Після важких поранень на фронті ветеран з Одеси Григорій Бардовський повернувся до мирного життя. Однак новим випробуванням для нього стала не реабілітація, а бюрократична тяганина. За словами чоловіка, через неї він майже місяць був змушений ходити по медичних кабінетах на милицях.
Історію ветерана розказало Одеське життя.
До початку повномасштабної війни Григорій працював фермером. Його життя було пов’язане із землею, врожаєм та господарством. Проте після мобілізації мирні плани довелося відкласти. Спочатку військовий служив на Херсонському напрямку. Після певної перерви повернувся до армії за контрактом і потрапив до військової частини на Донеччині. Починав водієм, а згодом став старшиною роти.
За час служби Григорій виконував бойові завдання на території Луганської, Донецької, Харківської та Херсонської областей. Двічі був поранений.
“Одного разу ніяк не вдавалось забрати побратима, що був поранений. Ніхто не хотів йти за ним. Потім ще з трьома хлопцями ми все-таки пішли на підконтрольну ворогу територію. І доставили пораненого до точки евакуації. Його забрали, а я тоді отримав важке поранення в ногу”, — поділився Григорій.
Лікування тривало довго. Спочатку військовий проходив його у Києві, а потім майже рік у Львові. Для відновлення кістки медики використовували апарат Ілізарова — спеціальну металеву конструкцію, яка допомагає поступово відновлювати пошкоджені кістки. Роботою львівських лікарів ветеран залишився задоволений.
Проте оформлення інвалідності після повернення до Одеси стало для нього складним і виснажливим процесом. За словами Григорія, близько місяця він ходив по різних кабінетах однієї з міських поліклінік. При тому, що після операції чоловік був вимушений пересуватися виключно на милицях.
Документи доводилося переносити від одного спеціаліста до іншого, а сам процес постійно затягувався. Зрештою чоловік отримав другу групу інвалідності, однак перед цим був змушений пройти тривалу процедуру погоджень та оглядів.
“Десь із місяць вимушений був ходити по кабінетах 6-ї поліклініки в Одесі. З одного кабінету до іншого, і так по колу. Зважаючи, що я був на милицях, легкою прогулянкою такий похід не назвеш. Чому так відбувається, чому немає чіткої системи роботи з ветеранами? На ці питання, гадаю, ні в мене, ні в інших ветеранів відповідей немає”, — розказує він.
Подібні скарги сьогодні озвучують і багато інших ветеранів. Попри запровадження нових механізмів оцінки стану здоров’я, процес оформлення документів часто залежить від великої кількості погоджень та рішень окремих лікарів, що збільшує строки отримання необхідного статусу.
Зараз Григорій не виключає повернення до війська. Якщо ж стан здоров’я не дозволить цього зробити, доведеться шукати роботу в цивільному житті. Водночас ветеран звертає увагу на ще одну проблему. На його думку, держава поки що недостатньо використовує бойовий досвід військових, які повернулися з фронту. Багато ветеранів після служби працюють охоронцями або на інших посадах, не пов’язаних із військовою підготовкою. Григорій переконаний, що люди з реальним бойовим досвідом могли б навчати мобілізованих та передавати свої знання майбутнім захисникам.
Однак системного механізму залучення ветеранів до такої роботи, за його словами, поки що немає.