Вадим Мохов про ейджизм у працевлаштуванні: Ветерана мають оцінювати за кваліфікацією, а не за роком народження - Новини ветеранів зі всієї України

Вадим Мохов про ейджизм у працевлаштуванні: Ветерана мають оцінювати за кваліфікацією, а не за роком народження

Статистика переглядів резюме: понад 1400 разів. Жодного телефонного дзвінка. Однак в фокусі цього матеріалу – не моя особистість, а досвід, який нині переживають сотні тисяч ветеранів. І я – серед них. Досвід, якого ветерани точно не заслуговують.

За три літні місяці рекрутери переглянули моє резюме на двох популярних сайтах з пошуку роботи майже півтори тисячі разів. Я відгукнувся орієнтовно на сто вакансій, що відповідали моїй освіті та здобутому досвіду. Зворотного зв’язку не отримав. Ні відмови, ні автовідповіді, ні запрошення на розмову – нічого. Моя історія — лишень приклад. І, гадаю, далеко не найважчий приклад. Але конкретні цифри в цій історії говорять гучніше за будь-які загальні слова про наявну проблему.

Закономірність, що змушує замислитись

Маю дві вищі освіти, понад двадцять років досвіду керування великими виробничими компаніями й десятки реалізованих проєктів. У рейтингах видання Dilo.ua за 2017-й і 2018-й роки я увійшов до ста найкращих топменеджерів України (посів 20-те місце в загальному рейтингу та 5-те серед керівників енергетики). У 2022-му році пішов на війну добровольцем, і моє прізвище потрапило до списку бізнесменів та топменеджерів-добровольців, опублікованого Forbes.ua. Тоді про таких людей писали з повагою.

Після важкого поранення я дістав групу інвалідності — мене демобілізували. Мені п’ятдесят один рік. І сьогодні на моє резюме не реагує ніхто. Не потребую жалю та не претендую на особливе ставлення. Прошу тільки того, що належить кожному кандидатові: аби мене оцінювали за кваліфікацією, а не за роком народження чи рядком у медичному висновку.

До того я п’ять разів брав участь у конкурсах на посади в державних компаніях і щоразу доходив до фіналу. За добу до фінальної розмови з незалежними іноземними членами наглядових рад мене знімали з конкурсу без пояснення причин. Не стверджую, що це були прояви дискримінації: причин мені не повідомили. Однак п’ять фіналів і п’ять зняттів у той самий час – це схоже на закономірність. Людина, котра пройшла всі етапи відбору, має право знати, чому її усунули перед останнім.

Про парадокси й стереотипи

Контекст робить ситуацію абсурдною. За даними Європейської бізнес-асоціації, 75% компаній повідомляють про дефіцит персоналу. Водночас лише приблизно третина компаній готова наймати кандидатів віком 50+ років, адже більшість роботодавців зосереджена на молоді. Пояснення зазвичай однакові: низька технологічність, неготовність до змін, проблеми зі здоров’ям тощо. Тим часом міжнародні дослідження показують, що середній стаж працівників віком 55–64 років утричі довший, ніж у колег 25–34 років. Парадокс: бізнес скаржиться на брак людей і водночас відсіює тих, хто найдовше залишається на місці.

Ветеран вікової категорії 50+ потрапляє під два стереотипи відразу. Перший стосується віку: «Не потягне нового». Другий стосується війни: «А що в нього із психікою?». У дослідженні Work.ua і Superhumans 43% роботодавців зізналися, що побоюються психічного стану ветеранів, хоча тільки третина з них мала власний досвід взаємодії з ними. Страх часто існує без жодних фактів.

Для ветеранів з інвалідністю додається ще один шар. Вони мають обмежену можливість повернутися до попередньої професії, стикаються з розбіжністю між військовим досвідом і вимогами цивільних роботодавців та потребують перепідготовки й розумних пристосувань робочого місця. Для роботодавця, який і так сумнівається через вік кандидата, це видається ризиком, а не досвідом.

Цифри. Допомога. Тиша.

Найбільша шкода від такого ставлення – у тому, що люди перестають шукати. За дослідженням, 28% ветеранів не відгукуються на вакансії, бо вважають свій досвід нерелевантним, а 44% не знали, як описати військовий досвід цивільною мовою. Експерти говорять і про самоейджизм старших людей. Кожна нова тиша підсилює внутрішній голос, який каже: «Вас тут не чекають». Тисячі захисників ризикують випасти з професійного життя не тому, що не можуть працювати, а тому, що ринок не дав їм шансу спробувати.

Держава пропонує інструменти. Так, компенсація за облаштування робочого місця становила до 120 тисяч гривень для І групи інвалідності й до 80 тисяч для ІІ групи, а 2026-го року зросла до 129 705 і 86 470 гривень відповідно. Є і компенсація у розмірі 1,5 мінімальної зарплати за найм ветерана. Але 54% компаній не знають про першу програму, а 60% — про другу. Допомога є, та до роботодавця вона не доходить.

Часто й не потрібні дорогі пристосування. Гнучкий графік, наприклад, однаково підходить і людині, котра проходить реабілітацію, і тій, що забирає дитину із садочка.

Що робити роботодавцям і державі

Роботодавцям, на моє переконання, варто почати з малого: давати відповідь  кандидатам. Навіть коротка відмова означає повагу. Варто навчати рекрутерів: у компаніях із підготовленими HR-фахівцями 81% повідомили про успішний досвід найму ветеранів, а в компаніях без нього — лише 46%. Варто читати резюме ветерана як резюме фахівця: командування підрозділом у бою теж означає управління людьми, ресурсами й ризиками.

Тим, хто стикається з відмовами через вік: відмовляючи у працевлаштуванні тільки через рік народження кандидата, працедавці порушують закон. Зберігайте листування, тексти вакансій і дати — це знадобиться, якщо доведеться обстоювати свої права. Консультацію можна отримати на безкоштовній гарячій лінії «Дія.Безбар’єрність»: 0800-50-17-20.

Самі роботодавці не зміняться. Там, де наймає держава, потрібні прозорі правила: кандидатові, якого знімають із конкурсу на посаду в державній компанії, потрібно письмово пояснювати причини. Потрібні простий канал, що донесе до бізнесу наявні компенсації, і безкоштовне навчання рекрутерів. Про економічні стимули для найму людей старшого віку вже говорять і депутати. Ветерани не мають чекати на них роками.

Постскриптум

Не знаю, яку кількість резюме мені іще доведеться розіслати. Але знаю, що за кожним переглядом без відповіді може стояти людина, яка втратила здоров’я на війні й тепер марно чекає на дзвінок. Їх сотні й тисячі, і не кожен має можливість та бажання говорити про це.

Країна, яка щодня говорить про повагу до захисників, має уміти не тільки дякувати їм, але й брати їх на роботу. Для початку достатнім буде давати відповідь на резюме.

Вадим Мохов, ветеран війни

Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)

Першоджерело: https://radio.nakypilo.ua/ejdzhyzm-i-bajduzhist-vbyvayut-veteraniv-ne-girshe-za-voroga/