У 2026 році Україна закладає на ветеранську політику астрономічну суму — майже 19 мільярдів гривень. Це величезні гроші, але самі по собі вони не лікують, не працевлаштовують і не повертають до нормального життя. Без чіткої системи ці мільярди ризикують перетворитися на красиві чиновницькі звіти, поки реальний ветеран знову залишиться сам на сам із бюрократією.
Україні не потрібно вигадувати велосипед чи шукати унікальний шлях, зазначає ветеран війни, адвокат Олег Поліщук. Світ уже проходив через масову мобілізацію та бойові травми. Ось 5 конкретних розвилок і готових рішень, які працюють у США, Австралії та Ізраїлі, і які нам варто впровадити вже зараз.
Один провідник чи дев’ять кіл пекла по кабінетах?
Як зараз: Ветеран повертається додому і змушений самостійно бігати між десятком інстанцій, збирати довідки й окремо “вибивати” лікування, гроші чи житло. Система ламає людину ще на етапі черг.
Як це працює у світі:
- Австралія: Після гучного розслідування самогубств серед військових, там запускають Veteran and Family Wellbeing Agency. Це єдина точка, яка веде ветерана та його родину, координуючи всі послуги.
- США: Військова медична система (VA) прибрала бюрократичні кордони між штатами для телемедицини. Лікар консультує бійця незалежно від того, де фізично перебувають обидва. Система підлаштовується під людину, а не навпаки.
Рішення для України: Нам потрібен не черговий консультант у ЦНАПі, а кейс-менеджер із реальними повноваженнями. Це людина із цифровим доступом до всіх реєстрів, яка бере ветерана за руку і сама розв’язує його питання по медицині, праву та фінансах.
“Спочатку вилікуйся” чи одразу в роботу?
Як зараз: Чиновницька логіка диктує: спочатку ветерана треба роками “відновлювати”, і лише колись потім — повертати на ринок праці.
Як це працює у світі: Дослідження у США (програма VIP-STAR) довело: для ветеранів із ПТСР швидкий вихід на реальну роботу із професійним супроводом дає значно кращий ефект, ніж довготривале “очікування” в ізоляції. Робота сама по собі є найкращою реабілітацією.
Рішення для України: Перебудувати програми зайнятості та грантів за моделлю “робота плюс супровід”. Не відкладати працевлаштування на потім. Людина має ставати продуктивною одразу, відчуваючи свою потрібність суспільству.
Сухий кабінет психолога чи довіра до своїх?
Як сейчас: Держава відкриває кабінети психологічної допомоги, але ветерани туди не йдуть через стигму та недовіру до цивільних лікарів, які “не були там”.
Як це працює у світі:
- США та Велика Британія: Активно використовують peer specialists — це ветерани, які самі пережили травму, пройшли навчання і тепер працюють у штаті медичних команд. Вони стають містком довіри.
- Ізраїль: Організація Beit Halochem створює цілі простори, де ветерани з інвалідністю тренуються, відпочивають із родинами та відновлюються через активне середовище “рівних”.
Рішення для України: Офіційно ввести посаду ветерана-наставника (peer support) у штат соціальних та медичних служб. Свій свого почує швидше, ніж будь-який чиновник.
Радянські пільги чи статус захисника Незалежності?
Як зараз: Наше профільне законодавство тягнеться з 1993 року. В один кошик УБД скинуті ветерани Афганістану, радянських таємних операцій та сучасні захисники, які воюють за виживання України з 2014 року.
Як це працює у світі: Чіткий поділ історичних реалій. Це не про те, чий біль сильніший, а про точність фінансування.
Рішення для України: Ухвалити новий Кодекс законів про Захисників і Захисниць. Юридично відокремити статус ветерана війни за незалежність України від інших історичних категорій. Держава повинна чесно виконувати зобов’язання перед усіма, але фокус та архітектура сучасної політики мають належати тим, хто рятує країну прямо зараз.
Ховати ризики чи визнати проблему?
Як зараз: Суспільство коливається між двома крайніми точками: або “всі ветерани — святі герої”, або “ветерани — це небезпека та ПТСР”. Обидва підходи шкідливі.
Як це працює у світі: В Австралії та США ветеранські ризики оцінюють через сухий державний ризик-менеджмент. Якщо держава не допомагає людині адаптуватися — виникають проблеми з криміналом, алкоголем чи суїцидами. Винен не ветеран, винна бездіяльність влади.
Рішення для України: Перестати боятися незручних тем. Визнати ризики невирішеної бойової травми на рівні держави. Превенція, вчасна психологічна допомога та супровід коштують значно дешевше, ніж лікування наслідків ігнорування проблеми.
Що робити вже зараз?
Щоб 19 мільярдів бюджету спрацювали, не треба чекати кінця війни. Потрібно зробити п’ять кроків:
- Запровадити реальних кейс-менеджерів із доступом до реєстрів.
- Запустити програми “робота + супровід”.
- Офіційно працевлаштувати ветеранів як помічників “рівний-рівному”.
- Розділити ветеранські статуси на законодавчому рівні.
- Запустити систему превенції та ризик-менеджменту травми.
Ветеранська політика ефективна не тоді, коли про неї гучно говорять з трибун, а тоді, коли колишньому військовому не доводиться воювати ще й з власною державою за право на гідне життя в тилу.