Стаття 72 Конституції СРСР 1977 року визначала: «За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР». Порядок реалізації цього права, закріплений законом, дотриманий не був, проте був легітимізований, головним чином, внутрішнім законодавством держав, що вийшли з СРСР, а також подальшими подіями, наприклад їх міжнародно-правовим визнанням з боку світової спільноти — всі 15 колишніх союзних республік визнаються світовим співтовариством як незалежні держави і представлені в ООН
Союз Радянських Соціалістичних Республік було створено 30 грудня 1922 року. Сподівання на те, що революція в Російській імперії запалить «пожежу світової революції» не виправдалися. Більшовики в очікуванні чергової кризи капіталістичної системи вирішили створити «плацдарм революційного пролетаріату» . завданням якого, як вони бачили, була матеріально-технічна та військова підготовка. Особливо кадрів військових, для майбутніх революційних битв із світовим капіталом.
На момент свого створення у 1922 році, Радянський Союз поширив владу «революційного пролетаріату» на більшу частину території колишньої Російської імперії.
З колишніх країн і територій, які свого часу «добровільно увійшли» до складу Російської імперії, протягом 1917—1921 років незалежність здобули Фінляндія, Польща, Литва, Латвія, Естонія і Тува, а Бессарабія була анексована Румунією. Протягом 1939—1946 рр. більша частина з них знову «добровільно увійшла» до складу вже СРСР.
СРСР, вже як одна з країн-переможець у Другій світовій війні, за її підсумками та на підставі міжнародних договорів закріпив за собою право володіти і розпоряджатися величезними територіями в Європі і Азії, отримав доступ до колосальних природних і людських ресурсів. Країна вийшла з кровопролитної війни з економікою адміністративно-командного типу, переважна частина якої працювала на військово-промисловий комплекс. У сфері впливу СРСР перебували країни так званого Східного блоку, 1949 року була створена Рада Економічної Взаємодопомоги.
Завдяки жорсткому контролю за етно-національними групами, впровадженню в масову свідомість пропагандистських гасел «непорушної дружби і братерства народів» вдалося звести до мінімуму кількість міжнаціональних (етнічних) конфліктів. В Конституції СРСР проголошувалась єдина, «нова історична спільність» — «радянський народ».
В середині і наприкінці 80-х років минулого століття “командно-адміністративна еліта СРСР” вирішила остаточно закріпитися при владі і відмовитися від ідеї «світової революції». Вони спробувати перетворити СРСР з «плацдарму» на «нормальну цивілізовану країну». Цей процес намагалися здійснити в рамках «Перебудови». В серпні 1991 року було заплановано підписати «новий союзний договір». Який би утворив країну з назвою – Союз Суверенних Республік (скорочено ССР). Але цьому завадили події 19-21 серпня 1991 року, більше відомі нам, як «серпневий путч». Після його провалу «місцеві адміністративні еліти» остаточно вирішили «розбігтися по національним квартирам».
Вирішальним моментом у розвалі СРСР став референдум 01 грудня 1991 року в Україні, на якому 72 відсотки населення УРСР погодилися із положеннями «Акту про незалежність», який було прийнято ВР УРСР 24 серпня 1991 року.
Весь грудень 1991 року пройшов у переговорах І ввечері, 25 грудня 1991 року, червоний прапор над Кремлем було спущено остаточно.
Олександр Вікторович, спеціально для “НОВА – новини ветеранів: інформаційний портал для учасників АТО/ООС”.
Нагадуємо: