Запровадження в Україні інституту державних фахівців із супроводу ветеранів виявило серйозну проблему: колишні юристи чи кадровики, які стають такими фахівцями, часто не знають психологічної специфіки військового середовища. Унікальний вихід із цієї ситуації знайшли в Прилуках.
Об’єднавши зусилля досвідчених ветеранів-волонтерів і новопризначених спеціалістів, місто створило дієвий симбіоз. Це простір, де діє непорушний принцип «рівний рівному», повертаючи демобілізованим воїнам та сім’ям полеглих Героїв віру в справедливість і майбутнє.
Історія створення і розвитку системи підтримки ветеранів у Прилуках
Фундамент сучасної системи підтримки ветеранів у Прилуках було закладено ще у 2014 році, коли Центр соціальних служб Прилуцької міської ради розпочав системну роботу із захисниками України та їхніми родинами, а у 2016 році на базі Центру створено перше в Чернігівській області спеціалізоване формування – «Центр допомоги учасникам АТО». Саме тоді були сформовані команда фахівців, напрацьовано практичний досвід психологічної та соціальної підтримки військових, започатковано комплексний підхід до допомоги ветеранам.
Наступним важливим етапом розвитку цієї системи стало створення у листопаді 2025 року Ветеранського простору на базі Центру соціальних служб. Його засновано завдяки партнерству Центру соціальних служб Прилуцької міської ради на чолі з директором Юлією Касьян, громадської організації «Учасники АТО «ЩИТ», яку очолює ветеран Павло Красноок, і громадської організації «Генерація успіху» під керівництвом Вікторії Вольвич. Спільні зусилля партнерів дали можливість створити сучасний простір, що став місцем підтримки, взаємодопомоги та відновлення для ветеранів, військовослужбовців і членів їхніх родин.
Сьогодні цей простір є не лише місцем зустрічей, а й осередком комплексної підтримки, де поєднуються професійна допомога фахівців Центру, ветеранський принцип «рівний – рівному», діяльність громадських організацій та правозахисний супровід. Для багатьох захисників і їхніх сімей він став місцем, де завжди можна отримати допомогу, підтримку та розуміння.
Географія довіри та «парна робота»
«Коли у 2014 році розпочалася війна, ми ще не мали готових алгоритмів роботи з військовими та їхніми родинами. Але ми мали найголовніше – велике бажання допомогти й розуміння того, що ці люди потребують не разової допомоги, а системної підтримки. Ми навчалися, переймали досвід, створювали нові підходи та крок за кроком вибудовували систему допомоги ветеранам. Саме тому ветеранський простір не виник випадково – він став логічним продовженням багаторічної роботи Центру, наших фахівців і партнерів. Сьогодні ми не просто надаємо соціальні чи психологічні послуги. Ми допомагаємо ветеранам та їхнім родинам повернутися до повноцінного життя, знайти опору, відчути, що вони не залишилися сам на сам зі своїми проблемами. Це і є головна мета нашої роботи», – розповідає директор Центру соціальних служб Юлія Касьян.
«Ми працюємо не лише з прилуцькими ветеранами, а й із захисниками з усієї Чернігівщини та інших областей», – каже голова ГО «Учасники АТО «ЩИТ», співорганізатор ветеранського простору Павло Красноок.
Чому людина з іншого кінця України шукає правової та людської підтримки в районному центрі на Чернігівщині? Відповідь проста: тут розмовляють мовою досвіду, а не інструкцій.
«У нас два державні фахівці працюють безпосередньо у приміщенні ветеранського осередку, – ділиться досвідом Павло Красноок. – Коли міські фахівці із супроводу ветеранів і демобілізованих осіб стикаються зі складним, заплутаним питанням і не можуть знайти стовідсотково правильний алгоритм у своїх інструкціях, вони не відправляють людину геть. Вони просто перенаправляють її до нас. Ми постійно на зв’язку й готові підставити плече. Так народився формат «парної роботи» – дієвий та ефективний».
Принцип «рівний рівному»: як Олександр Матійко розплутує складні завдання
Яскравим прикладом такого підходу за принципом «рівний рівному» є робота провідного фахівця із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб Олександра Матійка, старшого лейтенанта запасу, колишнього заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення 405-го окремого стрілецького батальйону. Коли він демобілізувався у 2024 році, то чітко знав: залишатися осторонь ветеранського руху не зможе. Пройшовши запеклі бої від рідної Чернігівщини (де у лютому 2022-го став на захист Батьківщини та відбивав ворожі колони за 500 метрів від дому) до Куп’янського напрямку, він обрав нову передову – цивільну, ставши одним із фахівців із супроводу.
«Завдяки створенню ветеранського простору з облаштованим кабінетом зникла потреба у пошуку та переобладнанні кабінетів під потреби ветеранів війни, – розповідає Олександр Матійко. – Тут створено всі умови, щоб приймати відвідувачів і спілкуватися з ветеранами та їхніми рідними в неформальній, спокійній і комфортній атмосфері».
Олександр порівнює взаємодію з медициною: активісти осередку працюють як «швидка допомога», що гасить перші кризові пожежі, а він, як «сімейний лікар», вивчає питання, аналізує, складає покроковий індивідуальний план, кропітко розплутує паперові вузли за необхідності залучає стороннього фахівця, здійснює контроль до повного вирішення питання.
«У нас немає конкуренції, ми робимо одну справу, – наголошує Олександр. – Часто хлопці після демобілізації спершу йдуть саме до побратимів у ветеранський осередок. Якщо у них помічають психологічні травми, їх одразу перенаправляють до мене, а я – до нашого профільного психолога з військовою спеціалізацією».
Боротьба з «гвинтиками» системи
Зараз під супроводом Олександра перебуває понад 100 людей. Він переконаний: «Держава виділяє кошти для ветеранів війни, осіб з інвалідністю, членів сімей загиблих, зниклих безвісти військовослужбовців, і питання не до неї, а до конкретних фахівців, відповідальних за отримання коштів, які на певному етапі супроводження «прозівали», недопрацювали чи загубили документи бійців». Олександр наводить яскраві приклади, з якими йому довелося зіткнутися під час роботи.
Ветерану, бійцю 3-ї штурмової бригади, особі з інвалідністю III групи внаслідок війни, протягом 12 місяців із моменту подання пакета документів не виплачували одноразову грошову допомогу, оскільки фахівець Мінветеранів переплутав його з повним тезкою – бійцем ДПСУ, якому така допомога вже була виплачена. Хоча вони мають різні роки народження, кожен – свій унікальний ідентифікаційний код, а поранення отримали в різний час і на різних ділянках фронту. Олександру вдалося домогтися виправлення помилки, і ветерану виплатили належні кошти.
Інший приклад: донька безвісти зниклого військового не могла отримати пільгове місце в гуртожитку одного з медичних вишів через відсутність посвідчення УБД батька. Обов’язковою умовою надання пільги була саме ксерокопія посвідчення УБД. Витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни не підходив. Олександр через Офіс Президента та Мінветеранів домігся внесення змін до постанови КМУ від 23.11.2016 № 975. У результаті зміни до постанови було внесено, а витяг з ЄДРВВ прирівняли до посвідчення УБД. Донька учасника бойових дій отримала пільгу у вигляді безкоштовного проживання в гуртожитку.
«Коли приходить побратим, який у розпачі не може навіть заяву написати, я надаю послугу як рівний рівному, – підсумовує Олександр Матійко. – Бо тільки той, хто сам пройшов цей шлях, розуміє ветерана без зайвих слів».
Комплекс допомоги: без грошей, але з душею
Прилуцький хаб не видає коштів чи грантів. Проте спектр безоплатних послуг «під ключ» закриває базові потреби:
- юридичний супровід (написання скарг, представництво в судах та комісіях);
- соціальна адаптація (перекваліфікація, комунікація з роботодавцями);
- психологічна підтримка (робота сімейних психологів із бійцями та їхніми родинами).
Через брак військових психологів-кризовиків простір залучає цивільних сімейних психологів, які допомагають родині заново навчитися чути одне одного. Юридичний блок повністю тримається на плечах адвоката-волонтера, який веде ветерана до фінального результату.
Юридичний фронт для родин полонених та зниклих безвісти
Коли боєць зникає чи потрапляє в полон, родичі опиняються в інформаційному вакуумі й можуть стати жертвами шахраїв.
«Люди приходять у стані повного розпачу, – розповідає Павло Красноок. – Вони не знають, як правильно юридично оформити документи на розшук, вийти на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин чи встановити контакт із Координаційним штабом. Ми беремо все це на себе. Покроково виписуємо алгоритм дій, підключаємо власні ветеранські зв’язки та починаємо шукати хлопців разом із побратимами через закриті канали».
«Біда нас не зламала, а об’єднала»: підтримка родин полеглих Героїв
Ветеранський осередок повністю бере на себе паперовий супровід сімей загиблих захисників: від збору довідок у військових частинах на передовій до оформлення виплат. Цей напрямок роботи у Прилуках координує Людмила Бойко – вдова полеглого у 2014 році воїна Валентина Бойка та керівниця Прилуцького підрозділу ГО «Єдина родина Чернігівщини».
У травні 2015 року їхня спільнота об’єднала зусилля з ГО «Учасники АТО «ЩИТ». «Наш підрозділ ГО «Єдина родина Чернігівщини» став ніби дотичним крилом ГО «Учасники АТО «ЩИТ». Біда нас не зламала – вона нас об’єднала. Хлопці-АТОвці завжди приходили на допомогу, і так ми разом тримали під крилом увесь колишній Прилуцький район», – згадує Людмила Бойко.
Потреби сімей ніколи не обмежувалися лише паперами. Спільний простір став безпечним місцем для сімей загиблих, особливо коли доводилося стикатися із браком емпатії в суспільстві, коли дружинам закидають: «Ой, ти собі ще іншого знайдеш», а батькам: «Чого ви плачете? Ви ж тепер багаті».
«Я вже більше ніж 11 років як вдова, а враження – наче це було вчора, – каже пані Людмила. – Цей біль не минає, і зрозуміти його може лише той, хто сам пройшов цим шляхом».
Для цього в організації впровадили традицію «тихого чаювання» без офіційних промов, щоб просто відчути, що ти не один у своєму горі. Впровадження інституту державних фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб полегшило роботу волонтерів. Сьогодні в Прилуках громадський досвід та державні інструменти об’єдналися у чіткий та людяний алгоритм дій.
По-перше, це принцип «За руку»: коли родина отримує сповіщення та опиняється в стані шоку, волонтери буквально по пунктах розписують і супроводжують кожен її крок. По-друге, діє надійний інформаційний міст: організація тісно співпрацює з профільними державними фахівцями (зокрема, Олександром Матійком), завдяки чому будь-яке спірне юридичне питання отримує оперативне вирішення.
Географія допомоги давно вийшла за межі району – сюди звертаються з Сумщини, Луганщини та сусідніх громад, і волонтери передають людей місцевим спеціалістам «із рук у руки».
«Раніше, у 14-му чи 16-му роках, ти ніби стояв голий посеред площі й не знав, куди бігти, – підсумовує Людмила Бойко. – Зараз завдяки спільним зусиллям волонтерів і фахівців із супроводу з’явився надійний щит. Головне – донести до кожної згорьованої душі, що вони не самі».
Міжнародний позов проти РФ та конфлікти в громадах
Діяльність осередку ширша за Прилуки. Активісти виїжджали в сусідню громаду, щоб врегулювати делікатний внутрішній конфлікт у родині загиблого бійця, де місцева влада була безсила. Більш того, прилуцькі правозахисники готують позов до Міжнародного суду, щоб висудити фінансову компенсацію за зруйноване майно безпосередньо з РФ.
«Звичайні рядові юристи за таке навіть не беруться – ніхто не знає процесуальних тонкощів, немає досвіду, – пояснює Павло Красноок. – Ми залучили фахову юристку, яка безкоштовно вивчала масиви документів. І процес пішов – ми підготували, структурували й фактично вже подали позов до Міжнародного суду».
Творча розрада для дітей війни: як цивільні активісти підставили плече
Партнером ветеранського руху Прилуччини стала Вікторія Вольвич (голова ГО «Генерація успіху»). Вона взяла на себе організацію дозвілля для дітей загиблих та полонених бійців.
«Вікторія дуже допомагає нам із організацією дозвілля для найвразливіших. Щонеділі чи щосереди вона організовує майстер-класи для дітей наших загиблих побратимів та малечі, чиї батьки в полоні. Це арттерапія, яка допомагає дітям бодай на кілька годин відволіктися від важких думок. А ще вона чудовий проектний менеджер», – каже Павло Красноок.
А починалося все у 2022 році з ідеї Павла та Вікторії створити місце, де за горнятком кави ветеранам та їх родинам можна побути серед своїх. Залучили місцевий бізнес, отримали грант від ПРООН і відкрили осередок для ветеранів. Зараз його діяльність вийшла на зовсім інший рівень, а коло партнерів постійно розширюється.
«Ми міцно дружимо з громадською організацією «Петрос», яка опікується адаптацією ветеранів через спорт, зокрема стрільбу з лука, – розповідає Вікторія Вольвич. – Цю ініціативу активно підтримує компанія «British American Tobacco». Уже цього тижня наші хлопці їздили до Івано-Франківська, щоб перейняти досвід і пройти навчання на інструкторів. Далі за підтримки благодійників плануємо закупити обладнання. Прагнемо, щоб цей рух охопив увесь Прилуцький район, а в перспективі – і всю Чернігівщину».
Чутливий напрямок – психологічна реабілітація через мистецтво – реалізується через майстер-класи майстрині Алли Задорожко для дітей та дорослих членів родин захисників.
На прохання воїнів батальйону «Вовки Да Вінчі» Вікторія також лобіює перейменування однієї з вулиць Прилук на честь Героя України Дмитра Коцюбайла. Волонтери щиро вітають державну ініціативу впровадження інституту фахівців із супроводу ветеранів, хоча й відзначають гострий брак кадрів у цій сфері.
«Те, що палає вже сьогодні та потребує негайного гасіння, ми беремо на себе, – пояснює Вікторія Вольвич. – А от питання, що вимагають системності, тривалої паперової роботи та правових інструментів – це парафія фахівців із супроводу». Вона каже: «За законом на одного спеціаліста має припадати 100 ветеранів, але на практиці фахівці зараз колосально перевантажені. Віримо, що з часом механізми відпрацюються, з’являться чіткі дорожні карти й стане легше».
Встати в коло, як на Січі: реабілітація через спорт
Паралельно з правовим та творчим напрямками в Прилуках потужно розвивається спортивна реабілітація ветеранів. У спорті так само діє принцип «рівний рівному». Ветерани створюють власну систему реабілітації, оскільки двох державних курсів реабілітації на рік по 10 днів замало.
«Ми вирішили, що маємо бути разом. Як на Січі – в коло стали», – каже Роман Зінченко, колишній боєць 164-го батальйону 119-ї окремої бригади ТрО. Він пішов на фронт добровольцем попри артроз колінних суглобів, який розвинувся внаслідок травми, отриманої ще під час участі в АТО. Після боїв у Білогорівці та Серебрянському лісі хвороба загострилася, його демобілізували, він переніс дві операції зі встановлення колінних імплантів.
Ще у 2012 році Роман заснував ГО «Прилуцький козацький курінь імені Івана Сірка», яка займалася військово-патріотичним вихованням молоді. Саме він свого часу буквально штурмував листами відділ освіти, щоб у місті на повну силу запрацювала всеукраїнська гра «Сокіл» («Джура»). Як результат – прилуцькі команди виходили на всеукраїнський рівень і займали призові місця. Крім того, з 2014 року Роман є членом ГО «Учасники АТО «ЩИТ» і бере активну участь у розвитку спортивного напряму роботи серед ветеранів та волонтерів.
Є в Прилуках й чемпіони. Один з них Олександр Рубан, який попри ампутацію руки завойовує золото на змаганнях із веслування та бігає напівмарафони. До речі, він виграв грант і запускає в Прилуках перше інклюзивне таксі з пандусом.
Власної зали команда не має, але безкоштовно за державної програми тренується в залі «Драйв», керівник якого Юрій Соларєв особисто розробив програми тренувань. Ветеранів також консультує прилуцький важкоатлет-рекордсмен Михайло Михайленко. Поїздки на змагання відбуваються за підтримки відділу сім’ї, молоді та спорту Прилуцької міської ради. Витрати на проїзд і харчування під час змагань повністю покриває Олександр Павленко (ГО «Стремління до нового»).
За рік ветеранське братерство розгорнуло діяльність від міських турнірів із тенісу, шахів та більярду до сімейних рибальських фестивалів. Зараз прилучани вже виходять на професійний рівень. Разом із ГО «Петрос», до складу якої входять представники Олімпійської збірної України, вони вдосконалюють майстерність стрільби з олімпійського лука. Нещодавно Костянтин Ложкин, Роман Зінченко та їхні побратими отримали сертифікати інструкторів, що дають змогу безкоштовно проводити заняття для поранених військових у госпіталях. А на турнірі «Кубок Петроса – 2026», який став завершальним етапом навчання у «Школі інструкторів зі стрільби з лука», Костянтин Ложкин виборов перемогу в категорії «Ветерани з видимими пораненнями».
Код довіри
Ветеранський осередок у Прилуках за півтора року перетворився на всеукраїнський феномен довіри, куди їдуть з Одещини, Закарпаття та Житомирщини та інших регіонів не за грошима, а за правдою та спокоєм. Поки діти в тилу малюють світ без війни на майстер-класах Вікторії Вольвич, а команда Павла Красноока та державні фахівці розбивають стіни бюрократії, прилуцька «точка надії» продовжує жити як тиха гавань, де свого розуміють без зайвих слів.
Олена Березкіна
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy