Уявіть собі, що кожен солдат, танк, літак, корабель, зенитна ракетна система, взагалі – бойова одиниця ідентифікується і відображається на єдиному дисплеї командного центра. Що кожному з них, в будь-який момент, можна надіслати відповідну команду, поставити тактичну задачу. І не тільки окремій одиниці, а й цілій армії. Фантастика? Ні, – це одна з стратегічних систем збройних сил: автоматизована система управління військами.
Ідея “зв’язати” все в єдину інформаційну систему виникла у минулому столітті. В США авторами концепції мережевоцентричної війни виступили віце-адмірал Артур Себровські, Джон Ґарстк і адмірал Джей Джонсон. Американські спеціалісти взяли за основу ідеї маршала СРСР М. Оґаркова. Термін «мережевоцентризм» з’явився в американській комп’ютерній індустрії і став проривом в інформаційних технологіях, які дозволили організувати взаємодію між комп’ютерами.
Що ж являє собою доктрина мережевоцентричної війни, так звана Network-centric warfare?
Ключові принципи:
- Усі військові сили, які взаємодіють в єдиному інформаційному полі завдяки надійним мережам, можуть обмінюватися інформацією. В результаті – досягнення інформаційної переваги над супротивником. Як казав О. В. Суворов: “Одна хвилина вирішує результат баталії, одна година – успіх кампанії, один день – долі імперій … Я дію не годинами, а хвилинами.”
- Обмін інформацією підвищує її якість і рівень обізнаності.
- Загальний інформаційний стан такий, що дозволяє забезпечувати необхідну самосинхронізацію, підвищує відмовостійкість і швидкість передачі команд, в підсумку – підвищується ефективність виконання бойових задач.
Фази бойових дій:
- Виведення з ладу систем розвідки, ключових вузлів мережі, центрів обробки інформації і управління противника. Як наслідок – досягнення інформаційної переваги.
- Завоювання переваги в повітрі шляхом знищення системи протиповітряної оборони супротивника.
- Поступове знищення, залишених без управління та інформації, засобів ураження противника, в першу чергу ракетних комплексів, авіації, артилерії, бронетехніки.
- Остаточна ліквідація осередків опору.
Мережевоцентричну війну здатні вести тільки високоінтелектуальні сили. Тобто такі сили, які користуються знаннями, що були отримані завдяки всеосяжного спостереження за бойовим простором і розуміння намірів командування. Верховний головнокомандувач в режимі реального часу може спостерігати картину бою на екрані комп’ютера і, при бажанні, зв’язатися не тільки з усіма командирами від генералів до сержантів, а й з конкретним рядовим бійцем. США витрачає величезні кошти для створення закритого, військового Інтернету. Найкращі комп’ютерні сили держави працюють над цими задачами. Створюються тривимірні цифрові карти місцевості найбільш ймовірних зон ведення війни. Те ж саме робиться з військовою технікою армії, флоту і авіації, а також з силами ймовірних противників.
Але, є єдине але…Задовго до висловлення американськими спеціалістами ідей мережевоцентричної війни, в СРСР у 1983 році прийняли на озброєння автоматизовану систему управління (АСУ) «Маневр». Вперше, кожен армійський підрозділ був занесений до єдиної системи, яка легко і ефективно керувалася. В «Маневре» повністю виключалася можливість “дружнього вогню”. Замовником АСУ «Маневр» було Головне ракетно-артилерійське управління. Після розпаду СРСР, США отримала в користування складові системи.
Пентагон підготував і провів командно-штабну гру. З одного боку НАТО, з іншого Варшавський Договір. Війська Заходу керувалися своєю системою, армії Сходу використовували «Маневр». Сили НАТО було розгромлено за три дні. Виключно за рахунок чудового управління! Американці були шоковані.
Наступним етапом глибокого розвитку «Маневр» стала система «Полет-К». В системі була закладена нова ідеологія мережевоцентричних війн, в якій вдало збалансовані всі види зв’язку і управління (провідні, релейні, космічні, комп’ютерні). Вона була реалізована найбільш оптимальним чином. Але в 2000 році проект був закритий. Пізніше, в РФ був запущений новий проект «Созвездие», яка досі розвивається…
Сьогодні на озброєнні НАТО є стратегічна система C4. В Україні, під егідою Національного університета оборони України, була розроблена власна система «Славутич», яка розгорнута на навчальних командних пунктах і впроваджена в навчальний процес.
Інтерв’ю з головним конструктором системи «Полет-К» – Ніколаєвим Робертом
Петровичем (уривок).
Роберте Петровичу, скажіть, будь-ласка, автоматизована система управління військами «Полет-К» є однією з найкращих систем в світі (з урахуванням її технічних характеристик)?
– Я думаю, безумовно, що так. «Полет-К» є глибокою модернізацією системи «Маневр», увібрала в себе найкращі рішення. До речі, я був одним із ключових виконавців вказаної системи. Тому впевнено можу стверджувати, що «Полет-К» не поступається найкращим світовим аналогам.
Правда, що 40 років тому, система «Маневр» була єдиною в своєму роді системою у світі?
– Ми створили систему аналогів якої не було у світі. Під час роботи над нею виникали певні труднощі, як технічного, так і організаційного характеру. Але, як кажуть, першопрохідцям завжди не легко. Ми успішно впоралися з поставленими задачами. Я пишаюся нашим колективом, людьми, які є професіоналами своєї справи.
Якщо можна порівняти дві системи: американську стратегічну C4 і систему «Полет-К». Яка з них краща?
– Непросте питання. Але, я Вам відповім з упевненістю, що «Полет-К» не поступається найкращим світовим аналогам. Досвід роботи з попередником системи – системою «Маневр» (командно-штабні навчання) яскраво свідчать про те, що її функціональність заслуговує найвищого визнання.
Дмитро Топчий