Шість років тому, коли на Схід України ступила нога російського окупанта, прості донеччани гідно відповідали та захищали свою Малу Батьківщину. Навесні 2014 року в Донецьку відбувся не один проукраїнський мітинг. Люди, що виходили на вулиці, намагались показати всьому світові, що «Донецьк – це Україна!», і що він не хоче в «Новоросію».
28 квітня 2014-го відбувся останній проукраїнський мітинг «За єдину Україну», який завершився грандіозним кривавим побоїщем. Пригадаємо, що відбувалося в ті дні на вулицях Донецька та що означають для історії України ті два місяці стримування російської навали.
Говорячи про події в Донецьку шість років тому, варто розуміти, в яких умовах перебували люди. Щодня на місцевому донбаському телебаченні транслювали заклики не ходити на мітинги, бо там убиватимуть. Незважаючи на це, люди все одно свідомо збирались.
Найперше зібрання тих, хто не хотів у «Новоросію», Росію чи ще кудись, відбулося 04 березня 2014 року під Покровською церквою. Там лунали заклики вийти 05 березня на головну площу міста. І наступного дня зібралося більш як 10 тисяч людей. Абсолютно спокійні, мирні люди вийшли показати, що Донецьк — це Україна і тут нормальні, адекватні люди, які розмовляють різними мовами, але люблять Україну.
Саме тоді був розгорнутий великий український прапор, який принесли ультрас ФК «Шахтар». І в той прапор полетіли яйця, каміння, пляшки, петарди, лайка. Відбулась історична подія: перший найбільший мітинг і останній мирний у Донецьку.
13 березня 2014 року відбувся найкривавіший мітинг, на якому загинув, посмертно нагороджений званням Герой України, Дмитро Чернявський.
17 квітня 2014 року пройшов мітинг «З молитвою, за Україну». Було багато ще і зірваних росіянами акцій.
Взагалі, якщо порівнювати ті зібрання в Донецьку, то акції проукраїнськи налаштованих людей були значно масштабнішими, аніж штучно створені проросійські мітинги.
28 квітня 2014 року нині вважається датою, коли в Донецьку відбувся останній до теперішнього моменту історії цього міста патріотичний мітинг.
Після виконання гімну України колона вирушила від стадіону по вулиці Артема в напрямку торговельного центру «Донецьк-сіті». Люди, що дивилися на ходу з вікон, вітали марш прапорами і вигуками «Слава Україні!»
Під час виконання пісні «Воины света» в натовпі запалили файєри. Та пісню доспівати не вдалося. Із криками «Росія» на учасників двохтисячного маршу «За єдину Україну» напали люди в камуфляжі, озброєні бітами, газовими балончиками, ціпками, травматичними пістолетами та ножами. У натовп летіли петарди й каміння. У якийсь момент пролунав вибух: то була світлошумова граната.
У результаті 15 осіб дістали важкі травми, 5 осіб зникли безвісти. Чимало побитих людей навіть не зверталися за медичною допомогою.
Попри те, що агресія сепаратистських банд була передбачувана, міліція Донецька, а її було того вечора чимало, майже не втручалася в події й не запобігла насиллю.
Ті два місяці, березень-квітень 2014 року, впродовж яких Донеччина стримувала російську навалу, остаточно знищили радянський мем про Донбас совковий, пролетарський і проросійський.
Сьогодні, коли говоримо про майбутнє Донбасу, маємо повертатись до тих сторінок 2014-го та саме тих бажань людей, які, попри агресивні російські придушення, виходили на вулиці, аби сказати, що «Донбас — це Україна!».