77 років тому на японські міста Хіросіма (06.08.1945) та Нагасакі (09.08.1945) було скинуто атомні бомби «Малюк» та «Товстун». Перше в історії використання ядерної зброї було настільки жахливим, що з того часу більше ніхто в Світі не наважився застосувати ядерну зброю знову.
Загальна кількість загиблих склала від 90 до 166 тисяч осіб у Хіросімі та від 60 до 80 тисяч осіб у Нагасакі. Ці трагічні події залишили незабутній слід у серцях тисяч «хібакуся» – так японці називають людей, що вижили під час бомбардувань.
«Раптом ми побачили яскраве жовто-біле світло. Коли я побачила спалах, то я подумала «О Боже, що це таке?». Я ніколи такого не бачила. Мене підняло вибуховою хвилею і з силою жбурнуло. Коли я стала на ноги, то зрозуміла, що стою на оголеній землі – на ній не було жодної травинки. Тоді я навіть не знала, що й думати», – згадує Сачіко Матцуо, яка в 1945-му навчалася в п’ятому класі.
#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Little_boy.jpg)
Коли Сачіко прийшла до тями, поспішила на допомогу іншим: «Мені вдалося швидко вибратися. Моя мама та молодший брат були поранені. Діти наших родичів дістали опіки. Моя старша сестра жила неподалік – десь 700 метрів від нас. Там були залишки будинку. Її почали шукати, а знайшли лише білий попіл».
Батько Сачіко у момент вибуху знаходився за 800 метрів від епіцентру. Він серйозно постраждав, але був ще живий. У нього за кілька секунд випало волосся. Піднялася температура, почався пронос. Все тіло пішло плямами… Тоді вона втратила майже всіх: батька та двох його сестер, свою старшу сестру, двох братів та дружину брата».
Смерть була всюди, каже Сачіко: «Ті, хто був у бомбосховищах, повільно вмирали – вони не мали змоги отримати медичну допомогу. Вони просто сиділи там і чекали, коли настане смерть. Тоді у бомбосховищах загинуло дуже багато людей».
Сотні тисяч людей, які опинилися під впливом радіації, так ніколи і не відновили своє здоров’я. Незважаючи на матеріальну допомогу японського уряду, дітей «хібакуся» не приймали на роботу, з ними не одружувалися через ризик генетичних відхилень у дітей народжених у таких шлюбах.
«Не можу сказати, що я рада тому, що вижила, – каже Сачіко, – адже я була опромінена. Коли я народила дітей, то дуже раділа життю. Але коли ми чекали на появу онуків, з’явилося більше інформації про радіацію, і я почала побоюватися за їхнє здоров’я. Цей страх передався моїм дітям».
Сачіко вважає, що людство не має іншого вибору, як просто позбутися ядерної зброї раз і назавжди: «Спочатку ми навіть не зрозуміли, що це був за яскравий спалах, не зрозуміли, що це був за вітер, який розкидав наші тіла як сухе листя. Але коли ми дізналися, що це був вибух атомної бомби, всі зрозуміли, наскільки це страшно. Ми всі дуже хочемо, щоби цю зброю знищили».
На фото: Меморіальний Парк Миру – головна визначна пам’ятка сучасного м.Хіросіма має плоду 120 000 квадратних метрів. Саме тут до атомного бомбардування розташовувався місцева влада Хіросіми.
