Хочу відразу повідомити, що це дещо незвичний журналістський матеріал. Оскільки те, що вдалося побачити, виглядає дуже просто. А, разом із цим, має неабиякий психологічний ефект. Як ситому важко зрозуміти голодного, так і люди, що мешкають у відносно мирних умовах, поняття не мають, чим живуть ті, хто повертаються із фронту.
А повернулися захисники не лише зі скаліченою війною свідомістю, а й тяжкими пораненнями. Поранення слід лікувати, а свідомість – реабілітувати. Якщо з першим майже все зрозуміло, то питання психологічної реабілітації потребує пояснень. Ось цими поясненнями ми й спробували наповнити нашу розповідь про звичайний спортивний турнір, організований Харківською державною академією фізичної культури (ХДАФК) для вчорашніх воїнів і сьогоднішніх реабілітантів.
Катерина Мулик, завідувачка кафедри здоров’я, фітнесу та рекреації ХДАФК:
– У межах реалізації міжнародного проєкту RITA було створено Польсько-український адаптаційний центр, завдяки якому проводиться турнір з адаптаційних ігор для ветеранів. Тут представлено п’ять ігор, які мають свої правила та здатні підлаштовуватися під будь-який контингент. А найголовніше, що ці ігри впливають на психоемоційний стан, сприяють соціальній адаптації, фізичній реабілітації, відновленню різноманітних порушень.
З біології відомо, що адаптація – це процес пристосовуватися організмів до зовнішніх умов. Отже, адаптаційні ігри спрямовані на те, щоб люди відчували себе повноцінними членами суспільства, не зважаючи на отримані фізичні та психологічні травми. Тобто, за допомогою ігор, потрібно пройти процес пристосування.
А тепер про самі ігри. Активним уболівальникам, що розбираються в боксі й футболі, їхні назви навряд про щось скажуть. Боча, джаколо, еластік, корнхол, кульбуто. Гра у бочу полягає в тому, що гравці, кидаючи свої червоні й сині м’ячі, мають розмістити їх максимально близько до головного нічийного білого м’яча. У корнхолі, замість м’ячів, використовуються мішечки, наповнені зернами кукурудзи, якими з відстані треба попасти в отвір на спеціальній дошці. В еластік і джаколо грають дерев’яними шайбами також на точність. А кульбуто – це балансувальна гра, у якій гравець, змінюючи нахих дошки, намагається розмістити кульки в отворах, кожен з яких указує на кількість набраних очок.
Анастасія Сошенко, клінічний психолог:
– Сьогодні тут зібралися ветерани, які перебувають на реабілітації, після проходження військової служби. Є хлопці з ампутаціями, є ті хто прийшли після комісії зі встановлення групи інвалідності. Як на мене, головною метою таких заходів має стати соціальна адаптація хлопців, участь в імпровізованих змаганнях і спілкування між собою. У нас в центрі використовуються іпотерапія, каністерапія, спортивна стрільба з лука, академічна гребля. Але подібних заходів ще не було. Сподіваюся, що це буде цікаво й корисно.
А тепер про все по порядку. Організатори на спортивний майданчик у Центральному парку міста запросили біля двадцяти чоловік ветеранів, що проходять лікування в одній із лікарень Харкова. І коли запрошені з’явилися, там уже все було готове для проведення турніру…
Повірте, що знаходитися в палаті вдень і вночі – достатньо марудне зайняття. Та й пересуватися лікарняною територією не набагато веселіше… Спробуємо експеримент. Уявіть, що ви лежите в палаті в ліжку вже другий тиждень. А тепер, що у вас тяжке поранення, контузія, відсутня кінцівка – рука чи нога… Що, навіть уявляти не хочеться? А ветеранам потрібно з цим жити! І при цьому відчувати себе повноцінними людьми!
Михайло Тарасенко, ветеран, радник керівника Управління молоді та спорту:
– Я студент першого курсу ХДАФК. І мій вклад у цей захід є суто інформативний та організаційний. Я зібрав хлопців, які знаходяться на реабілітації та відновленні. Моя основна ідея полягає в тому, що залучати учасників до відновлення через спорт необхідно саме з лікарень і реабілітаційних центрів. Саме в такий час вони найбільше потребують того, щоб їм простягнули руку допомоги.
Робити добрі справи, опікуватися людьми які потребують допомоги й заслуговують на увагу… Це – достатньо прості речі, якщо не брати участі й байдуже спостерігати за цим збоку. А те, що виглядає простим, дуже легко знецінюється. І сидить такий скептик, який нічого не робить і всіх критикує. І каже: «Ви ще насипали б тут піску, посадили в пісочницю тих, хто проходять реабілітацію, дали їм в руки іграшкові машинки й нехай граються!..»
Насправді таких критиків і скептиків дуже багато. Вони абсолютно не знають, як влаштована людська психіка, навіть не здогадуються, що найдорожчими ресурсами для відновлення є увага й активний відпочинок. А ще – переконаність у тому, що ти комусь ще потрібен. Хворий, поранений, скалічений, без руки чи ноги, але потрібний…
Це – той ліричний відступ чи пояснювальна записка, які конче необхідні для читачів, котрі в процесі ознайомлення зі статтею дозволять собі засумніватися у важливості того, що організатори роблять для захисників.
Анатолій Губа, перший проректор ХДАФК:
– Те, що відбувається тут сьогодні, це не одноразовий захід, а система заходів. Ми шукаємо різні засоби для повернення ветеранів до мирного цивільного життя. Будь-які фізичні вправи впливають на психологічний стан. Адаптація неможлива без спілкування, а коли спілкування відбувається під час адаптаційних ігор, це дає подвійний ефект. А завдання полягає в тому, щоб ветерани, не зважаючи на свої травми, поранення, хвороби й ампутації, відчували себе повноцінними людьми українського суспільства. Окрім таких заходів, наша академія готує кадри – фахівців, які будуть здійснювати реабілітацію. І це наш вклад у державну ветеранську політику.
Не зважаючи на те, хто виграв, а хто програв, усі учасники отримали від організаторів дипломи й подарунки. Усього година ігор на свіжому повітрі зарядила захисників позитивною енергією настільки, що подальше перебування в лікарняному закладі буде здаватися не таким уже й нудним.
А головне – ветерани отримали нових друзів, працівників Академії фізичної культури, які тепер, час від часу, будуть приділяти їм увагу. І дуже хотілося, щоб таких людей і подібних турнірів було якомога більше. Чи не в цьому зокрема полягає становлення ветеранської політики в нашій державі?..
