Згідно з даними, оприлюдненими Міністерством фінансів Китаю під час скликання керівництва країни на щорічне засідання Національного народного конгресу в Пекіні, було повідомлено про майбутні витрати в розмірі 1,35 трлн юанів (208,58 млрд. доларів США) на військову діяльність. Зростання у порівнянні з 2020 роком складає +6,8%. Про це пише Defense News.
Відповідь на логічне питання навіщо Китай скільки коштів витрачає на мілітаризацію країни можна знайти у статті “Шість воєн, в яких Китай повинен брати участь в наступні 50 років”, опублікованій 08 липня2013 року у провладній китайській газеті Wenweipo. Англійський переклад було розміщено на Гонконзькому блозі Midnight Express 2046, а оригінал статті – ChinaNews.com. Гонконгський ресурс називає факти, наведені у статті, відмінним прикладом сучасного китайського імперіалізму.
Суть проблеми полягає в тому, що після того, як імператорський Китай в результаті опіумної війни з Британією (1840-1842 р.р.) втратив «свої території», з точки зору китайських пропагандистів, розпочався етап “столітнього приниження” в історії Китаю. З того часу Китай не є єдиною великою державою і це розглядається, як приниження всього китайського народу, ганьба синів Жовтого Імператора. Заради національного єднання і гідності, Китай зобов’язаний провести шість ірредентистських воєн в наступні 50 років. Деякі регіональні, інші, можливо, тотального характеру. Неважливо які, але всі вони необхідні і неминучі для «великого китайського возз’єднання».
Війна Перша: приєднання Тайваню
(орієнтовно 2020 – 2025 р.р.)
В статті розглядається кілька варіантів, як відносно мирне приєднання, так і за допомогою активних бойових дій. Почнеться все з того, що континентальний Китай надішле ультиматум Тайваню, вимагаючи обрати між мирним варіантом об’єднання (кращий варіант для Китаю) або війною (вимушений захід). Ретельно підготувавшись перед цим, коли настане час, уряд КНР для «вирішення проблеми» скористається тим, що краще відповідає розвитку ситуації.
Аналізуючи можливі наслідки керівництво КНР вважає, що Тайвань, скоріше за все, займе непокірну позицію і військовий результат стане єдиним можливим варіантом вирішення даної проблеми. Ця «об’єднавча війна» стане першою для створення “Нового Китаю”. Бойові дії стануть перевіркою для бойових можливостей Народної Визвольної Армії КНР під час участі в сучасній війні.
Тут можливі кілька варіантів. Китай може легко виграти цю війну або все може сильно ускладнитися. Все буде залежати від позиції США і Японії. Якщо вони нададуть допомогу Тайваню та ще й підтримають його у військовий спосіб, то війна ризикує затягнутися і перетворитися на тотальну.
У випадку, коли США і Японія лише «висловлять глибоке занепокоєння», запровадять санкції, і будуть просто спостерігати за розвитком ситуації, тоді Китай легко і швидко переможе Тайвань. Навіть якщо Японія і США все ж таки вирішать втрутитися, що малоймовірно, то всеодно війна триватиме не більше шести місяців.
Війна Друга: повернення островів Спратлі
(орієнтовно 2025-2030 р.р.)
Острови Спратлі — це архіпелаг більш ніж 100 дрібних островів, рифів і атолів, сумарна площа яких становить менше 5 квадратних кілометрів. Острови знаходяться у південно-західній частині Південнокитайського моря і розкидані на площі понад 400 тис. квадратних кілометрів. Від островів Палаван і Калімантан вони знаходиться на відстані 400 км; від узбережжя В’єтнаму – за 500 км; від китайського острова Хайнань їх відділяє 1000 км.
Територіальна приналежність островів оскаржується одразу шістьма державами: В’єтнамом, КНР, Філіппінами, Малайзією, Тайванем і Брунеєм. Попри свій крихітний розмір, острови архіпелагу мають важливе значення з точки зору присутності в регіоні. Крім того, дослідження свідчать про наявність значної кількості нафти і газу на шельфі. На островах немає постійного населення, в даний час вони використовуються як рибопромисловий район.
Після об’єднання з Тайванем, Китай планує взяти перепочинок на 2 роки. Під час періоду відновлення Китай в ультимативній формі вимагає від країн, які мають претензії на острови Спартлі, зняти свої територіальні домагання на цей безлюдний регіон. Тим, хто погодиться на ультимативні вимоги, КНР пропонує обговорювати збереження частки їхніх інвестицій в районі островів.
У випадку, коли цього не відбудеться, Китай оголошує непокірним війну, а їх інвестиції та економічні вигоди забирає собі.
Разом з тим, США теж у який спосіб має відреагувати на те, як Китай “ре-завойовує” острови. Далі ситуація може розвиватися, як і у випадку «відвоювання» Тайваню. Друга війна має остаточно навчити США не конфліктувати занадто відкрито з Китаєм.
США і надалі будуть «багато і грізно говорити», «висловлювати глибоке занепокоєння та обурення», запроваджувати чергові санкції, таємно чи відкрито допомагати країнам Південно-Східної Азії, таким як В’єтнам і Філіппіни.
Так як В’єтнам є найсильнішою країною в цьому регіоні, то Китай має атакувати саме В’єтнам, поразка якого залякає інших. Скоріше за все, великого військового протистояння очікувати не варто, все вирішиться відносно швидко і «малою кров’ю». Коли В’єтнам програє війну і «відмовиться від перетензій» на острови, налякані китайської міццю інші країни регіону, задля збереження своїх вигод, змушені будуть сісти за стіл переговорів і, скоріше за все, заприсягнуться у відданості Китаю.
Після закінчення війни Китай зможе розташувати війська на цих островах, поширивши вплив в Тихому океані. З цього моменту китайські авіаносці матимуть вільний доступ в Тихий океан «для захисту інтересів країни».
Війна Третя: відвоювання Південного Тибету
(орієнтовно 2035-2040 р.р.)
Китай і Індія мають досить довгий кордон, але точка конфлікту між ними – частина території Південного Тибету.
Правлячі кола Китаю вважають, що їхня країна вже давно розглядається правлячими колами Індії як ворог. Індія прагне не поступатися Китаю і купує найсучасніші види військової техніки в США, Росії та Європі. Індія сподівається, що за допомогою США, Росії і Європи вважаючи зможе перемогти Китай, що є, на думку керівництва КНР, причиною тривалих територіальних суперечок між країнами.
В Пекіні переконані що на початок 30-тих років 21 століття Індія буде відставати від Китаю, як в економічній, так і в військовій могутності, однак залишиться однією з кількох великих держав. І коли Китай спробує завоювати Південний Тибет, то це може призвести до певних серйозних втрат. Щоб їх уникнути Китай має вдатися до підбурювання населення деяких регіонів до відокремлення від Індії.
Звичайно, цей план може не спрацювати. Але Китай повинен зробити все можливе підбурюючи провінції Ассам (у штаті виробляється половина вирощуваного в Індії чаю і половина нафти, що добувається в Індії, також вирощують рис, джут, цукор, бавовну, добувають вугілля) і Сіккім до здобуття незалежності, щоб цим послабити Індію. В Китаї це вважають за першу частину найкращої стратегії.
Друга частина стратегії полягає в експорті найпередовіших озброєнь Пакистану для завоювання ним Південного Кашміру і об’єднання з Пакистаном до 2035 року. У той час як увага Індії буде спрямована на Пакистан, Китай здійснить блискавичну атаку на Південний Тибет. Індія не зможе воювати одночасно і проти Пакистану, і проти КНР, і, скоріше за все, відносно швидко зазнає поразки на обох фронтах. Якщо цей план не спрацює, для КНР залишається найгірший варіант, прямі військові дії по поверненню Південного Тибету.
Тут потрібно зауважити, що Китаю нічого не заважає проводити спецоперацію по «розхитуванню» ситуації в Індії паралельно з завоюванням Тайваню і відвоюванням островів Спратлі. Тому хронологічні рамки третьої і подальших воєн можуть бути суттєво скориговані в залежності від перебігу перших двох-трьох воєн. Зовсім не виключено, що корекція може мати тенденцію до пришвидшення динаміки подальшого перебігу подій.
Підготував Олександр Вікторович, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”
Нагадуємо: