Є потреба деталізовано підходити до серйозних порушень міжнародного гуманітарного права та розширити категорії воєнних злочинів у національному законодавстві. Парламентський Комітет з питань правоохоронної діяльності рекомендував ухвалити відповідний законопроєкт у першому читанні. Відтак зміни до Кримінального кодексу слід очікувати ближчим часом.
Для обґрунтованого кримінального переслідування за найтяжчі воєнні злочини та злочини проти людяності має бути належна законодавча основа з чіткими і зрозумілими нормами й однаковим тлумаченням всіма сторонами процесу. Про це заявив заступник Генерального прокурора Гюндуз Мамедов під час обговорення на круглому столі необхідності впровадження норм міжнародного гуманітарного права у національне кримінальне законодавство.
– Правова основа є, але вона настільки узагальнена, що дотриматись норм міжнародного гуманітарного права і належно встановити склад злочину, рівень кримінальної відповідальності за конкретний вид злочину, майже неможливо, – зазначив заступник Генпрокурора. – Тобто, ані національні органи досудового розслідування, ані суди не можуть здійснити правильну кваліфікацію цих дій, що не мають строків давності. А винним у вчиненні більшості воєнних злочинів та злочинів проти людяності наразі вдається уникати відповідальності.
За словами Мамедова, Офіс Генерального прокурора відповідає за притягнення до відповідальності за вчинення серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, грубих порушень прав людини та інших тяжких злочинів. І нині законодавство передбачає кримінальне переслідування осіб лише на підставі ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).
Тому є потреба деталізовано підходити до серйозних порушень міжнародного гуманітарного права та розширити категорії воєнних злочинів у національному законодавстві. Парламентський Комітет з питань правоохоронної діяльності рекомендував ухвалити відповідний законопроєкт у першому читанні. Відтак зміни до Кримінального кодексу слід очікувати ближчим часом.
Правники закликають чітко розділяти поняття воєнного та військового злочинів. Попри те, що обидва використовуються в українській юридичній термінології, тотожними вони не є.
Військові злочини можуть бути вчинені виключно військовослужбовцями або ж військовозобов’язаними, резервістами під час проходженням ними зборів: дезертирство, самовільне залишення військової частини (місця служби), невиконання наказу та інше.
До воєнних злочинів належать серйозні порушення законів та звичаїв війни, які визначені Женевськими конвенціями та Протоколом І до них.
Воєнні злочини підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС). Перший в історії людства постійний міжнародний кримінальний суд було засновано на підставі міжнародного договору – Римського статуту, який досі нератифікований Україною. Універсальне визначення воєнних злочинів містить стаття 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Невідповідність законодавства України про кримінальну відповідальність положенням міжнародного кримінального права стала особливо очевидною під час агресії Російської Федерації та в умовах збройного конфлікту з початку 2014 року. Наразі чинний КК України передбачає відповідальність лише за такі воєнні злочини, як порушення законів та звичаїв війни (ст. 438), застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК), найманство (ст. 447), незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала (ст. 445).
За матеріалами АрміяInform