Понад 50% опитаних українських ветеранів вважають, що держава не захищає їхні права. Ще 48,2% ветеранів та членів їхніх родин оцінюють державну підтримку як недостатню. Попри наявність численних програм допомоги, військові після повернення до цивільного життя продовжують стикатися з бюрократією, затримками виплат та труднощами з отриманням необхідних послуг.
Про це у своїй колонці на «Цензор.НЕТ» написав адвокат і ветеран війни Олег Поліщук. Він проаналізував результати спеціальної доповіді Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця про стан ветеранської політики в Україні. За словами автора, головна проблема полягає не у відсутності державних програм, а в тому, що ветерани часто не можуть отримати передбачену ними допомогу.
«Проблема української ветеранської політики сьогодні вже не в тому, що держава нічого не робить. Проблема в тому, що між державною програмою і результатом для конкретної людини занадто часто виникає провал», — зазначає Поліщук.
Офіс Омбудсмена готував спеціальну доповідь понад два роки. Упродовж 2023–2026 років його представники провели 119 моніторингів у 13 областях України та опитали близько тисячі ветеранів і членів їхніх родин. Також фахівці проаналізували звернення громадян, законодавство та 200 нормативно-правових ініціатив, які центральні органи влади подали протягом попереднього року.
Поліщук звертає увагу, що опитування охопило лише частину ветеранської спільноти, яка налічує понад два мільйони людей. Тому його результати не можна автоматично поширювати на всіх ветеранів України. Водночас адвокат вважає, що разом із даними перевірок та конкретними зверненнями вони свідчать про серйозні проблеми в системі державної підтримки.
Одним із прикладів стала ситуація з матір’ю загиблого військовослужбовця, яка звернулася по одноразову грошову допомогу ще в червні 2024 року. Військова частина понад пів року не передавала необхідні документи, через що жінка не могла отримати виплату. Лише після втручання Офісу Омбудсмена документи передали, а комісія Міністерства оборони призначила допомогу.
За наведеними у колонці даними, станом на 15 вересня 2026 року Омбудсмен отримав 326 звернень щодо призначення та виплати одноразової допомоги родинам загиблих військових. За перші вісім місяців року після втручання його Офісу вдалося поновити права 93 членів родин за 58 зверненнями. На думку Поліщука, такі випадки показують, що навіть гарантовані законом виплати людям доводиться отримувати через скарги та додаткові перевірки.
«Формально система створена, а на практиці людина змушена її штовхати. І проблема точно не лише в комунікації», — пише адвокат.
Схожі труднощі виникають і під час оформлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. У колонці Поліщук описує випадок, коли ветеран не міг отримати необхідну довідку, доки не втрутився Омбудсмен. Адвокат наголошує, що після таких ситуацій потрібно змінювати самі процедури, а не лише допомагати окремим людям.
«Якщо одна й та сама процедура системно створює бар’єр, її треба змінювати, а не чекати наступної скарги і ще одного втручання. Не можна кожне питання вирішувати вручну», — зазначає він.
Ще одна проблема — нерівний доступ до допомоги в різних громадах. За даними, які наводить Поліщук, 57% ветеранів стикаються з перешкодами під час працевлаштування. Правова допомога доступна лише у 25% громад, а потребу в психологічній підтримці задовольняють лише у 18%.
Особливо складною, за словами автора, залишається ситуація у сільських, віддалених і прифронтових громадах. Там може не вистачати фахівців із супроводу ветеранів, реабілітаційних послуг та інших необхідних сервісів. Через це люди з однаковими правами фактично отримують різний рівень державної підтримки залежно від місця проживання.
«Фактично ми отримуємо ветеранську політику за поштовим індексом», — підсумовує Поліщук.
Водночас адвокат визнає, що держава вже створила чимало інструментів для підтримки ветеранів. Зокрема, діють стратегії ветеранської політики та повернення військових до цивільного життя, розвивається мережа фахівців із супроводу, існують програми забезпечення житлом, навчання, підприємництва та реабілітації. Однак, на його думку, ефективність цих програм потрібно оцінювати за кількістю людей, які справді отримали допомогу.
Поліщук підтримує запропонований Дмитром Лубінцем підхід, за яким кожен ветеран повинен мати зрозумілий маршрут отримання послуг та відповідального координатора. Адвокат також пропонує не вимагати від людини повторно документи, які вже є в державних реєстрах. Крім того, відповідальні органи мають усувати причини регулярних порушень прав ветеранів, а не чекати нових скарг.
Окремо автор порушує питання відповідальності посадовців за затримки та бездіяльність. За його словами, у випадку з матір’ю загиблого військового, яка понад пів року чекала на документи, жодного посадовця не притягнули до відповідальності. Поліщук вважає, що без змін у процедурах і контролю за роботою чиновників подібні ситуації повторюватимуться.
Адвокат нагадує, що в Україні вже понад два мільйони ветеранів. За наведеними ним урядовими прогнозами, після завершення війни кількість ветеранів і членів їхніх родин може становити приблизно 5–6 мільйонів людей. Тому питання їхньої підтримки стосуватиметься не лише профільного міністерства, а й усієї системи державних послуг.
«Держава вже навчилася створювати ветеранські програми. Тепер треба навчитися робити так, щоб ветеран відчував їхній результат», — підсумував Олег Поліщук.м