Новини ветеранів зі всієї України

Власна справа після фронту: як ветерану зрозуміти, чи готовий він до бізнесу?

Опубліковано by Pups

Перед початком військової кампанії полководець визначає, чи починати її взагалі, які ключові фактори забезпечать його армії перемогу. В XX столітті військова стратегія перейшла у бізнес планування, а ми крокуємо в напрямку питань для ветерана, котрий починає власний бізнес. З якими ресурсами починати? Спираючись на досвід побратима та ветеранського наставника, ми будемо розкривати даний дискурс.

Видихнути. Прийняти. Зрозуміти. Проаналізувати

«Бажання – це тисяча можливостей, а небажання – тисяча причин», — каже ветеран і підприємець Федір з Ірпеня. До власної справи він прийшов, маючи за плечима досвід роботи в харчовій сфері. Починав пекарем, працював на керівних посадах, а після поранення вирішив піти у бізнес. На момент розмови називає свій заклад четвертим. Попередні спроби змушували змінювати місце й формат роботи.

Павло Пархоменко працює з іншого боку цього процесу – як тренер й ментор підприємців (зокрема ветеранів) та розробник навчальних і грантових програм. Одну з помилок на старті він описує лаконічно: «Ми купили обладнання і не розрахували все інше».

— Федоре, людина повертається після служби, а реклама уже «пропонує» відкривати власний бізнес. З чого почати, щоб зрозуміти, наскільки ти готовий до цього?

—По-перше, людині треба видихнути після цієї історії. Прийняти себе. Зрозуміти, що вона може, що вона не може. Подивитись, проаналізувати, що взагалі відбувається навколо тебе.

— Можна мати чудову бізнес-модель, але не мати житла, доходу, команди, психологічного ресурсу тощо. В такому випадку навіть перспективна ідея стає додатковим джерелом виснаження?

—І так, і ні. Ти можеш стартонути з нуля, взагалі нічого не знаючи про це. Але, розуміючи якісь принципи, можеш на цьому «виїхати». Це або військовий, або цивільний досвід, який у тебе має лежати за плечима. Можна пройти навчання, отримати знання безкоштовно; зрозуміти, що і як з ними робити, і після цього все реалізувати. Шляхи подолання проблеми є різними. І, якщо буде велике бажання, ти знайдеш тих людей, котрі підкажуть.

— Друже, хто тебе підтримував та підтримує?

—З перших днів – мама. Як тільки дізналась про моє поранення, вона приїхала з Києва в Одесу. Була завжди поруч зі мною. Коли тебе підтримує родина або близька людина – це взагалі історія ТОП!

Твердий фундамент: підприємництво або наймана робота?

— Павле, з якими ресурсами людина має підходити до підприємництва після повернення зі служби?

—Якщо казати про підприємництво, має бути підтримка. Треба на щось спиратися, адже власний бізнес – історія складна і вимагає великої залученості ресурсів. Також важливим є стабільний психологічний стан, гарно пропрацьована бізнес-ідея та підтримка оточення. Сім’я, побратими, суспільство – кожен для себе знаходить опору по-різному.

— «Спочатку забезпечити собі стабільний дохід, а бізнес-гіпотези тестувати паралельно, виділяючи на це частину заробітку». Павле, як тобі ця теза?

—Я з цим погоджуюсь. Тут дві історії: людина, яка займалася підприємництвом до служби, і людина, яка не займалася підприємництвом взагалі.

Якщо до служби був досвід, можливо, є потреба в актуалізації знань. Умови ринку за період повномасштабки змінилися суттєво. Трансформуються логістичні ланки, постачальники, попит на певні групи товарів тощо. На деякі товари попиту взагалі немає, на деякі він змінився суттєво.

Якщо є можливість попрацювати, особливо в дотичному бізнесі, яким ти плануєш займатися, і ще він приносить дохід, – на мій погляд, це дуже гарна ідея. Це допоможе стабілізуватись, твердо стати на ноги і заходити в бізнес уже з позиції людини, яка адаптувалася до нинішніх умов.

— Федоре, якщо бізнес ще не дає доходу, людина тільки перевіряє ідею та вкладає гроші, чи не краще паралельно працювати?

—Це може бути, це досвід. І у кожного він відігрується по-різному.

Ідея, компетенції та ринок

— Федоре, чому ти обрав власну справу?

—Тому що я працював за наймом і мені це набридло. Типу у директора може бути поганий настрій, і через це робота ламається, як і моя мотивація. Я для себе розумію: якщо людина, яка працює, яка приносить тобі дохід, — то таку людину треба любити, ставити додаткову мотивацію. Це твоя людина. І на другому, і на третьому закладі я все одно ставив відсотки від продажів. Кажу: «Дівчатка, це ваш заробіток і це мій заробіток. Чим більше продасте, тим більше заробите».

— Давай глибше: чому обрав саме цю сферу?

—Мама моя пов’язана з хлібом. Дід працював на хлібозаводі, прадід теж працював на хлібозаводі в якийсь період. І навіть я працював на хлібозаводі.

Протягом десяти років я відпрацював або за спеціалізацією, або дуже тісно з цим пов’язано. Харчові інгредієнти – це теж пов’язано з пекарнею, кондитерською. Мені було цікаво в це погратися. Виріс від пекаря до завпекарні, згодом – до заввиробництва.

— Як зрозуміти, що є реальний попит і люди готові платити?

—Якщо ти не розумієш ринок, то що тобі там робити?! Якщо коротко, то маю наступний концепт: ти прийшов, покуштував за помірну ціну, поїхав і порекомендував іншим. А сарафанне радіо працює ліпше, ніж будь-яка реклама. Якийсь будівельник порадив іншому будівельнику: «там є що поїсти і є що випити».

— Павле, ти зазначив, що потрібна пропрацьована ідея. Як її сформувати й перевірити?

—Ідея, перш за все, – це виявлена потреба. Ми хочемо відкрити ресторан, тому що в мене товариш відкрив ресторан. Або хочемо відкрити СТО. Треба зрозуміти, чи є потреба на цю бізнес-ідею. Це головний тест.

Якщо бізнес локальний, відповідно, потрібно протестувати попит навколо, де ти плануєш працювати. Зробити хоча б опитування свого кола або іншого оточення: чи дійсно ця послуга буде затребувана, чи дійсно ці люди хочуть придбати. Не просто: «гарна у мене ідея чи погана?» А в плані: «от я відкриваю бізнес завтра, чи готові ви у мене реально купувати?»

— Павле, де шукати інформацію й людей, у яких можна розпитати про цей ринок?

—Я б рекомендував усе ж таки спілкуватися. Є спільноти, громадські організації, навколо цих бізнесів сформована інфраструктура. Дуже непогано з цими колами познайомитися, розпитати, як у кого йдуть справи, у кого які труднощі, хто які бачить бар’єри тощо.

Існують опитування, чати, місцеві спільноти, щоб зрозуміти, чи є той самий попит. Також є аналітичні звіти громадських організацій у відкритому доступі, що публікують інформацію, які бізнеси відкриваються. На мою думку, це має бути досить ґрунтовна робота перед тим, як щось починати.

Самотужки чи з партнером?!

— Федоре, краще одному чи з партнером? Що дає сімейний формат?

—У мене сімейний формат, тому що маю класну родину – чудову матір, до якої всі, навіть побратими, кажуть «мама Вєра».

Прийшов – тебе обцілують, поговорять з тобою, нагодують. Ти можеш розповісти про проблеми, тебе не будуть критикувати. Тебе просто підтримають. Але це і найбільший мій біль: я маю бажання масштабуватись. Але ж тоді оцей «домашній вайб» пропадає…

— Павле, ми проводили опитування, і багато ветеранів говорили про бажання працювати з партнером. Як ти дивишся на такий старт?

—Вважаю, що для малого бізнесу це непогана історія. Тут, скоріше, партнерство в контексті підтримки. Малі бізнеси дуже часто мають сімейний формат. Якщо це підтримка людини, з якою ти маєш певний рівень довіри, і якщо у вас обов’язки на старті грамотно розподілені й прописані, це, на мій погляд, більш стала історія, ніж самостійно.

Суттєвий ризик підприємців, які починають мікробізнеси, — величезне навантаження на людину. Плюс звалюється масштабний обсяг різної роботи. Тому розподілення між партнерами, на мій погляд, дуже гарно себе показує. Або це сімейний формат, або з друзями.

Але це партнерство має бути не такого характеру, що «ми колись грали у футбол». Одна людина займається однією частиною навантаження, інша – своєю ділянкою. Ролі розподілені, прописані, вибудувані процеси – тоді воно дає гарний результат.

Практичний чекліст готовності

— Федоре, а з якими фінансовими ресурсами починав ти?

—ОГД називається (одноразова грошова допомога після поранення, — Прим. ред.). За рахунок цього я зрозумів: можу ці гроші пропити, проїсти, а можу їх кудись вкласти й реалізувати. Так почався мій перший бізнес.

Другий бізнес — я усвідомив, що перша історія була дуже поганою. Вирішив спробувати просто в маленькому форматі, на прохідному місці. Відкрився, місяць попрацював — закрили цей перехід. Потік клієнтів просто впав. Пропав. Потік був — і все, його немає.

Я такий: «Окей, що робити? У мене вже є обладнання, у мене вже є розуміння, у мене вже є ФОП. Що ми можемо зробити правильно?» Знайшов пані (знову-таки, партнерство), у якої був квітковий магазин. Кажу: «А давай сюди заїду з кавою!» Тобто концепція «квіти й кава». Попрацював трошки з кавою і таки  зрозумів, що треба розширятись. Отримав ліцензію на алкоголь і зробив коктейль-бар. А потім подумав, що чогось не вистачає — поїсти. Але це вже втілилося в четвертому закладі: тут є що поїсти і є що попити. У цілому, заклад сімейний. Є куди прийти, за що зачепитись оком.

— Павле, звідки брати фінансовий капітал і професійні компетенції?

—Як правило, бізнес ми обираємо, релевантний нашому досвіду. Або ми чимось займалися, або маємо освіту, або маємо у кого розпитати, як це робиться. Якщо хтось зі знайомих уже займається, він може підказати підводні камені.

Що стосується фінансів, це історія складна. Окрім гранту, треба добре розуміти, скільки грошей знадобиться. Дуже часто помилка робиться така, що «ми купили обладнання і не розрахували все інше».

Треба гарно порахувати, щоб у арсеналі була сума на операційні витрати, поки буде досягнуто точки самоокупності. Має бути бізнесовий підхід: з розрахунками, конкретними цифрами, прогнозами. Ми живемо в умовах невизначеності, відповідно, треба мати сценарне планування, декілька планів. План Б на план Б, умовно кажучи.

— До тебе звертаються як до наставника? Як відбувається ця робота?

— Беру участь у багатьох програмах як ментор, тренер, як людина, котра розробляє логіку грантових конкурсів, навчальних програм. Якщо ветеран потрапляє на програму, де є довга менторська підтримка, це дуже гарний бонус.

Отримати грант, написати бізнес-план – це одна частина. Одна четверта, на мою думку, з усього того, що треба зробити. А далі будуть виклики, пов’язані з першими клієнтами, першими моментами масштабування. Перший, другий рік – найскладніші. Як показує досвід, дуже багато питань виникає: запустили бізнес, почалися продажі – що далі? Куди рухатися, як розвиватися? Грантові кошти закінчилися, а розуміння, як масштабуватися, немає.

На цьому етапі дуже важливо шукати спеціалістів, які будуть менторами, підтримкою. Можливо, хтось із тренерського середовища, можливо, з ветеранського підприємництва.

— Павле, скільки часу, грошей і сил людина здатна витратити на перевірку ідеї без критичних наслідків для власного життя?

—Тут дуже сильно залежить від того, наскільки людина готова. Чи має вона досвід, чи має дотичний досвід. Знаю історії, коли ветерани йдуть в агро, не маючи досвіду. Це специфічний бізнес. Людина має іншу освіту, вона міська  і для неї це нове.

Якщо системно працювати, відвідувати навчальні програми, користуватися диджитал-інструментами, за пів року можна для себе досить ґрунтовно пропрацювати план старту та план розвитку.

— Я розділяю готовність самої людини до підприємництва й готовність конкретної бізнес-моделі до запуску. Питання ще й у тому, чи здатна людина підтримувати справу протягом наступного року.

—Ключове питання: чи готова людина витримувати це навантаження? Тому що це велика відповідальність, великий тягар. І тут важливо прорахувати все на старті. Дуже багато хто сприймає це як особистий виклик, серйозно й відповідально ставиться до фінансування з гранту, до результату. Є професійні підприємці: відкрили одне, не пішло, то відкрили інше. Тут людина вкладає душу, вкладає безліч ресурсів. І право на помилку дорого коштує психологічно.

Запитання, на які варто дати відповідь перед запуском бізнесу:

• На що я житиму, поки справа ще не забезпечує достатнього доходу?

• Чи маю підтримку, здоров’я, ключові ресурси, щоб реалізувати запуск справи?

• Хто мій покупець і чим підтверджена його готовність платити?

• Яких знань мені бракує та хто візьме на себе роботу, з якою я сам не впораюся?

• Скільки часу й грошей можу витратити на перевірку та за якого результату зупинюся?

• Що мені зараз підходить: запуск, перевірка ідеї паралельно з роботою чи спочатку накопичення ресурсів?

Олексій Мельниченко

Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)

57% опитаних ветеранів мають труднощі з працевлаштуванням: що не так із ринком праці

Опубліковано by Daria

Повернення українських ветеранів до цивільного життя стає одним із важливих викликів для держави та бізнесу. Понад 1,5 мільйона українців уже мають статус ветерана, а після завершення війни кількість людей, яких стосуватиметься ветеранська політика, значно зросте. Водночас багато колишніх військових стикаються з труднощами під час пошуку роботи.

Про це пише засновниця та CEO MIRA Life Христина Курганська у своїй колонці для LIGA.net.

На її думку, повернення ветеранів до роботи не повинно зводитися лише до їхньої адаптації до звичних вимог роботодавців. Змінюватися має і сам ринок праці, щоб військовий досвід можна було використовувати в цивільних професіях.

«Від того, наскільки держава та бізнес зможуть інтегрувати військовий досвід у ринок праці, залежатимуть подолання кадрового дефіциту, продуктивність економіки та успішність повоєнного відновлення». 

За даними дослідження Українського ветеранського фонду та robota.ua, оприлюдненого у 2025 році, 57% опитаних ветеранів і ветеранок стикалися з перешкодами під час працевлаштування. Серед основних проблем вони називали невідповідність запропонованих зарплат очікуванням, фізичний та психоемоційний стан, а також дискримінацію. Ці результати стосуються учасників дослідження і не означають, що така сама частка всіх ветеранів України має проблеми з пошуком роботи.

Масштаб питання зростатиме. За офіційними даними, в Україні вже понад 1,5 мільйона ветеранів. Міністерство у справах ветеранів прогнозує, що після завершення війни кількість ветеранів разом із членами їхніх родин може сягнути 5–6 мільйонів людей.

Христина Курганська звертає увагу, що працевлаштування ветеранів важливе не лише для самих військових та їхніх сімей. Україна вже стикається з нестачею працівників, а після війни потребуватиме людей для відбудови та розвитку економіки. Тому використання досвіду колишніх військовослужбовців може стати важливим для роботодавців.

Авторка наголошує, що реінтеграція не повинна означати вимогу до ветеранів знову стати «зручними» для цивільного суспільства. На її думку, держава, бізнес і суспільство також мають змінювати свої підходи. Йдеться про створення умов, за яких люди після військової служби зможуть знайти своє місце на ринку праці та застосувати здобутий досвід.

«Це здатність самого суспільства змінитися відповідно до досвіду людей, завдяки яким воно продовжує існувати», – зазначає автокра.

Ветерани вимагають звільнення секретаря Таїровської ради через події 2014 року

Опубліковано by Daria

22 жовтня ветерани російсько-української війни прийшли на сесію Таїровської селищної ради на Одещині з вимогою звільнити секретаря ради Олександра Орлова. Причиною стала його діяльність у 2014 році, коли він працював заступником голови Одеської обласної державної адміністрації. Учасники зустрічі звинуватили посадовця у проросійській позиції та нагадали про кримінальну справу, пов’язану з нападом на учасників мирної акції в Одесі.

Про це повідомило місцеве видання «Альтернатива», яке опублікувало відео із засідання.

Ветерани заявили, що не хочуть бачити Орлова на посаді секретаря ради, та запропонували йому добровільно написати заяву про звільнення. Сам посадовець відмовився залишати посаду. Причиною конфлікту стали події 19 лютого 2014 року біля Одеської обласної ради. Тоді відбувся напад на учасників мирної акції, а Орлов згодом став фігурантом кримінального провадження, пов’язаного з цими подіями. За інформацією «Альтернативи», суд закрив справу через закінчення строків давності, не ухваливши обвинувального вироку.

Під час засідання один з учасників заявив, що стежив за судовим процесом і знімав засідання. Він наголосив, що справу закрили не через виправдання Орлова, а у зв’язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Водночас закриття провадження за цією підставою не означає, що суд визнав людину винною.

Представники ветеранської спільноти також порушили питання підтримки військових після повернення з фронту. Один із виступаючих розповів, що ветерани зверталися до місцевої влади щодо земельних ділянок, але, за його словами, отримували відповіді про їхню відсутність. Він також запропонував залучити до роботи громади ветерана, який допомагатиме вирішувати питання військових та їхніх родин.

У відповідь представники ради повідомили, що в громаді вже працюють посадовці та комісії, які займаються питаннями соціального захисту, зокрема підтримкою ветеранів. Вони згадали депутата-ветерана, який очолює одну з комісій, та заступника голови громади, відповідального за соціальний напрям.

Однак учасники зустрічі наполягали, що ветерани мають бути безпосередньо залучені до ухвалення рішень, які їх стосуються.

Окремо ветерани вимагали розглянути питання звільнення Орлова. Під час дискусії представники ради пояснювали порядок внесення пропозицій до порядку денного сесії. Зрештою прозвучала обіцянка обговорити звернення після повернення голови громади з відпустки.

Ветерани заявили, що не збираються відмовлятися від своїх вимог. Вони пообіцяли й надалі приходити на засідання ради та порушувати питання звільнення секретаря. За інформацією, оприлюдненою після сесії, Орлов добровільно подавати заяву не погодився.

Ветеран із Волині заробив пів мільйона на ожині

Опубліковано by Daria

55-річний ветеран війни Іван Капітанюк із села Скиби на Волині заробив близько пів мільйона гривень чистого прибутку на вирощуванні ожини. Зароблені гроші він вклав у розвиток фермерського господарства та придбав обладнання для виготовлення олії. Тепер чоловік самостійно виробляє соняшникову, соєву та гарбузову олію, яка, за його словами, за правильних умов може зберігатися до 10 років.

Про історію ветерана розповіло «Суспільне Луцьк».

Іван Капітанюк займається фермерством понад 25 років, а власне господарство офіційно зареєстрував у 2005 році. За цей час він встиг спробувати різні напрямки сільського господарства — від свинарства та виробництва молока до вирощування ягід і зернових культур. Колись фермер обробляв майже 100 гектарів землі та тримав худобу. Однак через труднощі з продажем молока вирішив відмовитися від тваринництва й зосередитися на рослинництві. Зараз він обробляє близько 20 гектарів, де вирощує пшеницю, сою, соняшник, гарбузи та ожину.

Саме ожина стала одним із найприбутковіших напрямків господарства. Під ягідні насадження фермер відвів приблизно 2,5 гектара землі, де вирощує кілька сортів. Крім самих ягід, чоловік продає саджанці, а торік цей напрямок приніс йому близько 500 тисяч гривень чистого прибутку.

Частину зароблених коштів Іван Капітанюк витратив на придбання олійниці за 55 тисяч гривень. За словами господаря, обладнання вже повністю окупилося. Цього року він уперше почав самостійно переробляти вирощену продукцію та виготовляти три види олії.

Окрема сторінка життя Івана Капітанюка — військова служба. У 2023 році чоловік мав бронювання як власник юридичної особи, однак вирішив добровільно піти до війська. Він служив на Куп’янському напрямку, де брав участь у бойових діях. Ветеран згадує, що під час першого виходу на передові позиції, який тривав 25 днів, російські війська постійно обстрілювали українських захисників. За його словами, інтенсивність обстрілів іноді сягала 120 прильотів за годину. Також чоловік розповідає про скидання з ворожих дронів речовин, які він називає хімічною зброєю.

Після одного з лікувань у шпиталі Іван повернувся на фронт, де зазнав важких мінно-вибухових поранень і контузій. Він розповів, що отримав численні травми голови, руки та вуха, а лікарям довелося кілька разів видаляти уламки. Після поранення чоловік десять днів перебував без свідомості в харківському госпіталі.

«Рука висіла, голова була розбита, вухо відірване… У голові було повно дрібних осколків, їх п’ять разів діставали спеціальним магнітом. Десять днів я пролежав без тями у харківському госпіталі», — пригадує ветеран.

Попри наслідки поранень і тривалу реабілітацію, Іван Капітанюк продовжує розвивати власне господарство. Серед найближчих планів — встановлення крапельного поливу на плантаціях ожини, що, за його розрахунками, може майже вдвічі збільшити врожайність. Також фермер хоче розширювати виробництво олії та розглядає можливість вирощування фундука.

Ветеранам розкажуть, як розвивати бізнес: участь безкоштовна

Опубліковано by Daria

27 жовтня в Україні проведуть безкоштовну онлайн-зустріч для ветеранів і ветеранок, які мають власний бізнес або планують його відкрити. Учасникам розкажуть, як налагодити співпрацю з великими компаніями, де шукати фінансування та якими державними програмами підтримки можна скористатися. До обговорення долучаться представники бізнесу, банків і державних установ.

Захід «Ветеранський бізнес. Можливості співпраці з великим бізнесом» організовують Робоча група з ветеранських практик та політик Європейської Бізнес Асоціації спільно з Національним музеєм історії України у Другій світовій війні. Інформаційну підтримку надає Київ Мілітарі Хаб.

Під час зустрічі ветерани-підприємці поділяться власним досвідом відкриття та розвитку бізнесу. Також учасники дізнаються, як ветеранським підприємствам стати постачальниками товарів і послуг для великих компаній. Окремо обговорять банківські інструменти, можливості фінансування та державні програми підтримки підприємців.

Практичними порадами та досвідом поділяться представники METRO Україна, МХП, Райффайзен Банку та державних інституцій. До участі запрошують не лише ветеранів, а й представників середнього та великого бізнесу, громадських організацій і служб супроводу ветеранів. Зустріч буде корисною тим, хто шукає партнерів або хоче підтримувати ветеранське підприємництво.

Захід відбудеться 27 жовтня з 11:30 до 13:30 у форматі онлайн на платформі Microsoft Teams. Участь безкоштовна, однак потрібно заздалегідь зареєструватися. Після реєстрації посилання для підключення надішлють на електронну пошту учасника.

Зареєструватися можна за посиланням: https://forms.gle/6NhafABaPGTE3hKMA.

«Неймовірно соромно»: Лубінець розповів про ставлення до ветеранів

Опубліковано by Daria

Понад 50% ветеранів в Україні вважають, що держава порушує їхні права. Такі результати показав моніторинг Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Про це в інтерв’ю РБК-Україна розповів омбудсмен Дмитро Лубінець, який назвав головними проблемами бюрократію, застарілі закони та ставлення чиновників до колишніх військових.

За словами Лубінця, зараз в Україні вже понад два мільйони ветеранів і ветеранок. Після завершення війни, за його прогнозом, їхня кількість може зрости до 5–6 мільйонів. Водночас результати моніторингу показують, що значна частина людей, які захищали країну, не відчуває належної підтримки від держави.

“Уявляєте, один мільйон громадян України, які віддали частину свого життя та здоров’я — а без втрати здоров’я зараз неможливо демобілізуватися… Тобто це апріорі люди, які отримали поранення і звільнилися з військової служби саме за станом здоров’я. І мільйон таких громадян вважають, що держава нічого не зробила і не робить для захисту їхніх прав!”, — говорить Лубінець.

Одна з найбільших проблем — “абсолютний бюрократичний хаос та роздробленість”. Ветеранам доводиться звертатися до різних установ, збирати довідки та витрачати місяці на вирішення питань, які мали б розв’язуватися значно швидше. За словами омбудсмена, державні відомства часто працюють окремо, а їхні електронні бази не обмінюються необхідною інформацією. Як приклад Лубінець навів історію захисника Маріуполя, який повернувся з російського полону. Чоловік кілька місяців не міг оформити довідку внутрішньо переміщеної особи. Через те, що державні системи не обмінювалися даними, йому довелося збирати велику кількість паперових документів.

Ще одна проблема — застаріле законодавство. Основний закон, який регулює соціальний захист ветеранів, ухвалили ще у 1993 році. На думку Лубінця, чинна система потребує змін, оскільки не враховує всіх потреб людей, які повертаються з повномасштабної війни.

Омбудсмен також звернув увагу на проблеми з виплатами, лікуванням і реабілітацією. За його словами, деякі військові після важких поранень отримують компенсації, які можуть становити лише кілька сотень гривень. Крім того, ветерани стикаються з труднощами під час отримання медичної допомоги та повернення до цивільного життя.

Однак навіть там, де державні програми працюють, ветерани можуть зіткнутися з байдужістю працівників установ.

“Втім, найболючішим фактором залишається чиновницька байдужість на місцях. Навіть найкраща державна програма чи залучений бюджет можуть бути перекреслені людським фактором в конкретній громаді”. 

Лубінець розповів про випадок, який зафіксували під час перевірки в одній із громад. До кабінету чиновниці зайшов поранений ветеран на милицях, щоб оформити документи. Працівниця почала вимагати в чоловіка довідку. Коли він намагався дістати документи з папки, його милиці впали, а самостійно відкрити папку він не міг. За словами омбудсмена, чиновниця не запропонувала допомоги, тому втрутилися представники моніторингової групи, які принесли ветерану стілець і допомогли з документами.

«Ви можете побудувати супермегасистему, виділити купу коштів, але одна конкретна особа може зруйнувати ставлення ветерана до всієї держави просто своїм ганебним ставленням», — наголосив Дмитро Лубінець.

Омбудсмен вважає, що Україні потрібно змінювати не лише законодавство та порядок надання допомоги, а й підхід до спілкування з ветеранами. Адже після повернення з фронту або полону люди не повинні витрачати місяці на оформлення документів і доводити своє право на підтримку.

Лубінець попереджає, що без змін у системі проблеми можуть загостритися, особливо з огляду на майбутнє зростання кількості ветеранів.

Ветеранам-переселенцям можуть відмовити в компенсації за житло

Опубліковано by Daria

Ветерани, які залишили свої домівки після 24 лютого 2022 року, можуть зіткнутися з відмовою у виплаті компенсації за житло. Причина — дата, коли людина офіційно зареєструвалася як переселенець. Верховний Суд розглянув справу ветерана з Луганщини, якому відмовили в допомозі саме через цю умову, повідомляє «Судово-юридична газета».

Йдеться про учасника бойових дій, який служив у зоні АТО та отримав відповідний статус ще у 2016 році. У квітні 2022 року через повномасштабне вторгнення він разом із родиною виїхав із Лисичанська до міста Погребище Вінницької області. Сім’я перебувала на квартирному обліку, тому в червні 2023 року чоловік звернувся по державну компенсацію на придбання житла.

Однак комісія Вінницької районної військової адміністрації відмовила ветерану. Причиною стало те, що він зареєструвався як внутрішньо переміщена особа вже після 24 лютого 2022 року. Саме ця дата виявилася вирішальною для отримання допомоги за відповідною державною програмою. Річ у тім, що в березні 2023 року Кабмін змінив правила виплати житлової компенсації ветеранам-переселенцям. Згідно зі змінами до Порядку №280, претендувати на допомогу могли люди, які стали на облік ВПО до початку повномасштабного вторгнення. Тобто ветерани, які втратили можливість жити у своїх домівках уже після 24 лютого 2022 року, не відповідали цій умові програми.

Чоловік вирішив оскаржити обмеження в суді. Він вважав несправедливим, що ветерани з однаковим статусом мають різні можливості отримати житло лише через дату реєстрації як переселенці. Спочатку суди підтримали його позицію.

У квітні 2024 року Київський окружний адміністративний суд визнав оскаржувані зміни незаконними. У листопаді 2025 року апеляційний суд залишив це рішення без змін. Судді погодилися, що нові правила поставили ветеранів у нерівне становище.

Проте Кабмін оскаржив ці рішення у Верховному Суді. 15 жовтня 2026 року Верховний Суд став на бік уряду та скасував рішення попередніх інстанцій. У результаті ветерану повністю відмовили в задоволенні позову.

Верховний Суд пояснив, що Кабмін має законне право визначати умови та порядок виплати житлових компенсацій із державного бюджету. Позивач не довів, що уряд перевищив свої повноваження або порушив закон, запровадивши обмеження за датою реєстрації ВПО. Суд також не погодився з тим, що така умова сама по собі є дискримінацією. Крім того, судді звернули увагу, що правила виплати компенсації вже змінювалися у 2024 році. Тому навіть скасування старої редакції документа не відновило б право ветерана на допомогу. Верховний Суд наголосив, що може перевіряти законність рішень уряду, але не встановлювати замість нього інші умови державних виплат.

Водночас це рішення не означає, що всі ветерани, які стали переселенцями після 24 лютого 2022 року, автоматично залишаються без будь-якої житлової допомоги.

Суд розглядав конкретний спір щодо змін до Порядку №280, а не всі державні програми забезпечення ветеранів житлом. Можливість отримати компенсацію залежить від того, за якою саме програмою людина звертається та які правила діють на момент подання заяви.

Тому ветеранам-переселенцям варто перевіряти чинні умови житлових програм перед зверненням по допомогу. Зокрема, значення можуть мати дата реєстрації як ВПО, перебування на квартирному обліку та інші вимоги конкретної програми. Саме від відповідності цим умовам залежатиме рішення про призначення компенсації.

Ветерани відмовляються від послуг держави через негативний досвід

Опубліковано by Daria

Негативний досвід спілкування з працівниками державних установ змушує частину ветеранів відмовлятися від повторних звернень. За результатами опитування серед аудиторії телеграм-каналу «Стоднівка», 70 зі 166 учасників заявили, що після невдалого досвіду більше не хочуть звертатися до таких установ.

Про це в ефірі «Армія FM» розповів Владислав Гвіздь — ветеран 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», психолог і фахівець із комунікацій громадської організації «Сила Громади».

Таким чином, близько 42% опитаних не хочуть повторювати негативний досвід взаємодії з державними службами. Йдеться про відповіді учасників опитування в телеграм-каналі, а не про загальнонаціональне дослідження всіх ветеранів. Проте ці результати показують проблему: через невдале спілкування люди можуть відмовитися від послуг, на які мають право.

«Складається враження, що частина державних установ відірвана від реальності війни», — зазначив Владислав Гвіздь.

За його словами, труднощі можуть виникати під час звернень до ЦНАПів, медичних закладів, органів соціального захисту та інших установ. Одна з головних причин — нерозуміння досвіду людей, які повернулися з війни. Ветерани очікують, що їм зрозуміло пояснять порядок отримання послуг, не затягуватимуть процес і ставитимуться до них із повагою.

Владислав Гвіздь проводить тренінги з неконфліктної комунікації, на яких навчає працівників правильно будувати діалог із ветеранами. Він пояснює, що проблема полягає не лише в окремих образливих висловлюваннях, а й у загальному ставленні до людини. Навіть звичайна розмова може перерости в конфлікт, якщо працівник установи демонструє роздратування або зневагу.

«Я більше говорив би не про конкретні фрази, а про сам посил. Є очевидні речі на кшталт “ми вас туди не посилали” чи “ой, такий молодий, а вже на війні”. Але важливіше те, як людина говорить», — пояснив фахівець.

Сам Владислав Гвіздь також мав негативний досвід взаємодії з установами після поранення. Він розповів, що в документах його поранення визначили як легке, через що довелося сперечатися з лікарями. За його словами, інші військові в подібних ситуаціях нерідко підписували документи, не оскаржуючи їх одразу, а згодом були змушені проходити тривалі процедури оскарження або звертатися до суду.

«Багато хлопців не були готові відстоювати свою позицію, підписували документи і виходили. Потім починалася довга процедура оскарження або судів. Саме тому я ділюся тим досвідом, який сам пройшов», — розповів ветеран.

За словами Владислава, після тренінгів учасники розповідають, що почали краще розуміти ветеранів та особливості спілкування з ними. Він наголошує, що для ефективної комунікації важливі не завчені фрази, а повага, зрозумілі пояснення та готовність вислухати людину. Адже від того, як ветерана зустрінуть у державній установі, може залежати, чи звернеться він по необхідну допомогу наступного разу.

Ветеранам хочуть компенсувати купівлю авто: хто отримає виплати одразу, а хто — лише з 2029 року

Опубліковано by Daria

В Україні пропонують запровадити компенсацію на придбання автомобіля для ветеранів з інвалідністю внаслідок війни. Розмір допомоги може становити 120 тисяч гривень, однак отримати її зможуть не всі. Для частини ветеранів виплати планують запровадити лише з 2029 року.

Йдеться про законопроєкт №15433, який зареєстрували у Верховній Раді 21 липня 2026 року. Документ передбачає часткову компенсацію вартості автомобіля, який ветеран придбає самостійно. Комітет Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів уже підтримав цю ініціативу та рекомендував парламенту ухвалити її за основу. Згідно з основним законопроєктом, право на компенсацію матимуть особи з інвалідністю внаслідок війни I та II груп. Однак програму пропонують запускати поступово. До 1 січня 2029 року допомогу зможуть отримувати лише ветерани з інвалідністю I групи, а з 2029 року її планують поширити на II групу.

Ветерани з інвалідністю внаслідок війни III групи до основного законопроєкту не включені.

Водночас у Верховній Раді зареєстровані ще два альтернативні документи — №15433-1 та №15433-2. Вони також стосуються компенсації за придбання автомобіля, але пропонують інші умови та строки виплат, зокрема можливість підтримки ветеранів із III групою інвалідності.

Для фінансування нової програми депутати підготували окремий законопроєкт №15434. Він передбачає виділення 120 мільйонів гривень із державного бюджету. Якщо розмір однієї компенсації становитиме 120 тисяч гривень, цих коштів вистачить приблизно на тисячу отримувачів.

Наразі українське законодавство вже передбачає можливість безкоштовного отримання автомобіля для осіб з інвалідністю внаслідок війни. Таке право закріплене у статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Проте автомобіль надають не всім автоматично: необхідно відповідати встановленим вимогам, зокрема мати відповідні медичні показання.

Порядок забезпечення автомобілями визначений постановою Кабінету Міністрів №999. Через нестачу фінансування ветерани можуть чекати на транспорт роками. Саме тому депутати пропонують альтернативний механізм — часткове відшкодування коштів за автомобіль, який людина купить самостійно. Але навіть в цій ситуаціі деякі питання залишаються відкритими. Зокрема, поки не визначено, чи зможе ветеран після отримання компенсації зберегти право на безкоштовний автомобіль від держави. Також незрозуміло, як нова програма вплине на людей, які вже перебувають у черзі на транспорт.

30 вересня 2026 року профільний парламентський комітет рекомендував ухвалити законопроєкт №15433 за основу. Станом на 20 жовтня документ ще не став законом, тому подати заяву на отримання 120 тисяч гривень поки неможливо.

Остаточні умови програми, перелік документів і порядок виплат мають визначити після ухвалення відповідних законодавчих змін.

Канада та Україна працюють над створенням нового фонду підтримки ветеранів

Опубліковано by Daria

Канада та Україна обговорюють створення міжнародного фонду, який допомагатиме українським ветеранам та їхнім родинам. До його фінансування планують залучати різних донорів, а кошти спрямовувати на підтримку колишніх військових.

Про це повідомляє FaceNews за підсумками зустрічі посла Канади в Україні Тамари Мавіні з міністром у справах ветеранів України Віталієм Кімом.

Зустріч відбулася невдовзі після поїздки українського міністра до Канади. Представники двох країн обговорили подальшу співпрацю у сфері ветеранської політики.

Однією з головних тем стало створення багатостороннього Фонду підтримки ветеранів (Multi Donor Veterans Support Fund).

Майбутній фонд має об’єднати фінансову підтримку від кількох донорів. Передбачається, що він допомагатиме розвивати послуги для ветеранів, програми реабілітації та професійної адаптації. Також підтримку планують надавати членам родин військових.

Окрему увагу під час переговорів приділили поверненню ветеранів до цивільного життя. Йдеться про доступ до соціальних послуг, відновлення після служби та можливості для професійного розвитку.

Канада та Україна планують спільно працювати над удосконаленням цих напрямів.

Канадська сторона підтвердила готовність і надалі підтримувати українських військових та тих, хто вже завершив службу. Створення міжнародного фонду розглядають як один із напрямів цієї роботи.

Наразі проєкт перебуває на етапі розробки. Конкретні суми фінансування, терміни запуску фонду та порядок отримання допомоги поки не оголошені.