На сайті Президента України сьогодні з’явилося повідомлення, що “28 жовтня 2020 року, в 76-ту річницю вигнання з України нацистських загарбників, Володимир Зеленський вшанував пам’ять українців, які віддали своє життя під час “визволення України від нацистських загарбників”.
«Україна завжди пам’ятатиме тих, хто віддав своє життя, звільняючи нашу землю від загарбників. За мир українці заплатили надзвичайно високу ціну, і найвищою шаною добрій пам’яті полеглих є наша з вами відданість справі збереження миру», – сказав Глава держави.
Від імені Президента України було встановлено вінок до могили “Невідомого солдата” у парку Вічної Слави в столиці нашої країни.
Історики неодноразово, не один рік, намагалися звернути увагу політиків, що остаточне вигнання угорсько-німецьких військ з території сучасної України відбулося опівдні 23 листопада 1944 року частинами Другого Українського фронту. Та починаючи від Президента і “далі”, вперто продовжують «відзначати» саме 28 жовтня…
Доведеться вкотре починати все з самого початку.
Сьогодні прийнято вважати, що Друга Світова війна розпочалася 01 вересня 1939 року нападом нацистської Німеччини на Другу Річь Посполиту. Правда, мало хто звертає увагу на те, що до цього, з політичної карти Європи навесні 1938-го якось раптом зникла ціла країна Австрія. А після перемовин у Мюнхені, в кінці вересня того ж року, “перспектива зникнення” замаячила над Чехо-Словаччиною. Спроба українців «скористатися ситуацією» і проголосити незалежну Карпатську Україну в той момент , коли гітлерівська Німеччина, Польща і Угорщина ділили між собою зземлі Чехо-Словаччини, не викликала захоплення ні в угорців, ні в поляків, ні… в Кремлі. 15-17 березня 1939 року угорські війська у «відповідності до рішень міжнародного Віденського арбітражу» окупували територію «самопроголошеної Карпатської України».
За кілька тижнів після знищення Карпатської України, на початку квітня 1939 року, Адольф Гітлер затвердив «Білий план», згідно якого нацистська Німеччина мала напасти на Польщу НЕ ПІЗНІШЕ (!!!) 01 вересня 1939 року. І саме з 01 вересня 1939 року розпочинається відлік подій Другої Світової війни. А ми повинні зрозуміти, що війна на територію сучасної України прийшла задовго до 01-го (або 17-го) вересня 1939 року.
22 червня 1941 року війська гітлерівської Німеччини, разом із союзними їй угорськими і румунськими військами, розпочали війну проти СРСР.
Після вдалого оточення і розгрому радянських військ на «Барвенківсько-Лозівському виступі», частини Вермахту посунули до Сталінграда та на Кавказ. 22 липня 1942 року ними було повністю окуповано всю територію сучасної України.
Внаслідок вдалого контрнаступу радянських військ під Сталінградом та Воронежом 18 грудня 1942 року радянські війська знову вступили на територію України, вигнавши німецькі війська із села Півнівка Міловського району Луганської області.
З 08 вересня 1944 по 28 жовтня 1944 силами радянських 1-го Українського (маршал І.С.Конєв) та 4-го Українського (генерал армії І.Ю.Пєтров) фронтів була здійснена “Східно-Карпатська стратегічна наступальна операція”. Вона завершилася тим, що 28 жовтня 1944 року радянські війська остаточно закріпилися в місті Ужгород.
Як відомо зі шкільного курсу географії, крайня точка сучасної України – село Соломонове, знаходиться в кількох кілометрах на захід від міста Чоп.
Тож, давайте поглянемо на документи.
На радянській топографічній карті кінця жовтня 1944 року добре видно, що 28 жовтня радянські війська не змогли навіть дійти до західної околиці міста Чоп. Можливо, “за певних обставин”, це можна розглядати і як “звільнення”. Але вже наступного дня, 29 жовтня 1944 року, німецько-угорські війська повністю відновили контроль над містом, а радянські війська відійшли та закріпилися в 2-4 кілометрах на схід від міста Чоп.
На радянській карті чітко зображено, що 27 – 28 жовтня 1944 року радянські війська не лише не вийшли на сучасний кордон України, а й навіть не змогли повністю оволодіти містом Чоп.
29 жовтня 835 та 841 стрілецькі полки, що входили до складу 237 стрілецької дивізії 4-го Українського фронту Радянської армії, були вибиті з міста Чоп силами 168 піхотного полку 82 піхотної дивізії Вермахту.
Починаючи з 30 жовтня 1944 року, лінія фронту стабілізувалася в 2 – 4 кілометрах на схід від міста Чоп та по річці Тиса. У селі Соломонове (на картах 1944 року воно позначено як Шаламунова) ще місяць перебували частини німецького 19 піхотного полку 16 піхотної дивізії.
Отже, ні про яке «звільнення» міста Чоп військами 4-го Українського фронту під час Східно-Карпатської стратегічної наступальної операції саме 28 жовтня 1944 року говорити аж ніяк неможна, бо це просто не відповідає дійсності.
Згадаємо ще раз, що крайня західна точка сучасної України село Соломонове, знаходиться західніше міста Чоп.
Після завершення перегрупування радянських військ місто Чоп стало тим місцем, де закінчувався лівий фланг 4-го Українського фронту і починався правий фланг 2-го Українського фронту: 237 стрілецька дивізія 18-тої Армії 4-го Українського фронту лівим флангом мала сусіда правий фланг 159 укріпленого району 40-ої Армії 2-го Українського фронту.
А тепер уважно розглянемо фрагмент картосхеми, датованої 23 листопада 1944 року.
На ній чітко вказано, що Шаламунова, воно ж і є сучасне Соломонове, було зайняте частинами 2-го Українського фронту 23 листопада о 14 годині дня за Московським часом.
Та не зважаючи на наявні документи, всі президенти України, починаючи з Віктора Андрійовича Ющенка, вперто продовжують «святкувати» день «неіснуючого звільнення». Невідомо скільки ще знадобиться часу депутатам, президенту, щоб виправити у «законодавчих документах» таку “незначну” помилку.
Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Нагадуємо: