Відомий британський історик та журналіст Макс Гейстінґс у своїй статті “Американські університети оголошують війну військової історії” для агенції Bloomberg розмірковує, чому в сучасних США сталося так, що військову історію майже перестали вивчати в вищих навчальних закладах. Адже найкращий спосіб унеможливити потенціальний конфлікт – це його вивчити.
Без перебільшення, вже можна говорити, що американські університети фактично оголосили війну військовій історії. У той час, коли увага усього світу прикута до вчених-лікарів та пошуку вакцини від Covid-19, на думку Гейстінґса, не слід забувати й про історію військову. Він вважає, що війна також є безперечним тягарем для світового суспільства, яка призводить до насильства та смертей. Втім, якщо від коронавірусної пандемії шукають вакцину прискореними темпами, він пандемії іншої – війни, в американських вищих навчальних закладах вирішили ліків не шукати.
Макс Гейстінґс приводить просту статистику. На сьогодні на долю студентів, які отримали ступінь бакалавра, приходиться зовсім незначна частка дипломів з історії. І така статистика дійсно вражає. в 1970 році 6% американських студентів чоловіків і 5% студенток отримували дипломи з історичної спеціальності, як тепер відповідний відсоток становить менше ніж 2% для чоловіків і менше ніж 1% для жінок.
З огляду на вищеописану картину, американський історик Фредерік Логевол, автор біографії Джона Ф. Кеннеді та монографій про В’єтнамську війну, зазначає, що в США склалася доволі дивна картина. Не дивлячись на те, що сама Америка є безумовно наймогутнішою військовою державою у світі, до історії становлення цієї могутності в самих Сполучених Штатах відносяться прискіпливо.
Відраза до військової історії може відбуватися не стільки через небажання студентів досліджувати жорстоке минуле, скільки через небажання вчених викладати або навіть дозволяти своїм університетам проводити такі курси. Дехто називає цю тему “військовою графоманією”, а така теза одразу може поширюватися і на вивчення міжнародних відносин. Менше половини всіх історичних факультетів зараз наймають істориків-міжнародників в порівнянні з 85% в 1975 році. Що стосується самого викладання військової історії, оскільки літні вчені йдуть з посад, на яких вони її вивчали, багатьох не замінюють: ролі міняються.
Британський історик також розповідає про цікавий випадок. Один молодий чоловік у Гарварді хотів вивчати військову історію, проте для нього знайшовся лише курс про історію співіснування людей і домашніх тварин. Багато факультетів того ж Гарварду приділяють пріоритетну увагу таким предметам, як культура, раса та етнічна приналежність.
Показова ситуація стала з дослідницею Маргарет Макміллан з Університету Торонто та університету Оксфорда. Вона була піддана жорсткій критиці через те, що зробила спостереження, звичайне для вчених, що займаються цим предметом, Вона дійшла думки, що конфлікти можуть принести людству наукову або соціальну користь. Після цих слів її прирівняли до прихильників війни.
Тамі Девіс Біддл, професор Військового коледжу армії США, висловлює таку точку зору: “На жаль, багато хто в академічній спільноті вважає, що військова історія – це просто розповіді про могутніх людей, в основному білих, які борються один з одним і пригнічують вразливі групи”.
Деякі університети виправдовують себе тим, що вимушені допомагати своїм студентам у майбутньому працевлаштуванням. Їм рекомендується вивчати процеси зміни клімату або людські емоції, та перемети такі, які актуальні в сучасній системі пошуку роботи. Тем не менш, курс історика Фредеріка Логеволла про війну во В’єтнамі й досі залишається одним з найпопулярніших серед студентів істориків.
Макс Гейстінґс наголошує, що вивчати військову історію необхідно хоча б через той факт, що керівництво держави може прийняти необдумані рішення під час загострення ситуації. “Які наші цілі? І чи досяжні вони”, на думку історика саме такими питаннями мають керуватися у своїй політиці керівники держави.
Сталося так, що багато навчальних закладів просто перестають вивчати історію війни в Індокитаї. Хоча вивчення цього конфлікту б допомогло унеможливити інші.
“Мене турбує, що ми багато чому навчилися. Якби це було так, ми б не вторглися в Ірак”, – заявив генерал Морської піхоти Уолт Бумер, видатний ветеран В’єтнаму.
Багато, а насправді більшість академічних установ на континенті заражені інтелектуальним вірусом, який змушує їх відмовлятися від вивчення предметів, які деяким викладачам здаються неприємними. Це являє собою зраду принципів цікавості, строгості та відваги, які повинні лежати в основі будь-якої стоїть науки.
Нагадуємо:
Дослідник з Єльського університету Пол Кеннеді розповідає, що він здивований відсутністю інтересу до військово-морських справ в університетах США, “оскільки ми, безумовно, найбільша військово-морська держава у світі, а світова військово-морська арена сильно розжарюється”.
Втім, у Великобританії інтерес до вивчення військової історії все ще залишається на високому рівні. Приблизно стільки ж студентів вступають на перший ступінь з цього предмету, що і вивчають право. Особливо популярна аспірантура. Близько 30 навчальних закладів пропонують програми вивчення війни. На європейському континенті особливо шановані студенти Стокгольмського і Лейденського університетів. Проблема проявляється в явному північноамериканському несприйнятті військової історії, де вважають її каталізатором та системою пропаганди війни
На думку Гейстінґса великі університети Північної Америки повинні соромитися своєї малодушності. Війна піде з нашої планети не більше ймовірно, ніж пандемії. Академіки, що відкидають військові дослідження, грають в страусів. Вони подібно цим створінням намагаються занурити свої голови у пісок.
Діденко Данила, журналіст агенції “НОВА – новини ветеранів”.
Нагадуємо: