Цей чоловік до війни був доволі успішним бізнесменом. На початку бойових дій на Донбасі — активним волонтером. Нині він служить у війську снайпером. Коли Сергій прибув на Донбас, перше чим він відзначився, — намалював собі на бронежилеті великий і яскравий смайл. Відтоді цей сонячний малюнок став його позивним. Чоловікові він личить, адже, попри все те, що йому довелося пережити на війні, усмішка ніколи не покидає його обличчя.
Сьогодні «Смайл» і його підрозділ стоять на захисті Батьківщини. Минуло понад шість років, а він і до нині дякує своєму однокласнику Олександрові за те, що той запропонував йому разом робити добру справу для українських захисників.
Всі прибутки з бізнесу Сергій Варакін спрямовував на допомогу нашим воїнам, а згодом продав фірму і спрямував всі зароблені гроші на потреби війська. Дружина не зрозуміла такого вчинку. Не підтримали такого рішення й давні друзі. Частенько запитували: «А що ти з цього маєш?» Життя відсіяло багатьох…
— У 2014-му військовим було дуже складно. У перший же рік бойових дій на Сході не вистачало елементарного: засобів захисту, взуття, ліхтариків, навіть батарейок. Списки потреб замикали глобальні на той час речі — автомобілі та бойова амуніція, — розповідає Сергій. — До району АТО ганяли по два-три рази на тиждень. Не спали, долали близько трьох тисяч кілометрів, адже знали, що навіть один шолом, який ми везли в багажнику, може врятувати чиєсь життя.
Часто волонтери і медики були мішенню номер один для окупантів.
— Одного разу заїхали ми у Волноваху, щоб купити хліба. Тільки-но зайшли до магазину, а продавчиня нам з порогу: «Украинской армии я не продам!» Не встигли ми від’їхати від того місця, як нас наздогнали «жигулі». Звідти висунулися два автомати й почали по нас стріляти. Весь наш автобус прошили, але, дяка Богові, усі залишилися живими, — пригадує «Смайл».
Багато разів Сергію доводилося вивозити загиблих хлопців з передової додому. Були тіла, а часом лише рештки тіл воїнів. Вони обережно складали їх в невеличкі коробки. Ці страшні картини нині час від часу він бачить у снах.
— Війна тривала, наші хлопці гинули, і я вирішив поповнити лави захисників на передовій, — каже «Смайл». — Спочатку майже півтора року я воював у складі невеличкого добровольчого підрозділу. Вже згодом мене запросили в одну з бригад ЗС України, де я давно став своїм, адже часто приїздив, допомагав, чим тільки міг. Комбриг запропонував мені очолити взвод снайперів. Так, з червня 2016-го я поповнив лави Збройних Сил України.
Снайперську гвинтівку Сергій опанував ще будучи волонтером. Підрозділ формував сам, зібравши найкращих. До його команди увійшли військовослужбовці з інших підрозділів та бригад, яких він добре знав, колеги з волонтерської організації та просто хлопці, з якими згуртувала війна. Переважно всі вони мали солідний бойовий досвід та залізну витримку.
Сьогодні бійці «Смайла» запевняють, що особливість їхнього підрозділу в тому, що вони відчувають себе великою родиною, у якій всі можуть постояти один за одного, як за рідного брата. Сергія вони вважають справжнім командиром, адже завжди він прагне до того, щоб у його бійців було все найкраще. Результат у снайперській справі залежить напряму від досвіду та оснащення, тому менше ніж за рік існування підрозділу в них з’явилися декілька сучасних великокаліберних гвинтівок.
За матеріалами АрміяInform