Рішенням Верховної Ради від 17 січня 2017 року з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості, у календарі українських національних дат з’явилась нова, визначна 14 березня День Українського Добровольця.
Ця дата вибрана не випадково: саме 14 березня 2014 року прямо з Майдану перші добровольці вирушили на тренувальну базу у Нових Петрівцях, що під Києвом. Внесок першої хвилі добровольців важко переоцінити – саме добровольчі батальйони дали змогу провести мобілізацію і підготувати їм професійну заміну.
Ситуація після масових протестів та між назріваючою війною виявилась дуже не простою. Відкритий саботаж представників рядового та офіцерського складу озброєних та воєнізованих підрозділів виконавчої влади, мав у своєму прояві більш образливий характер, пояснюваний несприйняттям зміни владної верхівки та в не орієнтуванні особового складу в реальності що склалася, парадоксальність ситуації, щодо співвідношення сторін. Вчора, люди, в конфронтації з якими (чи то Війська МВС чи то протестуючі) стояли на барикадах, вже сьогодні знаходяться в одному підрозділі.Відкрито проросійські погляди багатьох представників силових стрктур (на що не мало вплинула російська пропаганда панрусизму совкополонництва та витікаючи з обох відверта антиукраїнська, яка велась РФ ще задовго до подій на майдані та початку війни). Всі ці чинники ставили під загрозу незалежність України, бо якщо всі саботуючі підрозділи й не будуть відкрито допомагати російським переодягненим виконавцям захоплювати адміністрації, райвідділки та військові частини на територіях де агресивна пропаганда РФ користувалася найбільшою популярністю то заважати вони їм точно не збирались.Виникало питання створення благонадійних підрозділів, як вже згадувалось найперші добровольці відгукнулись з майдану. По суті добровольці вирішували проблему ненадійного елементу військових та правоохороних підрозділів до яких вже не було довіри, людей було мало, багато хто вже не бачив себе у складі українських підрозділів, багато хто перейшов на бік невизнаних республік, залишився в криму чи втік до Росії, та найгірший вид розчарованих це відкриті саботажники, наприклад на початку квітня в Харкові під час штурму ОДА проросійсько налаштованим натовпом небагаточислені міліціонери просто відходили в бік та з цікавістю спостерігали за подальшим перебігом подій.
Ось як згадував весняні події Андрій Білецький, колишній командир батальйону “Азов”: “У Харкові, як і в Одесі, були дуже серйозні спроби дестабілізувати становище. Але Харків і Одеса залишилися мирними містами України, не отримали тієї бійні кривавої, війни і т. д. Я гадаю, що цю ситуацію вдалося переломити все ж таки завдяки звичайним людям.Попри те, що вони були самі по собі , у них не було жодної підтримики на той момент. Навпаки, у східних регіонах міліція виконувала функцію, швидше, гравця на тому боці, ніжьпроукраїнської сили. Були, звичайно, спроби. Бій на Римарській у Харкові – найбільш яскравий приклад того, що відбувалося на той час у місті.
Насправді були й щоденні напади, зіткнення, підпали, знищення машин, величезні збіговиська. Можливо, люди і не пам’ятають, але були кілька днів у Харкові, коли на виїздах були встановлені блокпости з російськими триколорами.І там перебували озброєні люди.
Повірте, я бував в обласній раді , говорив там з міліцією, але вони були наче паралізовані.Билися, боролися з ними громадські активісти.Скільки людей було побито, скільки людей покалічили – є ті кадри, коли євромайданівців били в Харкові на сходинках метро.І поки українці не навчилися давати здачу, поки не зібралися гуртом, а насамперед це були харківські ультраси, націоналісти, це не припинилося.”
Андрій Янголенко, командир батальйону “Слобожанщина”: “Батальони “Харків-1” і “Слобожанщина” створювалися у Харкові одночасно. Ми були одними з небагатьох силовиків, які виявилися дійсно патріотами і мали щире прагнення захистити свою державу і не допустити агресора до рідного Харкова. Ми вже на той час були задіяні у боротьбі з антидержавними елементами…
Необхідно зазначити, що в умовах, які склалися, патріотично налаштовані громадяни України у Донецькій та Харківській областях ініціативно розпочали створення самоорганізованих груп самооборони, цілями яких були безпосередня боротьба з бандами проросійських найманців, захист законних органів влади України, звільнення заручників та бойові дії щодо недопущення встановлення незаконними проросійськими формуваннями контролю над населеними пунктами та іншими адміністративно-
– з’ясування дислокації та кількісного складу незаконних збройних формуваннь, так званих “сепаратистів”, що утримували деякі населені пункти, захоплені державні установи, приміщення правоохоронних органів тощо, характер та кількість озброєння, наявність блокпостів, загороджень тощо;
– установлення системи єдиних центрів керівництва(окремих керівників НЗФ) антидержавною діяльністю, наявністю та характеру зв’язків між ними, збір встановлюючих даних на лідерів та особливо активних учасників НЗФ, виявлення стійких зв’язків представників НЗФ з посадовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронцями, які стали на шлях зради України, криміналітетом;
– виявлення стійких зв’язків НЗФ з координаторами антидержавної діяльності – представниками Російської Федерації, виявлення їхніх планів та намірів;
– встановлення зв’язків, консолідація та підтримка середовищ та організацій українських патріотів,готових до активної боротьби проти проросійських НЗФ;
– отримання іншої інформації розвідувального характеру;
– нанесення перших стихійно організованих ударів(17 бойових рейдів) проти проросійських незаконних збройних формуваннь та їхніх російських керівників(після початку систематичних жорстоких розправ проти українських патріотів, активістів та вірних присязі правоохоронців(кінець квітня-травень 2014 року) з метою психологічної підтримки українських патріотичних середовищ та ствердження невідворотності покарання з боку Української держави(самоорганізовані групи патріотів як мешканців Донеччини, Луганщини, Харківщини, так і представники інших регіонів України).
Першою широко відомою бойовою операцією великої самоорганізованної групи українських патріотів, відомою під назвою “Азов”, є бойові дії зі звільнення від проросійських незаконних збройних формуваннь та підрозділів сил спеціального призначення ГРУ ГШ ЗС Росії м. Маріуполь(травень 2014 року), а також службово-бойові дії зі стабілізації ситуації на Державному кордоні України у районі м.Новоазовськ Донецької області.В подальшому на основі групи патріотів “Азов” було сформовано батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Азов” Міністерства внутрішніх справ України( з осені 2014 року – окремий полк Національної гвардії України “Азов”).
З початком Антитерористичної операції 14 квітня 2014 року на підставі Закону України “Про Міліцію” в Міністерстві внутрішніх справ України розпочалося формування підрозділів патрульної служби міліції особливого призначення.Прийом на службу до таких підрозділів здійснювався на добровільних засадах, з числа активних, патріотично налаштованих верств населення, готових зі зброєю в руках захищати суверенітет і територіальну цілісність держави, служити суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинночті, підтримання публічної безпеки і порядку.
Сергій Янголенко, командир батальйону “Харків-1”: “Обидва батальйони – добровольчі.І навіть штаби у нас знаходилися в одному приміщенні.Там у нас і відбувався процес відбору в батальйони, там ми набирали людей на службу. Та навіть підготовку майбутьніх бійців та їх навчання ми проводили разом.Основним крітерієм відбору в батальйон був патріотизм.А як розділяли між батальйонами людей? Одного у “Харків-1”, а наступного до “Слобожанщини”… І так усіх по черзі.”
Були також інтернаціональні батальйони, одни з таких – Міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва.Батальйон булу створено в Данії де перебувала більша частина опозиційно налаштованих проти Росії представників чеченської діаспори, що емігрували після другої російсько-чеченської війни.Заяву про створення було зроблено після російської агресії проти українського Криму.
В мережі інтернет швидко стало відомо про створення інтернаціонального батальйону після звернення бригадного генерала Збройних сил Ічкерії і на той час командира батальйону, Іси Мунаєва: – “Я виконую свій обов’язок.Є таке поняття – віддавати борги. Коли нам було дуже важко, братній український народ в особі кращих синів України надали моєму народу, моїй батьківщині – Чеченській республіці допомогу. Ми вирішили, що нам пора платити за рахунками, ми виконуємо свій обов’язок. “2 лютого 2015 року командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко на власній сторінці у Facebook повідомив, що Іса Мунаєв загинув 1 лютого під час боїв за Дебальцеве в районі смт Чорнухине. Назва міждународний закріпилася за ним не дарма, бо з самого початку кістяк батальйону тримали українці, інгуші, азербайджанці, татари та представники інших народів. Названий на честь Джохара Дудаєва, першого президента Чеченської Республіки Ічкерія.
Були також кримськотатрські батальйони та окремі інтернаціональні підрозділи у складі інших формуваннь.
Не варто забувати про добровольчі підрозділи ЗСУ, хоч вони в своїй більшості й не були задіяні проти самої гарячої фази масової істерії “російської весни”, але у гарячу фазу АТО вони безсумнівно встрягли.На початку травня було створено добровольчий 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар», підпорядкований Міністерству оборони України. Свою назву отримав на честь річки Айдар, на берегах якої відбувся перший бій формування.Батальйон зарекомендував себе як бойовий підрозділ у ході російсько-української війни 2014 року передусім у боях за північні і центральні райони Луганщини. Серед помітних подій — активна участь «Айдару» у визволенні міста Щастя від сепаратистів.20 липня розвідники «Золотої роти» «Айдара» увійшли до міста Рубіжне. Як не парадоксально але це один з небагатьох найскандальніших добробатів та в одночас так багато зробивший…Ми всі повинні віддати шану їм, і живим , і мертвим.Всім хто в потрібний час зрозумів що його допомога потрібна, що особистість це як маленький гвинтик нашого єдиного українського порядку і навіть якщо дієвих осіб мало, вони все одно навіть малими силами, але з великим бажанням зможуть впоратись з великою підлістю і прикрити собою, своїм тілом все інше людство від чого завгодно… Навіть від війни.
15 травня 2014 року .На фото боєць батальйону Донбас тримає на прицілі типових представників МВС того часу, співчуваючих терористам. 
Кінець серпня 2014.Батльйон “Харків – 1” прибув до міста Волноваха, на той час вільного для нападу бойовиків ДНР. 
Початок червня 2014. Бійці “Азова” ведуть вуличні бої під час звілнення Маріуполя. 
Представники Міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва: на той час прес-офіцер Аміна Окуєва та перший командир батальйону Іса Мунаєв. 
Кінець серпня 2014.Волноваха.”Харків-1″ на привалі в тимчсовому розташуванні недіючого санаторію. 
Сергій Табала, позивний Сєвєр, Герой України (посмертно). Воїн 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського корпусу загинув, захищаючи Донецький аеропорт 6 листопада 2014 року. Він був наймолодшим кіборгом – на момент загибелі йому було лише 18 років