Союзник знехтував домовленостями
У жовтні 1920 року поляки порушили умови польсько-української військової конвенції від 24 квітня 1920 року і пішли на замирення з більшовиками. Війська УНР у жовтні-листопаді намагалася продовжувата війну з Радянською Росією. Але під тиском переважаючих сил противника 21 листопада 1920 року була змушена відійти на західний берег р.Збруч, на українські землі окуповані Польщею, та скласти зброю. Через півроку, 18 березня 1921 року, між Польщею з одного боку та РСФСР і УСРР з іншого боку було укладено Ризький договір.
На кінець 1920 — у першій половині 1921 року на території України знаходилися загони Робітничо-Селянської Червоної армії Радянської Росії загальною чисельністю близько 1.200.000 бійців. Вони були поділені на 35 дивізій, 10 бригад, технічні та спеціальні частини, які були зведені у п’ять армій: 4, 6, 12, 14 та “Першу кінотну”.
Підготовка до рейду
Виходячи із ситуації, в січні 1921 року при Головній Команді військ УНР було засновано Партизансько-Повстанський Штаб, завданням якого було підготувати загальне повстання в Україні проти окупаційного московсько-більшовицького режиму. Підготовку до походу в Україну доручили відомому військовому діячу генерал-хорунжому Юрію Тютюннику.
Підготовка до рейду в Україну здійснювалась в координації з ІІ Відділом Генерального штабу Польського Війська. Зокрема на нарадах з поляками інтереси УНР представляв полковник Олександр Данильчук.
Військове керівництво Польщі, зокрема:
а) погодилися на організацію Головного Повстанського штабу у Львові;
б) зобов’язалися постачати необхідні засоби для штабу та його станиць, через які переходитимуть посланці в Україну;
в) обіцяли видавати документи на безкоштовний переїзд залізницею для службовців Штабу;
г) дозволяли використовувати інтернованих старшин та козаків для участі у рейді в Україну та погодились випустити 2000 інтернованих старшин і козаків, які на добровільній основі погодяться повернутися в Україну для продовження боротьби з більшовиками.
07 жовтня 1921 року російські більшовики домоглися від поляків видалення до Радянської Росії з території Польщі представників «Російського Евакуаційного Комітету» на чолі з Борисом Савінковим. Відтак не відбувся російсько-білоруський рейд, який мав відтягнути на себе значну частину військ Червоної Армії, розташованих у Білорусі, що мало б убезпечити з півночі український рейд.
У другій половині жовтня 1921 року з таборів інтернованих осіб у Каліші, Вадовицях та з Александрова-Куявського перевезено у Волинські ліси понад 1200 вояків. Їх розміщено у лісах на північ від міста Рівного. Незабаром приїхала бриґада добровольців з колишньої 6-ї дивізії Армії УНР під командою Р. Сушка, а вслід за тим і численний штаб генерала Юрія Тютюнника. Почалася організація Повстанчої Армії, зокрема її головної частини — Волинської групи.
Також під час підготовки до рейду не було повністю враховано, що через бойові дії в 199-1921 роках на території України, через систематичну і нещадну більшовицьку продрозкладку та посушливе літо в Україні в 1921 році починався голод.
Плани армійських груп і повстанців
Українська Повстанча Армія поділялася на три армійських групи, назви яких походили від назв територій, на яких вони формувалися, і з яких вони потім проривалися на територію Української РСР:
1-ша, найбільш чисельна, — Волинська група, під командуванням генерала Юрія Тютюнника;
2-га, Подільська, під командуванням підполковника Михайла Палія-Сидорянського;
3-тя група, найменшь исельна, формувалася на терені Бессарабії, під румунською окупацією, через що називалася Бессарабською.
27 жовтня 1921 року у селі Мицьках відбулася нарада командного складу, на якій обговорено план походу в Україну. Більшість була переконана, що цей похід буде кінцем комуни в Україні. Представником іншої точки зору виступив підполковник Микола Шраменко, який висловив думку, що кілька добрих боїв з ворогом та великі переходи в умовах холоду і хвороб зроблять Повстанчу Армію небоєздатною, і через це вся акція приречена на невдачу.
Незважаючи на всі побоювання Тютюнник видав наказ першій, другій, третій, четвертій і п’ятій Повстанським групам в Україні проголосити загальне повстання, згідно з інструкцією, виданою ще 15 серпня 1921 року.
Друга Повстанча група під командуванням отамана Орлика мала знищити залізничні лінії на північному Правобережжі, які пов’язували північ з півднем, щоб перетяти шляхи комунікації Червоної Армії з Києвом і не допустити її відступу на північ.
Третя Повстанча група, очолювана отаманом Левченком, повинна була діяти на північному Лівобережжі. За планом вона повинна була знищити комунікації ворога, підірвати залізничний міст у Кременчуці, захопити Полтаву та зробити рейд на Харків.
Повстанча група, під командою отамана Брови, мала діяти на півдні України й перерізати комунікації між Україною і Доном, захопити місто Катеринослав та висадити в повітря мости через Дніпро.
Але 01-02 листопада 2021 року на нараді комдивів УНР в Тернополі було прийнято рішення про те, що на даний час радянську владу в Україні перемогти неможливо, і через це наступи й повстання не проводити, обійтися лише маленькими виступами. А до весни анархія в Україні посилиться, Радянська Росія загрузне на Поволжжі, і тільки тоді можна підіймати українців на повстання.
Початок рейду
Усі три групи перейшли радянський кордон у різних місцях. Перші відомості про перехід кордону українськими військами командування правобережного угруповання Червоної армії отримало з Києва опівдні 28 жовтня 1921 року. Водночас з-поміж населення розійшлися чутки про численність українських сил і про початок масового антибільшовицького повстання.
До Другого зимового походу долучилися партизанські загони отаманів Хмари, Литвинчука, Святенка та Орлика. Одночасно з рейдовими групами проводили допоміжні акції повстанці отаманів Заболотного — у районі Балта–Ольгопіль, Шепеля — між Брацлавом та Вінницею, Лиха — поблизу Липівця, Брови — в районі Кременчука, Гайового і того ж таки Орлика — під Києвом.
19 листопада 1921 року першою на Правобережну Україну, під командуванням Гулого-Гуленка, пробилась Басарабська група, сформована на території Румунії. З усіх трьох груп вона найменш чисельна. Бессарабська група мала захоплення міста Тирасполя і прямування на Одесу, щоб здобути доступ до моря. Поставленої цілі не було досягнуто.
04 листопада 1921 в рейд вийшла Волинська група. Проте під натиском переважаючих сил противника українські частини змушені були відступити на Захід. В районі селища Базар (тепер Житомирська обл.) група була оточена більшовицькою кавалерією Григорія Котовського. 17 листопада 1921 в бою під селом Малі Міньки повстанці були розбиті. Частина учасників групи потрапила у полон, і після рішучої відмови перейти на службу до Червоної армії 359 бійців Повстанської Армії 21 листопада 1921 було розстріляно під Базаром. Тільки невеликий загін зі 150 бійців Волинської групи зумів прорвати оточення і перейти польський кордон.
Командиром Подільської повстанської групи був підполковник Михайло Палій-Сидорянський. Група вирушила в похід 25 жовтня 1921 з м. Гусятина на Тернопільщині. Після кількох боїв із частинами Червоної армії, 06 листопада 1921 року Подільська група вийшла у визначений район, для з’єднання з головними повстанськими силами.Але 09 листопада, під час переходу через села Великі Кліщі та Рудня-Базарська, вдалося дізнатися, що Волинська група зазнала поразки у бою під Коростенем і відійшла.
З важкими боями група пройшла Поділлям діставшись Бородянки (60 км від Києва). Оостаточно втративши надію з’єднатись з Волинською групою, що було передбачено оперативним планом, подільська група змушена була повернути на захід. 29 листопада 1921 Подільська група перейшла майбутній польсько-радянсткий кордон між містечками Острог — Милятин 06 грудня 1921 року. Після переходу кордону вояки змушені були здати зброю польській владі.
Похід у вічність
Другий Зимовий похід частин Армії УНР (“Листопадовий рейд”) став останньою спробою українських сил військовим шляхом здобути незалежність України під час національно-визвольних змагань 1917—1921 років.
Олександр Олійник, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”