У Верховній Раді України триває робота над законопроєктом №10027, який має врегулювати питання забезпечення ветеранів війни земельними ділянками. Документ уже пройшов перше читання та наразі готується до розгляду у другому, що робить його одним із ключових соціально чутливих рішень парламенту в умовах повномасштабної війни.
Фактично законопроєкт №10027 покликаний дати відповідь на питання, яке роками залишалося без системного рішення, а після запровадження воєнного стану стало ще гострішим. Йдеться не лише про саме право ветеранів на землю, а про наявність зрозумілого механізму його реалізації. Документ зосереджується на трьох практичних речах: де саме держава може взяти земельний ресурс, як зарезервувати його виключно для ветеранів і родин загиблих захисників, а також як зробити інформацію про ці ділянки відкритою і публічною, щоб люди не змушені були роками ходити по колу з відповіддю «вільної землі немає».
Автор ініціативи, народний депутат та ветеран Сергій Рудик, наголошує, що це питання виходить далеко за межі соціальної підтримки. За його словами, йдеться про обмежений ресурс і обмежений час: поки приватизація землі для ветеранів фактично заблокована під час дії воєнного стану, залишки державних земель поступово зникають. Саме тому, вважає депутат, ухвалення закону не можна відкладати, а дискусія має завершитися конкретним рішенням.
Про те, як з’явилася ця ініціатива, чому законопроєкт проходив складний шлях до першого читання і що саме він передбачає на практиці, Сергій Рудик розповів у розмові з нашим виданням.
Сергій Рудик: “Поки є земля – її треба віддавати тим, хто її захищав”
— Пане Сергію, як і коли у вас виникла ідея цього законопроєкту?
Земля для учасників бойових дій – це питання, яке виникло в моїй голові ще в травні 2014 року. Після Революції гідності я був призначений на короткий період головою Державного агентства земельних ресурсів. Я розібрався, що відбувалося в цій сфері, яка завжди була складною і корумпованою, і поставив собі просте запитання: чому люди, які найбільше заслуговують на землю – учасники бойових дій, – нею не володіють?
На той момент ми оцінювали землі державної форми власності приблизно у дев’ять мільйонів гектарів. Починалася АТО, і для мене це було питання соціальної справедливості. Люди платили за цю землю кров’ю. І ніхто так добре не захищає свою землю, як той, хто захищав державу на війні.
— Як ця ініціатива працювала до 2022 року?
Тоді не було окремого закону. Уся ця історія працювала в межах старого механізму безоплатної приватизації, який формально був доступний кожному громадянину. Фактично ж ним користувалися одиниці.
Я як голова Держземагентства дав зрозуміти всім керівникам структурних підрозділів, що я буду за цим слідкувати особисто. Якщо я буду отримувати скарги від ветеранів, що ви їх пускаєте побоку, там можна багато різних епітетів знайти, то ви довго цій системі не затримаєтеся. Насправді не затримався в цій системі довго якраз я, тому що такі принципи були не зовсім прийнятні для будь-якої влади.
До початку повномасштабного вторгнення цією ініціативою скористалися понад триста тисяч учасників бойових дій. Вона працювала».
— Що змінилося після початку великої війни?
Після повномасштабного вторгнення хтось вирішив, що приватизацію землі під час війни треба зупинити. Для мене це досі виглядає абсурдно. Ніби війна 2014-2015 років була якоюсь іншою.
Сьогодні ми маємо парадоксальну ситуацію: іноземці через механізми громадянства можуть отримувати доступ до української землі, латифундисти – акумулювати тисячі гектарів, а учасникам бойових дій кажуть: “Землі немає, почекайте”».
— У чому ключова суть законопроєкту №10027?
Законопроєкт відповідає на три базові питання: де взяти землю, як її зарезервувати саме для ветеранів і як зробити інформацію про ці ділянки публічною.
Ми пропонуємо зарезервувати до двадцяти відсотків земель державних і комунальних підприємств, які перебувають у постійному користуванні та підлягають приватизації, виключно для учасників бойових дій і родин загиблих.
Вся інформація про ці землі має бути відкритою. Людина повинна бачити: ось масив, ось призначення, ось площа. Щоб не було цього вічного пінг-понгу: “покажіть, де хочете землю” – “там землі немає”».
— На якому етапі зараз законопроєкт?
Станом на момент запису інтерв’ю законопроєкт перебуває на етапі підготовки до другого читання. Подано 1213 правок. Комітет має сформувати таблицю, визначити, що підтримати, що відхилити, і знову переконувати більшість винести документ у зал. Якщо цей процес знову затягнеться, є ризик, що цього парламенту просто не вистачить часу.
Начальник юридичного управління Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Костянтин Рибалко звертає увагу на об’єктивні обмеження:
«Земельний ресурс обмежений. Частина територій окупована або забруднена. За останній рік значні масиви державних земель передані в оренду через Державний земельний банк для наповнення бюджетів. Тому резервування двадцяти відсотків – це компроміс між соціальною справедливістю і фінансовими потребами держави».
Водночас він наголошує на потребі доопрацювання норм щодо цільового призначення земель і не виключає монетизацію права як альтернативу для тих ветеранів, які не планують займатися землею.
Голова Сумської обласної спілки інвалідів війни Олександр Солоніков говорить:
«До 2022 року ми буквально відбирали законну землю для учасників бойових дій у держави. Після передачі повноважень ОТГ більшість проєктів просто блокувалися. Основну масу земель під час війни тихо передали агробаронам. Тому резерв потрібен, але має бути чітко прописано – за рахунок яких земель».
Схожу позицію озвучує голова Бізнес асоціації захисників України Тарас Лелюх:
«Землі буде менше, ніж ветеранів. Частині ветеранів потрібна земля, частині – компенсація. І найгірше, що це може перетворитися на передвиборчий слоган без реального результату. Тому ветеранські організації мають бути залучені до підзаконних актів».
Рудик: “Спочатку зафіксувати землю – потім говорити про ідеали”
Реагуючи на критику і пропозиції збільшити резерв до 50%, Сергій Рудик пояснює:
«Можна говорити і про п’ятдесят, і про сто відсотків. Але якщо сьогодні ми не зафіксуємо хоча б ці двадцять, завтра не буде чого ділити взагалі. Наше завдання – зарезервувати землю, бо її реально не стане. Чим довше ми будемо говорити, тим менше залишиться ресурсу».
Що далі?
Якщо законопроєкт буде ухвалений у другому читанні, уряд матиме до шести місяців на розробку підзаконних актів. Саме на цьому етапі, за словами Рудика, вирішальну роль повинні відіграти ветеранські організації та профільні фахівці.
«Поки є земля – її треба віддавати тим, хто її захищав. Потім буде пізно», – резюмує автор ініціативи.