Війна змінила і ту реальність, в якій ми живемо, і ту, в якій будемо жити після перемоги. Люди, що повертаються з фронту, потребуватимуть підтримки держави та суспільства, соціальних гарантій та реабілітації. На вулицях міст та містечок, сіл та селищ все частіше можна буде зустріти людей без кінцівок – як цивільних, так і військових. І саме від держави, від кожного з нас, буде залежати те, наскільки делікатною та зручною виявиться їх адаптація до нового життя.
Від початку повномасштабного вторгнення, із збільшенням використання артилерії та авіації, характеру бойових дій, змінився і характер бойових травм. За інформацією Генерального штабу ЗСУ, до 60% від усіх поранень і травм, отриманих в АТО/ООС, становлять поранення кінцівок, а однією з найпоширеніших бойових травм є ампутація.
І на цьому важкому та тривалому шляху від ампутації та тривалої реабілітації, від усвідомлення до соціалізації, важливі не лише підтримка рідних, супровід кваліфікованих спеціалістів-медиків, а й інформаційна підтримка. Адже вже сьогодні у вчасному та достовірному інформуванні є велика потреба, починаючи з технічних можливостей протезів і закінчуючи державними програмами щодо безкоштовного протезування та компенсацій за придбання засобів реабілітації за власний рахунок.
До початку повномасштабного вторгнення цими питаннями займалося Міністерство соціальної політики. Нині функціями надання направлення на протезування опікується Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю.
З кінця минулого року Фонд, спільно з МОЗ, напрацювали новий підхід до вирішення проблем, пов’язаний з протезуванням. Людина, що закінчує реабілітацію, має йти на медико-соціальну експертну комісію, отримувати там висновок, – має бути забезпечена протезами вже на цьому етапі. Але для того, щоб система запрацювала, потрібен час.
За словами Генерального директора Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Віталія Музиченка, нова система передбачає мультидисциплінарні команди на базі закладів охорони здоров’я. Формування таких команд уже розпочали. Міністерство охорони здоров’я визначило базові заклади охорони здоров’я, які вже працюють у цьому форматі. Але потрібна адаптація – бо лікування, реабілітація та забезпечення допоміжними засобами, повинні бути складовими одного процесу.
Проблеми, з якими доводиться стикатися ветеранам
Перша проблема, яка може виникнути вже на первинному етапі – неправильно проведена ампутація. І, як наслідок, реампутація, коли погляди хірурга та протезиста не збігаються. Тому дуже важливо, щоб вже на цьому етапі лікар та протезист працювали в команді, приймаючи спільне рішення.
Друга проблема. Первинне протезування. Первинне протезування військовослужбовців може відбутися з перевищенням вартості стандартного протезування і вийти за граничну ціну, визначену державою для оплати послуг виробника.
Третя проблема. Документальне оформлення. Як би гарно не розповідали представники влади, протези військовим доводиться чекати по кілька місяців. Причини різні: відсутність запчастин, які закуповуються за кордоном, відсутність державного фінансування на протезування, відсутність документів, які потрібно подавати для оформлення протеза.
Особливо чутливим є питання отримання документів з військової частини. З початку повномасштабного вторгнення, військові частини виконують завдання у зоні проведення бойових дій. Від того, де знаходиться військова частина, який її стан, чи може командування швидко зробити певні документи, зокрема результати розслідування факту поранення, в яких має бути вказано, що боєць отримав поранення при захисті батьківщини і носив засоби індивідуального захисту, залежить безпосередньо, як швидко вони потраплять до військовослужбовця, що потребує протезування.
Декому з бійців доводиться заново проходити медичну комісію через технічні помилки. У висновку може бути неправильно вказано, яку саме руку або ногу потрібно протезувати. З метою оптимізації переліку документів для протезування, ініційовані зміни до відповідних нормативно – правових актів. Але, як швидко це перетвориться з «паперотворчості» на дієвий механізм, поки що невідомо.
Четверта проблема. Наявність виробів і складових. Держава виявилася неготовою до такої війни, тож ні про які запаси комплектуючих взагалі не йдеться. Все це вирішується на етапі взаємозв’язків між підприємствами і виробниками. Україна має достатньо протезних виробництв (на сьогодні їх 54) аби забезпечити зростаючий попит. У виготовленні протезів використовуються складові та комплектуючі найкращих світових виробників. І саме цих складових та комплектуючих бракує нашим протезним виробництвам. До вирішення проблеми долучаються Міжнародні благодійні фонди та волонтерські організації.
П’ята проблема. Недовіра до якості протезів українського виробництва. І ось тут потрібно сказати, що якість вироблених в Україні протезів є досить високою. По-перше, протези виготовляються зі складових та комплектуючих світових виробників. По-друге, фахівці у протезній галузі пройшли стажування за кордоном. По-третє, виготовлення протезів відбувається за сучасними технологіями. Це мультизахватні протези, протези з електронним замиканням та керуванням, протези підвищеної функціональності, біонічні протези. З пацієнтом працює конкретний протезист, який супроводжує свого пацієнта, а також, проводить гарантійне обслуговування засобів реабілітації та ремонт в разі необхідності.
Шоста проблема. Відсутність ефективної інформаційної кампанії. За словами члена Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України Олександра Вознюка, українцям бракує інформації про те, як і де отримати протез, як пройти реабілітацію у складі мультидисциплінарної команди (пацієнт-лікар-протезист-реабілітолог). Люди не знають, куди звертатися, як написати заяву, якими є етапи протезування, як підбирається той чи інший протез, як відбуватиметься загоєння, як проходить процес відновлення.
Сьома проблема. Доступність. Рахунок постраждалих, яким потрібен протез, йде на сотні. І хоча офіційних цифр влада не називає, щодня їх стає все більше. За приблизними оцінками проекту підтримки протезування в Україні, кількість ампутацій у порівнянні з минулими роками зросла втричі. Наказом Мінсоцполітики України №158 від 25.05.2022 затверджені Граничні ціни на вироби підвищеної функціональності за новітніми технологіями для окремих категорій громадян, які отримали поранення, контузію, каліцтво або захворювання внаслідок військової агресії.
Цього року уряд заклав до бюджету близько 3 млрд. грн на технічні засоби реабілітації для людей з інвалідністю та ще 356 млн. грн на протезування виробами підвищеної функціональності. Усі українці, які втратили кінцівку, можуть отримати якісний протез за гроші з бюджету, наполягає влада. Але, в межах Граничних цін. Решту потрібно буде заплатити самостійно.
Хоча, як запевняють посадовці, стосуватиметься це лише цивільних. Військові ж отримуватимуть протези безкоштовно, незалежно від вартості, яка може складати від 20 тис. грн (протез гомілки 1-ї мобільності) до 220 тис. грн (протез стегна модульного типу з чотириланковим мобільним вузлом та вкладкою із силіконової композиції четвертої мобільності – тобто, найвищої якості. А за потреби, для учасників бойових дій, Гранична ціна може бути збільшена втричі і сягнути 660 тис. грн.
Окрім цього, влада наполягає, що найякісніші протези доступні безкоштовно вже зараз. Це міоелектричні протези рук, міоелектричні коліна та функціональні стопи. Такий протез приводять у дію електроди, які зчитують струм, вироблений м’язами кукси при скороченні. Вартість однієї функціональної стопи від $3 тис., а ціна міоелектричної кисті стартує від $5-7 тис..
У 2023 – му році до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надійшло майже 2600 звернень на протезування кінцівок. За твердженням Міністра соціальної політики України Оксани Жолнович, більше тисячі з них уже профінансовано, ще 1500 – на етапі очікування на завершення протезування. А термін очікування на протез скоротився до місяця. На черзі – відпрацювання алгоритму злагодженої роботи мультидисциплінарних команд, які розгорнуті у 17 реабілітаційних центрах, де людина може одночасно проходити лікування, реабілітацію і вчитися користуватися протезом.
Ставлення держави до вирішення нагальних питань військових
Чи робить держава те, що декларує, як ставиться до вирішення нагальних питань військових, чи поменшало бюрократичних перешкод, ми запитали у самих військових.
Борзаков Юрій Володимирович. Військовослужбовець НГУ. Втратив руку внаслідок мінометного обстрілу під Кремінною (Луганська обл.):
“Тільки обіцянки. У шпиталі в Золочіві, де я лежав, почали збирати необхідні документи. Після переведення до реабілітаційного центру у Хмельницькому, збір документів активно продовжили, але на тому все й скінчилося. Протезування чекаю вже кілька місяців. Причину затримки (відсутність додаткових документів, відсутність фінансування) не пояснюють. Відповідь : чекаємо. Чого чекаємо, не зрозуміло.
Телефонував у свою частину медикам, задав запитання щодо протезування їм. Бо мене хочуть направити на ВЛК, а це означає, що я буду списаний і стану цивільною особою. Тож, повинен буду самостійно вирішувати ці питання, шукати волонтерів та кошти на протезування і на протез, вартість якого 11 тис. євро. Конкретної відповіді теж немає.
Три місяці тому зв’язався з протезистом Оксаною Литвиненко у Львові. Вона сказала, що, як тільки буде рішення ВЛК про те, що я потребую протезування, вона виготовить механічний протез (первинне протезування), а згодом, через 1,5-2 роки, і біонічний. Усі необхідні довідки є, висновок ВЛК щодо потреби у протезуванні теж є. Зараз очікую чергової операції на нозі і після реабілітації знову спілкуватимуся з пані Оксаною.
Програми по протезуванню існують, але не працюють. А, якщо і працюють, то дуже повільно. Як збирали кошти волонтери, так і збирають. Буду добиватися протезування за державний кошт. Бо це – зона відповідальності держави».
Агібалов Руслан Юрійович. Військовослужбовець ТрО, інвалід 2-ї групи, депутат Харківської міської ради, засновник ГО «Спілка ветеранів-інвалідів «Непереможні», демобілізований:
«З перших днів війни я став до лав Збройних Сил України. Відслуживши 1 рік та 2 місяці стало питання звільнення за станом здоров’я, так як з 2016 року маю інвалідність 2 групи як інвалід війни АТО.
Причиною звільнення стало: по-перше, погіршення стану здоров’я, по-друге, вихід на ППД 25 відсотків батальйону, що залишилися після бойових дій. Так, для звільнення потрібно було пройти ВЛК. Але пройти його вчасно було неможливо по причині того, що я знаходився в зоні активних бойових дій, виконував свої обов’язки начальника командного пункту – заступника начальника штабу з бойового управління. І тільки коли виникла можливість, а це майже через місяць після направлення, я потрапив у шпиталь для проходження ВЛК.
Після обстеження 22 грудня 2022 року отримав Свідоцтво про хворобу з Висновком – непридатний для військової служби з виключенням з військового обліку. Відповідно до діючого законодавства України, зазначений Висновок був наданий керівництву батальйону для послідуючого оформлення документів на звільнення мене за станом здоров’я з лав ВСУ. Законом встановлено, що після отримання військовою частиною відповідного Висновку ВЛК документи про звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
У моєму випадку все було прямо протилежно нормам законодавства. У ході підготовки документів керівництвом військової частини, враховуючи що я знаходився в зоні активних баєвих дій, спочатку пакет документів був знищений у пожежі внаслідок обстрілів рашистів, потім мною був підготовлений повторно пакет документів, який загубився у процесі направлення його на розгляд для підготовки наказу про виключення зі списків особового складу до Бригади. І вже у трете зазначені документи надійшли до адресату та 22 березня 2023 року був виданий наказ про звільнення мене з лав ЗСУ. Тобто, замість негайного виконання, процес затягнувся майже на три місяці, враховуючи, що стан здоров’я постійно погіршувався, на момент мого звільнення я практично не міг нести службу без застосування медичних препаратів.
Хочу зазначити, що цими подіями мої проблеми не закінчилися, навпаки, я зіштовхнувся з ще більш байдужим відношенням у державних органах. Це й проблеми у військкоматі при оформленні документів для зняття з обліку і бюрократичне ставлення зі сторони Управління праці та соціального захисту населення, тощо. Тобто, замість того, щоб допомагати звільненим з військової служби військовослужбовцям повноцінного працювати та жити у суспільстві, надавати їм роз’яснення та сприяти у найкоротші терміни оформляти відповідні документи, звільнені, а це часто люди з проблемам зі здоров’ям, зіштовхуються з бюрократією та байдужістю»
Широкомасштабна війна збільшила потреби у медичній реабілітації та протезуванні в рази. Сподіваємось, держава впорається з тими запитами і викликами, які диктує сьогодення. А наші військові, отримавши найсучасніші засоби реабілітації та не проходячи усі кола бюрократичного пекла, матимуть змогу якнайшвидше повернутися до більш-менш повноцінного життя.
Автор: Вікторія Артюшенко, НОВА: новини ветеранів.
Між здоров’ям військових та корупцією: запекла боротьба у медико-лікарській сфері