Це одна з перших книг про російсько-українську війну, яка документує події серпня 2014 року через особистий досвід безпосереднього учасника, яким і є автор: боям і виходу українських військових з оточення російськими військами та сепаратистами поблизу Іловайська, вихід бійців так званим «зеленим коридором».
Про книгу розказало Міністерство у справах ветеранів України.
Цю книгу важко переоцінити: вона з перших книг про російсько-українську війну, написана військовим, вона й надалі залишається знаковою і поправу може вважатись важливою книгою не просто для літератури, а й для новітньої історії України.
Особистий літопис, в якому автор в хронологічному порядку викладає свої враження, емоції та перебіг подій, що стались у серпні 2014-го: участь у Іловайській операції та прориві з міста. Свої спогади про наступ, бої в самому Іловайську, оборону школи під постійними обстрілами та відхід з оточення.
Це чесна і відверта книжка, написана безпосереднім учасником подій, бійцем добровольчого батальйону «Дніпро-1», який пройшов «Іловайський котел» від початку до кінця. його особиста розповідь та погляд на маловідомі події в оточеному Іловайську — чи не першу трагічну сторінку в історії російсько-української війни.
Автор чесно передає свої відчуття, думки, біль і страх, намагаючись бути максимально точним у спогадах. У книзі він описує, як під безперервними обстрілами українські колони намагалися вийти з-під Іловайська через «зелений кривавий коридор». Але головне — попри смертельну небезпеку, вони залишилися живими, а пам’ять про ті дні є свідченням того, що не можна забути.
Автор згадує всіх, хто був поруч із ним під час виходу «зеленим коридором». Він детально і скрупульозно описує пережите, даючи можливість читачеві дізнатися про те, через що пройшли бійці добровольчих батальйонів. Численні світлини у книзі дозволяють краще уявити описані події й обличчя учасників
В 2017 році книга була перекладена та видана у Литві.
Чому потрібно читати:
- один з перших досвідів війни, від безпосереднього учасника бойових дій, який один з перших став на захист України в 2014 році і одна з кращих книг на тему Іловайська.
- це болюча й трагічна сторінка в сучасній історії України і одночасно дуже знакова, дуже показова, яка здається вже на 11 році війни починає забуватись і саме ця книга не дасть нам забути.
- це книга про досвід перших захисників України 2014 року, який став прикладом для тих, хто взяв до рук зброю вже у 2022 році під час повномасштабного вторгнення і зумів чинити відчайдушний опір. Ми вистояли й досі тримаємо стрій завдяки тим, хто у 2014 році став прикладом мужності, стійкості та сили.
- текст, який дає можливість тут і зараз читати як творилась історія, болісна і важка, через особистий погляд автора;
- вшанувати загиблих, написати авторові слова вдячності і всім героям книги, дізнатись їх імена і пам’ятати. Пам’ять це теж зброя і щит.
Про автора:
- Роман Зіненко, позивний “Сєдой”, народився 1 квітня 1974 року в Дніпропетровську. На початку 1990-х служив строкову службу морським піхотинцем у Севастополі. Працював перевізником, охоронцем, продавцем, підприємцем.
- був одним з перших 40 бійців, що записались до добровольчого батальйону Дніпро-1 на початку війни. В 2016 році мобілізувався та вирішив здобути економічну освіту. Від початку повномасштабного вторгнення – знову у лавах ЗСУ.
- автор ніколи не планував стати письменником, навіть мав трійку з літератури. «Я ніколи навіть не мріяв бути письменником, але певні події серпня 2014 року дали такий поштовх, що я був просто змушений, не міг стриматися, щоб не написати про вихід з Іловайська. Виніс усе із себе, виклав на папері, щоб переказати свої відчуття, спогади, враження і зберегти пам’ять про ті сумнозвісні дні. Після цього мені стало легше, хоча в процесі написання було дуже важко: доводилося постійно перечитувати текст, повертаючись до нього. У якісь моменти я вже ненавидів ці рядки та сторінки. Редактори вимагали перечитати ще і ще, перевірити, чи правильно вказані позивні, чи не переплутані дати. Постійно доводилося переживати ці події, тому з’явилися певні проблеми з психікою, я не хотів більше нічого з неї читати. Коли книжка вийшла, мені стало легше. Психологи, які проводять семінари, розповіли, що вона допомогла і їм краще зрозуміти бійців, котрі повертаються з війни» – так зізнавався автор в одному із своїх інтерв’ю Єлизаветі Гончаровій
«Іловайський щоденник» стала початком масштабної праці — двотомника «Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії». Для збору матеріалів автор створив закриту групу у Facebook, де по крихтах збирав спогади учасників боїв та історії їхніх родин.