В січні цього року мені вдалося потрапити до сумнозвісного табору “Аль-Хол” в Північно-Східній Сирії. Офіційно це табір біженців. Але фактично це фільтраційний табір, схожий на в’язницю. Найбільшу в світі. Умови – жахливі. Палатки посеред сирійської пустелі, оточені парканом з металевої сітки. Брак води, брак медикаментів, жорстка система контролю. Зв’язок із зовнішнім світом заборонений. Там знаходяться 70000 людей. Жінки та діти бойовиків “ІДІЛ”, “Ісламської Держави”. Серед них – два десятки громадянок України. У кожної по кілька маленьких дітей. Жінки поїхали за чоловіками до Сирії. Швидко збагнули, що зробили фатальну помилку, та назад дороги вже не було. Кажуть, що діти не відповідають за злочини батьків. Але це не про “Аль-Хол”. В таборі заборонені мобільні телефони. Охоронці регулярно проводять рейди, перевертають догори дригом все нехитре майно в палатках та забирають всі гаджети, які знаходять. Тож, я можу тільки здогадуватись, як вдалося жінкам переслати мені ці відеозвернення до української влади.
З того часу, як я побачив “Аль-Хол” на власні очі, в таборі померло 103 людини, і більше половини з них діти. Взагалі, за вісімнадцять місяців, за весь час існування табору, тут знайшли свою смерть 588 людей. І серед них 488 дітей, в тому числі, українських. Це все, що треба знати про умови в таборі.
Табір поділений на дві частини. В одній знаходяться 60.000 жінок і дітей сирійського та іракського походження. В другій частині живуть 10.000 іноземок та їхніх малюків. Є серед них громадянки Великої Британії, США, Фінляндії, Бельгії, Бразилії, Німеччини, Франції, Польщі. Мені здалося, що більшість іноземних “дружин ІДІЛ” це росіянки.
“Іноземна” половина табору, в свою чергу, теж поділена на дві частини. Одна вважається радикальною, там чекають на відновлення халіфату. А в іншій чекають на те, щоб їх забрали додому. Саме там, в “поміркованій” частині, я і зустрів наших українок. Мушу сказати, що жінки намагаються самотужки вчити дітей читати, писати. Розповідають їм про те, що існує нормальне життя за металевим парканом. Але діти його ніколи не бачили. В таборі домінує атмосфера ненависті до зовнішнього світу. Кажуть, що саме в “Аль-Хол” народжується наступна генерація ІДІЛ.
Якщо ми не заберемо українських дітей до України, є шанс, що вони поповнять відроджену армію бойовиків.
Різні країни по-різному ставляться до “дружин ІДІЛ”. “Забирати неможна залишати”, – де тут поставити кому? Британія фактично відмовилась від своїх громадянок. Більшість країн, громадяни яких перебувають в фільтраційному таборі, de facto наслідують приклад Британії.
Казахстан, натомість, забрав всіх своїх.
Росія взимку вивозила з “Аль-Хол” кілька десятків дітей та підлітків.
Проте, сподіваюсь, ви звернули увагу на те, що “іноземний” табір поділений на дві частини – «радикальну» та «НЕрадикальну». Саме це пояснює, чому одні забирають, а інші – ні. Британки живуть у радикальній частині, тож на батьківщині сприймаються як загроза. Більшість росіянок – там же. До речі, їх там сотні, якщо не тисячі.
Українок – два десятки. І вони геть не радикальні ісламістки. Так, вони зараз в “нікабах” із закритими обличчями. Але за те, що жінка відкриває обличчя, тут можуть жорстоко покарати. І палатку спалити. І навіть позбавити життя, засунувши ніж під ребра.
“Коли повернемося до Батьківщини, будемо, як всі”, – обіцяють наші жінки.