Як людина приходить до Бога? По-різному. Одні стають на невідомий раніше шлях до Всевишнього під впливом власних переконань, яких набувають одночасно з життєвим досвідом. Інші торують цю непросту дорогу в силу релігійного виховання ще з малечку в своїх родинах. Дехто – під тиском обставин. Часто скрутних – невиправного горя, тяжкої хвороби, смерті близьких і рідних тощо. Подолати які сподіваються за підтримки та захисту небесних сил…
Але є і особлива категорія вірян, які стали набожними у доволі зрілі роки свого життя, хоча до того ніколи не замислювалася над пошуком власного путі до Господа. І, більш того, ніколи не приховували своїх атеїстичних поглядів. Але все їхні «крамольні» переконання, які, здавалося б, назавжди просякли бунтарським духом їхні душі, під впливом непереборних обставин дуже швидко ламалися і людина робила перший, хоча і непевний, крок на стежину, яка з часом виводила її до прозріння. Прискорює цей шлях і постійне перебування на межі життя і смерті, яке часто вимірюється не тільки томними годинами в очікуванні непоправного, але й днями. І навіть місяцями і роками. І мова не тільки про приговорених земним судом до смертної кари. У схожій ситуації перебувають і воїни на передовій, котрі щодня ризикують розпрощатися з життям.
Нині священики в українському війську, яких називають капеланами, вже нікого не дивують. Духовники практично на рівних розділяють з солдатами і командирами тяготи військової служби, словом божим підтримують їх у скрутні часи, їм доручена пастирська опіка над військовими підрозділами і задовольняння релігійних потреб наших захисників. Уперше капеланів побачили у війську в зоні бойових дій 2014 року. Тоді священики не мали визначеного правового статусу і приїздили на передову як волонтери. З 2015 року, коли стало зрозумілим, що більшість військовослужбовців, або повністю згодні з тим, щоб у війську перебували капелани, або лояльно ставляться до священиків у підрозділах, в керівництві ЗС України заговорили про законодавче закріплення інституту капеланів. Тоді ж було розроблено і відповідний законопроект, який 2019 року розглянутий Верховною Радою в першому читанні, але й досі не ухвалений остаточно.
Попри невизначеність законотворців капелани таки знайшли своє місце у ЗС України і інших силових структурах – Нацгвардії і Державній прикордонній службі. Більш того, душпасторів вводять до штатів військових частин. Про діяльність духовника у зоні бойових дій редакції «НОВА» розповів 62-річний одеський священик Леонід Болгаров, капелан 38-го зенітно-ракетного полку. Душпастир зенітників богословську освіту здобув у Одеському християнському гуманітарно-економічному відкритому університеті, належить до Християнської Реформаторської церкви «Прославлення», баптист. Словом божим підтримує бійців і командирів на передовій з 2014 року, коли вперше побував з пасторським візитом в зоні АТО.
СВЯЩЕНИК НА ПРАВАХ… ВОЛОНТЕРА
-Уперше на передову я приїхав не як священик, а як волонтер 2014 року. Тоді ще не було усталеної практики богослужіння безпосередньо в зоні АТО. Щоб проїхати на територію бойових дій, капелану необхідно було отримати дозвіл від Генштабу і командування ООС. Причому, на кожну поїздку. До речі, подібна практика збереглася й нині. Тобто, ми, як і раніше, перебуваємо у військах на положенні волонтерів. Принаймні, у такому статусі перебували, і все ще перебувають, всі протестантські священики – капелани. Потім до нас приєдналися інші священики – православні і католики. Але початок капеланському руху в українському війську було покладено нами – протестантськими священиками.
У місцях дислокації військових части, за якими ми закріплені, перебуваємо, як правило, по десять діб. Потім повертаємося додому на 35-40 діб, де так само займаємося молитовними справами. Потім знову на позиції. Це своєрідна ротація для священиків. Але в частині постійно знаходяться два капелани. У нас сформована своя команда з десятьох душпасторів – Одеський підрозділ військових капеланів, де я командиром. В зоні бойових дій і дислокації полку підміняємо один одного. У нашій команді не тільки баптисти. Є і баптисти, і п’ятидесятники тощо. Тобто, в нас немає такого, щоб службу монопольно відправляла якась одна конфесія…
КАПЕЛАНИ ВСІХ КОНФЕСІЙ, ЄДНАЙТЕСЯ!
– Капелани завжди допомагають один одному. Хоча в частинах є і капелани інших конфесій. Крім церкви московського патріархату… З 2016 року на позиціях служать і капелани-мусульмани. На позиції ми їздимо, як військові капелани і не поділяємося на православних, протестантів, католиків… Ми проводимо, звісно, свої обряди по своїх напрямках. Ми, як протестанти. Але ми не представляємо якусь одну конфесію. Ми разом ведемо хлопців до Бога. На передовій самі бійці не поділяють капеланів на своїх і чужих, бо Бог єдиний. Приміром, 2018 року трапився випадок, який це підтверджує. Ми перебували з хлопцями на передовій під Маріуполем. Вночі почався бій. Ми, капелани, зброю до рук не беремо, допомагаємо захисникам божим словом. Тож почали молитися. Раптом почули, як з нашої сторони вогонь майже припинився. Це наші хлопці припинили відповідати на обстріл. Ми озирнулися, і побачили, що практично всі бійці стоять на колінах і моляться разом з нами. Ми разом читали Біблію, молилися з ними…
ЦЕ НЕ ВІРНО, ЩО МОЛОДЬ ВІДХОДИТЬ ВІД БОГА…
-Останнім часом можна почути, що сучасна молодь, в тому числі і в армії, все рідше шукає дорогу до церкви. Мовляв, в молоді вже інші цінності… Це не так. Приміром, в нашій церкві багато молоді. Навіть є 15-16 річні віряни. Ми проводимо богослужіння і для дітей. Розумієте, атеїсти були завжди. І, напевне, залишаться. Цього не варто боятися, адже атеїзм – переконання цих людей. Навіть і хибні… В зоні АТО ми часто буваємо і в церквах, де правлять службу для цивільного населення. Там я завжди бачу чимало молоді. Отже, однозначно не можна стверджувати, що вся молодь відійшла від Бога. Це не так. Таке було можливе в СРСР, де забороняли ходити до храмів. До речі, я сам свого часу був членом КПРС, і навіть заступником секретаря парторганізації з ідеологічної роботи. Більш того, до моїх головних обов’язків входила боротьба з церквою. І от, як бачите, в у зрілому віці знайшов дорогу до Бога…
ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НЕ ПРИМУШУЮТЬ ДО СПІЛКУВАННЯ З КАПЕЛАНОМ
-Поширена думка, що в армії капелану відправляти службу легше, ніж на «гражданці». Мовляв, підійшов до командира, попросив, щоб вишикували весь особовий склад частини і проповідуй собі… Ні, ми так не працюємо. Звісно, якщо проводять загальне шикування, ми можемо цим скористатися і виступити перед строєм з напутнім словом Господнім, відправити молитву тощо. Але це не система… А в зоні бойових дій працюємо безпосередньо з кожним військовослужбовцем індивідуально. Відправляємо служби, звершаємо таїнство причастя тощо. Але все це за бажанням і без будь-якого примусу. Начальство не може скомандувати: «Кроком руш! До… Бога»… На загальних шикуваннях, коли ми приїздимо у частини, командири після роздачі вказівок кажуть, що всі, хто хоче, може залишитися на молитву, якщо хтось цього не хоче – вільний…
І З БЛІНДАЖУ БОГ ПОЧУЄ СОЛДАТА…
-На передовій немає визначеного місця, де капелану можна правити службу. Чи важко працювати капелану, якщо немає навіть примітивного приміщення, яке можна пристосувати під церкву? Як в такому разі відбувається, приміром, таїнство причастя?
Справді, працювати в таких умовах капелану складно. Обряди ми проводимо, виходячи з обставин. Приміром, якщо перебуваємо на передовій, службу правимо просто в бліндажі, землянці, на вулиці тощо. Тобто, там, де є можливість усамітнитися з вірянами. Але, якщо є більш придатні умови, приміром, у їдальні, то намагаємося використати цю можливість і зустрітися з військовослужбовцями в приміщеннях. Похідних церков, як у західних арміях, у нас на жаль, ще немає. Але потреба в них дуже нагальна. В них священик має власний простір, відчуває себе не у приймах, а розуміє, що в польовій церкві він повноправний хазяїн…
ПСИХОЛОГИ ПРАЦЮЮТЬ З ДУШЕЮ, А КАПЕЛАНИ – З ДУХОМ…
-Мене часто запитують про стосунки духовників з командирами і, зокрема, з психологами. З ними ми працюємо дружно. Ми доповнюємо один одного. Образно кажучи, психологи працюють з душею, а ми працюємо з духом… У психологічної служби свої інструменти роботи з особовим складом, у священиків на позиціях – свої. Психологи, приміром, успішно надають допомогу у реабілітації військовослужбовців після посттравматичного синдрому. Але ми робимо загальну справу – зміцнюємо дух воїнів. Можна сказати, що ми партнери. Капелани у війську проводять богослужіння, порушують моральні питання – життєві орієнтири, розуміння добра і зла, любов до ближнього…
КАПЕЛАН НА ПЕРЕДОВІЙ ПІДПОРЯДКОВАНИЙ ТІЛЬКИ ВСЕВИШНЬОМУ
-Кому підпорядкований капелан в зоні АТО? Чи мають капелани військове звання? Звань у капеланів в українському війську, на відміну, скажемо від американської армії, де капелани офіцери, немає. Капелани й сьогодні все ще, переважно, на положенні волонтерів. Правда, останнім часом в армії почали вводити штатну посаду капелана. Але цивільну – службовця. Він не має жодних пільг… Зарплата штатного капелана біля п’яти тисяч гривень. Це тоді, коли він разом із солдатами перебуває в зоні бойових дій. Надбавок до зарплати для капеланів теж не передбачено. Ми не підпорядковуємося командуванню частини, де служимо…
ДОВІДКА. З відкритих джерел відомо, що наразі в Українській армії більшість капеланів, які відправляють службу у військах, з Православної Церкви України – 600 священиків. Вони підпорядковані Синодальному управлінню військового духовенства. Проповідують серед військовослужбовців – другі за чисельністю, і капелани з УГКЦ та Перший український батальйон військових капеланів від протестантських пасторів. Як вже повідомлялося, на сьогодні капеланів від УПЦ МП в армії немає. Загалом у бригадах та інших частинах на сьогодні слово Боже військовикам несуть 813 капеланів різних конфесій.
Згідно положення про капеланську службу, головним призначенням військового духовника є релігійна опіка над особовим складом Збройних Сил України та членів їх сімей. Метою якої є поглиблення релігійного життя, прищеплення його цінностей, сприяння зміцненню позитивних рис характеру тощо.
Військовому душпастору церковними канонами і розпорядженням військового керівництва заборонено брати безпосередню участь у бойових діях та мати зброю. Капеланів не залучають до чергувань, нарядів, виконання бойових завдань, участі у проведенні службових розслідувань та інших дій, котрі не сумісні з діяльністю військового священика. Він має бути напоготові допомогти військовослужбовцям, які цього потребують, будь якого часу. «Робочий» день капелана не нормований. В зоні Операції Об’єднаних сил нині збудовано вісім польових капличок…
Олександр Брусенський, НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС.