Український ринок праці адаптується до нових реалій швидше за державну систему. Страх роботодавців перед людьми з бойовим досвідом, який фіксували ще два роки тому, перестав бути головною проблемою. Спільне дослідження аналітиків Work.ua та центру Superhumans доводить: ветерани та компанії нарешті знаходять спільну мову.
Проте за цим позитивним трендом криється набагато глибша криза. В Україні з’явилися механізми найму колишніх військових, але повністю відсутня державна система їхнього повернення до мирного життя. Поки чиновники звітують про успіхи, реальну роботу з реінтеграції виконують благодійні фонди, громадські організації та самі підприємці.
Міф про ПТСР та реальна готовність бізнесу
Головний стереотип про те, що компанії бояться брати на роботу ветеранів через їхній психологічний стан, зруйновано цифрами:
- 99,7% готовності: Серед понад 340 опитаних компаній лише одна відкрито заявила, що не готова наймати людей із військовим минулим. Решта — або вже мають такий досвід, або відкриті до співпраці.
- Зустріч відбувається: 78% ветеранів успішно проходили співбесіди після завершення служби.
Половина роботодавців (близько 50%) дійсно переживає через потенційні психологічні проблеми кандидатів, але лише третина з них спирається на власний досвід. Інші дві третини керуються чутками, медіа та історіями з інтернету.
Головні бар’єри насправді є суто технічними та комунікаційними:
- 52% ветеранів вважають, що їхній армійський досвід нічого не вартий для цивільного роботодавця.
- Майже 50% не знають, як перекласти свої військові навички цивільною мовою.
- Понад 33% зіткнулися із прямим знеціненням свого досвіду під час пошуку роботи.
Як результат — екс-командир підрозділу, який керував людьми під обстрілами та ухвалював складні рішення, пише в резюме лаконічне «служив».
Зарплатний шок і фінансова прірва
Найгостріший конфлікт між ветеранами та ринком праці виникає на етапі обговорення грошей. Військові виплати на фронті включали надбавки за ризик для життя, які суттєво перевищують середні заробітні плати в тилу.
Повертаючись до цивільного життя, людина потрапляє в іншу фінансову реальність. У невеликих містах стандартна зарплата на вакансіях становить 15–20 тисяч гривень. Для людини, яка має підірване здоров’я, потребує реабілітації чи змушена орендувати житло у великому місті через відсутність роботи вдома, цих грошей фізично не вистачає для виживання.
Держава досі не створила жодного фінансового інструменту, який допоміг би ветерану згладити цей перехід і компенсувати різке падіння доходів на перших етапах.
174 дні без підтримки
Дослідження Superhumans, яке базується на аналізі майже 800 реальних кейсів супроводу, чітко визначає термін, необхідний для професійної реінтеграції однієї людини. Це 174 дні — майже пів року.
Цей час потрібен ветерану, щоб:
- Відновити фізичне та психологічне здоров’я.
- Переосмислити свій досвід і пройти перекваліфікацію.
- Навчитися презентувати себе на цивільному ринку праці.
Ветеран із лютого 2022 року, який отримав інвалідність III групи через втрату ока, розповів, що не отримує від держави жодних пенсійних виплат. У його рідному місті роботи немає. Переїзд у мегаполіс на зарплату 20–25 тисяч гривень не покриває навіть базову оренду житла, лікування та проїзд.
Україна побудувала ефективну та масштабну систему мобілізації, де цивільного вчать, одягають та забезпечують усім необхідним. Але дзеркальної системи демобілізації немає. Щойно військовий знімає форму, система зникає. Оскільки фінансової подушки більшість не має, ветерани змушені йти на роботу вже наступного дня після звільнення, часто жертвуючи лікуванням та адаптацією.
Усі фінансові витрати та організаційні проблеми під час цих 174 днів адаптації держава фактично переклала на самих ветеранів, їхні родини, профільні громадські організації та бізнес.
Міністерство є — системи немає
В Україні створено Міністерство у справах ветеранів, запускаються окремі гранти, цифрові сервіси та програми компенсацій для роботодавців. Проте всі ці ініціативи існують відірвано одна від одної.
Держава мислить точковими проєктами замість створення єдиного безперервного маршруту ветерана, який наразі вручну забезпечують благодійні фонди та відповідальні компанії, які самостійно готують колективи до повернення колег з фронту.
Сьогодні в Україні налічуються сотні тисяч ветеранів, а після закінчення війни їх будуть мільйони. Зважаючи на тотальний дефіцит кадрів в економіці, бізнес потребує цих людей. Але без створення державної системи фінансового та соціального супроводу в перехідний період ринок праці не зможе самостійно закрити цю прірву. Повернення ветеранів додому — це вже не питання HR-департаментів, це питання національної безпеки.