Невже кримінальні провадження –  це шлях для ветеранів?

Коли заходить розмова про кримінальні переслідування ветеранів, згадується 2016 рік. Це був той час, коли кримінальні справи на наших захисників із добровольчих батальйонів, нашвидкуруч зліплені «правоохоронцями» фейкових республік на Донбасі, радо розглядали харківські судді.

Дико було бачити, як добровольців, що врятували державу від сепаратиської нечисті, утримують в клітці в залі суду, обирають їм тримання під вартою. А в залі підтримують державне обвинувачення луганські та донецькі прокурори. Поруч з ними сидить свідок – дружина вбитого терориста, що підняв зброю на українських військовослужбовців. І вона дає свідчення про те, як її чоловіка з автоматом у руках застрелили на війні нелюди з батальйону «Айдар» чи «Азов». А судді з Ленінського чи Червонозаводського суду кивають головами, співчувають безутішній вдові та продовжують терміни запобіжних заходів підозрюваним… Коли харківські активісти приходили на такі судилища, складалося враження, що потрапили до театру абсурду, що все це не насправді, бо такого просто не може бути!..

ТОДІ Й ЗАРАЗ

Із того часу минуло багато років. І тепер здається, що ось зараз точно таке дійсно неможливе. Навіть беручи до уваги, що в прокуратурах працюють ті самі прокурори. А в судах – ті самі судді. Але ні, говоримо ми собі, після десяти років війни, на третьому році повномасштабного вторгнення, таке знову не повториться!

А чи дійсно це так? Чи не кортить поліцейському будь-що відкрити кримінальне провадження на ветерана? Хоча б за те, що він ветеран, що завадив окупантам зайти до міста. Що вкотре зберіг державу, разом з правоохоронними, наглядовими органами й судовою гілкою влади. Чи не кортить представнику державного обвинувачення, за те ж саме, просити в суду максимальної міри покарання? А судді – в повній мірі задовольнити клопотання прокурора?

У цій публікації ми розкажемо всього про дві кримінальні справи, в яких звинувачують ветеранів, учорашніх захисників, що восени позаминулого року звільнили Харківщину від рашиської навали. А читач нехай сам зробить висновок, хто тут правий і має бути заохочений, а хто винний і повинен понести покарання?

Але перед цим зазначимо, що в демократичному суспільстві перед законом усі повинні бути рівними. І якщо ветеран, не зважаючи на його заслуги, скоїв злочин, він повинен за це відповісти. Але такий підхід має працювати не лише у відношенні до ветерана. Перед законом за власні дії чи бездіяльність мають так само відповідати працівники поліції й прокуратури…

А тепер – до справ. Тобто кримінальних проваджень.

ПАСТКА ВІД ПОЛІЦІЇ

Дмитро Акименко брав участь в АТО з 2015 року. А в 2017-му переніс тяжке захворювання, був комісований і знятий з військового обліку. На початку повномасштабного вторгнення, як інвалід другої групи, міг знаходитися вдома та, з почуттям виконаного обов’язку, спостерігати, як інші проявляють себе під час захисту країни. Але Дмитро є заступником керівника ГО «Спілка ветеранів-інвалідів АТО «Непереможні», сумлінним громадянином і патріотом. Тому в лютому 2022-го прибув до Спілки ветеранів, отримав зброю й став до лав захисників у складі 228 батальйону Територіальної оборони.

Як людину з бойовим досвідом, його призначили командиром відділення. Підрозділ Акименка служив на Харківщині, виявляв диверсійні групи, охороняв стратегічні об’єкти, брав участь в евакуації військової частини. А повертаючись до Харкова, заїжджали вони з хлопцями до будинку в Пісочині, де до війни Дмитро мешкав із родиною. Тут мали змогу помитися, відпочити, залишали чи забрати якісь речі.

Але за кілька місяців служби старе захворювання знову дало про себе знати. До нього додалося ще й новітнє поранення ноги. Так що в травні Дмитро Акименко потрапив до госпіталю, а в липні вдруге визнаний непридатним до військової служби.

Довгий час знадобилося відновлювати здоров’я, потім оформляти необхідні документи. Так сталося, що в цей час він розвівся з дружиною, яка знаходилася за кордоном і назавжди залишив будинок у Пісочині, переїхавши до Харкова.

– Коли в березні 2023 року, – розповідає  Дмитро, – дружина повернулася до України, вона два місяці телефонувала мені й вимагала, щоб забрав із гаража колеса від власного авто. Нарешті 5 травня я знайшов час, приїхав до оселі, де колись мешкав. Навіть привіз дочці подарунок на день народження й передав дружині. Але, коли намагався винести колеса з гаража, на подвір’ї з’явилися працівники поліції й запитали чи є в мене якісь заборонені речі. Я відповів, що немає. А дружина говорить, є патрони й гранати. І показує їм наші баули, залишені кимось із хлопців більше року тому. Однак знаходилися вони чомусь у гаражі й на горищі, де залишити їх ми точно не могли. Думаю, за два місяці моя колишня дружина знайшла все це десь у кімнаті й, разом із дільничним, переклали в місця, які їм більше сподобалися. Таким чином, влаштували на мене пастку…

А далі – викликали саперів, слідчу групу, запросили свідків. Возили до райвідділу й прокуратури. Керівник слідства районної поліції погрожував і примушував підписати якісь документи. У результаті відкрили кримінальне провадження, яке зараз розглядається суддею Денисом Савченком у Харківському районному суді.

СТАТТЯ ЗАВЖДИ ЗНАЙДЕТЬСЯ!

Інший співрозмовник – Роман Кабашний, голова Ізюмського районного відділення Спілки ветеранів АТО, воював за незалежність України в 2014–2015 роках та після повномасштабного вторгнення. У тому й іншому випадках пішов до війська добровільно. Звільняв рідну Балаклійщину, брав участь у розмінуванні, щоб знову займатися звичною для себе справою – обробляти землю, вирощувати врожай.

Сільськогосподарським ремеслом Кабашний займається давно й достатньо успішно. Але виявилося, що це чимось не подобається людям, які звикли вважати себе одноосібними господарями життя – начальнику поліції в Балаклії Сергію Гуту та керівнику Ізюмської окружної прокуратури Миколі Дементьєву. Ось як сам Роман розповідає про те, що трапилося після повернення його з війни у 2023 році:

– Спочатку поліцейські абсолютно безпідставно затримали мого підрядника, який працював на орендованій мною землі. Арештували його техніку, порушили кримінальну справу. При цьому сказали, що він їх не цікавить, їм треба, щоб тут не працював Кабашний. До мене ж ніхто навіть не звернувся, не поцікавився документами – договором на оренду землі з територіальною громадою, договором із підрядником. Тоді ми з адвокатом самі звернулися до ДБР, де на поліцейських відкрили провадження за перевищення службових повноважень, а мене визнали потерпілим.

Але поліція на Харківщині має достатньо вільного часу, щоб створити ще одну кримінальну справу. Навіть коли для цього немає жодних підстав, але існує так зване політичне замовлення.

– У липні минулого року, – розказує далі Роман Кабашний, – я став свідком пригоди. І вважався свідком у цій кримінальній справі. Але після провадження в ДБР на поліцейських неочікувано для себе перетворився зі свідка на обвинуваченого.

Щоб уявити собі межі свавілля так званих «правоохоронців», достатньо сказати, що обвинувачення Роману пред’являв сам прокурор Харківської області Олександр Фільчаков. А інкримінував йому частину 4 статті 186 Кримінального кодексу – грабіж в умовах воєнного стану, що передбачає позбавлення волі від семи до десяти років. Чи відомо було Олександру Васильовичу, що предметом «грабежу» стали чотири пляшки пива, до яких Кабашний навіть не доторкувався? Але, завдяки його зусиллям, тривало судове розслідування в Балаклії, тепер справу передали до Чугуївського суду. На Романа продовжують впливати психологічно, чинити тиск і не давати спокійно ні жити, ні працювати.

НЕ КАБАШНИМ ЄДИНИМ

А далі почалися «наїзди» на адвоката Олександра Дрижанова. У той час, коли він захищав Романа Кабашного від розгнузданих і нічим необґрунтованих дій поліції й прокуратури, захисник постійно працював на посаді юрисконсульта в Обласному центрі служби крові. І зараз, як у старі часи, коли все вирішувалося шляхом телефонного дзвінка, Олександр по суті став черговою жертвою кримінального провадження, відкритого на Романа. Під час війни юрисконсульта звільнено з посади стратегічного підприємства, на якому він працював сім років і отримав поранення, коли в лютому 2022-го Центр служби крові обстрілював ворог.

А коли Олександр взявся захищати Кабашного, новій керівниці центру почали телефонувати високопоставлені чиновники з обласної адміністрації, з управління поліції. Дійшло до того, що слідчий із Балаклії, такий собі Кирило Сакун приїздив до Харкова, щоб довідатися, де працює адвокат, хто з його близьких працює на підприємстві. А це є не лише перевищенням повноважень слідчого, а й втручанням в адвокатську діяльність. За таке свавілля Сакун був підвищений та, як повідомив Дрижанов, зараз працює в Обласному слідчому управлінні.

– Як адвокату, мені не хочеться характеризувати будь-яку свою справу, – говорить захисник Олександр Дрижанов. – Але в цьому конкретному випадку все провадження є замовленим і упередженим із боку посадових осіб, відповідальних за досудове розслідування. У цьому «криміналі» немає не те що складу злочину, а навіть якогось протиправного діяння. Підставою для підозри стало те, що якісь невідомі свідки щось згадали за два тижні до закінчення строку досудового розслідування.

На особистий погляд захисника, зацікавленість правоохоронців викликає земля, яка знаходиться в користуванні та обробляється Кабашним. Запущені процеси, щоб скасувати надання йому права користування земельними ділянками. Інших підстав для такої атаки з боку правоохоронців на ветерана захисник не бачить.

ПОВЕРНЕННЯ В МИНУЛЕ

А зовсім недавно, як повідомив Роман, один знайомий, який має відношення до поліції попередив, що на нього відкрите полювання й Кабашного хочуть будь-що запроторити за грати…

Ось так, під час війни поліцейські та прокурори відроджують старі забуті традиції дев’яностих. І цілями для такої сваволі, як це не видається блюзнірським і зневажливим, стають учорашні захисники, що ризикували всім, що в них є, включаючи власне життя.

Нам стало цікаво, а де знаходилися й що робили начальник поліції й керівник окружної прокуратури під час окупації, коли Кабашний звільняв цю територію від рашиської навали?

– Наскільки мені відомо, – відповів на це питання Роман, – Гут ховався недалеко від Балаклії в селищі Донець, а прокурор утік на Захід України й відсиджувався там, аж поки на Харківщині стабілізувалася ситуація. Інший прокурор Ігор Кривич, який представляє державне обвинувачення в суді, два місяці провів в окупації в Савинцях. Що він там робив, із ким спілкувався, мені невідомо. Знаю, що зараз продовжує працювати так само, як і до вторгнення ворога…

СУМНІ ПІДСУМКИ

На жаль, карні справи проти ветеранів з’являються як гриби після дощу. Тут приведено лише епізоди, де очевидно вбачається свідоме переслідування патріотів із боку правоохоронних органів і представників владних структур. Зауважимо, що йдеться про керівників громадських організацій, тобто тих ветеранів, які здатні відстоювати власні права. А скільки схожих епізодів, скільки «криво зліплених» кримінальних справ залишається поза увагою суспільства?!

Ми ні в якому разі не беремо на себе правову оцінку дій ветеранів. Для цього існує судова гілка влади. Але в будь-якому разі необхідність вирішення проблемних питань із переслідуванням ветеранів давно назріла. Десять років війни, катастрофічна ситуація з мобілізацією й той факт, що зараз із зони починають відправляти засуджених на фронт наочно це демонструють. Тому всі нарешті мають зрозуміти, що основним капіталом держави є воїни, які готові її захищати. 

Одним із можливих вирішень цієї проблеми може бути створення в Україні окремої гілки судочинства – ветеранських судів, аналогічним тим, що вже створені і діють у США. Питання щодо впровадження ветеранських судів уже зараз підіймають  громадські об’єднання та правозахисні організації у своїх зверненнях до Верховної Ради та Міністерства у справах ветеранів. Адже оціночна кількість у півтора мільйона ветеранів у державі в будь-якому разі стане справжнім викликом як судовій владі, так і правоохоронній та пенітенціарній системам. До цього треба готуватися вже зараз…  

Артем ПРАВДЮК

«НОВА: новини ветеранів»