Повномасштабна війна в Україні, що продовжується вже другий рік, викриває все нові й нові недоліки в чинному законодавстві. Одна з найбільш наболілих проблем, яка стосується воїнів-захисників, пов’язана з їхньою неможливістю отримати звільнення зі служби. Одна з причин – невпорядкованість питань мобілізаційного резерву.
Переконатися, що ситуація й надалі лишається неврегульованою та кричущою, дозволили зустрічі й спілкування з військовослужбовцями, які й розповіли про історії власної демобілізації.
Повторна ВЛК
24 лютого минулого року біля сьомої ранку у Спілці ветеранів зібралося біля 180 чоловік. Це були люди з військовим досвідом, які не задумуючись у перший день повномасштабного вторгнення отримали зброю й стали на захист України. Серед них був Руслан Агібалов, депутат Харківської міської ради та інвалід війни другої групи ще з 2016 року.
– На той час, – говорить Руслан, – я не розглядав для себе іншого варіанту. Почалася війна, я маю стати на захист України й рідного міста. На посаді заступника начальника командного пункту в одному з батальйонів ТРО воював на Білгородському напрямку. Потім звільняв Харківщину в складі Ізюмського батальйону. Наш підрозділ поніс величезні втрати, залишилося лише біля 30% особового складу батальйону…
Питання звільнення гостро стало в грудні минулого року. Значно погіршився стан здоров’я. Коли батальйонний лікар побачив посвідчення інваліда, сказав, що Руслану необхідно терміново звільнятися. І його направили на військово-лікарську комісію.
Ось тут і виник суто правовий казус. Після контузії в 2016 році військовослужбовець Агібалов проходив ВЛК, був визнаний непридатним до військової служби й отримав безстроковий статус інваліда другої групи. Що мала вирішити ще одна ВЛК? Підтвердити висновок семирічної давнини? Але такий діагноз не потребує підтвердження. Однак іншого шляху для звільнення не було.
Тому Руслан пройшов повторну комісію, отримав висновок про негайне звільнення, всі необхідні документи здав до штабу. Але під час запеклого бою висновок медиків згорів разом з іншою документацією батальйону. Довелося повторно збирати довідки й епікризи.
– Здоров’я погіршувалося, – розповідає Агібалов, – і, для того, щоб повноцінно нести службу, я вимушений був вживати велику кількість медичних препаратів і отримувати кілька уколів на день. Однак і другий пакет документів, відправлений кур’єрською службою, десь загубився й я вимушений був готувати ще й третій…
У результаті негайне звільнення, на якому наполягали лікарі в грудні, відбулося лише через три місяці – в березні 2023го!.
Обмежено придатний
Руслан зізнався, що його історія далеко не найстрашніша в порівнянні з тими, які виникають в іншими військовослужбовців.
– У батальйоні, де я служив, – говорить він, – є Іван Іванович. У нього виявили онкологію четвертої стадії, але він до цих пір не може звільнитися. Виною всьому дивний висновок лікарської комісії з формулюванням «обмежено придатний».
Я, як депутат, намагаюся контролювати цю ситуацію. Івана Івановича ми записали в електронну чергу на ще одну ВЛК. Але закон не дозволяє проходити комісію частіше, ніж раз на півроку. Тому чекаємо закінчення необхідного терміну, щоб можна було вирішити проблему…
І такі випадки, як показує життя, не є поодинокими. Колишній військовий і колишній співробітник Міністерства в справах ветеранів, а зараз пенсіонер Валерій Мануйленко розказав про історію звільнення ще одного військовослужбовця:
– Олексій служив у моєму підрозділі, тому ситуація мені добре відома. У перший день повномасштабного вторгнення він пішов на службу добровольцем. А влітку Олексій захворів, лежав у госпіталі, йому зробили операцію. До того часу він поняття не мав про своє захворювання. І лише під час другої операції в нього виявили онкологію. Він знаходився на лікарняному, проходив хіміотерапію. А потім вирішив звільнитися, щоб поїхати за кордон і там пройти курс лікування за власні кошти.
Але командування бригади мало іншу думку. Приміром, начальник медчастини бригади Національної гвардії поставився до захворювання Олексія недбало й безвідповідально. Тому треба було прикласти масу зусиль і витратити дорогоцінний час, щоб нарешті отримати звільнення зі служби.
До речі, той медичний начальник так само ставився й до інших бійців. Там було багато скарг, у результаті його понизили у званні, зняли з посади. Але факт залишається фактом: одна людина на такій посаді здатна псувати життя багатьом нашим воїнам, ігноруючи їхнім здоров’ям…
.
Реалізація суб’єктивного відчуття справедливості
Таких історій у Спілці ветеранів накопилося безліч. Якісь із них уже вирішені, інші – в процесі вирішення. Правник Андрій Гур’єв, керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Гур’єв і партнери», може годинами розповідати про військовослужбовців, що потерпають від беззаконня.
– Під час мобілізації та воєнного стану, – говорить Андрій, – терміну служби не існує. Звільнення, згідно з законом, відбувається лише після закінчення такого стану. Тому, говорячи про демобілізацію, ми можемо говорити лише про людей, які в зв’язку з пораненнями чи хворобами потребують звільнення. Цим людям ми допомагаємо й маємо достатньо багато позитивних результатів.
Що ж стосується звільнення тих, хто відслужив певний термін – ті ж 18 місяців, тут потрібно вносити зміни до чинного законодавства. На думку Андрія Гур’єва, Верховна Рада має право на реалізацію суб’єктивного відчуття справедливості для військовослужбовців. Приміром, людина пішла добровольцем, відслужила вказаний термін, виконала свій конституційний обов’язок і повинна мати законні підстави для звільнення.
Оскільки війна триває вже більше року й на скільки вона затягнеться, ми не можемо навіть припустити, тому гостро постає проблема нових законодавчих норм щодо демобілізації.
Війна – для всіх!
Свого часу від Харківської обласної спілки ветеранів АТО була зареєстрована петиція до Президента про звільнення бійців, які відслужили 18 місяців. Петиція набрала необхідну кількість голосів, але в Офісі Президента вона не знайшла підтримки.
Наступний крок зробив народний депутат Олексій Гончаренко. Він подав до Верховної Ради законопроєкт, але, на жаль, він і досі не винесений на голосування.
Про те, чого прагнуть військовослужбовці, якої мети вони намагаються досягти, розповів доброволець, офіцер ЗСУ та один із засновників Спілки ветеранів АТО Юрій Корсунов:
– Багато справжніх патріотів у перші дні війни взяли до рук зброю й пішли захищати Вітчизну. Ці люди залишили свої родини, престижну цивільну роботу, успішний бізнес. Хтось із них зазнав поранень, втратив здоров’я, багато людей загинуло. І коли хлопці з передової приїжджають на кілька днів у відпустку, вони бачать, що місто живе повноцінним життям: спортзали заповнені здоровими хлопцями, в ресторанах маса людей призивного віку, які під час війни досить весело проводять час. Таке враження, що ніякої війни немає. Вірніше, суспільство розкололося на дві частини: одні воюють, ризикуючи життям, а інші не мають до неї жодного відношення. Так не повинно бути!
З іншого боку, в людського організму є певний ресурс і чим старша людина, тим ресурс її обмеженіший. І як результат – люди починають хворіти. Військово-лікарські комісії в переважній більшості випадків надають статус «обмежено придатний». А в умовах бойових дій людина з таким статусом використовується в повному обсязі, а ніяк не обмежено.
І ще одна важлива, на мою думку, проблема. Представники влади, які свого часу били себе в груди й завіряли, що при першій можливості підуть захищати Батьківщину, одягли військові однострої, але нікуди не йдуть і продовжують жити цивільним життям. Насправді влада повинна власним прикладом демонструвати бойовий дух і в перших рядах вести бійців за собою.
Виходячи з цього, Спілка ветеранів виступає за створення в державі повноцінного мобілізаційного резерву, рівної відповідальності всіх верств населення щодо захисту власної країни та внесення змін до закону «Про військовий обов’язок і військову службу».
Автор: Олександр Браминський, ГО “Спілка ветеранів АТО”.
Генерал Кривонос пропонує відкласти наступ до появи на фронті літаків F-16 (ВІДЕО)