Війна жорстока та завжди грає по своїм суворим правилам, не питаючи хто правий, а хто помиляється. Вона ніколи не запитує чи ти волів би жити довго та щасливо, молодий ти чи старий, багатий чи бідний, вона омиває землю материнськими сльозами та продовжує скроплювати її свіжою кров’ю наших побратимів на Сході. Ось уже шостий рік поспіль військовослужбовці 80 окремої десантно-штурмової бригади боронять Батьківщину у цій реальній та безжалісній війні. За цей період часу наші хлопці мужньо та героїчно захищають країну від окупантів, не шкодуючи себе та даючи ворогам гідну відсіч.
Так, 8 травня 2019 року, поблизу селища Лебединське, бойовики спробували провести розвідку боєм одного з батальйонних районів оборони десантників. Наближаючись до позицій наших військовослужбовців, агресор почав обстріл із великокаліберних кулеметів, стрілецької зброї, гранатометів. У цей момент розвідник-далекомірник 80 окремої десантно-штурмової бригади Владислав Перевитий разом зі своїми бойовими побратимами помітили рух противника та відкрили вогонь по групі що висувалася, змусивши ворога відступити. – Прикриваючи свій відступ, бойовики посилили обстріл й під час вибуху я отримав серйозне поранення в ногу, яку згодом довелося ампутувати,– згадує розвідник й додає, що перші секунди після вибуху навіть не зрозумів що відбулося. – До мене підбігли та наклали турнікет на ногу, що вже стікала кров’ю, все ніби в тумані, ніби не зі мною. Потім на одній нозі, опираючись на товариша, відскакав у безпечне місце, – розповідає Владислав.
Вже згодом розвідника чекала складна операція в Харкові. Попри всі намагання медиків, ногу врятувати не вдалося, тому в Києві довелося зробити ампутацію. Хлопець згадує як проходив реабілітацію в Ірпіні, як довго звикав до протезу, як було непросто змиритися з думкою що ти тепер не такий як всі.
– Спочатку було важко, проте зараз протез став, мов моя рідна нога, – каже він. Незважаючи на всі труднощі, Владислав не втрачає життєвого оптимізму та продовжує й далі служити в бойовій частині. На запитання чи не було думок залишити все та піти, не замислюючись відповідає що служив і буде служити.
– Чесно кажучи, думок залишити свою частину у мене навіть не виникало. Я маю показати, що попри все я кращий, – наголошує Влад.
Хлопець з гордістю заявляє, що здаватися не збирається, продовжує жити активним життям, займається боксом та бігом. Каже, що протез не є причиною аби почати себе жаліти. Й додає, що зараз понад усе хотів би мати ще й спеціальний біговий протез, аби займатися спортом ще інтенсивніше. – Попри всі складнощі здаватися ніколи не можна, – запевняє, посміхаючись розвідник. Стосовно особистого життя, хлопець також «не пасе задніх», зустрічається з дівчиною Ганною, яка всіляко підтримує його та надихає на нові звершення. З нею Влад познайомився вже після того як втратив ногу, тому надзвичайно цінує відданість, розуміння та любов дівчини.
Запитали що хотів би побажати Владислав тим, хто має таку ж травму як у нього, хто опустив руки та зневірився в собі.
На що хлопець відповів: «Важливо не розчаровуватися, не шукати винних, рухатися тільки вперед як би не було важко. А ще потрібно знайти себе в чомусь, скажімо я знайшов себе в спорті і це мені дуже допомагає по життю».
Отож побажаємо нашому мужньому розвіднику й надалі не здаватися, ставити перед собою нові цілі й з гордістю та легкістю їх долати. Нехай небесний покровитель десантників Архістратиг Михаїл завжди і повсюди оберігає Владислава під своїм крилом.
Пресслужба 80 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України