“Перша світова війна” або “Велика війна” є темою найбільш загадковою, ще загадковішою мабуть за “Національно-визвольні змагання” 1917-1921 років, які безумовно пов’язані, але подаються та протікають майже в іншому вимірі без напівтонів та послідовності історичного ланцюга в сучасній тенденції подачі такої історичної інформації, а ще найбільш немодною буде згадка про українські національні підрозділи у складі ворожих армій. На той час зі всіх ворогуючих сторін він був один – “Цісарсько-королівський Український Легіон”, але в українській історіографії називають “Легіон Українських Січових Стрільців”, або скорочено – УСС.
Легіон УСС знаходився у складі 55-ої піхотної дивізії австро-угорської армії і вперше відомо і яскраво відзначився під час боїв за гору Маківку(нині Львівська область, Сколівський район).
Загальна ситуація навколо “Висоти 958”
Після німецького зимового наступу на початку 1915 року, а за ним наступу на стрийському напрямку, російськоімперським військам вдалося втримати східну частину Маківки, позиції якої відтоді підлягали пильній увазі німецької артилерії. В кінці березня росіяни почали на практиці втілювати плани повномасштабного наступу на Австро-Угорщину першим кроком якого починалось подолання Карпатських гір та вихід на Угорську рівнину. Гора Маківка, або “Висота 958” як вона позначалась на військових картах, мала стратегічне значення. Шосе та залізниця у долинах двох річок Оряви та Опіру єднала Закарпаття з Галичиною, перш за все Мукачеве зі Львовом та Стриєм. І тому росіяни вчепились за східну частину гори з початку квітня. А після невдалого карпатського наступу Імператорської Німецької Південної армії з повнотою відчували насиченість артилерійських обстрілів з боку австрійців та німців, які на відміну від армії свого східного супротивника, не відчували “снарядного голоду” і обмежень у використанні кількості боєприпасів до гармат.
Майже через тиждень після “Великоднього бою”, 09 квітня 1915 року, двом полкам німецької армії, 1-ій піхотній дивізії та 3-ому гренадерському полку вдалося досягти певних тактичних перемог взяттям кількох висот навколо гори. А за два тижні були захоплені ще дві висоти та заняті панівні позиції над селом Козьовою. Це нанесло відчутний відбиток на морально-психологічний стан російськоімперських військ. Наступним завданням німців було збиття росіян з карпатських перевалів та вихід на Подільську височину.
25 квітня 22-му російськоімперському армійському корпусу було наказано за будь яку ціну повернути втрачені позиції. Гора Маківка була першочерговою перешкодою для повернення панівних висот.
Штурми гори та участь Українського Національного Легіону в її обороні
Атака на гору здійснювалася одночасно трьома напрямками зранку 29 квітня. Більш успішним штурм видався на північному, силами 1-го батальйону Овруцького полку російської армії. Як це не парадоксально, та саме дуже круті схили цієї ділянки мінімізували роль штучних загороджень і створили найбільш сприятливі умови для атакуючих росіян. Перші лінії окопів було захоплено разом з сотнею полонених та кількома кулеметами. Невдовзі росіяни дочекались відповіді артилерії та контратаки австро-угорців. Дві години багнетної рукопашки змусили росіян досить поріділими повернутись на позиції, з яких вони почали наступ. В цій контратаці вирішальну роль відіграли два курені УСС, які підійшли на світанку.
Штурми східного та південного напрямків зупинились під вогнем австрійсько-німецьких кулеметів, а один з батальйонів атакуючих росіян ще на позиціях зазнав артилерійського обстрілу.
Дісталось і штабу Овруцького полку в результаті чого від отриманих контузій офіцери підрозділу на даний період не змогли забезпечити якісного управління особовим складом. Та обом батальйонам вдалося дійти до дротяних загороджень, наскільки австрійські кулемети та артилерія це дозволили, і невдовзі з наказом окопуватися з закріпленням та встановленням своїх загородженнь в перспективі після настання темряви.
Перший штурм росіян захлинувся.
В ніч з 29 на 30 квітня підрозділи Овруцького полку, що закріпились на вказаних напрямках руйнували дротяні загородження. До атакуючих приєднався Каспійський полк російськоімперської армії. До цього часу першу лінію загороджень на цьому напрямку атаки було знято. Після опівдня і двох годин “обміну” ручними гранатами (на той час новинками в озброєнні таких же нових штурмових підрозділів), каспійці та овручці оволоділи першими лініями австрійсько-німецьких окопів. Та попереду ще була вершина гори з основними силами оборонців. До 22:00 атакуючі почали маневри з обходу позицій супротивника. Та їх зупинили все ті ж вже згадувані загородження та кулеметний вогонь, освітлюваний світловими ракетами.
Контратака січовиків було спрямована на лівий фланг росіян, що на деякий час завадило їх наступу та з’єднанню з центральним та правим флангом. Росіяни захопили вершину аж при світлі наступного дня. Багато січовиків потрапило у полон. І очікувано, тимчасові переможці дочекались потужного артобстрілу з важкої артилерії. Згодом, перші контратаки почали дві роти мадярів, один курінь УСС та 1-а піхотна дивізія німців. До 15:00 30 квітня положення росіян виявилося критичним. Підкріплення не встигли надійти і ввечері 1 травня 1915 російськоімперські війська відступили на свої позиції, які займали до початку атаки. Наступного дня австрійське командування з пошаною відзначало хоробрість січовиків та їх особливе елітарне положення в війську.
Останній штурм в подальшому приніс тактичну перемогу для росіян. Протягом дня та до 19:00 години 04 травня “Висота 958” була захоплена незважаючи на контратаку стрілецьких куренів. Через дев’ять днів, 12-го травня, російськоімперські підрозділи, через початок успішної “Горлицької операції”, 02 травня 1915 року без бою залишили позиції, захоплені великою кров’ю.
Стратегічно російська армія сама наступила собі на хвіст. Втрати серед залучених підрозділів були значні. Ініціатива для подолання Карпат та подальшого наступу на Австро-Угорщину була втрачена.
Німецький генерал Август фон Макензен мав подякувати росіянам за безглузді бої за гору, адже за цей час його 11-а армія встигла зосередитись на відомому напрямку для подальшого наступу та прориву східного фронту і масштабного відступу військ супротивника з Галичини.
Український національний легіон мужньо та героїчно відзначився в боях за гору. Цікаво, що серед трофейної зброї захопленої росіянами 04 травня були й перші вогнемети. Якщо детальніше, то під час цього бою було зафіксоване перше їх застосування, близько сотні вояків російськоімперської армії тоді загинули від їхньої дії, інші отримали опіки. Для них це було екзотикою. В офіційних російських звітних документах навіть не була віднайдена чітка назва цим пекельним винаходам і їх називали, як “апарати для обливання палаючим бензином”.
Також під час загальних боїв за гору в полон потрапив майбутній полковник армії УНР, в подальшому перший голова Організації Українських Націоналістів, головний натхненник українського націоналізму, а тоді четар австрійської “Крайової Оборони” Євген Коновалець, на цьому моменті “Перша світова війна” для нього закінчилась.
Пам’ять
В 20-х роках ХХ століття членами Української Військової Організації було розпочато увічнення полеглих січовиків в вигляді військового кладовища. В 30-ті роки 20 століття патріотична українська молодь підтримувала традицію проведення пам’ятних заходів на символічному місці. Наприкінці минулого століття було відкрито меморіал-некрополь, а в 2015-му в честь сторіччя, на вищому державному рівні увічнено пам’ять подій тієї битви.
Владислав Слобожанський, НОВА-новини ветеранів.