Афганістан дедалі частіше нагадує про себе останніми місяцями. Країна, де війна точиться вже без перебільшення понад 40 років, знов з’являється на шпальтах світових видань та у заголовках інформаційних агенцій. Двадцятирічне панування Сполучених Штатів у цій країні не призвело до створення потужного республіканського парламентаризму, а швидкий наступ угруповання “Талібан” свідчить про глибоку підтримку місцевого населення. Вивід військ США та союзників з Афганістану має в черговий раз засвідчити очевидне: країнам які виборють власне право на демократичне розвинене суспільство не варто розраховувати лише на зовнішню допомогу.
У своїй статті видання The Economist оцінює не лише політичні та репутаційні втрати США від свого перебування в Афганістані, а також стверджується про гарний урок для інших країн. Пропонуємо вашій увазі переклад статті від The Economis.
“Я хочу поговорити про щасливі речі, чувак!”, протестував президент Джо Байден на початку липня, коли репортери запитали його про неминучість виведення останніх американських військ з Афганістану найближчими тижнями. Цілком очевидно, що президент хоче змінити тему спілкування: Америка 20 років воювала в Афганістані, а на війну було витрачено понад 2 трлн доларів. США втратили тисячі своїх солдатів, а сам Джо Байден став свідком загибелі десятків тисяч афганців – як вояків, так і мирних жителів. Тепер Америка закликає покласти край усій цій сумній авантюрі, проте їй майже нічого розповісти про свої успіхи.
Так, “Аль-Каїда”, яка спровокувала війну, влаштувавши теракти 11 вересня з Афганістану, більше не грає великої ролі в цій країні, хоча її так і не було повністю знищено. При цьому паралельно з “Аль-Каїдою” в Афганістані діють інші антиамериканські терористичні угруповання, в тому числі філія “Ісламської держави”. Члени угруповання “Талібан”, які приховували Усаму бен Ладена і повалені підтримуваними США військами після 11 вересня, зараз стрімко повертають втрачені позиції. Вони повністю контролюють приблизно половину країни й загрожують підкорити інші її частини. Демократичний прозахідний уряд, який існував завдяки великій кількість американських грошей та крові американських солдатів, є цілковито корумпованою організацією та лише постійно відступає.
Теоретично таліби та підтримуваний Сполученими Штатами уряд ведуть перемовини про мирну угоду, відповідно до якої повстанці складають зброю і замість цього беруть участь в оновленій політичній системі. У кращому випадку сильна американська підтримка уряду, як фінансова, так і військова, у формі триваючих авіаударів по Талібану, в поєднанні з величезним тиском на союзників бойовиків, таких як Пакистан, може привести до деяких успіхів. Наприклад, може бути узгоджена форма про розподіл влади. Але навіть якби це сталося, а шанси на успіх перемовин незначні, це було б гнітюче видовище. “Талібан” наполягатиме на регресивному шляху в напрямку жорстокої теократичної форми устрою Афганістану, яку вони встановили під час свого попереднього перебування при владі.
Однак більш імовірно за будь-яку угоду, що таліби спробують використовувати свої перемоги на полі бою, щоб повалити уряд силою. Вони вже захопили більшу частину сільській місцевості, а офіційна влада в основному обмежена містами. Деморалізовані війська армії Афганістану залишають свої позиції. На початку липня понад 1000 з них втекли з північно-східної провінції Бадахшан в сусідній Таджикистан. Хоч “Талібану” ще не вдалося захопити й утримати жодне місто, і, можливо, угрупованню не вистачить сил для цього в багатьох місцях одночасно. Проте таліби можуть віддати перевагу повільній тактиці ведення бойових дій і не намагатися атакувати уряд напряму. Очевидно, що імпульс наступу явно на їхньому боці.
Тому громадянська війна, ймовірно, посилиться, оскільки “Талібан” використовує свою перевагу, а уряд бореться за своє існування. Інші країни, такі як Китай, Індія, Іран, Росія і Пакистан, будуть прагнути заповнити вакуум, залишений Америкою. Деякі будуть переправляти гроші та зброю дружнім польовим командирам. Результатом буде збільшення кровопролиття і руйнування в країні, яка більш як 40 років страждає від постійних воєн. Ті, хто турбується про можливі репресії проти місцевих жителів, які працювали перекладачами для американців, не беруть до уваги загальну картину: Америка кидає напризволяще цілу країну з майже 40-мільйонним населенням.
Так не повинно бути. За останні шість років менше ніж 10 000 американських військовослужбовців плюс така ж кількість з інших країн НАТО підтримували афганську армію достатньою мірою, щоб зберегти статус-кво. Американські втрати скоротилися майже до нуля. Війна, яка раніше дратувала виборців, стала для США неактуальною з політичної точки зору. Ставши президентом, Байден справедливо зосередився на загрозах, що слідують від Китаю і Росії. Але американська присутність в Афганістані стала настільки малою, що це не перешкодило цьому. Нова американська адміністрація розглядає затяжний тупик як доказ того, що в Афганістані немає сенсу залишатися. Але для афганців, яких він захищав від талібів, ця тупикова коштує значної ціни.
Буде довга дискусія про те, наскільки виведення військ підриває авторитет і престиж Америки. Попри все своє багатство і військову міць, США не вдалося не тільки створити сильну та самодостатню афганську державу, а й перемогти рішуче повстанський рух. Більш того, Америка більше не готова надавати підтримку своєму передбачуваному союзнику, афганському уряду, на подив та тривогу багатьох афганських офіційних осіб. Ворожі режими в таких країнах, як Китай і Росія, звернуть на це увагу, втім як і друзі Америки.
Втім це не робить Афганістан другим В’єтнамом. По-перше, війна в Афганістані ніколи не була в центрі уваги Пентагону або країни. Американські війська перебували в Афганістані набагато довше, ніж у В’єтнамі, але загинуло набагато менше з них. Інші події, від війни в Іраку до світової фінансової кризи, завжди здавалися важливішими ніж те, що відбувалося в Кандагарі. А американські політики і вчені мужі мучилися над тим, залишитися або піти з Афганістану так довго, що тепер, коли виведення військ нарешті відбулося, цей фактор втратив свою здатність шокувати. Тією ж мірою, в якій інші країни бачать в цьому ознаку ослабленості Америки, ця слабкість очевидна вже давно.
Шокує це чи ні, але виведення військ – це лихо для народу Афганістану. У 2001 році багато хто сподівався, що Америка зможе покласти край їх 20-річній громадянській війні та звільнити афганський народ від задушливої доктрини теократії. Якийсь час здавалося, що це може статися. Але сьогодні життя простих афганців більш небезпечне, ніж будь-коли: за оцінками ООН, число жертв серед цивільного населення минулого року було майже на 30% вище, ніж у 2001 році, коли почалося розгортання американських військ. Економіка не більше, ніж десять років тому. І таліби не тільки біля воріт Кабулу, їх вбивці перебувають всередині суспільства, вони націлені на шиїтів, секуляристів, жінок з важливою роботою – всіх, хто ображає їх обмежений світогляд. Америка ніколи не мала наміру вирішувати всі проблеми Афганістану, але залишити країну на місці – протверезна невдача.
Нагадуємо: