15 вересня 2020 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 3053а «Про Заяву Верховної Ради України щодо ситуації в Республіці Білорусь». У зазначеній постанові президентські вибори в Білорусі не визнаються а ні чесними, а ні вільними, висуваються вимоги до білоруської влади про негайне звільнення всіх затриманих, засуджується застосування владою сили тощо. Отже, з нейтралітетом України в білоруському конфлікті остаточно покінчено і українська влада вслід за Євросоюзом офіційно прийняла бік білоруської опозиції.
Події в Білорусі розгортаються за давно перевіреним в Україні сценарієм. І сценаристи, схоже, тіж самі. Давайте будемо чесними та розберемо: що принесли події Революції Гідності Україні? Нажаль, на сьогодні результати трагічні – десятки (якщо не сотні) тисяч жертв на війні, зруйнована та пограбована економіка, слабка, неконтрольована виборцями влада, втрата Криму та частини Донбасу та зневіра багатьох українських громадян в національних орієнтирах. Тому що саме патріотичними мотивами прикривалися небачений до того пограбунок економіки та відверта державна зрада. Останньою крапкою при оцінюванні ситуації в Україні стали оприлюднені записи «Порошенка – Байдена», що довели перетворення України з держави на фактичну колонію США, де за сприяння політикуму нової метрополії побудовано кримінально-корупційний державний лад.
Безумовно, не цього ми прагнули, виходячи на протести проти беззаконня та зловживань попередньої влади, але технології та маніпуляції громадською свідомістю створили умови для приходу до влади злочинців.
Що ж зараз розгортається в Білорусі? М’які дії опозиції та жорсткі дії влади дуже нагадують Майдан етапу «студентської революції». М’який протест опозиції протистоїть жорстким діям силовиків виключно шляхом громадянського протесту. Але ситуація інша, адже Лукашенко за своїми якостями значно сильніший лідер ніж Янукович.
Давайте згадаємо трохи історичних фактів. У серпні 1991-го депутат Верховної ради БССР О.Лукашенко голосував проти надання конституційної сили Декларації про суверенітет Республіки Білорусь. У 1994 році Лукашенко прийшов до влади, декларуючи курс на зближення з Росією. Фактично керівником Білорусі став прибічник відновлення Радянського Союзу. У квітні 1997-го Лукашенко та Єльцин підписали Договір про союз Білорусі та Росії, а 8 грудня 1999-го Білорусь та Росія уклали Договір про створення Союзної Держави. Крім ностальгічних спонукань не останню роль у підписанні цього Договору зіграли сподівання Лукашенка на те, що з часом він зможе змінити Єльцина в Кремлі. Але у 2000-му році прихід до влади в Росії Путіна поклав цим сподіванням край і Лукашенку довелося зробити те, що раніше він і уявити не міг – стати захисником інтересів незалежної Білорусі.
З основних положень Договору про створення Союзної Держави, а саме- єдиного емісійного простору, валюти, уніфікованого законодавства, спільних парламенту, уряду та символіки – не було реалізовано нічого, але Лукашенко вміло використовував наявність Договору для отримання енергоносіїв за пільговими цінами, практично безкоштовні кредитні ресурси із Росії підтримували в Білорусі слабо ефективну економічну модель, що при тому зберігала виробничі потужності і робочі місця, створюючи білорусам прийнятний та «впевнений» рівень життя.
А у випадку спроби з боку Росії тиску в напрямку реальної реалізації умов Договору, «бацька» негайно показував зуби у вигляді отримання кредиту з Китаю або придбання партії норвезької нафти через литовський порт Клайпеда. Поступово із найближчого російського соратника Лукашенко перетворився на проблему. Адже відмовитися від Союзної Держави Путін не може як через геополітичні обставини, так і через електоральні втрати.
З іншого боку, негнучкий білоруський лідер давно не влаштовує і країни «західної демократії», які давно розпочали боротьбу за вплив на білорусів. Створений у 2007-му році в Польщі телеканал «BelSat» розпочав потужну кампанію дискредитації білоруського керівництва (пам’ятаєте про відомі дії злобного карлика путлера по засіванню розбрату в Україні?). Цей телеканал, створений за угодою польського МЗС та медіагіганта TVP, організував роботу десятків журналістів в Польші, Литві, Чехії, Білорусі та координацію з білоруським філіалом відомої американської радіостанції «Свобода». Телеканал веде цілодобове мовлення та позиціонує себе як «перший незалежний телеканал в Білорусі». Одну із розважальних передач на «BelSat» вів Степан Путило – організатор потужних ютюб та телеграм каналів «NEXTA» – рупорів білоруської опозиції. Свою діяльність Степан проводить із Польщі, де і навчається в Uniwersytet Śląski за спеціальністю «організація кіно- та телевиробництва».
Не залишився осторонь ситуації в Білорусі і відомий Джордж Сорос, який на швейцарському форумі в Давосі заявив про виділення 1 млрд. доларів США для «Open Society Foundations», відомої у нас як «Фонд Сороса», з метою організації на базі існуючої мережі глобального університету для боротьби з авторитарними урядами. Враховуючи виділення коштів саме в рік президентських виборів, а також враховуючи український досвід, можна із впевненістю зробити висновок про присутність частини цього ресурсу у фінансуванні білоруських подій. Тож перед виборами білоруси опинилися під інформаційним пресингом західних медіа, начеб то «незалежних» опозиційних каналів та центрів впливу, що успішно конкурують із державними мас-медіа та виграють у останніх боротьбу за вплив на аудиторію.
Отак, у рік президентських виборів Лукашенко опинився між двох вогнів – «братерською Росією» та країнами «західних цінностей». Враховуючи ставлення до нього з боку обох геополітичних центрів, антилукашенківське «народне повстання» було лише питанням часу. І воно сколихнулося негайно після проведення в Білорусі президентських виборів.
Я далекий від того, щоб вважати білоруські вибори чесними і демократичними. Також зрозуміло, що боротьба із білоруською опозицією з боку Лукашенка – одна із ознак тоталітарного і недемократичного способу правління. Але також немає жодних сумнівів, що у послабленні білоруської державності, що буде неминучим наслідком повстання, однаково зацікавлені Росія та Захід (читай, NATO).
Тож подивимось на чию користь схиляються терези в Білорусі і як це вплине на Україну.
Волею випадку на гребені подій опинилася Світлана Тихановська – дружина білоруського підприємця та опозиційного блогера Сергія Тихановського. Сергій Тихановський спробував зареєструвати групу по висуненню його кандидатом в президенти. Але отримав відмову, а згодом і був арештований. У відповідь на такі дії білоруської влади Тихановська сама висунулась кандидатом. Хто реально переміг на виборах зараз вже сказати важко, але те, що Лукашенко у ситуації, що склалася не міг отримати задекларовані 80,1% – очевидний факт. Ця ситуація і стала приводом для повстання.
Сама Світлана Тихановська дуже далека від політики і все своє трудове життя пропрацювала перекладачем з англійської мови. Безумовно, саме це і стало причиною неготовності Світлани до ролі опозиційної лідерки, та дуже зручною можливостю «зліпити» з неї будь що, хоч кулю. Вже 11 серпня Тихановська закликала білорусів не протистояти міліції і не виходити на площі. Але особисто мене найбільше вразило інтерв’ю Тихановської агенції РБК. «Путин умный политик и умный руководитель» – стверджує Тетяна. В подальшому ми чуємо такі компіліменти, як «мудрая Москва, мудрый лидер, мудрый руководитель…». Такі тези бентежать більшість українців, але демонструють справжні настрої білоруської опозиції. При цьому навряд можна звинуватити Тихановську в нещирості, адже вона перебуває в Литві, яка визнала її обраним лідером Білорусі. Сьогодні від Тихановської лунають інші промови про те, як і хто може бути корисними на акціях. А от така непослідовність вже викликає підозри у нещирості.
Що ж ми спостерігаємо у наших сусідів? Безумовно, це черговий етап війни між Заходом та Росією. Але у Білорусі західні тенденції не набули такого рівня як в Україні і ми спостерігатимемо різке посилення російського впливу. При перемозі Лукашенка послаблений білоруський диктатор в подальшому буде невзмозі протистояти «інтеграційним» претензіям «старшого брата», а у випадку перемоги білоруської опозиції вони, разом з народом, вже зараз готові кинутися в обійми «умного политика» и «мудрого лидера» та волати «Путин введи войска»
Тож поява російських військових на українсько-білоруському кордоні вже не фантастика, а реально можливий прогноз подій.
Україна ж в черговий раз продемонструвала відсутність незалежної зовнішньої політики і грає на руку зовнішньому політичному центру, вплив якого в країні став домінуючим. Але чи став цей центр дружнім до народу України?
Дмитро Гутман, блогер – спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”