрапив у полон під Іловайськом, де провів понад рік. Після звільнення він повернувся до цивільного життя, влаштувався на роботу в ПриватБанк, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною. 

Згодом у подружжя народилася донечка Яна. Але коли росія почала повномасштабне вторгнення, Артем знову, не вагаючись, пішов до військкомату у Тернополі, де проживав із сім’єю. “Після пережитого в Донецьку, я не хотів, щоб моя дитина бачила війну, щоб батьки мої ховалися в підвалах і боялися, що туди зайдуть росіяни та кинуть гранату”.  

На Харківщині, вже як командир взводу, Артем виконував бойові завдання з оборони, розвідки та розмінування. Під час одного з виходів його важко поранило — він опинився між життям і смертю, переніс кому, понад 130 операцій та вимушену ампутацію ноги. 

Попри все пережите, Артем не зламався. Сьогодні він виховує донечку, активно займається волонтерською та просвітницькою діяльністю, допомагає армії й іншим ветеранам. І завдяки протезуванню, зміг нарешті зробити те, про що так мріям впродовж 1,5 року перебування в госпіталях — знову стати на ноги та прогулятися за руку з донькою. 

Гліб Кравченко, військовий-ветеран 3 ОШБр

Гліб Кравченко з позивним “Холден” працював у IT, коли почалася повномасштабна війна. Чоловік спочатку допомагав війську як волонтер у рідному Дніпрі. А у 2024 році змінив посаду HR-директора на однострій, щоб бути не спостерігачем, а творцем новітньої історії.

У складі 3 ОШБр 27-річний “Холден” виконував бойові завдання на сході. У вересні 2024 року чоловік отримав осколкове поранення лівої ноги від влучання fpv-дрона під час евакуації поранених. Звістку про вимушену ампутацію сприйняв виважено: «Я розумів, що цього не уникнути, тому спокійно запитав у хірурга: “Мінус одна?”».

Завдяки програмі адаптації ходи, яку Гліб пройшов паралельно із заміною протеза в центрі MCOP Україна, ветеран навчився вправно користуватися протезом. І навіть зізнається, що мозок сприймає протез як свою рідну ногу — лише дзеркало видає правду. 

Олег Кушко, військовий-ветеран 10-ї окремій гірсько-штурмової бригади 

24-річний Олег Кушко із Львівщини пішов добровольцем до ТрО з перших днів повномасштабного вторгнення, а згодом воював у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді на Донеччині. Після першого осколкового поранення він швидко повернувся на фронт, але 28 червня 2023 року під час бою біля Роздолівки наступив на міну й втратив обидві ноги. 

Військовий переніс понад 30 операцій, пройшов крізь відчай, депресію та неприйняття себе. Поїздка на протезування до США подарувала надію захиснику, що сучасні біонічні протези зможуть допомогти йому повернутися до повноцінного життя знову. Сьогодні Олег каже впевнено: “У мене дуже круті залізні ноги — я можу знову гуляти Львовом з кавою та смаколиком в руках. Та ще крутіші люди мене оточують”. Він переконаний, що позитивні емоції та підтримка оточення є дуже важливими для успішної реабілітації військових після поранення та протезування, тому хлопець намагається жити активно: плаває на каяках, займається адаптивним спортом. А ще у нього є велика мрія — купити будиночок на краю рідного села, облаштувати його під свої потреби та створити сім’ю. 

Разом із партнером – міжнародним центром протезування Medical Center Orthotics & Prosthetics — фонд забезпечив високотехнологічне протезування та адаптацію для 72 українських захисників. 

“Ми змінюємо сприйняття людини після ампутації, вчимо бачити можливості, а не втрату. Адже щоб тіло звикло до протеза, має звикнути й мозок. У центрі MCOP Україна використовують комплексний підхід – з пацієнтом працюють протезист та фізичний терапевт одночасно, аби вчасно підлаштовувати протез під потреби людини”, — Олена Ніколаєнко, президентка FFU у США. 


Центр MCOP Україна спільно з фондом реалізує програму адаптації та оптимізації ходи під час та після протезування, а також щомісячні безоплатні групи підтримки для ветеранів, які втратили кінцівки. Такі групи проходять у форматі корисних лекцій та активно-спортнивної частини, де учасники пробують адаптивні види спорту за сезоном: вейкбординг, катання на сапах влітку та лижі взимку. У фонді пояснюють, що новий досвід запускає в мозку роботу нових нейронних сигналів, таким чином людина краще опановує зміни в тілі після ампутації та швидше адаптується до ходи на протезі. 

Групи підтримки для людей із втраченими кінцівками проходять щомісяця у приміщенні MCOP Україна за адресою: Київ, вул. Казимира Малевича, 86Д. 

Попередній запис за телефоном +380979745996. Участь для ветеранів — безоплатна.

У Миколаєві стартує проєкт для жінок з ветеранської спільноти, які шукають нові можливості

Програма «Мрій. Втілюй. Досягай. Veterans edition» допоможе ветеранкам та жінкам, що є родичками військовослужбовців, знайти мотивацію, отримати нові знання й навички, аби змінити професію або розпочати власну справу.

Учасниці програми отримають:

  • мотиваційну підтримку у «Майстерні можливостей» (6 групових та 5 індивідуальних занять);
  • практичні знання для працевлаштування та розвитку кар’єри;
  • навчання основам бізнесу й самозайнятості;
  • консультації психологині та психіатра за потреби;
  • знайомство з діяльністю програми гуманітарного розмінування NPA у регіоні.

Заняття проходитимуть у Миколаєві, участь у проєкті безоплатна.

Подати заявку можна за посиланням або звернувшись у Viber, Telegram чи WhatsApp за номером: +380935139367 (Світлана).

Організатори зауважують, що проєкт не гарантує працевлаштування, однак може стати важливим кроком до спеціалізованого навчання та нових можливостей.

Курси англійської для ветеранів

Починаючи з часів усвідомлення українського в Україні, відверто дивувався, чому у вишах кафедри російської мови й літератури завжди знаходилися на філологічних факультетах, а німецької, англійської, французької чи польської – на іноземних? Ще на початку 2000-х один поважний викладач намагався пояснити мені це «єдінством славянскіх народов». Але ж польський, чеський чи болгарський народи були й залишаються не менш слов’янськими.

Зараз для себе таку тенденцію пояснюю наступним чином: для усвідомлення цінності того чи іншого явища має пройти певний час. І тепер, під час війни з недорозвиненим народом, якого виховували на кращих зразках «рускай літєратури», такі учбові осередки, здається, нічим не відрізняються від московських церков, де моляться «єдіному Богу».

ПРАГНЕННЯ ДО КРАЩОГО

А ще в часи розвиненого соціалізму, коли ми протистояли «світовому злу», існувало пояснення, що «всє савецкіє люді» мають вивчати мови наших потенційних ворогів, тобто – англійську, німецьку, французьку. Така ідеологія максимально сприяла ситуації, коли більшість учнів і студентів за все життя так і не спромоглася вивчити хоч якусь із цих мов. Зате добре володіли російською. Значно краще, ніж своєю, державною. І яким же шоком для цієї більшості стала інформація про те, що, виявляється, вони користуються іноземною! Як же не хотілося погоджуватися з очевидним!

Те лайно, яким наповнювали свідомість радянських людей, після десятків років незалежності поступово вивітрилося. А для окремих особливо стійких умів не справили враження ні агресія на Донбасі, ні повномасштабна війна. Тут доречно використати українську народну мудрість, що горбатого могила виправить…

Але шлях до демократії, до Європи й подальшого життя без війни пов’язаний із вивченням досвіду тих, хто пройшов цей шлях раніше за нас. Найціннішим є те, що у високорозвинених країнах давно існує ветеранська політика й ветеранська культура. І все це там досягло неабияких результатів. Запозичення їхнього досвіду стає все більш актуальним для країни, що не за власної волі знаходиться у стані війни. І щоб вивчати, запозичувати, інтегрувати необхідно хоча б на середньому рівні володіти іноземною мовою. Зокрема англійською. І, мабуть, у першу чергу – англійською…

АНГЛІЙСЬКА ЯК НЕОБХІДНІСТЬ

ГО «Спілка ветеранів Сил оборони України» та Харківський національний університет імені В. Каразіна підписали меморандум про співпрацю ще в кінці 2023-го. За майже два роки, що пройшли з того часу, організація й виш провели багато спільних заходів, реалізували достатньо корисних проєктів. І що є особливо цінним – співпраця не лише продовжується, а розвивається та обіцяє значні перспективи.

Одним із таких проєктів стало вивчення англійської мови ветеранами, чинними військовими та членами їхніх родин. Ідея зародилася ще в лютому поточного року, а вже в червні вивчати англійську почали дві групи, набрані із представників ветеранської спільноти.

Юрій Корсунов, голова Ради ГО «Спілка ветеранів СОУ»:

– У сьогоднішніх реаліях знання англійської мови – це не хобі. Це необхідність для конкурентної спроможності на ринку праці, а відповідно – й на державній службі. Тому, коли керівники університету, в особі ректорки Тетяни Кагановської та проректора Анатолія Бабічева, заявили про готовність організації навчального процесу, ми звернулися до ветеранів. Причому не обмежилися лише Харківщиною, де територіально знаходиться наша організація. Записатися до навчальних груп можна було з будь-якого регіону України й навіть із-за кордону. Вивчення англійської мови викликало неабияку зацікавленість і всього за тиждень записалося понад 200 чоловік. Довелося з цієї кількості вибирати 30, оскільки оптимальна чисельність для ефективного навчання має складати не більше 15 чоловік у групі. Так було сформовано дві групи, які в дистанційному режимі почали знайомитися з термінами, граматичною будовою речень, часовими змінами дієслів…

ЯКЩО ВИВЧАТИ МОВУ – ТО ЛИШЕ В УНІВЕРСИТЕТІ!

Харківський національний університет імені В. Каразіна є одним із найстаріших навчальних закладів України. Заснований 1804 року, він славиться тим, що тут у різні часи працювала велика кількість видатних учених, основоположників наукових шкіл, лауреатів Нобелівської премії.

Факультет іноземних мов розпочав свою історію з 1930 року, тобто в цьому році йому виповнюється 95! І зараз на шести кафедрах факультету працюють (вдумайтеся в цю цифру!) понад 230 висококваліфікованих викладачів.

Анатолій Бабічев, проректор університету з науково-педагогічної роботи:

– Вивчення англійської мови – це лише невеличка частина того, що робить університет для ветеранів і спільно з ветеранами. Щоб вирішувати власні проблеми на міжнародному рівні, володіння іноземною мовою є головною умовою успішних комунікацій. Початок повномасштабної війни примусив нас переглянути власну місію, стратегію й напрямки діяльності. Якщо протягом 220 років існування стверджували, що головними завданнями є освіта й наука, то тепер з’явилася третя повноцінна й повноправна місія – соціальна відповідальність. Завдяки такій усвідомленості ми одними з перших у країні відкрили Центр ветеранського розвитку й почали активно співпрацювати з ветеранськими організаціями. Зокрема зі Спілкою ветеранів, яку знаємо давно, маємо спільні проєкти – як реалізовані, так і заплановані на найближче майбутнє. Нами підготовлений кейс освітніх програм, де ветерани зможуть опановувати ІТ-технології, навички психології, вивчення української мови. Кожен із 26 факультетів може запропонувати щось корисне для ветеранів.

Зараз заняття зі слухачами проводять старші викладачки Ольга Матвійчук і Лариса Павлова, які мають значний досвід, оскільки одна працює в університеті 18 років, інша – 26.

– Англійська мова для ветеранів, – розповідають викладачки, – майже нічим не відрізняється від англійської для всіх інших категорій населення. Але тут перед нами стоїть завдання розробити такі теми, які будуть стосуватися того, з чим ветерани стикаються у повсякденному житті. Це – побратими, медичне обслуговування, спогади про війну. А також уявити, як наші ветерани спілкуються з ветеранами з інших країн. Про що вони можуть говорити, яким чином будуть ділитися своїми здобутками й проблемами? Саме це й визначає тематику занять…

Ольга Матвійчук, старша викладачка кафедри іноземних мов професійного спрямування:

– У мене був досвід співпраці з ветеранами, але це були якісь поодинокі випадки. Постійно працювати два рази на тиждень протягом п’яти місяців із групою, що складається лише з ветеранів, мені ще не доводилося. Це вперше. Хоча, з точки зору навчального процесу, великої різниці не спостерігаю. Є люди мотивовані до навчання, а є ті, в кого мотивація відсутня. Для мене, як викладача, головне – це створення необхідної атмосфери для продуктивних занять. Слід також вказати, що комунікація з ветеранами є двосторонньою. Ми допомагаємо їм вивчати мову, вони вселяють у нас віру, що все буде добре й, рано чи пізно, ми житимемо в мирній країні. Тому дуже хотілося б продовжувати таку співпрацю з ветеранами й ми будемо робити все можливе, щоб це відбулося.

Найбільшою проблемою для викладача є формування групи слухачів із різними рівнями підготовки. Дійсно, яким чином слід проводити заняття, коли знаєш, що кілька людей мають якісь просунуті пізнання в англійській мові, кілька – вивчали її у школі чи виші, а інші – взагалі стикаються вперше? Виявляється, що коли людина потрапляє у групу з високим рівнем мовлення, вона достатньо швидко підтягується до цього рівня. Звичайно ж, у тому випадку, коли є мотивація і старанність перевершує лінощі.

На моє достатньо провокаційне питання, щодо того, чому для вивчення іноземної мови слід вибирати саме Каразінський університет, Лариса Павлова відповіла:

– Запорука якісного навчання – це поєднання традицій із новітніми технологіями. І те, й інше в університеті є! Це і висококласні викладачі, й необхідні технічні засоби, і програми зі штучним інтелектом.

ВІДГУКИ СЛУХАЧІВ

Що б не розповідали в університеті про власні успіхи, це завжди буде лише суб’єктивною думкою. Оскільки в результаті головними суддями діяльності громадської організації, керівництва навчального закладу та й викладачів зокрема будуть ті, хто навчаються, то ж цілком доречним буде надати слово саме їм.

Андрій Чубей, слухач курсів із Тернополя, учасник бойових дій, ветеран:

– Про набір довідався з якогось ресурсу в Інтернеті. Мене це зацікавило, тому що намагаюся вчити англійську мову скрізь, де є така можливість. Тепер можу ще й порівнювати різні методи й підходи. Наші курси мені дуже подобаються саме тим, що існує спілкування між слухачами, слухачів із викладачем. Я в захваті від чудової викладачки й заздрю її терпінню. Із власного досвіду знаю, наскільки складно працювати з людьми,. Питаєте, яка мета вивчення мови? Мені приємно, коли звучить пісня, а я розумію її зміст. Чи дивишся фільм в оригіналі й не виникає питання, про що вони там говорять? Бачу позитивний результат мого навчання й це дуже тішить!..  

Розповідаючи про все хороше, що пов’язане із діяльністю курсів, не можу не згадати про один суттєвий недолік. Коли організатори мали список із понад двохсот претендентів, вони обдзвонили майже половину. Цікавилися, чи дійсно це має для них значення, чи будуть вони відвідувати заняття. Обов’язково! – відповідали претенденти. А далі трапилося так, що добра половина групи вибула із процесу. Хтось відразу, інші – відвідали два-три рази й кинули. Спрацювала давня істина: те, що дістається безкоштовно, мало цінується!

Цілком погоджуюся: вчитися чи ні – свідомий вибір кожного. Але коли не даєш своєму побратиму чи посестрі скористатися можливістю, це дуже схоже на прояв егоїзму. Іншого пояснення в мене не було. Однак, спілкуючись із цього приводу з однією зі слухачок, почув ще й таке пояснення: скоріше за все, люди, які записалися, просто переоцінили власні можливості. Подумали, що зможуть знайти час для занять і виконання домашніх завдань. Але жорстока дійсність внесла корективи й вони вимушені були відмовитися.

– Коли записувалася, – розповідала співрозмовниця, – я знаходилася у відпустці. І здавалося, що так буде й надалі. Але для вивчення слід мати достатньо часу, а його не завжди вистачає…

Світлана Дурицька, слухачка курсів, вчителька історії з Маріуполя, зараз мешкає в м. Дніпро:

– Мене англійська мова цікавить не лише з професійної точки зору, а й для саморозвитку, для тренування пам’яті. Вивчення в школі та університеті не залишило якихось суттєвих знань, тому доводиться починати з азів. Великих сподівань щодо курсів не було. Як для переселенки, суттєвим стало те, що проводилися вони безкоштовно. Але якість проведення занять наскільки мене вразила, що я стала з нетерпінням чекати кожного наступного заняття. Наша викладачка дуже професійна, доброзичлива й подає матеріал просто й зрозуміло. Сама освітня марка Каразінського університету для мене дуже багато значить. А також група, з якою мені доводиться навчатися, максимально позитивна й спонукає до освоєння нової інформації. Якщо буде така можливість, я б із радістю продовжила навчання.

Описана ситуація з вивчення іноземної мови показує, що попит на навчання у ветеранів існує. Тому таких курсів має бути більше. Значно більше. А для цього необхідно, щоб ветеранські організації набагато активніше співпрацювали з освітніми закладами й опікувалися побратимами не тільки зі свого регіону.

А ще суспільство повинне зрозуміти, що не лише ветеранські організації мають підтримувати ветеранів. Що досягати вагомих результатів слід не лише у вивченні іноземної мови, а й інших напрямках життєдіяльності. Ось тоді може й відбудеться формування в державі повноцінної ветеранської політики. Політики, про яку любить говорити велика кількість чиновників, а займатися її становленням доводиться одиницям…

Олександр КУХАРЕНКО

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Тут представлена позиція автора, яка не обов’язково співпадає з позицією Міжнародного фонду «Відродження»

Сьогодні російського полону повернули 185 українців

Президент Володимир Зеленський повідомив про повернення з російського полону 185 українців. Серед них – 183 рядові та сержанти і двоє офіцерів. Це воїни Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби. Разом із захисниками додому повертаються й 20 цивільних громадян. За словами президента, більшість воїнів були у полоні ще з 2022 року.

Як йдеться у дописі, серед звільнених є оборонці Маріуполя та «Азовсталі», а також ті, хто перебував на ЧАЕС. Усі вони отримають необхідну підтримку.

Зеленський подякував усім, хто робить можливими обміни, й нагадав, що від початку повномасштабного вторгнення додому вдалося повернути вже понад 7 тисяч українців.

«Маємо повернути всіх. Щодня над цим працюємо», – наголосив Президент.

Мінветеранів запропонувало зміни до профстандарту фахівця із супроводу ветеранів

Мінветеранів надало для обговорення проєкт професійного стандарту «Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб» (2788). Документ, розроблений відомством, визначає кваліфікаційні вимоги, завдання та умови роботи фахівців, що надаватимуть підтримку ветеранам війни, військовослужбовцям, демобілізованим особам та членам їхніх сімей.

Наразі його подали на розгляд до СПО об’єднань профспілок.

Основна мета професії надання послуг з підтримки переходу від військової служби до цивільного життя щодо можливостей, прав, гарантій, пільг, отримання публічних (електронних публічних), соціальних, освітніх, реабілітаційних, психологічних та інших послуг.

Зокрема, з питань:

  1. оформлення документів для отримання таких послуг;
  2. визначення пріоритетності потреб зазначених категорій осіб;
  3. допомога у пошуку найбільш оптимальних та ефективних інструментів їх реалізації.

Професійний стандарт передбачає декілька рівнів кваліфікації – від фахівця до провідного фахівця. Отримати цю професію можна на основі диплома бакалавра чи магістра за різними спеціальностями, а також шляхом підтвердження кваліфікації сертифікатом. Для розвитку передбачено систему підвищення кваліфікації щонайменше раз на три роки.

Крім того, пропонується, що послуги надаватимуться:

  1. ветеранам війни, військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які проходять лікування та реабілітацію після участі в бойових діях і при цьому не отримали статусу учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни;
  2. особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалим учасникам Революції Гідності;
  3. особам з числа військовослужбовців, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, членів сімей таких осіб, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, членам сімей військовослужбовців, поліцейських;
  4. особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту , які зникли з безвісти за особливих обставин під час проходження військової служби (служби);
  5. іншим демобілізованим особам.

У Львові ветерани зіграють в унікальній аудіопостановці

У п’ятницю, 3 жовтня, у Львівському палаці мистецтв відбудеться особлива театральна вистава у темряві за мотивами книги Вікторії Задорської «Космотато». Подія відбудеться у межах Львівського форуму видавців, а головними акторами стануть ветерани з Центру реабілітації «Unbroken» («Незламні»).

Вистава стане емоційною подією для відвідувачів, адже проходитиме без сцени, костюмів і декорацій. Перед входом у зал глядачам зав’яжуть очі, а дія розгортатиметься у їхній уяві у форматі аудіопостановки.

Ветеран 103-ї окремої бригади територіальної оборони імені Андрея Шептицького, автор, видавець та співзасновник «Майстерні історій “Мрієлов”» Андрій Каспшишак зазначає:

«Це книга про втрату на війні. Сюжет розповідає про хлопчика Юрка, який сумує за батьком, загиблим на війні. Його серце перетворюється на чорну діру, а світ навколо стає холодним і безмежним, наче космос. Але одного дня з’являється Космонавт, який пропонує подорож, що допоможе віднайти світло навіть у найглибшій темряві.

За мотивами цієї книги ми створюємо виставу. Усі актори – це дівчата і хлопці з Центру “Незламні”. Вони надсилали свої фотографії просто з лікарняних ліжок після операцій, ще відходячи від наркозу, але казали: “Ми готуємось, не хвилюйтеся. Ми будемо”. Це буде особлива постановка – без сцени, костюмів і декорацій. Перед входом у зал глядачам зав’яжуть очі, і вся дія розгорнеться у їхній уяві. Це аудіовистава».

За словами Каспшишака, над постановкою працювали довго, репетиції тривали до пізньої ночі.

Книга «Космотато» раніше увійшла до списку дитячої книги року BBC.

Локація: конференц-зал Львівського палацу мистецтв, вул. М. Коперника, 17.

Початок: 20:00.

Вхід – за квитками на Львівський форум видавців. Кількість місць обмежена.

Організатори: Центр реабілітації «Unbroken», Український католицький університет, Офіс ветеранів та їхніх родин УКУ, видавництво «Майстерня історій “Мрієлов”».

Уряд дозволив ветеранам подавати заяви на статус учасника бойових дій у ЦНАПах

Кабінет Міністрів ухвалив постанову, яка спрощує для ветеранів та їхніх родин отримання посвідчення учасника бойових дій і доступ до даних Єдиного державного реєстру ветеранів війни.

Відтепер подати заяву на посвідчення можна через Центри надання адміністративних послуг (ЦНАП). Це особливо важливо для добровольців, статус яких підтверджено Мінветеранів. Оновлена форма заяви відповідає чинному порядку й має усунути непорозуміння під час оформлення документів.

Також розширено коло осіб, які можуть отримати витяг з Єдиного державного реєстру ветеранів війни. Постанова ліквідувала юридичну колізію щодо визначення цих категорій. Відтепер право на витяг мають, зокрема, працездатні батьки зниклих безвісти та полонених ветеранів війни.

З 1 жовтня ветерани можуть оформити нову виплату на заняття спортом

З 1 жовтня стартує новий квартал, в якому ветерани та ветеранки можуть отримати 1 500 грн на спорт.  Це державна підтримка, яку можна використати на тренажерний зал, басейн або будь-які спортивні секції. Цього разу зробити це можна ще легше — за допомогою Дія. Картки. Як її оформити — читайте у нашому матеріалі.

Про це інформують на порталі Дія.

Щоб подати заявку, переконайтеся, що у вас є Дія.Картка. Вона потрібна, якщо ви вперше берете участь у програмі або не користувались виплатою в попередньому кварталі.

Якщо ви вже отримували кошти в минулому кварталі та використали їх, кошти надійдуть автоматично на рахунок, який ви відкрили раніше. 

Як оформити Дія.Картку:

  • оновіть застосунок Дія та авторизуйтеся;
  • відкрийте розділ Сервіси → Дія.Картка;
  • оберіть банк і підпишіть згоду.

Дія.Картку можуть оформити повнолітні українці з підтвердженим РНОКПП у Дії чи застосунках банків-партнерів: ПриватБанк, Monobank, Кредит Дніпро та àбанк. Згодом перелік банків розширюватиметься, запевнили у Дії.

Психологічна підтримка ветеранів: як скористатися можливістю безоплатної допомоги? 

Психологічна підтримка — важлива для ветеранів, ветеранок та їхніх родин. Звернутися за підтримкою фахівців — це прояв сили, турботи про себе та близьких. Ветерани, ветеранки та їхні родини можуть отримати безоплатну психологічну допомогу:

  • у державних клініках через програми НСЗУ,
  • у проєктах та на гарячих лініях громадських організацій та фондів,
  • звернувшись до фахівців із спеціального реєстру, який створили в Міністерстві у справах ветеранів.

Аби швидше та простіше отримати психологічну підтримку у Мінветеранів розробили систему із трьох рівнів: 

  • 1 рівень – соціально-психологічна підтримка та супровід. 
  • 2 рівень – психологічна допомога.
  • 3 рівень – комплексна медико-психологічна допомога. 

Хто може отримати?

  • ветерани та ветеранки;
  • військові, які звільняються або вже звільнені зі служби;
  • ветерани з особливими заслугами перед Батьківщиною та їхні сім’ї;
  • постраждалі учасники Революції Гідності;
  • члени сімей загиблих (померлих) ветеранів та Захисників/Захисниць;
  • військовослужбовці та їхні родини — на час дії воєнного стану та ще 3 місяці після.

Як отримати психологічну підтримку? 

  1. Звернутися напряму до надавача послуг, до фахівця з супроводу ветеранів та ветеранок або у ЦНАП. 
  2. За направленням сімейного/ лікуючого лікаря — у державних або комунальних медичних закладах. Або в центрах психічного здоров’я та реабілітації. Там нададуть послуги в межах Програми медичних гарантій, їхню вартість покриває держава.

Зокрема, доступні послуги:

  • індивідуальні та групові консультації з психологом,
  • психотерапія, 
  • консультації психіатра,
  • медикаментозна підтримка. 
  1. Безпосередньо у фахівців із психологічної реабілітації. Для цього у Мінветеранів створили реєстр тих, хто надає послуги психологічної допомоги. 

Реєстр: https://mva.gov.ua/veteranam/perelik-subektiv-nadannya-poslug-vkluchenih-do-reestru-subektiv-nadannya-poslug-iz-psihologichnoi-dopomogi-dlya-veteraniv-i-chleniv-ih-simey 

У ньому можна обрати фахівця з вашої громади або працювати онлайн. Реєстр постійно оновлюється.

Усі послуги — безоплатні. Вартість компенсує держава напряму — спеціалізованим закладам і ФОПам.

Куди ще можна звернутися, якщо підтримка потрібна негайно? 

  • Гаряча лінія Українського ветеранського фонду: 0 800 33 20 29 (цілодобово, безкоштовно). 
  • Гаряча лінія психологічної підтримки військових та їхніх близьких: 5522, обравши 2 (для абонентів Київстар, Vodafone, Lifecell – безкоштовно). 
  • Психологічна підтримка Veteran Hub за номером (067) 34 82868. 
  • Лінія ГО «Ла Страда-Україна»: 0 800 500 335 (зі стаціонарного) та 116 123 (з мобільного). 
  • Міжнародний Комітет Червоного Хреста: 0 800 300 155 (безкоштовно). 
  • ГО «Вільний вибір»: надає психологічну підтримку ветеранам та їхнім родинам за телефоном (063) 64 64991. 

Інформаційна кампанія “Можливості для ветеранів та ветеранок” реалізується в межах партнерства Міністерства у справах ветеранів України та Програми реінтеграції ветеранів, яку впроваджує IREX за підтримки Державного департаменту США.

У Ніжині для ветеранів організували уроки гончарного мистецтва

Днями у ветеранському просторі «Незламні» відбулись зібрання групи взаємопідтримки «Гончарне коло ветерана». Цього разу ветерани та члени їхні родин працювали з глиною під керівництвом колеги, ветерана, досвідченого археолога та гончара Івана Кедуна та за підтримки психологинь Оксани Щотки та Інни Кошової.

Ці дві зустрічі мали двоєдине завдання – згуртування ветеранської спільноти та знайомство потенційних ведучих груп самодопомоги «рівний-рівному» з базовими інструментами групової роботи.

Процес роботи з глиною створює стан “тут і зараз”, дозволяючи ветеранам зануритися в себе та перетворити свої переживання на відчутнийрезультат у формі виробу.

«Я настільки занурився в роботу і зосередився на виробі, який я робив, що на певний час зміг відволіктися від тривожних думок які мене постійно перлеслідують», – говорить ветеран, колишній військовополонений Святослав Франузо.

«Думаю, що до таких занять варто залучати ще більше ветеранів разом з членами їх родин. Спільна праця – об’єднує, а робота з глиною з одного боку – заспокоює, а з іншого – дає можливість вихлюпнути свої емоції через виріб», – ділиться думками ветеран Борис Мелашенко. 

«Гончарне коло стало колом спільності – воно дає можливість  «говорити руками», проживати досвід поруч з тими, хто розуміє, і будувати спільну ідентичність через створення чогось різного разом. Водночас, глина дуже терапевтичний природній матеріал. Контакт з нею допомагає ветеранам заземлитися й зняти напруження, відкриває простір для вираження емоцій  без слів, сприяє внутрішній стабілізації  та відновленню відчуття контролю й творчої сили», – впевнена психологиня Оксана Щотка.

Реалізація активності стала можливою завдяки Програмі реабілітації та реінтеграції ветеранів, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США.

Зміст є виключною відповідальністю IREXта ГО «Місто Н» і не обов’язково відображає погляди Державного департаменту США та редакції порталу.