На певному етапі війни з’явилася інформація про те, що армія ворога, зокрема приватні компанії, вербують військовослужбовців із засуджених, котрі перебувають у виправних колоніях. Тоді такий підхід до ведення бойових дій шокував суспільство, його активно критикували й висміювали. Але дуже скоро й наші воєначальники вимушені були звернути увагу на пенітенціарну систему.
Щоб бути об’єктивним у цьому питанні, слід розуміти два моменти. По-перше, різницю між агресорами й захисниками. Накачані пропагандою та зі зброєю в руках особини, котрі принесли війну, не є людьми. Це недорозвинені істоти, які лише зовні схожі на людей. Вони йдуть на нашу землю, щоб убивати всіх, хто на цій землі мешкає. І ці тварі або здійснять задумане, або мають бути знищені українськими захисниками.
По-друге, необхідно враховувати стан наших правоохоронців, судової гілки влади, наглядової прокурорської й пенітенціарної системи. Завдяки хронічному захворюванню цих органів на корупцію й клептоманію, в місцях позбавлення волі, в значній кількості знаходяться люди, які там не повинні знаходитися. Тому не дивно, що на початку повномасштабного вторгнення патріотично налаштовані ув’язнені, вимагали від охоронців дозволити їм захищати державу й відправити на фронт…
Мав також можливість поспілкуватися із засновником спецпідрозділу «КРАКЕН» Костянтином Немічевим і він розповів, що колишні ув’язнені воюють дуже ефективно. Зокрема ті, що потрапили до 3 штурмової бригади, більшість з яких є колишніми атошниками й дуже мотивованими бійцями.
Це був необхідний вступ для вірного розуміння того, про що йтиметься далі. А тепер познайомимося з нашими героями.
Життєва позиція Олега Цвілого була сформована завдяки сестрі Ірині, котра загинула 25 лютого 2022 року, перегороджуючи рух ворожим танкам, що сунули на Київ. Зараз її іменем названо вулицю в Броварах… А з іншого боку, внаслідок власної пригоди, за яку Олегу довелося розплачуватися кількома роками життя.
– Я сам мав досвід відбування покарання, – розповідає Олег. – Раніше я не був абсолютно правильним громадянином, але те, як на мене повісили провину іншої людини – сина прокурорші; те, як порушувалося моє право на захист, як поводили себе працівники пенітенціарної системи – з усім цим я не міг змиритися. І загострене почуття справедливості дало про себе знати…
Зараз голова правління ГО «Захист в’язнів України» Олег Цвілий говорить, що головною діяльністю організації є боротьба з катуваннями в місцях позбавлення волі. Відправною точкою активної діяльності стала Революція Гідності та відчуття того, що країна потребує радикальних змін. А масове вторгнення ворога в 2022 році внесло значні корективи у правозахисну діяльність, якою займається активіст.
– Напередодні 24 лютого, – продовжує він, – мені почали телефонувати знайомі в’язні, яких довелося захищати від свавілля охоронців. Вони пропонували виводити людей під стіни колоній, влаштовувати акції протесту. Тепер я розумію, що таким чином не дуже порядні люди хотіли заробити грошей, які агресор «спонсорував» на провокативну діяльність. А тоді я був просто здивований неабиякій активності й відмовився від таких пропозицій.
Коли ворог масово попер на українську землю, згадує Олег Цвілий, десь біля 80 % ув’язнених, включаючи інвалідів і калік, готові були взяти зброю, щоб захищати державу. Якщо ж їм не довірять зброю, то хоча б розбирати завали, копати окопи й робити все, що необхідне для захисту. Сплеск патріотизму в місцях позбавлення волі був шалений! За два з половиною роки повномасштабної війни емоції дещо спали. Ув’язнені також дізнаються, що одні воюють, а інші – розважаються й заробляють на війні. Але, як стверджує співрозмовник, біля 50 % тих, хто перебуває зараз за гратами, готові підписати контракти:
– Ще на початку повномасштабного вторгнення я говорив про рекрутинг в’язнів. Але така ідея довго не була близькою ні суспільству, ні владі. Люди дуже важко сприймають те, що засудженим може стати будь-хто, навіть абсолютно невинний громадянин і що не можна до всіх у колонії ставитися однаково. Та проблеми з мобілізацією все ж примусили владу дослухатися до таких пропозицій.
18 травня поточного року вступив у силу Закон України із достатньо довгою назвою, яку наведемо повністю – «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо запровадження інституту умовно-дострокового звільнення осіб від відбування покарання для безпосередньої їх участі в обороні країни, захисті її незалежності та територіальної цілісності». Нарешті патріоти за гратами отримали право захищати Батьківщину!
– Найгірше в цьому законі, – уважає Олег, – що визначати, кому надати шанс захищати Україну, а кому заборонити, мають тюремщики. А це люди, в більшості своїй, непорядні й безпринципні, далекі від почуття патріотизму. Достатньо згадати 2022 рік, коли ув’язнені почали масово писати заяви на помилування, щоб мати змогу піти на фронт, а адміністрації колоній не приймали їх і блокували можливий рекрутинг. А тепер ці люди беруть активну участь у тому, проти чого так само активно виступали.
Коли до Цвілого звернулися військові із проханням рекомендувати когось із засуджених на посаду молодшого командира, він відповів однозначно: «Лише Олег Бóгдан!» Про цього Олега також слід розповісти детальніше, оскільки він має безпосереднє відношення до піднятої тут проблеми.
Зараз Богдан, солдат окремого штурмового батальйону «Арей», повернувся на реабілітацію з Курщини, де, як розповідають, з неабияким запалом кришив орків на капусту. Він вивів побратимів із оточення, за що має бути представлений до державної нагороди. При цьому отримав поранення й перелом кінцівки. Повинен підлікуватися, прийти в норму й знову повернутися до свого батальйону…
Раніше Олег Богдан не був військовим, але з 2018-го працював як волонтер, допомагав хлопцям, що знаходилися на фронті. Та, як виявилося, бути волонтером і патріотом у Миколаєві достатньо небезпечно. Сусіди заявили до поліції, що в гаражі Олега знаходиться цілий склад зброї та боєприпасів. Провели обшук і знайшли одну гранату без запалу і двадцять патронів. Прокурор запропонував відкупитися: дати йому дві тисячі доларів і суд обмежиться чотирма роками умовно. Олег відмовився й отримав вирок – три роки колонії. Сталося це 15 лютого 2022 року.
– Коли в СІЗО, – розповідає Олег Богдан, – ми дізналися про те, що почалася війна, почали вимагати випускати нас добровольцями. Там був я і кілька колишніх військовослужбовців. Говорили їм, подивіться наші справи! Але охоронці хотіли скоріше від нас позбавитися й найближчим етапом відправили до колонії в Миколаївській області. Потім я писав звернення до Міністерства оборони, Президента, уповноваженого із прав людини. Отримав відписку лише від останнього…
Відсидів Олег у колонії дев’ятнадцять місяців і був забраний на поруки, щоб мешкати вдома й працювати у визначеному йому місці. Опинившись у Миколаєві, він став оббивати поріг районного ТЦК із проханням призвати його до війська. Але там ще протягом восьми місяців відповідали, що він є засудженим за тяжкою статтею й при цьому обмежено придатним. І так тривало до того часу, поки не був прийнятий закон про участь в обороні країни умовно-достроково звільнених осіб.
Лише після цього Олег Богдан отримав право взяти в руки зброю і в повній мірі – і зброю, й це право – використав… Також йому стало відомо, що прокурори з Миколаївської обласної прокуратури, які підтримували обвинувачення, є фігурантами справи про державну зраду. А їхній керівник працював навідником у ворога під час артилерійських обстрілів міста. Що судді з Херсонського апеляційного суду, котрі виносили йому вирок про ув’язнення, в перші дні окупації співпрацювали з ворогами й тепер знаходяться в розшуку. І прийшло розуміння того, що державні посадовці свого часу розправилися з ним лише за його патріотичну позицію та любов до України. І це не поодинокий випадок, якщо розглядати його з волі, й масова тенденція при розгляді із-за грат…
Серед ветеранів і чинних військовослужбовців існує достатньо популярна думка: якщо на вас не заводили кримінальних справ, не судили й не намагалися ув’язнити на кілька років, уважайте, що ви й не воювали зовсім!
І тут ми приходимо до найважливішого питання не лише цієї публікації, а й питання подальшого існування нашої держави. Чому серед поліцейських, прокурорів, суддів і охоронців у колоніях – осіб, які знаходяться на повному утриманні державою, патріотично налаштованих людей у рази менше, ніж серед тих, хто до державних посад немає жодного відношення? Чому державні службовці не спішать брати участь у захисті України? Чому потенційні зрадники й колаборанти з такою насолодою фальсифікують справи, обвинувачують, судять і тримають в ув’язнені патріотів? Чому вони так не люблять справжніх українців і воліють будь-якими способами позбавити їх волі й цим позбавити можливості стати на захист Батьківщини?
Пам’ятаєте пророчий вислів Михайла Грушевського? «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна!» Ці слова, написані сотню літ тому, є особливо актуальними й зараз. Саме про це слід пам’ятати, якщо намагатися знайти відповіді на поставлені тут питання…