Це один із тих небагатьох матеріалів, від якого мені, як автору, було бридко й огидно. Такі відчуття виникають, коли усвідомлюєш, на що здатні люди, котрі на певному етапі власного життя дорвалися до влади. І самостверджуючись на керівних посадах, вони готові й під час війни покращувати своє матеріальне благополуччя навіть шляхом знущання з пам’яті загиблих захисників…
Але про все слід розповідати із хронологічною точністю, щоб не заплутатися у вирі подій, що відбувалися протягом двох років. Тим більше, що справу ми мали з масою респондентів: з одного боку – членами родин загиблих героїв, а з іншого – представниками красноградської міської влади.
АЛЕЯ ГЕРОЇВ ЗАРАЗ НЕ НА ЧАСІ!
А все починалося зі, здавалося б, благих намірів – рішення міської ради створити на кладовищі Алею Героїв. І перше поховання тут відбулося вже в червні 2022 року, всього через кілька місяців після повномасштабного вторгнення. Правда, місце вибране не на вільній території, а з одним похованням – цивільного чоловіка, який не мав жодного відношення ні до загибелі на полі бою, ні до захисту Батьківщини. «Ну, то таке, – очевидно подумали в міській раді, – одна могила туди, одна сюди, нічого страшного від цього не станеться».
І почали на вибраному місці з відповідними почестями хоронити загиблих героїв. Були, навіть випадки, коли члени родин загиблих із сіл Красноградщини вдавалися до перепоховань, щоб і їхні рідні знаходилися на Алеї Героїв на центральному кладовищі міста.
У міській раді спочатку розповідали, що тут дійсно буде меморіальний комплекс не лише з алеєю у кілька рядів, а й стоянкою для автомобілів, східцями та ще чимось, про шо вже мало хто пам’ятає. Навіть запросили архітекторів, щоб зробили план. Обіцяли на кожному похованні встановити однотипні пам’ятники. Навіть заклали гроші до бюджету й у листопаді минулого року провели тендер, який виграли підрядники й готові вже були приступити до реалізації проєкту. А далі, розповідають родичі загиблих, почалися якісь абсолютно незрозумілі дії з боку міської ради.
– Робота архітекторів над планом, – повідомляє батько загиблого сина Микола Жила, – не була оплачена. Тому архітектори згорнули свою діяльність. А далі комунальні служби почали планувати поховання таким чином, що відстань між першим і другим рядами не дозволяє в майбутньому використовувати техніку для встановлення пам’ятників.
– Ми постійно ходимо до міської ради, – додає його дружина Тетяна, – намагаємося спілкуватися, але усвідомлюємо, що нас там не чують. Чи не хочуть чути. Дійшло до того, що сьогодні це не на часі. Ось закінчиться війна й тоді будемо робити алею.
– У кінці минулого року, – розповідає мати похованого тут захисника Валентина Безбожна, – нам повідомили, що тендер проведений і кошти виділені. Чому вони відразу не були перераховані підрядникам, не зрозуміло. А на початку вже поточного року виявилося, що міська рада не може цього зробити. Їм заважає якийсь новий закон, що забороняє виділяти гроші саме на облаштування поховань. Тому про обіцяні сто п’ятдесят тисяч гривень від міської ради вже не йдеться. Сказали, що дадуть по п’ятдесят, а сто члени родин мають виділити із власних коштів.
На думку родин загиблих, розумного виходу з ситуації, що склалася з Алеєю Героїв, із нинішньою владою Красноградської міської ради нема ніякого. Вони нікого не чують і роблять все для того, щоб було гірше й цим ще раз завдають болю батькам, дружинам і дітям загиблих захисників…
Ось таку інформацію отримали ми від однієї сторони й вирішили, що необхідний коментар іншої, тобто представників влади.
ГРОШОВІ ПОНЕВІРЯННЯ
Зустріч із керівництвом міської ради слід описати більш детально. Біля тридцяти чоловік членів родин загиблих, разом із депутатами Харківської обласної ради Ольгою Лехан і Аллою Ройтблат, представниками громадських організацій «Спілка ветеранів АТО» та «Дружини ветеранів АТО», прийшли до владної будівлі. І тут їм повідомили, що міська влада – це такі великі люди, яких треба попереджати завчасно, щоб можна було з ними зустрітися! Але потім виявилося, що черговий щось наплутав, а керівництво ради завжди для всіх відкрите й постійно переймається проблемами територіальної громади. Правда, голови Світлани Кривенко на місці немає, вона кудись терміново виїхала, але перша заступниця готова зустрітися й відповісти на всі питання.
Наталя Шаптала очевидно не здогадувалася про прихід представників громадськості, тому до актового залу прийшла з папкою, де були зібрані всі документи, що стосуються Алеї Героїв. Однак основним питанням стала проблема коштів у розмірі чи то шести з половиною чи семи мільйонів, які начебто є й яких одночасно немає.
Цю розмову дуже важко коментувати, тому що наступна фраза заступниці Шаптали часто вступає в протиріччя з попередньою. І я не бачу іншої можливості, розповісти про це, окрім використання цитат із прямої мови цієї пані. «У грудні 2023 року був укладений договір із підрядниками. Але вони відмовилися отримувати гроші на власний рахунок і вирішили дочекатися нового року…» «А в новому році почав діяти закон про державний бюджет України, де прописано, що залишки можна використовувати лише на чітко визначені витрати…» «Можна було б використати кошти з перевиконання, але в цьому році в нас не виконується бюджет на два з половиною мільйони…» «Тоді ми звернулися до Верховної Ради із проханням дозволити використати заплановану суму саме на Алею Героїв….» «Я хочу вас завірити, що кошти в сім мільйонів так і знаходяться у вільному залишку…»
Вибачте, але тут ми підходимо до цікавого моменту й має бути новий підзаголовок…
КУМЕДНА АРИФМЕТИКА Й КУМЕДНА ЮРИСПРУДЕНЦІЯ
Коли в минулому році на алею була запланована сума в розмірі 7 мільйонів гривень, загиблих захисників у громаді нараховувалося 19 чоловік. Зараз ця кількість зросла до 63. Із них на Алеї Героїв у Краснограді знаходиться 34 поховання. На двох із поховань родини загиблих, що не дочекалися від міської влади обіцяного, за власний кошт встановили пам’ятники.
На питання депутата, чому не можна необхідні суми, що знаходяться у вільному залишку, видати членам родин похованих героїв як соціальну допомогу, заступниця відповіла:
– Так цих грошей на всіх не вистачить!
Проводимо просту математичну операцію множення за допомогою калькулятора, враховуючи, що вартість одного пам’ятника складає 150 тисяч гривень:
19 × 150 000 = 2 250 000 грн.
34 × 150 000 = 5 100 000 грн.
61 × 150 000 = 9 150 000 грн.
Дійсно, на 63 пам’ятники 7 мільйонів не вистачає. Але вистачає на 19, які були заплановані, й навіть на 34, які сьогодні знаходяться на Алеї Героїв. «Ні, каже Шаптала, так не можна! Якщо давати комусь, то слід давати всім!»
А потім заступниця повідомляє, що на родину кожного загиблого в бюджеті заплановано по 50 тисяч гривень. Знову відкриваємо калькулятор на телефоні й перераховуємо:
61 × 50 000 = 3 050 000 грн. + 7 000 000 грн. = 10 050 000 грн.
Тепер усім вистачає й навіть залишається! Але виявляється, що й так не можна! І на підтвердження цього Наталя Шаптала запрошує до актового залу жіночку-фінансистку в зеленій кофтині. А та відверто говорить, що ніяких грошей ні на яких рахунках немає. Тут усі розуміють, що в такому випадку коштів дійсно не вистачить. Навіть, коли перерахування буде дозволене, перераховувати буде нічого!
Коли ці дві керівниці розгублено стоять посеред актової зали, прибігає третя. Ота, що в руденькій шкіряній суконці. І тут піднімається питання, чому родини мали сплачувати ритуальним конторам за поховання захисників? Хтось вимушений був платити три з половиною тисячі, хтось більше. Один чоловік повідомляє, що заплатив сімнадцять.
Заступниця Шаптала намагається пояснити, що міська влада взагалі не має жодного стосунку до цих ритуальних контор. Вони, начебто, самі по собі, а місцева влада – сама по собі.
А ця жіночка в рудому, повна сил на фоні розгублених колег, видає фразу, від цинізму якої стає ще бридкіше й гидотніше. «У кого, говорить вона, були посвідчення учасників бойових дій, тим ми компенсували витрати на поховання. А в кого таких посвідчень не було, ті мусили платити…»
Спробую пояснити. Тіла загиблих привезли з передової, де велися запеклі бої. Сумнівів в тому, що вони не є учасниками бойових дій навіть невиліковно хвора свідомість допустити не здатна. А ось ця жіночка в рудому змогла! Це цинізм найвищого ґатунку!
Звертаємося до юриста Спілки ветеранів Андрія Гур’єва й він пояснює норму закону наступним чином:
– Сім’ям військовослужбовців, які загинули чи померли надається допомога в проведенні поховання та компенсуються витрати на ритуальні послуги. Розмір нарахувань складає п’ять прожиткових мінімумів. На сьогоднішній день ця сума – 9605 гривень. Для нарахування необхідно мати лікарське свідоцтво про смерть та довідку про смерть, яка надається військовою частиною. Ні про яке посвідчення учасника бойових дій під час поховання не згадує жодний відомий мені закон чи постанова. Якщо таке дійсно практикується місцевою владою, це є штучною додатковою вимогою, абсолютно нічим не підкріпленою…
ПОХОВАННЯ НА АЛЕЇ ДЛЯ СЕРЙОЗНИХ ЛЮДЕЙ
Улітку минулого року поряд з Алеєю Героїв з’явилося ще одне поховання. Розповідають, що то «торгові королі» міста, що мають кілька магазинів у Краснограді, вирішили тут поховати свою дочку. При цьому міська рада не давала їм жодного дозволу й розглядає це поховання, як самозахоплення. Але від цього абсолютно нічого не міняється й «королівська» могила й надалі продовжує знаходитися на Алеї Героїв.
Ось як Наталя Шаптала розповіла про цю подію:
– Цвинтар належить до Комбінату комунальних підприємств. І ті, хто бажає поховати рідних, ідуть до комбінату й беруть дозвіл і схему місця, де вони мають здійснити захоронення. Так сталося і з цією родиною. Дозвіл і схема їм була надана, місце визначене посеред цвинтаря. Вони приходили до нас і просили дозволу поховати на Алеї Героїв. Голова їм не дозволили цього зробити. Ми навіть виставили охорону, яка була на кладовищі, аж поки не викопали яму у відведеному місці. Після цього ми охорону зняли, а вони викопали ще одну яму в кінці алеї. Було звернення до поліції, до військкомату, але поховання вже відбулося, то так його й залишили…
Це спокійно розповідає представниця міської влади щодо того, що хтось невідомий на меморіальному комплексі поховав свого родича. А якщо завтра комусь заманеться на клумбі посеред міста облаштувати ще одне поховання, міська влада так само спокійно буде реагувати? Скаже: «А що ми можемо зробити?» І розведе руками…
ПРО ГОЛОВНЕ Й ДРУГОРЯДНЕ
Це лише найголовніше з того, що вдалося побачити в Краснограді. Можна було б розповісти про особливу любов влади до московського патріархату та його представників. Відмову в дозволі на будівництво храму ПЦУ. Непрозорі домовленості з ритуальними конторами. Про відсутність будь-якого розуміння понять патріотизму та самопожертви. Але стаття не в змозі вмістити в себе скільки інформації.
Депутатка Ольга Лехан була буквально шокована цинізмом міської влади:
– Я підозрюю, що ніяких грошей на Алею Героїв у них уже немає. Але щоб остаточно в цьому переконатися, надам депутатський запит. Мене турбує те, що конкретних відповідей родинам загиблих влада не дає. І те, що ми спостерігали сьогодні, інакше як ганьбою я назвати не можу. Але це ганьба в квадраті, бо стосується вона людей, що загинули, захищаючи Батьківщину…
Хтось скаже, невже ці керівники територіальної громади не розуміють, що без наших захисників, включаючи й тих, які повернулися з передової прямо на красноградське кладовище, не було б ні цієї міської ради, ні голови з її заступницею, ні їхніх фінансистів, комунальників та інших служб?
Вони ж живуть, існують та здійснюють керівництво лише завдяки бійцям, що на лінії фронту утримують агресивного окупанта! Очевидним є те, що дійсно не розуміють. Вони досягли влади й прагнуть всіма силами отримати від цього власну матеріальну винагороду, а такі поняття як Україна, Вітчизна, війна й захисники Батьківщини для цих людей є несуттєвими, побічними й малозначущими!..
Олександр ОЛЕКСІЄНКО
«НОВА: новини ветеранів»