Хоча в «справі Віталія Марківа» італійський суд і поставив крапку, виправдавши його, вбивство італійського фотографа Андреа Роккеллі та російського правозахисника Андрія Миронова навесні 2014 року під Слов’янськом досі не розкрито. Хто, звідки стріляв по журналістах? Чи реально знайти бойовиків? І як взагалі жителі та ЗМІ реагують на колаборантів і терористів?
Андреа Роккеллі і російський правозахисник Андрій Миронов загинули, а французький фотокор Вільям Рогелон був поранений на околиці Слов’янська 25 травня 2014 року. Сталося це в промзоні, неподалік від заводу «Zeus Ceramica».
Поруч з підприємством знаходиться залізничний переїзд, на якому терористи тоді встановили «бронепоїзд»: пригнали вантажні вагони, спробували зробити з них укріплення, щоб використовувати для обстрілу гори Карачун, яку на той момент висоту контролювали українські військові. До кінця весни ситуація загострилася, перестрілки відбувалися практично щодня.
З позиції Віталія Марківа на горі Карачун було видно лише частину заводу. За це і вхопилися італійські слідчі, коли спробували за допомогою непрямих фактів побудувати своє звинувачення.
У столичному НДІ «Судових експертиз» УНІАН розповіли, що виконали велику роботу, щоб зібрати докази невинуватості нацгвардійця. Експерти працювали в Слов’янську саме 25 травня, але 2020 року – рівно через шість років після трагічної події. Свідок-таксист, який в 2014 році возив групу журналістів, був на тій же машині, що і шість років тому. Він відремонтував посічений осколками кузов. Збіглася навіть погода …
Було зроблено все, щоб максимально відновити події весни 2014 року. А одним із важливих доказів став аудіозапис, який було зроблено фотоапаратом журналіста під час обстрілу.
«Ми провели цілу серію експертиз. З’ясували, що навіть за допомогою оптичних приладів Марків не міг фізично побачити ні машину, на якій приїхали журналісти, ні те, куди пішли фотографи, ні місце, де вони намагалися ховатися від обстрілу. Між позицією Марківа і тими місцями знаходяться дерева і кущі. Але ми зробили і фоноскопічні, і фонотехніческіе експертизи. На записі чутні постріли і подальше відлуння. Нам вдалося встановити тип зброї і навіть точне місце, звідки по групі були здійснені постріли. Крім цього, ми знайшли схожі «вражаючі елементи», які застрягли у бетонній огорожі. Стрілянина велася саме з території заводу «Zeus», де знаходилося підрозділ бандформувань окупантів, а на відстані двох кілометрів стояла їх батарея мінометів », – розповів УНІАН директор Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Олександр Рувін.
На перший погляд здається, що ці висновки експертів можуть допомогти слідчим вийти на бойовиків, які загнали групу журналістів в смертельну пастку. Але … Навіть самі жителі Слов’янська налаштовані скептично.
«У нас в Слов’янську багато хто побіг до Гиркіна на хвилі брехні про те, що «западенці прийдуть відбирати будинки» і «до нас їдуть автобуси з правосєкамі». Коли почалися активні бойові дії, вони раптом зрозуміли, що воювати їм немає за що. Але на той час вже з’явилися приїжджі з інших міст, росіяни. Росіяни командували, а наших використовували, як гарматне м’ясо. З мінометами працювали чеченці », – розповідає житель Слов’янська, а нині військовослужбовець 28-ї окремої механізованої бригади Олександр Дерев’янко.
Він згадує, як під обстріл потрапила його вулиця: «Я жив в районі Славкурорт, і сепарская батарея стояла кілометра за три від мене. Сусіди бачили, розповідали, але в те, що вони і по нам стріляють, не вірили. В один із днів у мене вулицю добре обробили мінометами, кількох сусідів вбило. Всі були впевнені, що стріляли українські військові.
Але я – афганець, я знайшов дірку в стіні, привів до неї сусіда: «Ставай сюди спиною. Бачиш напрямок пострілу? А де наші? А скільки до них? Кілометрів вісім? Але дальність міномета до трьох! Так, хто сюди потрапив? ». Мою вулицю накривали сепарскімі мінометами, стріляли з самого міста. Але довести щось сусідам було неможливо», – підвів підсумок під своєю розповіддю Олександр Дерев’янко.
Нагадуємо: