Історія Міжнародний день кота «по-італійські» розпочалася в 1990 році, коли італійська журналістка Клаудія Анджелетті в журналі “Tuttogatto” запропонувала читачам відзначати день кота. Оскільки в країні велика кількість бездомних котів, на таку пропозицію відгукнулися передусім люди, які займаються допомогою тваринам.
Починаючи з 1992 року це народне і громадське свято відзначають у цей день в різних містах Італії, проводять різноманітні благодійні акції на користь котів.
Проте це не єдина дата, коли відзначають аналогічну подію. В Японії домашніх пухнастиків вітають 22 лютого. 01 березня вважається «Днем котів» в Російській Федерації. Вперше це свято було організовано Московським музеєм кішки та редакцією журналу і газети «Кіт і пес» в 2004 році. Фонд захисту тварин у Великій Британії у 2002 році вирішив, що «Міжнародний день кота» потрібно щорічно святкувати 08 серпня. А в США «котячий день» припадає на 29 жовтня. Тому тим, хто не встиг з якоїсь причини привітати свого улюбленця не варто засмучуватися – можна обрати найближчий день, – було б бажання святкувати.
Читайте також:
На сьогоднішній день в світі налічується близько 600 мільйонів домашніх котів. Домашня кішка (Felis catus) входить в сімейство котячих, в якому розрізняють 2 підродини, 4 роди і близько 36 видів.
Спочатку дикі кішки були одомашнені людьми на Близькому Сході та в Межиріччі приблизно 9500 років тому. В Єгипті ці витончені тварини з’явилися в тільки 4000 років тому і одразу стали об’єктами поклоніння.
Єгиптяни захоплювалися граціозністю, м’якістю і безтурботністю цих тварин, але перш за все цінували їх за охорону комор із зерновими від дрібних гризунів. Ще більшої поваги серед місцевого населення кішки домоглися завдяки полюванню на щурів, які були переносниками збудників багатьох хвороб, а вбиваючи змій, кішки робили прилеглі території більш безпечними для проживання людей.
Саме в Єгипті вперше в історії, кішок наділяли божественними і сакральними якостями. З часом, коли кішок стали уособлювати з богинею Бастет, їх стали забальзамовувати і муміфікувати. Коли у єгиптян помирав домашній кіт, вони збривали собі брови в знак трауру.
Серйозного релігійного становлення культ кішок досяг на зорі становлення Нового Єгипетського царства – в 1550-1069 роках до нашої ери. Фараон лівійського походження Шешонк I звів місто Бубастіс, яке стало головним місцем поклоніння богині Бастет
У Стародавньому Єгипті котів тримали у храмах як священних тварин. Богиня світла Баст завжди поставала у вигляді кішки, а верховний бог Ра на кількох знайдених барельєфах у котячій подобі бореться з силами темряви. Вбивство кішки прирівнювалося до вбивства людини. За легендою, цим культом у 525 році до нашої ери скористалися перські війська. Воїни персів у бій пішли несучи на руках котів. Єгиптяни, щоб не заподіяти котикам ушкоджень просто не чинили загарбникам спротиву. Ще за сто років Геродот опише, як під час пожежі в Єгипті спочатку рятують котів, а потім майно.
В 390 році нашої ери культ Баст і культ кішок були офіційно заборонені імператорським указом. Таким чином, обожнювання кішок в Єгипті почало поступово згасати. Але любов до цих тварин залишалася серед місцевого населення Єгипту і згодом розповсюдилася по всьому світу.
Та не зважаючи офіційну заборону «культу кішок» вбивство цих милих тварин в Єгипті продовжувало вважатися страшним злочином і каралося стратою. Давньогрецький історик Діодора Сицилійського описав побачений ним у 60 році до нашої ери випадок: римський візник, випадково возом переїхав кота, за що одразу був убитий єгипетським солдатом.
В Середньовічній Європі котів то любили, то ненавиділи і знищували.
Читайте також:
Початком гонінь на котів у Західній Європі вважають 1233 рік, коли Римьский Папа Григорій ІХ написав послання Vox in Ram. В ньому засуджувалося люцеферіанство і детально описувався ритуал поклоніння групи єретиків статуї чорного кота. На початку 14 століття король Франції Філіп IV Красивий розпустив орден тамплієрів, приписавши їм зв’язок із Сатаною. Від деяких лицарів під час катувань вимагали зізнання в поклонінні котоголовим ідолам.
З того часу у котів, особливо чорних, по всій Єврпі почали серйозні проблеми. Їх почали нещадно топити в мішках, спалювати на вогнищах, кидати з міських веж, вішати. Збереглися численні документи інквізиції, в яких жінка звинувачується у відьомстві разом зі своєю кицькою. Як правило, такі процеси завершувалися летально для обох. Врятувати чорну кішку від страти могла лише біла плямка на хутрі, так звана «мітка янгола», що знімала з тваринки підозри у чаклунстві.
Пік антикотячої кампанії в Західній Європі в 14 столітті призвів до спалаху епідемій, що й не дивно. Поїдаючи щурів, коти оберігали не лише продуктові запаси, а й здоров’я господарів.
На противагу єврпейським католикам, іудейські общини не підтримали «антикотячий терор». У поєднанні із замкненим способом життя та купою релігійних приписів щодо гігієни, смертність від чуми у іудейських общинах була в рази меншою, ніж у католиків. У зачумлених містах поширювалися чутки, що євреї навмисно заражають християн. Навесні 1348 року з французького Тулону розпочалася хвиля єврейських погромів. Загалом у Європі, через любов до котів, було знищено кількасот іудейських общин.
Зовсім інше ставлення до котів в Середні Віки було у мусульман. Згідно з ісламськими переказами (хадисами) кішку на прізвисько Муесса мав сам пророк Мухамед. Вона любила відпочивати на одязі власника. Одного разу, коли Пророка покликали на молитву, він не бажаючи турбувати сплячу кицьку, відрізав частину свого одягу на якому та спочивала. Таке ставлення до тварин викликало і відповідну реакцію з їхнього боку.Якось кішка врятувала від укусу змії одного з найвідоміших соратників Мухамеда, який одержав ім’я Абу Хурайрі, в перекладі з арабської — «Батько котів».
Про любов мусульман до котів говорить також той факт, що ця тварина в арабській мові має аж 19 найменувань, поступаючись за кількістю тільки левові. Втім, коти мають привілей: вони можуть заходити до мечеті, а левам це робити заборонено.
У православ’ї чітко дотримуються канонів Старого Заповіту і вважають кота «чистою» твариною. Це єдиний звір, якому дозволено заходити до храму. Тому, на думку середньовічних католиків, православні є ідолопоклонниками.
Ставлення до котів почало поступово змінюватися протягом 19 століття. «Антикотячий терор» закінчується і вони поступово знову стають домашніми улюбленцями.
Нагадуємо: