Не контролюєш власне море – його контролюють інші з усіма негативними наслідками для прибережної економіки та безпеки. Це відоме правило ще з часів Пунічних війн. Слід додати, що в ХХІ столітті море впливає на узбережжя, а не навпаки, тобто з військово-морських позицій той, хто контролює море, врешті-решт контролюватиме його узбережжя. І це не я придумав.
Географія в конфліктології завжди мала та матиме значення. Саме географічні умови тої чи тої країни лежать у причинах війн і збройних конфліктів. Зазначене має свій вимір у суверенних акваторіях України, повних загроз національній безпеці нашої держави. На жаль, із 2014 року Україна так і не створила надійних інструментів захисту на морі та станом на сьогодні не контролює близько 80% власного моря, на яке де-юре поширюється державний суверенітет. За розмірами це перевищує територію трьох причорноморських областей України.
Насправді, загрози серйозні й реальні. У цих непростих умовах, щоб не втратити власне море та прибережні території Україна має визначитися в концептуальних підходах щодо захисту суверенних морських акваторій та якомога скоріше реалізувати їх на практиці.
Насамперед доцільно відійти від концептуального поширення на море армійських засад оборони та наступу (контрнаступу), які добре працюють на суходолі, але ніякі на морі. Недарма написані кров’ю військово-морські бойові статути надають військово-морському начальникові владу над силами висадки морського десанту, які складаються із сухопутних підрозділів – у морі інші закони бойового застосування й виживання, ніж на суходолі. У морі нема лінії фронту, доріг, блокпостів, не існує оборони в армійському розумінні цього терміна, морський бій є поєднанням вогню та маневру, він завжди наступальний і швидкоплинний – якщо не встиг чи проґавив, то запізнився і програв.
Тобто має бути прийнята професійна національна концепція, яка в загальному вимірі відповідатиме на два ключові політико-військові запитання: У який спосіб захистити державу на морі та що для цього потрібно мати? Загляньмо в історію, де є багато цікавих і повчальних відповідей на ці запитання.
Розпочнімо із… Китаю та згадаймо концепцію китайського адмірала Чжен Хе (1371 – 1433), яка виникла в часи імперії Мін. Вона передбачала формування змішаної ескадри для морських походів у складі бойових і транспортних суден (“кораблів скарбниць”), і стала прообразом гарантування безпеки сучасних морських транспортних комунікацій. У подальшому ця концепція трансформувалася в різні способи конвойної служби, зокрема, коли морські транспортні коридори діляться на зони патрулювання бойових кораблів, і передбачена система передачі повноважень охорони транспортних суден на комунікаціях від одного корабля іншому – це знайшло своє відображення у стратегії захисту китайських морських комунікацій транспортування близькосхідної нафти “Нитка перлин”.
Військово-морські фахівці добре знають і досить часто згадують геополітичну концепцію володіння морем американського адмірала Альфреда Мехена (1840 – 1914) із її принципами морської могутності (концентрації сили, вирішальної морської битви та панування на морі як основного способу захисту власної морської торгівлі). Ця концепція досить добре працює для потужних морських держав, які мають контролювати значні морські й океанські акваторії та для цього будують збалансовані флоти відкритого моря у складі кораблів різних класів.
Перенесімо погляди на Велику Британію та згадаймо концепцію британського військово-морського вченого сера Джуліана Корбетта (1854 – 1922) про дії на морських комунікаціях. Слід наголосити, що принципи морської стратегії Корбетта не є боротьбою за домінування на морі, навпаки, вони асиметричні щодо сильнішого морського супротивника та зосереджені на контролі за морськими комунікаціями (комерційними та військовими) як головній мети утримання контролю над морем. Корбетт наголошує, що контроль над морем “не означає нічого іншого, крім управління морськими комунікаціями, чи то з комерційною, чи військовою метою”.
Слід не забути концептуальних засад війни на морі талановитого флотоводця гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича-Сагайдачного (1575 – 1622). Мета його стратегічної концепції морських походів полягала у веденні бою на теренах ворога – знищенні його прибережних фортець і флоту в портах чи у відкритому морі. Спрямовуючи козацтво на активну наступальну боротьбу проти Османської імперії, Конашевич-Сагайдачний домігся збільшення запорізької флотилії до кількох сотень чайок, які використовували незвичні для супротивника (асиметричні) способи дій.
Спробуймо проаналізувати наведені концептуальні погляди в контексті України.
Якщо Київ керуватиметься концепцією Мехена, то слід чітко розуміти невідворотний вступ у силове змагання за володіння морем. Це означає, що наша держава повинна мати не меншу, ніж у супротивника, морську могутність, насамперед кількісно-якісний склад бойових кораблів різних класів. Риторичне запитання: чи можливо це фінансово, економічно, технологічно? Чотири чи вісім корветів проєкту 58250, які дуже не скоро з’являться (якщо з’являться взагалі), не вирішуватимуть проблему – їх буде вкрай мало для симетричної війни за володіння морем, навіть для стримування найгірших сценаріїв.
Багатошарова оборона Криму та прилеглих до нього морських акваторій, що включає численнні протиповітряні та протикорабельні системи, надводні та підводні сили, літаки та вертольоти в поєднанні з іншими військовими активами, робить українську симетрію на морі авантюрною мрією. Тобто ситуація та баланс сил, які Росія створила в Чорному й Азовському морях, заперечують прийнятності фрегатно-корветної концепції для України.
В умовах, що склалися, доцільною для України виглядає концепція Корбетта з урахуванням наведених вище уроків козацьких морських походів і китайського досвіду з управління морськими комунікаціями. Відомі факти морської блокади в Азовському морі корелюються з уроками Корбетта щодо нападу на морську комерцію в межах “однієї із двох форм” збройної боротьби на морі: напад на точки (термінали, порти, центри) відправлення та призначення або орієнтація на комунікаційні лінії у відкритому морі.
Цікавою є діалектика Корбетта щодо точок відправлення та призначення, а також посил, що розгортання сил і засобів, призначених для інспекції відповідних морських районів, дій із блокування чи розблокування, проведення кінетичних операцій у певних зонах може відвести (нейтралізувати) багато загроз, якими наповнена виняткова морська економічна зона України.
Важливо зауважити, що захищаючи власні морські комунікації, національні ВМС повинні мати перевагу у швидкості та маневреності дій, чим уникати несприятливих у контексті співвідношення сил морських зіткнень із супротивником, водночас у разі необхідності швидко зосереджувати зусилля та використовувати “жалючий” потенціал, що поєднує ракетну зброю, малу помітність та оперативну раптовість набігових дій.
Саме тому, поповнення ВМС ЗС України правильними активами та їхнє правильне розміщення є критично важливими. Фрегати та корвети можливо використати для виконання завдань на комунікаціях, але в кожному разі постане питання симетричних дій в умовах несприятливого співвідношення сил. На відміну від цього, швидкохідні та маневрені бойові катери мають змогу діяти ефективно як щодо контролю за комунікаціями, так і в асиметричній протидії ворогові, що наближається. Тобто в концепції Корбетта + флот легких сил у складі здатних виконувати різні завдання, швидкохідних і малопомітних технічними засобами супротивника бойових катерів із сучасною морською зброєю на борту має перевагу щодо фрегатно-корветного угруповання супротивника.
Важливо зазначити, що ці катери дорівнюють багатоцільовим корветам за бойовими спроможностями для одночасних дій у двох доменах збройної боротьби, морехідністю до шести балів і високою автономністю дій, навіть мають переваги перед корветами у швидкості, мобільності й раптовості дій, хоча за розмірами залишаються підкласом бойових катерів. Чи є в України можливість придбати такі катери та швидко поповнити національні ВМС? Звичайно є, навіть із локалізацією виробництва в Україні, питання лише в політичних розумінні та волі.
Асиметрія і гнучкість – це спосіб морського мислення та дій на морі, який слід опанувати в Києві та Одесі, бо підхід, що поєднує різні прийоми та способи ешелонованого контролю легких сил за лініями морських комунікацій (судноплавні смуги, системи розділення руху, порти та транспортні вузли річка – море, морські трубопровідні системи тощо) має набагато більше значення для України, ніж виснажлива й безперспективна пряма силова конкуренція на морі.
Іншими словами, доцільно відійти від мрій про силову “парасольку” над певними районами моря, а більше думати про випередження та стримування найгірших сценаріїв власними асиметричними діями. Для цього Україні потрібні сучасні та здатні на виконання різних завдань бойові катери (ударні, патрульні, амфібійні), які не мають нічого спільного з “успіхами” національного виробника, що ледве тримають збурення моря у два бали та несуть вкрай обмежені бойові спроможності.
Безумовно, потрібно досить багато таких бойових катерів, щоб ешелонувати зусилля та за необхідності швидко нарощувати їх на важливих напрямках. Але це “багато” коштуватиме значно менше, ніж потребує програма 58250. Розуміння й імплементація зазначеного вище означатиме виграш у способах дій, часі та просторі – критично важливих умовах сучасного протиборства на морі.
Отже, Україна має прийняти доцільну концепцію гарантування морської безпеки. При цьому цілком очевидно, що так само, як величезні дредноути Першої світової війни поступились у Другій світовій іншим бойовим платформам, зокрема й ефективним на морських комунікаціях малим підводним човнам і торпедним катерам, так і зараз у ментальному розумінні української влади симетричне змагання за море шляхом ставки на реалізацію нездійснених прожектів побудови флоту “кишенькових” фрегатів має поступитися місцем концепції активного контролю над морськими комунікаціями та їхнього гарантованого захисту за допомогою cost-effective бойових катерів, здатних виконувати різні завдання.
Час діяти професійно.
Автор: Ігор КАБАНЕНКО — український військовий моряк, адмірал Військово-Морських Сил ЗС України, в минулому перший заступник головнокомандувача ВМС ЗСУ та радник-посланник Місії України при НАТО у Міністерстві закордонних справ України. Заступник Міністра оборони України.
Інформація публікується з відкритих джерел.