Відкрито реєстрацію на новий набір освітньої програми для українських ветеранів, які прагнуть опанувати сучасну ІТ-професію. «ІТ для ветеранів» від EPAM розрахована на тих, хто хоче здобути актуальні знання та навички з розробки програмного забезпечення незалежно від попереднього досвіду, освіти, віку чи місця проживання. Обов’язковою вимогою є знання англійської.
Що на вас чекає:
Два етапи навчання: основи ІТ та спеціалізація на вибір (Java, .NET, Test Automation, Manual Testing, Cloud & DevOps, Front-End, Business Analysis)
Онлайн-заняття тричі на тиждень у будні з 17:00 до 19:00
Підтримка досвідчених викладачів і менторів на всіх етапах
Безкоштовне навчання для всіх учасників
Навчання українською мовою, інтерактивний контент англійською на другому етапі
Доступ до відеоматеріалів навіть після завершення курсу
Група до 80 учасників (реєстрація відкрита до заповнення місць)
Пройти тест з англійської мови у розділі «Мої асесменти» вашого облікового запису.
Заповнити коротке опитування (доступне після підтвердження рівня англійської).
Пройти коротку розмову з AI-асистентом.
Старт навчання — 23 березня 2026. Перший етап триватиме 6 тижнів, другий — 6-8 тижнів залежно від обраної спеціалізації.
Програма “ІТ для ветеранів” започаткована EPAM Україна восени 2023 року. Її перші випускники вже долучилися до ІТ-сфери, отримавши пропозицію роботи від EPAM чи інших компаній на ринку.
Житловий кодекс – це такий собі закон, яким регулюються (чи мають регулюватися) всі житлові відносини в державі. Український кодекс, з яким Незалежна Україна прожила три з половиною десятків років, був введений у дію ще за часів «розвиненого соціалізму» – 1 січня 1984-го. Фахівці в галузі житлового законодавства твердили, що радянський кодекс віджив своє й, рано чи пізно, але з цим потрібно було щось робити. І ось цей час настав!..
Житловий кодекс не був самостійним із самого початку, а протягом 35 років обріс такою кількістю спеціальних законів і підзаконних актів, які більше, ніж на половину скасовували ті норми, що в ньому містилися. Остаточно радянський кодекс було скасовано 13 січня поточного року, коли Верховна Рада проголосувала й ухвалила у другому читанні та в цілому закон № 4751-ІХ про основні засади державної політики.
КОМЕНТУЮТЬ НАШІ СЛУХАЧІ…
Із грудня минулого року ГО «Спілка ветеранів Сил Оборони України», за підтримки партнерів, підготувала й реалізує навчальну програму «Ветерани – лідери суспільних думок». Процес навчання й участь у проєкті відомих політиків і журналістів, представників ветеранської спільноти і знаних громадських організацій об’єднали значну кількість слухачів з усієї України. Більшість із них – активні люди, які беруть участь у діяльності територіальних громад, ветеранських організацій і мають власні думки щодо прийнятого житлового закону. Ми звернулися до двох наших слухачів та отримали такі відповіді.
Валерій Костюк, засновник і керівник ГО «Підтримай Героїв» (м. Володимир Волинської області):
– На мою думку закон має, як позитивні, так і негативні сторони. До позитиву слід віднести те, що єдина цифрова черга зробить прозорішою систему отримання житла. Не буде ручного пересування у списках – зникне можливість для зловживань. Також право військових і ветеранів на неоплатне житло збережене.
Негативом є невизначеність перехідного періоду від дії старого Житлового кодексу до нового закону. Для адаптації системи потрібен певний час, а ми його не маємо. Як бути з ветеранами, що стоять у черзі по 10–15 років? У законі про це нічого не сказано.
Я не знайшов відповіді в законі щодо ветеранів, прописаних разом із батьками. Про ветеранів, які мають житло, але воно не відповідає жодним нормам проживання.
Після завершення війни кількість ветеранів буде обчислюватися сотнями тисяч. І якщо держава не закладе сьогодні справедливу житлову модель, то через п’ять-десять років ми отримаємо масштабну соціальну кризу. Такий мій прогноз.
Олена Ягупова, провідний фахівець із супроводу ветеранів (м. Боярка Київської області):
– Із ветеранами я працюю із 2019 року. За цей час мені вдалося поспілкуватися з понад сотнею людей. І ті проблеми, з якими вони стикаються можна означити кількома пунктами: грошова компенсація, пільговий кредит за програмою «єОселя», соціальне житло та постанови КМУ №№ 280 і 719, які в повній мірі не працюють не лише в Київській області, а й у всій Україні тому, що вони не фінансуються державою.
На жаль, ті, хто зараз воюють і захищають Батьківщину, на мають змоги збирати необхідні документи, ставати на квартирний облік, подавати пакети довідок і підтверджень на компенсацію. Що стосується інвалідів, то дуже велике невдоволення висловлюють інваліди саме третьої групи, пільги яких дуже обмежені в порівнянні з іншими групами.
Проблема й у тому, що пільговий кредит можуть взяти лише молоді здорові люди, які працюють і мають непоганий дохід. Ветерани, а тим більше інваліди, в переважній більшості, люди середнього чи навіть літнього віку, обмежені у працездатності й не мають пристойних зарплат. Тому кредит вони отримати не можуть.
Питання соціального житла є достатньо цікавим, але в якому стані воно буде знаходитися, в якому будинку буде міститися – це дуже важливе, якщо не сказати основоположне питання.
Наскільки мені відомо, новий житловий закон у тому вигляді, в якому він є зараз, не вирішує ці нагальні питання. Тому ветерани, звичайно ж, обурені тим, що ними й їхніми пільгами просто знехтували. Є надія, що будуть внесені якісь зміни, але на сьогоднішній день ситуація саме така.
…І НАРОДНІ ДЕПУТАТИ
Цікаво було б порівняти коментарі депутатів від влади й опозиції на предмет того, що у них спільне та чим відрізняються. У нас така можливість з’явилася, то ж як нею можна було не скористатися?
Олексій Кучеренко, народний депутат від ВО «Батьківщина» повідомив, що це не перша спроба провести комплексну реформу у сфері житлової політики. Ним і колегами було подано та враховано низку принципових поправок, спрямованих на посилення гарантій житлових прав громадян.
Народна депутатка від Політичної партії «Слуга народу», голова Комітету ВР й авторка закону Олена Шуляк метою його ухвалення називає необхідність прибрати радянські правила, що давно змінилися, й запустити сучасну систему, яка реально вирішує житлове питання.
– Закон, – говорить вона, – чесно визнає реальність і пропонує працюючу модель замість паперової черги без перспективи. Доступне житло можна буде придбати на пільгових умовах через кілька механізмів, зокрема пільгові іпотеки, оновлений механізм житлово-будівельних кооперативів, лізинг та інші рішення; соціальне житло надаватиметься в тимчасове користування через соціальну оренду, яка для кожної родини рахуватиметься окремо й має становити не більше ніж 30 % доходу; оренда з правом викупу дає можливість після десяти років отримати житло у власність, але лише один раз.
Що стосується ветеранів і військових, тут важливо вказати: спекуляції про те, що «військових позбавляють житла», не відповідають дійсності: право на забезпечення житлом не скасовується, а профільне регулювання для військових і надалі діє в межах спеціального закону. Також нарешті буде поставлена крапка в корупційних схемах зі службовим житлом: для більшості категорій воно перестане бути способом безоплатної приватизації, стане тимчасовим і має працювати як інструмент забезпечення кадрами. Право на безоплатне житло у власність зберігається для чотирьох визначених законом категорій: військовослужбовці, поліцейські, рятувальники та діти-сироти.
Основним недоліком ухваленого закону інший співрозмовник Олексій Кучеренко називає надмірну рамковість, бо він містить значну кількість відсильних норм і залишає низку питань на рівні підзаконного регулювання.
– Закон сам по собі не скасовує жодних пільг, – говорить він. – Інші категорії осіб, окрім названих чотирьох, не виключаються із системи підтримки, однак їхнє забезпечення житлом здійснюватиметься через додаткові механізми, зокрема компенсаційні програми та бюджетні інструменти, визначені спеціальним законодавством.
Необхідно, на думку депутата, затвердити порядки формування та ведення реєстрів осіб, які потребують поліпшення житлових умов, визначити критерії доступу до різних форм підтримки, механізми публічної оренди, забезпечення прав на соціальне житло, реалізацію державно-приватного партнерства в житловій сфері. Окремо має бути врегульовано питання фінансування: порядок, джерела та механізми використання коштів. Без цього житлова політика ризикує залишитися декларативною.
– Також усі, хто зараз оформлює документи на приватизацію, – підсумовує Олена Шуляк, – матимуть час завершити процес протягом дії воєнного стану плюс один рік, після чого безоплатне житло залишатиметься доступним лише для чотирьох визначених груп. У тому, що стосується ветеранів війни, я завжди підкреслюю: вони продовжуватимуть отримувати житло від держави у власність, і їхнє право на безкоштовне житло після остаточного ухвалення закону не просто не зникає, а навпаки посилюється…
Чесно кажучи, сам здивувався практично одностайній позиції двох народних депутатів із різних фракцій. Про що це може свідчити? Я не знаю…
А ви?..
КОМЕНТАР ЮРИСТА
Роман Лихачов, юрист ГО «Чугуївська правозахисна група», не просто уважно прочитав, а детально вивчив закон України «Про основні засади житлової політики». Він погоджується, що закон за його охопленням і масштабами можна називати новим Житловим кодексом, адже він регулює ті норми, які потрапляли під юрисдикцію попереднього кодексу. На питання, чим якісно новим відрізняється прийнятий закон від кодексу, що діяв, Роман Лихачов відповів:
– Оскільки попередній кодекс існував ще з 1983 року, він за соціальними стандартами безповоротно застарів. Тому прийняття нового має виправити цю ситуацію й узгодити з європейською інтеграцією, яку ми декларуємо. Зараз політика нашої держави із забезпечення громадян житлом абсолютна незрозуміла й, як результат, вона не працює. Існуючі черги створюють корупційний чинник, мають безліч обхідних норм і неможливо досягти того, щоб людина чітко та прозоро отримувала помешкання.
Закон вводить поняття соціального житла, під яким слід розуміти житло, що належить державі чи органам місцевого самоврядування, передане в довгострокову оренду.
– Недоліком нового кодексу я вважаю той, що він не дає відповідей на більшість питань, які природньо виникають. Ці відповіді мають дати підзаконні акти, прийняті Кабінетом Міністрів. Коли вони з’являться й як регулюватимуть ті чи інші критерії, яким чином мають вирішити проблему прозорої черговості, поки що невідомо. А поки цього не буде, Житловий кодекс, як і будь-який інший закон, не може належним чином працювати. Що стосується ветеранських пільг на отримання житла, я їх просто не бачу. Є загальна інформація, що буде пільгова черга, але все це мають вирішити підзаконні акти, яких поки що немає.
Напевно можна стверджувати лише те, що відомий нам процес приватизації, згідно з кодексом, більше не буде працювати. Безоплатної передачі у власність не передбачено. У більшості випадків матимемо лише довгострокову оренду. Тому зараз населення намагається максимально швидко приватизувати житло, бо в новому кодексі приватизація на таких умовах більше не передбачена. І тут виникає найбільша несправедливість: той, хто приватизував учора, зробив це набагато вигідніше для себе, ніж той, хто хоче зробити це завтра. Щоб уникнути цього, має бути певний перехідний період, щоб бажаючі приватизувати, могли б безперешкодно це зробити.
– Для вичерпної зрозумілості й можливості повної реалізації закону, його потрібно приймати в одному пакеті разом із постановами Кабміну, – підводить підсумок Роман Лихачов. – А так виходить, що ми начебто взяли європейську норму, але одночасно зробили її неробочою. Тому можу стверджувати, що ніяких гарантій щодо пільгових категорій Житловий кодекс у тому вигляді, в якому він є зараз, не містить. Більш того, при такому підході створені всі умови для різноманітних зловживань. Приміром військовослужбовець, який служив у тилу, зміг приватизувати житло. А хто знаходиться на фронті й воює, зробити цього не в змозі. І його квартира на все життя лишиться службовою…
Юрист Лихачов також уважає, що в нинішньому вигляді Житловий кодекс може призвести до численних судових звернень і додаткового навантаження на судову систему. У тому числі й на Європейський суд.
Спілкувався Олександр КУХАРЕНКО
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
Фахівців із супроводу ветеранів, представників ветеранських організацій, соціальних працівників та працівників Пенсійного фонду запрошують на онлайн-тренінг, присвячений правовому статусу зниклих безвісти військовослужбовців та підтримці їхніх родин.
Захід відбудеться 13 березня 2026 року о 12:00 у форматі онлайн-лекції на платформі Zoom. Участь безкоштовна, однак необхідна попередня реєстрація.
Про що говоритимуть на тренінгу
Під час навчання учасники розглянуть ключові юридичні питання, пов’язані зі статусом військовослужбовців, які зникли безвісти за особливих умов, а також із захистом прав їхніх родин. Зокрема, йтиметься про:
підстави, порядок та правові наслідки набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих умов;
механізм розшуку зниклого безвісти військовослужбовця;
права та державні гарантії для членів сімей таких військових;
процедуру встановлення факту смерті військовослужбовця через суд.
Хто проводитиме лекцію
Лектором виступить адвокат та юрист Чугуївської правозахисної групи Роман Лихачов, який спеціалізується на питаннях захисту прав військовослужбовців і їхніх родин.
Як долучитися
Тренінг проходитиме у форматі онлайн-лекції в Zoom. Для участі необхідно пройти попередню реєстрацію.
В Україні паралельно існують два світи. У першому – кабінетному – чиновники звітують про «безбар’єрність» та успішну підтримку ветеранів. У другому – реальному – важкопоранені бійці часто змушені виборювати право на елементарне: житло, лікування й повагу. Начебто існують гарні закони із захисту ветеранів, і кошти великі виділяються на реабілітацію, і запроваджений інститут фахівців із супроводу…
Але, на жаль, досить часто єдиним містком між цими світами є жінки – дружини й матері. Поки чиновники хизуються інклюзивними майданчиками, вони на руках затягують візки до лікарень і ЦНАПів, де немає пандусів. Вони заново вчать рідних ходити й розмовляти, стаючи живим щитом між пораненим воїном і байдужою системою.
ПРАВО НА НАЛЕЖНЕ СТАВЛЕННЯ
Лариса – дружина важкопораненого воїна, особи з інвалідністю першої групи Дмитра Жукова. Вона не лише бореться за здоров’я та права свого чоловіка, а й допомагає жінкам і матерям інших важкопоранених.
Для родини Жукових війна почалася в березні 2014 року. Він – заряджальник САУ в 1-й Сіверській бригаді, вона – волонтерка. Обоє сподівалися на мир, але лютий 2022 року знову повернув їх у стрій. Поки Дмитро тримав оборону на передовій, Лариса волонтерила в напівоточеному Ніжині…
Рік потому, 4 лютого 2023-го, о 04:44 пролунав останній дзвінок перед тишею: «Йдемо на бойове». А за два дні – коротке, як постріл, повідомлення медика: «Вашого чоловіка поранено в голову. Прогноз невтішний».
Снайперська куля пробила шолом Дмитра, роздробивши кістки черепа. Поранений важив 160 кг, плюс 40 кг спорядження. У лісопосадці під шквальним вогнем евакуація здавалася неможливою. Командир із батальйону «Берлінго» на псевдо «Грек» пішов на відчайдушний крок: він чотири години «шантажував» командування, відмовляючись виводити 17 бійців, поки не пообіцяють надіслати евакуаційну групу за пораненим. Між пораненням та операційним столом минуло 30 годин. Те що Дмитро вижив, у медицині називають «дивом»… Після лікарні Мечникова, де пораненому зробили операцію, лікування продовжувалося в «Феофанії».
– Стан чоловіка був жахливий: він два тижні перебував у комі, – згадує Лариса Жукова. – Розмовляти не міг, був повністю нерухомим, У «Феофанії» Дмитру врятували життя й подолали тромбози, але попереду чекав найважчий етап – реабілітація.
На реабілітацію Дмитро поїхав не один: разом із чоловіком Лариса влаштувала до Чернігова двох його побратимів, які теж проходили лікування в «Феофанії».
Коли загроза смерті минула, почалася війна з системою. Шпиталь, у якому пораненим потрібно було пройти ВЛК, відмовлявся приймати результати обстежень із «Феофанії». І це попри те, що в самому закладі не було навіть елементарного обладнання! Та бюрократична система не витримала, вона зламалася під натиском жіночої волі: комісію хлопці пройшли за півтора дня, замість обіцяних двох тижнів.
Втім, на цьому абсурд не закінчився. Отримавши висновок ВЛК, дружини почули наказ: «Протягом 24 годин прибути до частини!» Це – для лежачих чоловіків! Юридична пастка була простою й підлою: якщо не приїдеш – виведуть поза штат, припинять виплати.
– Щоб не втратити виплати й не везти лежачих чоловіків до частини, – продовжує розповідь Лариса, – ми були змушені кочувати лікарнями: Ніжин, Чернігів, Київ… Ми лягали на одну реабілітацію за іншою – просто щоб виграти час, поки наші папери мандрували кабінетами. І це тривало майже два місяці.
Після списання з армії приниження не припинилися. Два роки знадобилося, щоб через МСЕК отримати законний статус довічної інвалідності. А багато хто цей статус не може отримати більше трьох років!
Лариса каже, що дуже багато «зручностей» для ветеранів існує лише на папері. Приміром, влада Ніжина звітувала про «європейський центр реабілітації» ще три роки тому, коли ветеранів затягували по трухлявих дерев’яних щитах в інфекційне відділення лікарні. Тоді вона зателефонувала заступниці міського голови: «Приходьте привітати ветерана, а заодно захопіть пандус і унітаз». Через три години зварили пандус, через добу встановили унітаз. Кажуть, що депутати «скинулися» особистими коштами на бойлер. Але головний цинізм цієї історії в тому, що сучасне обладнання для реабілітації вартістю у 20 мільйонів гривень три роки простояло в сараї через нескінчений ремонт відділення.
Слово «безбар’єрність» для родини Жукових звучить як знущання.
У лікарняних ліфтах в Чернігові ширина дверцят – 50 см, ширина візка – 74 см…
Паспортний стіл: дев’ять сходинок. Жодного поручня, не те що пандуса…
У Ніжині немає ні одного автобуса, пристосованого для візків…
Соціальне таксі ніби є, але замовити його можна тільки до міської лікарні. Їхати в іншу лікарню – ваші проблеми…
Останнє коло пекла – вручення нагороди. Медаль «За поранення» півтора місяця «валялася» в ТЦК, поки дружина не знайшла її за номером наказу. Шляхом переговорів і тиску, вдалося вмовити, щоб медаль Дмитру вручили на свято 1 жовтня. Він не зміг піднятися вище, тому нагороду вручили на першому поверсі й то лише після чергового скандалу…
– Я не організація, я просто дружина ветерана, – говорить Лариса Жукова. – Але якщо бачу проблему – б’ю в усі дзвони!
Вона згуртувала навколо себе дружин і матерів інших бійців. Вона допомагає їм виборювати право стати в чергу на житло, на лікування, реабілітацію, отримання групи інвалідності й просто… належне ставлення.
ІТИ ВЛАСНИМ ШЛЯХОМ
10 липня 2022 року, виконуючи бойове завдання під Оріховим на Донеччині, Назар Кайгородов отримав тяжке поранення. Уламки знищили частину черепа та мозку з обох боків. Чоловік провів у комі два з половиною місяці.
Пораненого мучив нестерпний біль. Через ураження мозку сигнали до тіла не доходили належним чином, м’язи сковувалися спазмами. Тиск стрибав до 220. Назар кричав від болю так, що чув увесь госпіталь. Але лікарі пропонували лише знеболювальні препарати.
Самотужки вивчаючи інформацію в інтернеті та вимагаючи уваги лікарів, дружина пораненого Вікторія домоглася призначення необхідних ліків, які полегшили стан хворого. Вона згадує, як медики з насмішками реагували на її запитання про прогнози щодо стану чоловіка. Як порадили купити функціональне ліжко та змиритися з тим, що Назар назавжди залишиться «овочем».
Державна система реабілітації виявилася безсилою перед складністю випадку. Почалися пошуки приватних центрів, а для цього потрібні були гроші. Вікторія Кайгородова зверталася за допомогою до різних фондів, благодійних організацій, але всюди отримувала відмову.
– Їм потрібна швидка картинка, – з болем розповідає жінка. – А вкладати кошти в того, кого треба витягувати роками – неперспективно.
Але Вікторія не здавалася. Знімала відео, викладала в соцмережі, писала звернення, шукала спонсорів. А ще сама почала займатися з 21-річним чоловіком, як із малою дитиною. Щоб повернути пам’ять та інтелект, учила його розмовляти, вчила літери, вирішувала найпростіші завдання на логіку.
Коли Назар перебував на лікуванні, почалися проблеми навіть із гарантованим грошовим забезпеченням. Замість передбачених законом виплат, родині надходили мізерні суми. Лише після залучення адвоката та подання позову до суду, військова частина вирішила виплатити заборгованість.
Попри байдужість державних структур, на шляху родини траплялися світлі люди – лікарі, юристи, військові, дружини ветеранів, які допомагали вистояти. Вікторія каже, що завдяки таким людям їй вдалося знаходити кошти на реабілітацію чоловіка, оформити йому статус УБД та першу групу інвалідності безстроково.
Сьогодні родина Кайгородових виживає на пенсію Назара та невеликі підробітки Вікторії у Ветеранському просторі Чернігова. Цих грошей катастрофічно не вистачає, адже Назар потребує постійного лікування. Дві реабілітації на рік, які надаються безкоштовно, для такого пацієнта – це дуже мало.
Переважна частина коштів іде на ліки, адже більшість препаратів, які реально допомагають Назару, не входять до державних програм. Лише за одну пластинку польських таблеток, яких вистачає на тиждень, треба віддати понад 600 гривень. Гігієна – теж за власний кошт. Держава не надає мікроклізм та інших засобів, необхідних лежачому пацієнту. І навіть життєво необхідні препарати під питанням через нові постанови.
– Соціальна несправедливість вражає, – ділиться власними проблемами дружина ветерана. – Доплата на догляд за людиною, яка не може самостійно навіть сісти, становить 2500 гривень. За ці гроші неможливо найняти доглядальницю. Я з жахом думаю про тих важкопоранених, у яких немає матерів і дружин. Що чекає на таких хлопців?
Родина Кайгородових живе в Чернігові в орендованій квартирі. Половина пенсії йде на оплату житла. Уже понад рік вони намагаються стати на квартирний облік, але бюрократична машина гальмує всі починання.
Зараз Назару 25 років. Він ще не утримує спину й не може самостійно сидіти. Але вже тримає голову, відчуває тіло, спазми поступово відпускають. Чоловік навчився вимовляти не лише окремі слова, а й цілі речення. Вікторію Кайгородову не покидають сподівання:
– Ми не бідні, ми не нещасні. Ми просто йдемо своїм шляхом. Нехай наш успіх – це всього один сантиметр на місяць, але для нас це кілометри надії!..
ЖАГА ДО ЖИТТЯ
Євген Абрамов родом із Харківщини. Інженер-енергетик, спортсмен. Він звик самостійно прокладати свій шлях у житті. Так само прийняв рішення в листопаді 2022 року й пішов захищати країну. А 14 травня 2023-го отримав важке поранення голови, яке назавжди поділило життя на «до» та «після».
– Син був повністю нерухомим, – згадує Наталія Колодяжна, мати Євгена. – Шлях до відновлення став випробуванням для всієї родини. Спочатку Дніпро, лікарня Мечникова, друга операція в Житомирі. Далі – реабілітації в Києві та Чернігові, де ми прожили два роки у статусі ВПО.
Через погіршення безпекової ситуації восени минулого року Євген із мамою переїхали до Одеси, ближче до молодшого брата, який там служить.
Поранення голови виявилося підступним: вражена ліва півкуля, що призвело до повної паралічі частини тіла. Але це не просто нерухомість, це втрата зв’язку зі світом: Євген не бачить на праве око, не чує на праве вухо, не відчуває ні холоду, ні спеки. Довгий час він не розрізняв запахи та смаки. Мати говорить:
– Пам’ять повністю стерлася. Усе треба було починати з нуля, з дитячого садочку. Зараз ми ходимо до логопеда, вчимося розмовляти.
Мати стала для сина всім – учителем, доглядальницею, реабілітологом. Їхня щоденна праця – це масажі, фізкультура та нескінченні спроби згадати світ. Сьогодні Євген уже розуміє назви предметів, говорить окремі слова й навіть прості речення, пересувається з допомогою ортезу. Проте черговий успіх затьмарює посттравматична епілепсія: кожен напад відкидає назад, знищує результати важкої праці.
Окрім хвороби, родина воює з бюрократією. Попри очевидну тяжкість поранення, Євгену досі не дають першу групу інвалідності зі статусом «довічно».
– Вперше дали групу лише на рік, – розповідає Наталя. – Потім продовжили ще на два роки. Також величезною проблемою стало житло. У нашому селі за двісті кілометрів від Харкова немає жодної лікарні, погане транспортне сполучення. Якби ми залишилися там, я б не змогла його навіть вивезти на огляд. Власного житла ветеран не має, а стати на чергу в Чернігові чи Одесі поки не вдалося. Тому Євген не може отримати компенсацію на придбання житла, яка гарантована державою.
Зараз Євген Абрамов проходить реабілітацію в Одесі. Лікарі пішли назустріч і продовжили курс до місяця замість 14 днів. Але державна система невблаганна: якщо в перший рік пораненому дають 8 курсів реабілітації, то згодом лише два на рік.
Для людини із травмою мозку така перерва між курсами є критичною. Додаткові курси реабілітації платні, а родина живе в орендованій квартирі на одну пенсію ветерана. Це щоденний подвиг виживання, де всі сподівання лише на молодий організм та залізну волю колишнього спортсмена.
– Він тренується через біль, він дуже хоче видужати, – підсумовує мати. – Ця жага до життя – наша єдина надія…
Ось така реальність, у якій живуть важкопоранені ветерани й їхні рідні. Державна система часто нагадує несправний ліфт: він ніби є, але скористатися ним неможливо. І тільки впертість дружин, матерів і волонтерська солідарність допомагають пораненим бійцям не просто вижити, а й повернутися колись до повноцінного життя.
Олена БЕРЕЗКІНА
Проєкт здійснюється за підтримки National Endowment for Democracy (NED)
Коли людина проходить п’ять інстанцій, і всюди чує «принесіть ще одну довідку», з’являється відчуття безвиході. Саме для тих, хто заплутався в документах, статусах і відмовах, на Прикарпатті запустили проєкт «Скорочуючи відстань», який реалізує ГО «Сила Громади». Тут допомагають оформити виплати, пройти ВЛК, вирішити питання житла, лікування чи реабілітації.
По допомогу можуть звертатися ветерани, внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю, люди старшого віку, малозабезпечені та багатодітні сім’ї.
У межах проєкту працюють кейс-менеджери. Вони допомагають оформити виплати й пільги, розібратися з документами та статусами, пройти ВЛК, знайти житло або роботу, отримати лікування чи реабілітацію.
Кейс-менеджер Максим Гаврилов розповідає:
«Люди часто приходять уже виснажені. Вони не розуміють, чому їм відмовили, або що робити далі. Люди часто не знають, куди звернутися по допомогу. Ми сідаємо й розкладаємо проблему на кроки».
За перші місяці роботи кейс-менеджери допомогли близько 80 людям — і більшість звернень пов’язані з житлом, виплатами та статусами.
Також ГО «Сила Громади» надає юридичну допомогу — роз’яснення прав, підготовку заяв і звернень до установ. А для тих, хто відновлюється після травм чи поранень, працює фахівець з абілітації.
Окремо заплановані тренінги для фахівців про те, як коректно комунікувати з ветеранами та іншими вразливими групами.
Команда працює у просторі «Гарт» у Коломиї, онлайн та з виїздами у громади області. Звернутися за допомогою можна у «Гарт», або за телефоном +38 097 096 0801.
Про актуальний графік роботи команди, виїзди у громади та нові можливості підтримки повідомляють на сторінках ГО «Сила Громади» у Facebook та Instagram.
Проєкт «Скорочуючи відстань» здійснюється в межах мультидонорського проєкту «Посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи (EMPOWER)», що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Генеральним Директоратом Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги та реалізується Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) ГмбХ.
У Львові відкрили Школу підприємництва для військовослужбовців, ветеранів, ветеранок та членів їхніх родин. Перші 100 учасників уже мали змогу оцінити програму курсу в форматі онлайн-модулів.
Про це повідомляє пресслужба Львівської обласної державної адміністрації.
У межах програми слухачі разом із фахівцями опановуватимуть основи підприємницької діяльності, дізнаватимуться про можливості залучення грантової підтримки, принципи ефективного ведення бізнесу та досягнення прибутковості.
Навчання передбачає індивідуальний зворотний зв’язок щодо власних бізнес-ідей, а також можливість отримати відповіді на практичні запитання.
За статистикою, близько 33% бізнесів припиняють діяльність у перші півтора року через нестачу знань і практичних компетенцій. Саме тому Львівська торгово-промислова палата спільно із Західним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України створили Комітет у справах ветеранів. Одне з його ключових завдань — розвиток і підтримка ветеранського підприємництва.
«В Україні сьогодні налічується близько півтора мільйона ветеранів, і ця цифра зростатиме. У відповідь на ці виклики ми заснували Школу підприємництва та Комітет з ветеранської підтримки. Разом ми ініціюємо заходи, які допомагають ветеранам інтегруватися у цивільне життя в громадах», — зазначила президентка Жіночої ділової палати України, віцепрезидентка з питань міжнародної співпраці ЛТПП, голова Хабу з гендерної економіки та політик рівності Наталія Карпенчук-Конопацька.
Організаторами Школи виступили:
Львівська торгово-промислова палата;
Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України;
Під такою назвою в кінці лютого в Києві, вже традиційно, проводилися зустріч грантерів конкурсу та презентація проєктів. Програма допомоги ветеранам підводила підсумок четвертого року свого існування.
Тут слід сказати, що «грантерами» називають ті громадські організації, яким вдалося не лише подати заявку, а й отримати грант від Міжнародного фонду «Відродження».
Про партнерські стосунки з Фондом портал «Новини ветеранів» неодноразово писав і розповідав у своїх відеосюжетах. Восени минулого року навіть опублікували велике інтерв’ю з виконавчим директором благодійної фундації.
…І ось ми знову на підведенні підсумків. Тепер за 2025 рік.
У затишному залі один за одним звітують грантери. Розповідають про здобутки й прорахунки, успіхи й невдачі. Дякують усім, хто сприяв втіленню в життя корисних задумок і напрацювань. Особливі подяки грантодавцю!..
Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»:
– Уявіть, що донор роздає гранти й лише він один знає про існування грантерів. Чи було б це добре? Я так не думаю. Тому така зустріч необхідна для розвитку спільноти. Окремо взятий грантер, навіть із найуспішнішим проєктом, це – лише половина справи. Дуже багато залежить від того, наскільки він відчуває себе частиною загалу. Коли він знає, де знаходяться його однодумці. Для цього ми й проводимо такі заходи, на які збираємо не лише таких, хто отримав грант, а ще й тих, хто його не зміг отримати. Оскільки всі знаходяться в конкурентному середовищі, то хтось лишається без підтримки. Може скластися враження, що дають лише своїм, а іншим, скільки б не подавалися, все одно нічого не дістанеться. Я не хочу, щоб так було. Не хочу, щоб формувалося невірне уявлення про нашу діяльність. Тому ми маємо думати й про тих, хто з якоїсь причини не отримав коштів, але в майбутньому має всі підстави їх отримати.
Показово, що спілкування кандидатів і претендентів відбувається, в першу чергу, з менеджеркою Ольгою Гальченко. Тому всі грантери її знають. І це природньо. А ось як їй вдається запам’ятати таку кількість учасників? Відповідь на це питання знає лише вона…
Ольга Гальченко, менеджеркаМіжнародного фонду «Відродження»:
– «Тримаймо стрій» – це щорічний конкурс, який ми проводимо для громадських організацій, що у своїй діяльності опікуються ветеранами. Зараз звітують грантери четвертої хвилі. Під час заходу вони розповідають, що зроблено, які отримані відгуки, що вдалося, а що ні. А в кінці заходу ми оголосимо про п’яту хвилю та вступимо в новий рік роботи над цим проєктом…
Організатори стверджують, що для них велике значення мають безпосередні зустрічі та спілкування. Живу розмову з військово-ветеранською спільнотою неможливо нічим замінити. І це є корисним як для організаторів, так і для грантерів.
Ольга Гальченко розповіла, як здійснюється відбір. Спочатку вона прочитує все, що надіслано на конкурс. А це близько двохсот заявок! Менеджерка проводить аналіз, пише рекомендації, робить висновки. Потім включаються в роботу незалежні експерти, що не мають стосунку до Фонду. Вони вивчають проєкти, знайомляться з рекомендаціями й голосують за кожен проєкт окремо. Таким чином відбувається максимально об’єктивний підхід для виявлення переможців.
Олена Данилюк, менеджерка простору «Ветераницивільні Петрос»:
– Заявку на участь нашої організації в конкурсі подавала наша керівниця Наталка Найда. Що стосується працівників простору, то ми намагаємося побудувати взаємодію між ветеранами, військовими й цивільними. Цивільні, оплачуючи послуги, надають можливість військовим і ветеранам отримувати їх безкоштовно. У просторі діють ремісничі майстерні, де можна виготовляти вироби зі шкіри, глини й дерева. Дещо екзотичнішим напрямком є запушена минулого року школа стрільби з олімпійського лука. Лук можна адаптувати й користуватися ним навіть при втраті кінцівки. У нас є хлопці, які натягують тятиву зубами. Це – не наш винахід, а міжнародний досвід, який ми успішно використовуємо у власному проєкті…
У минулому році фондом «Відродження» із двох сотень заявок було відібрано 19 ініціатив. Організаторів конкурсу найбільше вразили проєкти, що спрямовані на підтримку ветеранів, які отримали важкі поранення та складні інвалідності – вади зору, ампутації кінцівок. Сюди ж можна віднести переобладнання автомобілів, щоб ветерани із протезами могли їх використовувати. Таким чином, подолання наслідків інвалідності стало знаковим для минулорічної хвилі.
Олександр Терещенко, ветеран війни, засновник Міжнародного благодійного фонду (м. Миколаїв):
– У 2014 році в Донецькому аеропорті я втратив обидві руки та праве око. Але з тих пір живу повноцінним життям, бо навчився, як давати собі раду. Наступним етапом було завдання поставити власний досвід на службу суспільству. Прийшло усвідомлення, що слід переходити від мотиваційних закликів і лозунгів до практичних порад і простого навчання. Скільки завгодно ампутанту можна розповідати, що він стане космонавтом, але, якщо він не навчився давати собі раду в туалеті, тут ніякі слова не переконають. Мені в цьому плані легше пояснювати на власному досвіді: просто розповідаю, що роблю я, як я до цього приходив, які бувають протези та як їх слід вибирати. Мабуть саме завдячуючи цьому, Фонд звернув увагу на наш проєкт…
Бюджет конкурсу на поточний рік лишається таким самим – 400 тисяч євро. Простим підрахунком, знаючи, що переможці отримають 20–25 тисяч на кожен проєкти, можна визначити приблизну кількість грантерів. Це буде десь від 15 до 20 організацій. Якщо заявлені бюджети виявляться меншими, тоді кількість переможців збільшиться…
Захід, організований Міжнародним фондом «Відродження», включав не лише зустріч і звітування. Була підготовлена цікава програма, відбулися спілкування з виконавчим директором Фонду Олександром Сушком, Військовим Омбудсманом України Ольгою Решетиловою.
А в кінці заходу – дружня вечеря й сюрприз від організаторів.
Минулого року сюрприз передбачав, що гості мають навчитися виготовляти й художньо прикрашати свічки. У цьому – вчилися створювати закриту в колбі екосистему, де між камінцями росте мох…
Такий виріб тепер буде стояти на вікні в кожного учасника й нагадувати про зустріч грантерів під назвою «Тримаймо стрій!» А ще про людей, що допомагають патріотично налаштованим громадянам здійснювати допомогу представникам ветеранської спільноти й формувати ветеранську політику в державі. Саме ту, про яку всі говорять. А Міжнародний фонд «Відродження» робить…
Міністерство у справах ветеранів оголосило про початок прийому документів від кандидатів до складу Ради ветеранів війни за незалежність України. Подати свою кандидатуру можуть представники ветеранської спільноти з-поміж учасників бойових дій, які прагнуть долучитися до формування державної політики у сфері ветеранських питань.
Про це повідомляє Департамент ветеранської політики Вінницької ОВА.
Хто може стати членом Ради
До складу Ради ветеранів війни за незалежність України при Міністерство у справах ветеранів України можуть увійти ветерани, які мають авторитет у спільноті, досвід громадської діяльності та готовність працювати над удосконаленням ветеранської політики.
Рада діє як консультативно-дорадчий орган та бере участь у:
підготовці пропозицій до нормативно-правових актів;
аналізі стану реалізації ветеранської політики;
формуванні стратегічних рішень у сфері соціального захисту ветеранів;
налагодженні комунікації між державою та ветеранською спільнотою.
Як подати документи
Кандидати мають подати визначений пакет документів у встановлені строки. Детальні вимоги до оформлення та перелік необхідних матеріалів оприлюднили на офіційних ресурсах.
Відбір проходитиме відповідно до затвердженої процедури. Після завершення прийому документів сформують оновлений склад Ради.
Долучення ветеранів до роботи консультативних органів при центральних органах влади покликане посилити їхній вплив на ухвалення рішень та забезпечити системний діалог із державою.
Міністерство у справах ветеранів України ініціює запровадження нового механізму державного нагляду та адміністративної відповідальності за порушення під час надання статусів ветеранів війни. Відповідний законопроєкт винесли на громадське обговорення.
Міністерство у справах ветеранів України пропонує:
визначити Мінветеранів центральним органом, який здійснюватиме державний нагляд за дотриманням законодавства під час надання, відмови або позбавлення статусу ветерана;
запровадити адміністративну відповідальність за неправомірні рішення;
надати повноваження проводити планові та позапланові перевірки;
закріпити процедури реагування на виявлені порушення.
Зміни передбачають внесення нової статті до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Причина ініціативи
За результатами перевірок у 2025 році виявили понад тисячу випадків неправомірного надання статусу ветерана. Такі рішення створюють додаткове фінансове навантаження на державний бюджет і підривають довіру до системи соціальних гарантій.
У міністерстві наголошують: відсутність уніфікованого механізму контролю призводить до різного трактування норм законодавства на місцях.
Яка відповідальність передбачена
Законопроєкт пропонує встановити штрафи за первинні порушення та підвищену відповідальність за повторні. Окрім фінансових санкцій, можливе позбавлення права обіймати певні посади.
Порядок надання, відмови та позбавлення статусів має деталізувати Кабінет Міністрів України у підзаконних актах.
Навіщо це ветеранам
Ініціатива спрямована на:
захист прав тих, хто законно отримав статус;
уніфікацію процедур;
мінімізацію зловживань;
збереження бюджетних ресурсів для реальних отримувачів гарантій.
Після завершення громадського обговорення документ внесуть на розгляд парламенту.
У столиці з 31 березня по 5 квітня проведуть перший в Україні чемпіонат з піклболу серед ветеранів і ветеранок. До участі запрошують ветеранів, військовослужбовців і військовослужбовиць. Програма передбачає навчальні тренування та турнірні змагання у кількох категоріях.
Про це повідомляє Всеукраїнська федерація піклболу.
Змагання проходитимуть у Києві впродовж шести днів. 31 березня запланований заїзд учасників, 1–2 квітня — відкриття та тренування. Відбірковий турнір відбудеться 3 квітня, фінальні ігри та закриття — 4 квітня. 5 квітня учасники роз’їжджатимуться.
Формат чемпіонату поєднує навчальні сесії та змагання. Учасників розподілятимуть на чотири категорії: без поранень, з невидимими пораненнями, на кріслах колісних та на протезах.
Організатори зазначають, що піклбол — це доступний і динамічний вид спорту, який активно розвивається у ветеранських спільнотах у різних країнах. Він підходить для людей із різним рівнем підготовки.
Чемпіонат організовує Ukrainian Pickleball Federation за підтримки партнерів. Для учасників передбачено забезпечення проживанням, харчуванням, проїздом, ігровою формою та інвентарем.
Реєстрація триватиме до 4 березня за посиланням: https://forms.gle/BWmQ5FAEEf2NEVJw5. Додаткова інформація за телефонами: 0972276327, 0675078576, 0964989335.
