Юрій «Дюк» Даніленко — голова ГО «Спілка ветеранів АТО» Харкова, капітан медичної служби ЗСУ, для якого війна почалася ще в 2014 році, а саме — захоплення росіянами Кримського півострова. Саме тоді стало зрозумілим, що це початок великої проблеми для України, і саме тоді Юрій Даніленко вирішив змінити цивільну професію на військову й піти разом з побратимами боронити державу від агресора.
Як ви прийняли рішення вступити до лав Збройних сил України та що на це вплинуло?
Війна почалася для мене у 2014 році, це були події, пов’язані з захопленням Криму. Тоді стало зрозумілим, що те, що ми обговорювали в своєму патріотичному оточенні, що це початок великої проблеми для України там, де ми її зовсім не очікували. На той час я працював лікарем анестезіологом, це була моя улюблена професія, все життя я пов’язував з Харковом. У 2014 році, коли почалися події, пов’язані з діями росії, десь ближче до весни, зрозумів, що вдома вже не висидіти.
Спочатку Юрій Даніленко пішов до воєнкомату, щоб вияснити потребу лікарів на фронті, проте йому було відмовлено у зв’язку з віковими обмеженнями. Проте згодом, після виходу наказу Президента, який дозволяв підняти цю планку вище, Юрій був прийнятий до лав тоді ще 92 окремої механізованої бригади.
Всі лікарі, хто увійшов до складу медичної роти — всі були добровольцями. І для нас почалася підготовка до майбутньої війни. Вже було Зеленопілля, була вже агресія пряма, була велика кров вже на території Донбасу. 92-га бригада вступила у війну саме от в ці події, які потім назвали Іловайськими подіями, це було наше бойове хрещення для всіх тих, хто долучився в 2014 році. Після цього вже ні в кого не було ніяких сумнівів, що це велика війна, і вона, на жаль, не закінчиться найближчим часом.
Після поранення та повернення до бригади Юрій Даніленко виконував обов’язки лікаря, а згодом після демобілізації через деякий час долучився до Спілки ветеранів АТО Харківської області.
Долучився як звичайний член спілки, ми спілкувалися, у нас були ветеранські проєкти. Потім почалося наше сперечання з міською владою, яка тоді ще займала проросійську позицію. Нам було, чим зайнятися в Харкові.
Як би ви порівняли тенденцію вирішення питань, які виникають навколо процесу реінтеграції, до 2022 року і після?
За всі ці 10 років спілкування з дотичними до війни, я не побачив жодного воїна, якого би війна оздоровила, додала би сил, додала би здоров’я. Повертаючись, медичні питання не завжди на першому місці, але ніколи вони не були на останньому. Дуже багато питань саме по реінтеграції ветеранів. Людина, яка віддала своє здоров’я, повинна цією державою бути захищена в соціальному плані, плані матеріальному, плані поваги, але, на жаль, ветеранська політика в нас зараз відсутня.
«Або ти в ЗСУ, або ти для ЗСУ» — принцип, за яким живе і продовжує свою діяльність Юрій Даніленко, підтримуючи побратимів, розвиваючи ветеранські проєкти, спрямовані на підтримку захисників та захисниць, які повертаються з війни.
1. Ветеран для вас в першу чергу це …?
2. Що допомагає вам справлятися з важкими моментами?
3. Як би у вас була можливість, що б ви змінили в нашій державі?
4. Ваше коротке визначення війни.
5. Ваше ставлення до узаконення вільного обігу зброї в Україні?
Якими були відповіді на ці бліцзапитання, дивіться в нашому сюжеті: