У Тернополі триває проєкт «Ветеранські читання: поезія, гартована війною», який започаткував обласний Ветеранський простір. Навесні ініціатива стартувала як камерні зустрічі для авторів, а тепер перейшла у відеоформат. Вірші ветеранів та рідних Захисників записують у студії — їх начитують актори театру.
Як усе починалося: від ідеї до першої зустрічі
Організатори розповідають, що ідея читань виникла після знайомства з військовослужбовцем і поетом Олександром Хоменком на псевдо «Історик». Спілкування з ним підштовхнуло команду створити простір, де звучатиме фронтова та ветеранська поезія.
Першу зустріч провели 20 березня 2026 року — напередодні Всесвітнього дня поезії, який відзначають 21 березня. Тоді в Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини зібралося 12 учасників. Зустріч пройшла в невимушеній атмосфері без сцени: усі присутні — і ті, хто ділився творчістю, і глядачі — утворили єдине коло довіри, де кожен міг уголос прочитати власні вірші та коротку прозу.
Після заходу Олександр Хоменко з фронту подякував організаторам і побратимам за цю ініціативу. Він також згадав книгу про сина, яку написала учасниця зустрічі Леся Орляк, і зазначив, що спільна справа тримає кожного, хто продовжує боротьбу.
Щоб зібрати авторів, фахівці Ветеранського простору обдзвонювали родини, спілкувалися з ветеранами особисто та створили чати у соцмережах. Серед учасників є і працівники самого простору — зокрема фахівчиня із супроводу ветеранів із Заліщиків Іванна Михайленко, яка також пише вірші.
— Для ветеранів та їхніх рідних важливо бути почутими, — говорить директор Ветеранського простору Дмитро Харчук. — Коли людина перекладає наболіле у вірш, а потім читає його іншим, їй стає легше. Поезія дозволяє сказати про складні речі прямо і без зайвих слів.
Про що пишуть автори та чому цей проєкт важливий
Серед авторів — ветеран Микола Кульба, який воював у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, а після поранення звільнився зі служби й нині працює фахівцем із супроводу у Зборівській громаді. У своїх віршах він торкається болючих тем фронтового побуту та пам’яті.
Зокрема, у поезії про зруйновану Мар’їнку автор змальовує контраст: від святкування дня народження побратима в бліндажі за скромним столом до моторошної знахідки у темному підвалі — залишених там дитячих свічок для торта, які солдат змушений перетопити на бліндажну свічку, щоб зігріти руки.
Окрім ветеранів, до спільноти, кількість учасників якої нині розширюється, долучилися матері та дружини загиблих Захисників, а також фахівчині із супроводу. У своїх віршах вони діляться пережитим болем і пам’яттю про рідних. Для більшості з них виступ на березневій зустрічі був першим досвідом читання своїх творів на публіку.
— Писати мене надихають емоції, — розповідає Леся Орляк, мама загиблого Захисника Олександра Орляка. — Бувають і радісні хвилини, але частіше — великий сум. Цього смутку іноді не хочеться показувати назовні, щоб не ранити тих, хто поруч. Тому найкращим товаришем і порадником стають ручка і папір.
Підтримала проєкт і Олександра Овсянюк-Бердадіна, мама загиблого Захисника Андрія Бердадіна. Її єдиний син пішов на фронт добровольцем у 22 роки, воював на посаді командира, мав звання молодшого лейтенанта. У липні 2024 року під час виконання бойового завдання Андрій загинув. Через бойові дії забрати тіло воїна з поля бою не вдалося, тож офіційно він досі вважається зниклим безвісти. Жінка залишилася зовсім сама і вже понад два роки живе з болем від того, що не може поховати свою дитину. Цим болем та пам’яттю про сина вона поділилася під час зустрічі у межах проєкту.
Студійні записи та подальший розвиток ініціативи
До Дня української писемності та мови Ветеранський простір розпочав записувати ці твори на відео. Перший запис відбувся 27 жовтня на студії Тернопільського обласного комунального підприємства «Фірма «Кінодністер». Вірші Олександри Орляк та Нелі Дацій прочитали актори Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка Тетяна та Максим Поповичі.
До цього етапу проєкту долучився ветеран Ігор Войцехівський. Він зачитав для подальшого висвітлення поезію авторки, яка пише під псевдонімом Дзвінка Торохтушко, зокрема один із віршів, який поетеса присвятила саме йому.
Наразі жоден із записаних відеоматеріалів ще не вийшов — усі вони опрацьовуються та готуються до публікації. До роботи над наступними відео планують залучати й інших акторів театру. У Ветеранському просторі кажуть, що під час роботи в студії живе виконання віршів вразило навіть команду проєкту, хоча до запису ці тексти перечитували багато разів.
Поки що учасники спільноти не дуже активно публікують свої вірші у спільних групах у соцмережах. Організатори припускають, що авторам непросто ділитися особистим на загал, проте планують продовжувати проєкт.
— Ми планували проводити такі зустрічі щосезону, — каже Дмитро Харчук. — Тепер, коли вірші прозвучать у виконанні акторів і з’являться у соцмережах, ми сподіваємося, що про проєкт дізнається більше людей. Можливо, це заохотить інших долучатися і ділитися своєю творчістю.
Оксана Чмиленко
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)