22 січня 1919 року в Києві Директорія УНР видала універсал про затвердження злуки Наддніпрянської Української Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
На Софіївському майдані було урочисто проголошено про возз‘єднання УНР і ЗУНР в єдину соборну Україну. В місті відбулись урочистості з цієї нагоди.
Так за спогадами молодого учасника бою під Крутами Левка Лукасевича проходили події того дня: “Стоїть морозний день, дерева вкриті інієм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти.На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками…Тут на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, і також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати.
Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військами рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці.Чимало з присутніх забралися на дерева щоб звідти краще побачити дійство.
У тиші що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики “Слава!” на честь членів Директорії… Військовий оркестр грає Національний гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об‘єднатися в одну Українську соборну державу.Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.
Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності.Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави.Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.”
Важко протягнути повноцінно весь ланцюг подій, які передували возз‘єднанню УНР і ЗУНР, занадто насиченими вони були.Не перелічуючи загальновідомі історичні факти національно-визвольних змагань, починаючи з 1917 року, ми почнемо з 11 листопада 1918-го, коли Німецька імперія(після підписання Берестейського мирного договору з РФРР, Німеччина та Австро-Угорщина, як країни гаранти, забов‘язались допомагати УНР у боротьбі зі збройною експансією останніх з точки зору двухсторонньої зацікавленності та експортування продовольства з України в страждаючи від голоду, спричиненго блокадою Антанти, Німеччину та Австро-Угорщину.У другій половині травня 1918-го німецькі підрозділи вийшли на ті кордони України, які були визначені текстом Третього Універсалу Української Центральної Ради від 20 (7 за старим стилем) листопада 1917 року.) заключила перемир‘я з країнами Антанти недалеко від французького містечка Комп‘єнь. З наростаючими революційними подіями всередині імперії, внаслідок яких Німецькі(з нею і Австро-Угорські) підрозділи поступово залишали не менш революційно киплячу територію України, це й стало чудовою нагодою для безперешкодного більшовицького наступу.
16 листопада почалось збройне повстання проти Гетьмана П. Скоропадського залишеного німецькою владою напризволяще.Виступ Січових Стрільців в Білій Церкві.Фактично з цього дня Директорія УНР почала своє просування до Києва.
19 листопада. Чернігівщина (нині Сумська область) Радянські війська оволоділи Ямполем та хутором Михайлівським стискуючи кільце навколо Глухова.
26-28(13-15) листопада в Одесу прибули англійські, французькі та італійські кораблі Антанти з союзними військами, очолені адміралом Баллардом.
На тлі світової війни та мирних угод більшовиків з країнами Четвертного союзу, інтереси Антанти розповсюджувались на території колишньої Російської імперії в тому числі і Україну.
З південного-сходу рухались білогвардійські сили.27(14) листопада Слов‘яносербський та частина Бахмутського повітів були зайняті добровольцями, так званою “Білою армією”.
14 (1) грудня П.Скоропадський зрікся від влади.Після зречення рада міністрів Української Держави зняла з себе повноваження та передала владу Директорії.
20 (7) грудня українські радянські і російські частини Окремої групи військ Курського напрямку, командування якими здійснював В. Антонов-Овсієнко, перейшли у наступ на Чернігівщіні і Харківщіні.
28 (15) грудня радянські війська оволоділи Катеринославом (нині місто Дніпро) та вже 2 січня українські частини ( полк Січових стрільців отамана Р.Самокиша та Верхньодніпровський загін отамана М.Сакви) вибили з міста більшовиків та махновців.
3 січня до Харкова вступили війська Червоної армії. Цього ж дня у місті Станіславові (сучасний Івано-Франківськ) затверджено “предвступний договір” від 1 грудня 1918 року й одностайно прийнято “Ухвалу про злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою.Акт злуки формувався в важких революційно-бойових умовах.
12 січня до Чернігова вступили частини Червоної армії.
16 січня вступ до Миколаєва військ Антанти.
19 січня вступ до Полтави частин Червоної армії.Українські війська відступили до Кременчука.Наступного дня в Києві у зв‘язку з наступом Червоної армії було оголошено військовий стан на всій території УНР а у Чернігівській та Полтавській губерніях — стан облоги.
Але не тільки більшовики становили реальну загрозу для нової української влади. В Хусті Всенародні збори угорських українців за участю 420 делегатів 21 січня ухвалили рішення про возз‘єднання Закарпаття з Соборною Україною. Раніше за згодою Антанти, а саме 12 січня 1919 року чехословацькі військові частини зайняли Ужгород далі територію краю на захід від річки Уж. Східні регіони Закарпаття почали окуповувати румунські війська. За Сен-Женменським мирним договором 1919 року Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь увійшло до складу Чехословачини.
12 жовтня 1918 року цісар Карл(останній імператор Австро-Угорщини) запросив до себе провідників парламентських клубів, щоб обговорити ситуацію яка склалася в країні.Чехи були категоричні в утворенні самостійної Чехословацької держави. Поляки проголосили про свій вихід з імперії й прилучення до єдиної Польщі. Німці закликали чекати рішеннь майбутньої мирної конференції. Австро-Угорщина розвалювалася. 19 жовтня у Львові зібрався з‘їзд мужів довіри(500 осіб).З цього числа можна почати відрахунок від створення Західно-Української Народної республіки. Після невдалих переговорів з цісарським намісником у Львові К. фон Гуйном 31 жовтня, делегації Української Національної Ради (законодавчий орган ЗУНР), Центральний Військовий комітет не знайшов ніякої іншої альтернативи, крім тої, щоб захопити місто силою.
“Заснувши 31 жовтня 1918 року під австрійською державною владою, виконуваною поляками, населеннє Львова прокинулося 1 падолиста під владою Української Національної Ради. Як символ сеї влади маяв на вежі ратуша український синьо-жовтий прапор”.-Писав про захоплення влади у місті член Української Національної Ради, дипломат Михайло Лозинський.
11 листопада поляки захоплюють Перемишль, після цієї події можна відраховувати початок українсько-польської війни 1918-1919 рр. Керівники ЗУНР шукали союзників у боротьбі за незалежність.На цей заклик звичайно відгукнулась Українська Народна Республіка. Після захоплення Львова поляками 22 листопада підкріплення надіслані з боку Директорії УНР були зовсім не зайвими.Так потроху скаладався тернистий шлях до об‘єднання одного давно розділеного народу в єдину силу.
Історія повторюється і для недопущення минулих помилок іноді треба заглядати в старі пожовтілі сторінки, для відповіді на cкладні запитання. З багатьох причин боротьба за незалежність того часу зазнала поразки, але нині в наших руках, в руках всіх українців які творять живу історію сьогодення, сконцентрувалися сили та протікають найбільш благонадійні умови облаштування свого добробуту та процвітання наступних поколіннь, а також підтримання пам’яті… Лише це не складне слово може забезпечити недопущення національних катастроф у майбутньому.
Наша єдність – то основна муза нашої сили, шлях до неї був дуже тернистим…
Не треба про це забувати!