Посада – військовий журналіст. Євген Роженюк (ВІДЕО) – Nova

Посада – військовий журналіст. Євген Роженюк (ВІДЕО)

Поділитися:

Військовий журналіст, режисер-документаліст і власник ледь не найбільшого в Україні архіву військових відео Євген Роженюк спеціально для «Нова: новини ветеранів» розказав про те, що таке військова журналістика зсередини.

 

Євген ще у 2000 році закінчив Академію прикордонних військ. Службу він проходив у Внутрішніх військах. Після розформування ВВ і перетворення їх частин у Національну гвардію, чоловік отримує посаду прес-секретаря Північного оперативно-територіального об’єднання НГУ. Так Євген опиняється у вирі подій російсько-української війни.

 

Але Євген, за його висловом, розумів, що «може більше ніж хотіла Нацгвардія», тому вирішив долучитися до розбудовуви Військового телебачення. Так чоловік потрапив до Телестудії Держприкордонслужби. На ній він працює і досі. Євгена Роженюка ми розпитали про його архів, фронтові зйомки, як стати військовим кореспондентом та про те як знімати на фронті.

 

 

Військовий архів Євгена Роженюка

 

Як ви почали збирати свій архів?

 

З 2014 року під час всіх подій я збирав власні відео військовослужбовців, які були мені підпорядковані. Вже тоді я розумів, що ці кадри – безцінний матеріал для істориків. Через сто років точно так, як я шукаю відео про УНР, шукатимуть відео з цієї війни. У військових зведеннях все максимально сухо, там не відзначені факти, які можуть бути важливі. Тим більше воно чесно.

 

Окрім цього, саме вони дозволяють нам знаходити прямі докази російської агресії і факти порушення законів війни. Одного разу росіяни вирішили «привітати» нас з днем російського артилериста і випустили по бійцям заборонені фосфорні снаряди. Відео бійця з його коментарями – прямий доказ порушення заборони на використання цих снарядів. І ні одна скотина тепер не скаже, мовляв «ето всьо нєправда».

 

Читайте також:

 

Ветеран Андрій Медведько розповів як відкрити кав’ярню

Взагалі, архівна справа мені близька. Я свого часу робив історичні фільми, наприклад про Остроградського, контр-адмірала УНР.

 

Тут ми одразу стикаємося з проблемою. Як ви вважаєте, чи можна дозволяти бійцям самовільно знімати і вільно розповсюджувати відеоконтент? Адже насправді це може розкрити реальний стан справ у війську для ворога.

 

Цим процесом має хтось опікуватися. З власного досвіду: от бійці знімали відео мені, а я вже, як офіційна посадова особа, приймав рішення щодо їх розповсюдження, тобто коли, де, на яких ресурсах. Бо насправді купа відео відкривали наші позиції і вогневі точки. Але як я вже казав, знімати відео потрібно.

 

У вас в архіві, до речі, є матеріали з пораненими солдатами. Ви не вважаєте, що вони, наприклад, можуть погано вплинути на бойовий дух бійців?

 

Я завжди кажу: якби ця біда (війна – прим. ред) прийшла в кожну хату, то наше суспільство було б консолідоване, і ніхто не виганяв би ветеранів з автобусів, бо вони їдуть по посвдіченню УБД і ніхто б не казав: «Ми вас туда ні пасилалі». Ці відео мають нагадувати про війну – постійно.

 

І тоді вони не тільки не критикуватимуть атовців, а ще й допомагатимуть. Волонтерам передаватимуть продукти, перераховуватимуть кошти в фонди типу «Повертайся живим».

 

На фронті ж зараз служать контрактники. Вони мають розуміти, що відбувається. На фронті помирають, зазнають поранень, залишаються каліками. І людина має до цього готуватися. Бо що це буде, якщо він, солдат, наприклад боїться крові, то з нього у бою не буде користі. Він втратить свідомість і буде лежати, і треба буде навпаки відволікати санітарів від поранених, щоб його нести приводити до тями.

 

Всі мають розуміти, що відбувається на війні – без прикрас. Треба бути чесним.

 

 

Військовий журналіст на лінії фронту

 

Коли ви особисто вперше потрапили в зону АТО/ООС?

 

Ще у 15-ому році я почав вирушати у складі медійних груп до зони проведення бойових дій. А коли взимку 16-го року сталося загострення під Авдіївкою, я отримав бойове хрещення як воєнкор.

 

Я долучився до створення там прес-центру АТО/ООС, бо цивільних журналістів туди не пускали – в Промку ту ж. І тоді два місяці всі відео цих подій, які випускало українське телебачення – це були мої відео. Я ж щоденно туди заходив на Промку, там стояла 72-га бригада. До обіду я знімав, після обіду теж знімав.

 

Читайте також:

 

FuseFoods – ветеранський бізнес, що втілює мрії

 

І так двічі на день – знімали і передавали журналістам все найсвіжіше: коментарі, відео. Ми облаштували для цивільних журналістів безпечне місце, там був інтернет, супутникова тарілка, і вони могли звідти передавати інформацію, яку я приносив.

 

Якою технікою можна користуватися на фронті? Є якісь спеціальні потреби у фронтового оператора?

 

Я перший раз коли їхав в ротацію, як військовий кореспондент, то тягнув з собою нетбук, який тримав 9 годин зарядку, сонячну батарею, акумулятор, який давав мені з 12 вольт 220 вольт. Навіть купив за власні кошти супутникову тарілку, яка дозволяла мені без прив’язки до телефонного зв’язку отримувати Інтернет. Але це був 14-ий рік.

 

Спорядження воєнкора Євгена Роженюка

 

А потім я вже зрозумів, що насправді потрібно, а  що ні. Потрібна камера, яка знімає і вдень, і вночі, яка тримає заряд. Мені дуже подобаються екшн-камери на підстраховку. Тобто я зазвичай знімаю на Canon x20 чи х25, але в мене є ще «Сонька» (камера марки «Sony» – прим. ред.) з шикарним нічним баченням.

 

«Sony» мені дуже подобаються, як вони пишуть звук, як знімають, але це особисто мені. З великими фотоапаратами, великими об’єктивами – 300-им, 400-им об’єктивами, то вони важкі, і легко пошкоджуються. А маленькі камери це клас.

 

Раніше дублював, вішав собі «GoPro». Бо коли якісь події, вибух там чи ще щось, то людина інстинктивно повертає голову. І так як на «GoPro» автоматичний фокус, то це дуже крута штука. І звичайну камеру не засунеш туди, куди можна засунути екшн-камеру. От у мене є кадри, де на камеру наїзджає гусениця САУ.

 

Читайте також:

 

В Україні ветерани стають загрозою для чинної влади

 

Я ту камеру куди тільки не чіпляв – навіть на стволи гармат.

 

Тобто ви знімали безпосередньо під час бойових дій? І вам доводилося прямо під час зйомки братися за зброю?

 

У мене щодо цього принципова позиція. Ми постійно сперечаємося з моїм товаришем-воєнкором з цього приводу: він зброєю користується, а я йому кажу, що навіть якщо в мене є зброя, я буду знімати. Бо моя задача важлива, я маю принести матеріал, і якщо я його не принесу, то ніхто його не принесе.

 

І посада тому в мене саме військовий журналіст. Але якщо дадуть мені посаду – стрілець чи кулеметник – з задоволенням постріляю!

 

А як стати журналістом в армії? Багато молодих журналістів питає про це.

 

Строковиків навіть у прес-служби з’єднань не беруть. А от якщо ви пішли на контракт, стали офіцером, то цілком можете отримати посаду відповідно до ваших журналістських навичок. У тому числі і військовим журналістом.

 

Військовий журналіст Євген Роженюк

 

Документалістика, мультфільми, реклама, пропаганда

 

А є якісь відео, які ви зняли і от дуже пишаєтесь ними?

 

Є дуже крута історія, вона не зовсім військова навіть, хоча там і кулі свистять. От біля Павлополя є позиція, де поряд стоять два батька і два сини. І кожен із них говорить, що завжди хвилюється за рідну людину.

 

Читайте також:

 

Британський благодійний фонд відкрив програму для ветеранів

 

 

Зараз роблю фільм документальний про бої під Слов’янськом. Там в основі кіно “АС: Історія одного екіпажу” спогади водія бронетранспортера БТР-80 старшого прапорщика Юрія Шайди. 

 

Тобто вас вже можна називати кінодокументалістом професійним?

 

Так! Я ще, до речі, мультфільми малюю!

 

 

І рекламу роблю. Але мені там (у сфері реклами – прим. ред) не все подобається. Ну знаєте, коли просять таке зробити, що ти мовляв отримуватимеш мільйони, і 365 днів на рік відпочиватимеш. Адже в реальності воно не так. Подобається бути чесним.

 

Читайте також:

 

«Літаючий» бізнес: ветеран відкрив власну справу, яка працює виключно в небі

 

Але ж мабуть не вдається? Є певна субординація, і ви начальство лаяти ж не зможете?

 

Ну у мене таких ситуацій поки не було, щоб доводилося бути нечесним. Але мабуть повністю об’єктивним не вийде бути. Я не тільки журналіст-воєнкор, я й пропагандист. Я заангажований своєю посадою, своєю позицією. Але наразі моя діяльність дозволяє бути відносно чесним.

 

Щось хотіли б сказати наостанок?

 

Буду вдячний учасникам бойових дій та свідкам подій війни за будь-яке архівне відео! Надсилайте ваші відео на електронну адресу militarycameraman@gmail.com чи іншим, зручним для вас способом, і воно повністю або частково буде опубліковано на каналі «Milirary video of Ukraine».

 

Це необхідно для правдивого фіксування подій на Донбасі, щоб унеможливити перекручування інформації у майбутньому з боку країни-агресора. А також це буде необхідним для самих нас – українців, щоб не забували, якою ціною дається мирне небо над головою.

 

Нагадаємо:

 

http:///veteranam-proponuiut-bezkoshtovne-navchannia-u-sferi-it/