У пошуках світла й краси серед болю

Перше, що кидається в очі в головній залі Дому Ветерана в Тернополі – це два невеликі, але вщерть заповнені книгами стелажі. Тут представлена українська та зарубіжна, класична й сучасна література. Особливо багато на полицях творів наших сучасників – чинних військових і ветеранів, від спогадів про війну до фантастичних жанрів.

Бібліотека збиралася силами небайдужих людей, зокрема завдяки ініціативі «Військо читає», навчальним закладам, видавництву «Крила». Ще частина книг із бібліотеки 2-го механізованого батальйону 67 ОМБр. 

Кожен, хто завітає сюди, може взяти ці книги, щоб почитати, навіть додому, тому адміністратори простору виконують ще й функції бібліотекарів. Серед волонтерів, які тут працюють – ветеранка Ірина Скасків, яка нині завершує освіту психолога. Один із перевірених нею методів ментальної підтримки – дарувати воїнам книги та спілкуватися з ними про прочитане…

Також простір прикрашають подаровані картини, зокрема полотна із тваринами від Ігоря Соболєва. Різних творчих робіт назбиралося достатньо, тому у планах осередку – відкрити виставку творчості ветеранів.

НЕ ЛИШЕ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ

Атмосферу тепла і затишку, яку намагаються створити у Домі Ветерана, ідеально передають деталі. Тут відчувається домашня атмосфера, стараннями місцевої кондитерської завжди є печиво для пригощання учасників. Дехто залишив вироби, створені на майстер-класах. Вони продовжують радувати дітей, що приходять сюди з батьками. На захід для книголюбів, разом із мамою, завітав Грицько, який одразу звернув увагу на іграшку.

Заходи тут не масові, скоріше камерні, як у невеликих книгарнях чи кав’ярнях. Регулярно збираються від 5 до 30 людей. На таких подіях формуються нові соціальні зв’язки, що є критично важливими для тих, хто пережив війну й потребує збільшити коло знайомих. Станом на сьогодні культурне життя Дому Ветерана все-таки більше зосереджене на родинах, ніж на самих ветеранах. Це природньо для країни, що знаходиться в стані війни.

Заклад завжди відкритий до співпраці із громадськими організаціями, бізнесом та окремими ініціативами, що робить його органічною частиною культурного життя міста та своєрідним містком для єднання громадян із різним життєвим досвідом. Наприклад, до Різдвяних свят планується спільний захід, що готується разом із тернопільською «Просвітою».

 – Дуже багато хлопців, – розповідає Ірина Скасків, – повернулися на фронт. Ті ветерани, хто не втратив здоров’я, знову стали діючими військовими. Інші – лікуються та займаються волонтерською діяльністю. На окремі заходи вони долучаються, але левову частку свого часу приділяють допомозі фронту.

У пріоритеті простору завжди залишається практична допомога – консультації з юристами, Центром зайнятості, профспілками, фахівцями з реабілітації. І звичайно ж культурне життя – зустрічі, спілкування, тихі непомітні трансформації. Так само, як спорт допомагає зцілювати тіло після поранень, спільні вечори у дружній атмосфері сприяють зціленню душі.

Ветеранський простір відкрито у грудні 2021 року. І перший захід тут був для дітей. Для них влаштовувалися квести, вони розмальовували пряники, адже саме за їхнє майбутнє воюють хлопці.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Дім Ветерана призупинив культурну діяльність і тривалий час функціонував як волонтерський пункт. Навіть зараз жінки часто поєднують корисне із приємним: шиють адаптивний одяг, а із залишків тканини виготовляють подушечки та подарункові мішечки з солодощами.

НА БУДЬ-ЯКИЙ СМАК

Культурні заходи в Домі Ветерана формуються за принципом «робота за запитом».

– У нас є група в Телеграмі, – пояснює менеджер Ірина. – Коли хтось вперше приходить до нас на захід, то ми кажемо, що ви вже наші друзі, приєднуйтеся. У групі йде обговорення ідей. Наприклад, жінка з Маріуполя написала: «Я стільки вже в Тернополі, хотіла би більше дізнатись про місто». Інші також підтримали цю ідею. Ми домовилися з істориком Володимиром Окаринським про екскурсії й він, разом зі своєю дружиною, провів їх… Стараємося робити те, що потрібно людям, а не пропонувати щось своє.

Майстер-класи, хоч і здаються простою розвагою, однак вони позитивно впливають на присутніх як арт-терапія. Їх часто поєднують із пізнавальною функцією: створюються традиційні вироби – різдвяні павуки й дідухи, розмальовуються пряники, виготовляються сумки-шопери чи просто малюють. Щотижня родини збираються пограти в настільні ігри.

Зустрічі, присвячені книгам, називали «Збираємося на читання». Окремо проводили творчі зустрічі з місцевими авторами та гостями міста. У фокусі – твори військових і ветеранів або книги, які дотичні до воєнної та патріотичної тематики. Наприклад були зустрічі з Сергієм Тимофійком, який пише трилери під псевдонімом «Тарас Мельник», Віталієм Запекою, що відомий завдяки антивоєнному роману «Цуцик», Олександром Вільчинським, який описав свій досвід добровольця у книзі «В степу під Авдіївкою», капеланом Андрієм Зелінським, автором філософської казки «Семенові зорі».

Із цієї осені зустрічі книголюбів стали регулярними й новий книжковий клуб добре вписався в читацьке життя міста. Обговорення проводить Олена Нікуліна та її однодумці. У жовтні говорили про «Гемінгвей нічого не знає» Артура Дроня, в листопаді – про «Пациків» Анатолія Дністрового.

– Моя мета, – говорить Олена, – знайти спілкування й долучити до цього саме ветеранів і військових. Можливо, це така мрія зануди: ніяких розваг і веселощів, просто обговорюємо книжки. Наприклад, на минулому клубі більшість учасників були незнайомі, бачилися вперше, але вийшло дуже цікаво. Ми обираємо такі теми, щоб приходили не лише жінки, а й чоловіки. Я б дуже хотіла, щоб ми обговорили трилогію Павла Дерев’янка «Літопис Сірого Ордену». Але до цього треба ще дійти, бо не всі швидко осилять такий значний обсяг.

На зустріч книжкового клубу якось прийшов чоловік Олени – Максим. Хоча він і жартував, що прийшов, бо дружина змусила, але все таки визнав: «Для мене цікавий такий новий досвід. Я думаю, не так багато ветеранів, які відвідують книжкові клуби. Я ніколи не брав у цьому участі, тому було цікаво спробувати».

У Домі Ветерана проводять покази художніх і документальних фільмів, які громадські організації чи творці надають для безкоштовного перегляду. Зокрема  переглядали сучасні патріотичні фільми, зняті земляками: «Шлях поколінь», «Тарас Бобанич «Хаммер» — присутній», «Трохи нижче неба». Організовуються також події за межами простору. Наприклад, показ короткометражного документального фільму «Пацики», присвячений пам’яті загиблого Віктора Пасічника.

Вечори пам’яті – це, мабуть, найважливіший напрямок, який поєднує всі види роботи. Їх часто організовують спільно зі школами.

– Ми стараємося робити такі заходи, – наголошує Ірина Скасків, – щоб ніхто не був забутий із загиблих Героїв. Не обов’язково до річниці загибелі чи державних свят… Є люди, про яких можна розказувати, але нема кому це робити. Не всі родичі мають ресурс, бо просто втомлені, зболені. Про когось із полеглих є книжка, а про когось немає. Про когось говорять більше, бо він був відомий ще раніше завдяки громадській діяльності, а про когось – менше, але він був і про нього також треба пам’ятати. Я от згадала, як мама Мирослава Питак  розказувала про свого сина Андрія. Каже: «Ми колись із ним переходили дорогу й  було червоне світло, але не було транспорту. Я хотіла йти, а він мене зупинив». Тобто, навіть у таких моментах ми згадуємо, що він був відповідальний, сумлінний і це характеризує його як людину.

ВКЛАД ЗАГИБЛИХ ДЛЯ ЖИВИХ

Дім Ветерана в Тернополі функціонує завдяки концепції, випрацюваній роками. Його культурне життя доволі насичене, хоча повністю тримається на волонтерстві та силі горизонтальних зв’язків. Як і в усій країні, у фокусі завжди залишається допомога фронту. Культурні події можуть бути скасовані заради допомоги тим, хто її потребує. Так, як це було після ракетної атаки на Тернопіль 19 листопада.

– Небайдужі завжди готові долучатися, – коментує Ірина Скасків. – Тобто існує такий постійний зв’язок, така комунікація, щоб простір був живий. Коли навколо стільки болю, хочеться світла й краси. Зараз я залишаю тут більшу частину себе і для мене це важливо. Це мене гріє, що є ідеї, знаходяться небайдужі люди. Зібралися й щось робимо. Хай буде невеличка кількість учасників, але ми впливаємо один на одного.

Свого часу ідейним натхненником простору був Сергій «Nord» Коновал. Разом з іншими ветеранами він шукав можливості створити його ще з 2015 року. Лише в 2021-му його проєкт переміг у конкурсі «Громадський бюджет» серед малих проєктів і в грудні того ж року його вдалося реалізувати. Усього кілька місяців Сергію довелося тут попрацювати. А з початком повномасштабної війни, разом з іншими ветеранами, він повернувся на фронт. «Nord» загинув 6 квітня 2024 року біля Часового Яру. Зараз Домом Ветерана опікується громадська організація «Тернопільська міська ветеранська спілка добровольців, учасників бойових дій та людей з інвалідністю внаслідок війни». Після втрати Сергія простір продовжує існувати і розвиватися завдяки колективній роботі.

Міська влада надала приміщення в оренду на пільгових умовах, комунальні послуги часто оплачують самі ветерани, а матеріали для майстер-класів надходять від благодійників або самих майстринь.

Незважаючи на успіх волонтерських ініціатив, відчувається гостра потреба у системній роботі. Дім Ветерана два роки був партнером всеукраїнського простору Veteran Hub, що забезпечувало регулярність заходів, але, після скорочення грантового фінансування, співпраця скоротилася.

Системний підхід та чітка структура, за які більше має відповідати держава, досі тримається на силі небайдужих людей. Людей, що встигають дбати і про практичні потреби, і про заходи для душі. Війна зачіпає все більше й більше родин… І коли до психолога за ментальним відновленням зможуть піти далеко не всі, то культура та спільнота залишаються нескладним, але дієвим інструментом.

Марія БУРЛАК

Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)

Читайте також:

Останні записи

Зараз читають: