Чи не найгостріше питання на порядку денному ветеранської політики в державі – земельне. Так трапилося з тієї причини, що до повномасштабного вторгнення далеко не всі учасники бойових дій змогли скористатися законним правом стати власником земельного наділу у два гектари. За різними даними, в середньому по Україні, власну землю отримав кожен третій ветеран. Десь більше, десь менше, в залежності від регіону. Найцікавіше, що показник цей повністю залежить від того, наскільки потужними виявилися ветеранські організації в тій чи іншій області.
Однак інформаційним приводом для цієї публікації стало те… Вірніше таких приводів було декілька. По-перше, це усвідомлення, що держава та її інституції, не зважаючи на понад півтора роки війни, так в не спромоглася виробити політику щодо ветеранів і продовжують бути не готовими до зустрічі їх із фронту.
По-друге, на законодавчому рівні існує дуже розмите поняття статусу ветерана. Ветеранами в Україні вважаються і захисники України й ті, хто став ветераном, виконуючи політичні забаганки іншої держави, того ж радянського союзу.
По-третє, Громадська рада та Рух ветеранів виступили з заявою про недовіру профільному міністру Юлії Лапутіній та вимагають її негайного звільнення.
НЕОЧІКУВАНА АКТИВНІСТЬ
І ось у цій ситуації повного безладу й бездіяльності достатньо дивним видалася ініціатива Міністерства аграрної політики та продовольства України, а також міністра Миколи Сольського, зустрітися з представниками ветеранських організацій та обговорити їхні найбільш наболілі питання.
Як написала прес-служба міністерства на власному сайті, міністр висловив повагу і вдячність ветеранам, відзначив важливість соціального забезпечення захисників української незалежності. Учасники ветеранських організацій, у свою чергу, висловили вдячність за можливість обговорити важливі питання, пов’язані з допомогою учасникам бойових дій. Також наголосили на готовності брати участь у розробленні та впровадженні ветеранської політики.
За цими сухими й дещо недолугими рядками, сформульованими прес-службою, важко зрозуміти, про що саме говорив високопосадовець із ветеранами, що спільно вирішили й до чого домовилися. Тому нам не лишалося нічого іншого, як звернулися до тих керівників ветеранського руху в країні, які були присутніми на цій зустрічі. А заодно дізнатися, як саме складалася ситуація з землею для захисників України з самого початку, тобто з 2014 року, коли ветерани російсько-української війни також стали користуватися нормами закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
ОЧЕВИДЦІ ТА БЕЗПОСЕРЕДНІ УЧАСНИКИ
Наші співрозмовники – голова Ради ветеранів України при Міністерстві у справах ветеранів Віктор Байдачний і голова правління Всеукраїнської асоціації учасників бойових дій В’ячеслав Вовченко.
– Це лише на папері, нехай і в законі, значилося, що учасники бойових дій мають першочергове право на приватизацію земельної ділянки, – згадує В’ячеслав. – Однак ніхто нас не наділяв землею і навіть не згадував про це. Навпаки, Держгеокадаст відверто дурив, затягував, відмовляв, надавав відписки. Писали, що немає землі, неправильно написані звернення. І тоді ветеранські організації з різних областей почали об’єднувати зусилля й спільно звертатися до державних органів – міністерств, управління геокадастру. Ми зустрілися в Києві, познайомилися й почали самі вимагати для себе та побратимів, щоб законодавча норма щодо землі почала діяти.
– Із 2015 року, – розповів Віктор Байдачний, – на Дніпропетровщині ми започаткували «єдине вікно», яке надавало можливість учасникам бойових дій реалізувати своє право на отримання земельних ділянок. На той час земля належала державі й на рівні обласної адміністрації можливо було вирішувати такі питання. Навіть проєкти на оформлення землі для ветеранів вироблялися за рахунок державного бюджету. Спочатку цією діяльністю я займався як волонтер, а коли в адміністрації було утворене управління з питань учасників АТО, став працювати на державній службі. Таким чином, до повномасштабного вторгнення, біля 12 тисяч ветеранів отримали землю. А зареєстровано тоді в області було понад 30 тисяч учасників бойових дій. Грубі підрахунки показують, що з тих, хто бажав оформити землю, цим правом зміг скористатися лише кожен третій ветеран.
Найбільша кількість ветеранів реалізували власне право на землю в Дніпропетровській, Харківській, Вінницькій областях, там де були дієві й потужні ветеранські організації, які активно співпрацювали з державними структурами – адміністрацією, геокадастром. Звичайно траплялися випадки, коли державні посадовці маніпулювали нормами закону, тоді доводилося вдаватися до більш активних дій, останньою з яких було звернення до суду. Коли не вдавалося вирішити питання приватизації на рівні обласної організації геокадастру, можна було звернутися до Держгеокадастру України й це давало позитивні результати.
НОВІ ВЛАСНИКИ Й НОВІ ПРАВИЛА
Значно проблематичніше стало вирішувати такі питання, коли земля з державного кадастру була передана територіальним громадам. Керівники ОТГ почали відмовляти у виділенні ділянок навіть тоді, коли ветеран отримував дозвіл від держави. Із-за цього започаткована ветеранами діяльність стала активно гальмуватися.
– Причому причини, які називалися на місцевому рівні, – говорить Віктор Байдачний, – навіть не вкладалися в уяву здорової людини. Говорили, що це не наші, тобто не місцеві ветерани, але аргументів, які б дійсно заслуговували на увагу, ніким із місцевих депутатів приведено не було. А зводилося все до того, що вони просто не хотіли, щоб ділянки переходили у володіння ветеранів. Була це мета їхнього власного збагачення чи збагачення родичів, мені невідомо. Я можу припустити, що громаді невигідно було передавати наділ у володіння пільговику, який не платить громаді за це нічого. Значно вигідніше здати в оренду й отримувати кошти. Як не дивно, але на це в громадах ніхто не посилався.
– Часто в ОТГ, – доповнює співрозмовника В’ячеслав Вовченко, – посилалися на те, що в громаді немає землі. Але це не так. Навіть зараз, за даними Держгеокадастру, в державі більше мільйона гектарів вільних земель сільськогосподарського призначення. Це та земля, яка не передана у власність чи не здана в оренду, за яку ні держава, ні громада не отримує жодної копійки. Так, вона кимось обробляється, але це вже питання до правоохоронців.
МОРАТОРІЙ
Із початком повномасштабної війни й уведення воєнного стану в країні приватизація для всіх без виключення громадян припинилася. Багато з ветеранів загинули на фронті, так і не дочекавшись оформлення свого наділу. Якщо до цього часу вирішення земельного питання було проблематичним, то зараз ця проблема збільшилася в рази. Ветеранів стає все більше й більше. Переносити її вирішення на післявоєнний час – це закладати міну уповільненої дії в наше майбутнє.
– Те, що держава буде якось реагувати на такі виклики, ніхто з ветеранів уже не сподівався, – зізнається Байдачний. – І було достатньо дивним, що така реакція відбулася в Міністерстві аграрної політики та продовольства України. Міністр Микола Сольський на початку листопада поточного року влаштував зустріч із представниками ветеранських організацій. Приємно було почути, що йому відома ця проблема, він розуміє, скільки в країні буде ветеранів, яка кількість зможе скористатися своїм правом і розглядаються кілька шляхів вирішення цієї проблеми.
– Ми були на нараді, – додає Вовченко, – почули позицію міністерства, вони почули нашу позицію. Поки що всі задоволені, залишається почекати й подивитися, як буде написано закон і як він буде виконуватися. Найголовніше, на чому ми наполягаємо, необхідно зняти мораторій на приватизацію землі, який діє під час воєнного стану. І зняти саме для ветеранів.
Зняття мораторію, вважають наші співрозмовники, дозволить учасникам бойових дій, які почали оформлювати у власність земельні ділянки, завершити цей процес. На жаль, поки що немає інструменту як подолати небажання ОТГ затверджувати необхідну документацію та надавати у власність землю. Але Віктор і В’ячеслав упевнені, що зараз ставлення громад до воїнів має якісно змінитися. Нам би хотілося, говорять вони, подивитися на тих місцевих депутатів, керівників територіальних громад, які зараз відмовлять захиснику України!
ВЕТЕРАНИ БУВАЮТЬ РІЗНІ!
Але, говорячи про ветеранів, ми стикаємося ще з однією архіскладною проблемою. Виявляється, в нашій державі ветеранами вважаються не лише учасники АТО/ООС і російсько-української війни після повномасштабного вторгнення. Є ще величезна маса інших ветеранів. Про це нам розповів Віктор:
– Щоб зрозуміти масштаби цієї проблеми, слід навести такий факт. Коли створювалося Міністерство у справах ветеранів в Україні людей із таким статусом налічувалося один мільйон шістсот тисяч чоловік. Серед них захисників України – учасників АТО – було всього триста тисяч. Тому ми виступаємо за те, щоб захисники України були виділені в окрему категорію пільговиків. Статус учасника бойових дій не може бути однаковим для тих, хто воював за незалежність України й хто відстоював інтереси іншої держави. Для мене ветерани, що першочергово потребують певних пільг, це – хлопці й дівчата, які захищають Україну з 2014 року!
– У афганців, чорнобильців і різного роду миротворців, – підтримує В’ячеслав, – до 2014 року було достатньо часу щоб реалізувати своє право на приватизацію землі. Із початком російської агресії з’явилася нова категорія – захисники України. І їх не лише слід відділяти від усіх інших категорій, а вважати першочерговою щодо земельного питання. І це має бути оформлене законодавчо! Така моя думка…
Після цих цікавих і змістовних розповідей очевидців і учасників наради в міністра стає зрозумілим, що хочуть ветерани і що має робити держава, аби задовольнити, хоча б частково, їхні потреби. Добре, що такий діалог почався. Дивно, що почався не в профільному міністерстві, а в іншому. Хоча проблему ветеранської політики не можна вирішувати на рівні одного міністерства. Це спільне завдання, де кожному знайдеться місце для діяльності задля незалежної України та вільних її громадян!…